Гіркий поцілунок

«Сьогодні буде чудовий день» – такі думки супроводжували рудоволосого юнака від самого пробудження.

Ще вчора він для себе вирішив, час зізнатися Єсену в почуттях. Юнак був майже впевнений у взаємності, хоча завжди залишалось «але». З такими думками він вирушив на перекур. Посмішка не покидала його обличчя. А всі кого він зустрічав на своєму шляху, не залишалися без привітання. На виході із гуртожитку юнак навіть привітався з вічно розлюченою коменданткою, яку до цього завжди ігнорував. На це вона тільки скривилась, і продовжила читати свій «до біса цікавий роман». Ну і добре, не дуже і хотілося.

Ставши за дубом, де його буде менш помітно, рудий прикурив цигарку. Зробивши пару глибоких затяжок, він перевів погляд в сторону з якої прийшов. Даниїло не сильно боявся бути спійманим, але хотів знати, якщо хтось порушить його усамітнення.

Так він провів хвилин 10, зануреним у власні думки, і насолоджуючись смаком тютюну. Доки з гуртожитку не вийшли Єсен із Марією. Поспішно затушиви наполовину скурену цигарку, радісний юнак підійшов до друзів зі спини, і обійняв обох.

– Доброго ранку! Куди направляєтеся? – голосно промовив юнак, чим від несподіванки налякав дівчину. А Єсен навіть не здригнувся.

– Доброго ранку. – поспішно привіталася Марія.

– Доброго. На сніданок, що і тобі раджу. – принюхавшись він продовжив.

– Ти знову палив? – дивлячись прямо в очі, запитав староста.

– Ні! Ти що? Це ж заборонено правилами! – здавалось із всією серйозністю сказав юнак, якби не його смішинки в очах.

–Даниїло, це останнє попередження. – зітхнувши, білявий пішов далі.

– Крихітко. Ну хоча б ти йому щось. Що я такого зробив? – з надією, він переключив свою увагу на дівчину.

– Єсен правий. І взагалі, палити шкідливо для здоров’я. Якщо тобі плювати на правила, подумай хоча би про себе.

–Ну чому ви обоє такі серйозні? Все, не піду я з вами. – попри свої слова, він просто пришвидшився і першим сів за стіл Велесу.

Йому завжди подобалися їхні маленькі суперечки. Тому що юнак знав, погрози Єсена – не мають ваги. Хоча сам він суворо дотримується правил, і іншим учням тим паче не робить винятків. Про Даниїла він хвилюється, саме тому він весь час йому нагадує про них.

Але йому все ж не приємно, що Марія кожен раз встає на сторону старости.

Перебуваючи у своїх думках, він не зразу помітив, що справа від нього сіли його друзі. Поки Єсен не заговорив до нього.

– І хто казав, що з нами не піде? – рудий перевів погляд на старосту. Який не дивлячись на нього, почав їсти.

– Добре, я подумаю про те щоб кинути палити, якщо ти зі мною сьогодні прогуляєшся. – сказавши це, юнак поклав до рота котлету, закінчивши розмову.

Білявий відкрив рота, щоб щось сказати, але передумав.

– Тоді о 6 годині, біля бібліотеки… – тихо сказав білявий юнак. Не чекаючи відповіді, продовжив свій сніданок. І не побачив посмішку, яку викликали його слова.

– Даниїл! Боже, ти тут! – до юнака зі швидкістю наблизився шатен. І усівся по ліву сторону від хлопця. Закинувши до рота пару котлет, прожував їх і ковтнув.

– І тобі привіт, Яне. – швидко оглянувши пом’ятий вид хлопця, відвів від нього погляд.

– Ти маєш мене врятувати, це… – Данило обірвав одногрупника, який почав його про щось благати.

– Якщо ти прогуляв пару, я не зобов’язаний давати тобі конспект. – серйозно відрізав рудий.

– Ну будь ласочка. Ти моя остання надія. Бо препод мене з’їсть сьогодні, якщо я прийду без них. – шатен дивився йому прямо в очі, намагаючись викликати жалість. Але єдині емоції, які відчував Даниїл у цей момент, це роздратування.

– Я буду тобі винен.

Юнак не хотів щоб це продовжувалось далі, а тому в нього був тільки один вихід із цієї ситуації – здатися.

Помітивши що його співрозмовник прийняв рішення, Ян посміхнувся, і почав запихати до рота залишки сніданку. Коли тарілка спорожніла, хлопець продовжив.

– Пішли скоріше, а то ще на пару запізнимося. – після цих слів, зеленоокий юнак підвівся, і пішов у сторону гуртожитку. Навіть не оглянувшись щоб перевірити, чи за ним слідкують.

Рудий на це тільки закотив очі, і також поспішно доїв залишки своєї порції. Попрощався з друзями, і поспішив до кімнати.

***

Юнак вкотре перевів погляд на годинник, 5:27.

Як же довго тягнеться час, коли ти чогось чекаєш – подумав рудий, переводячи свій погляд на домашню роботу, яку навіть не почав.

– Та до біса! -голосно прокричав Даниїл, закрив нещасний зошит, та закинув його подалі.

– Даниїл? Що сталося? – почувся чийсь збентежений голос.

Юнак повернувся, помітив там свого сусіда по кімнаті, Яна. Який застиг у відчинених дверях, і обводив його занепокоєним поглядом.

– Нічого. Піду пройдуся. – після цих слів, Даниїл підійшов до шафи, і почав одягати куртку.

– Точно нічого? – спитав шатен, явно не вірячи його словам. – пішли разом.

– Ні, я хочу побути сам. – зачинивши шафу, він обув кросівки, і пішов до виходу. Ян просто стояв, і дивився йому в спину. А потім прокричав тому у слід:

– Набери мене якщо що. – рудий на це ніяк не відреагував, хоч і почув.

На виході він вдихнувши холодного повітря, перевів погляд на небо. Уже стемніло, на небі світили зорі. Хлопець ще раз вдихнув морозного повітря.

Був початок грудня, хоча і снігу ще не було, але мороз був. Юнак почав розтирати свої холодні руки.

Чому я так хвилююся? – Ще вранці, у хлопця був чудовий настрій, він був впевнений у собі. А зараз його переслідувало погане відчуття, що все пройде жахливо.

Почувся скрип дверей. Рудий обернувся, і побачивши якогось першокурсника. Знову перевів свій погляд на небо, поринувши у свої думки. А його не помітили, налетівши на нього х усієї швидкості. Даниїло впав, а на нього цей неуважний першокурсник.

– Дідько! Дивитися куди йдеш, так і вбити когось можна. – сказав рудий, спихаючи з себе учня.

Перевірив цілісність кінцівок, і, не знайшовши явних ушкоджень, заспокоївся.

– Здається цілий. – виніс собі вердикт юнак.

– Вибач. Я просто дуже поспішаю. – подав йому руку хлопець, який вже встиг піднятись. – Ти як? Нічого не болить? – досить стурбовано додав юнак.

– Куди ти так поспішаєш? – проігнорував всі його запитання Даниїл, із цікавості. Він має знати, заради чого повалявся на холодній землі.

– У мене побачення. – весело відповів юнак, майже забувши про неприємність.

– Ну добре, так як я нічого не зламав, можеш іти. – сказавши це, рудоволосий махнув кудись у сторону, щоб він ішов.

– Мене звати Мирослав. Першокурсник на факультеті Чура. – на цих словах, він простягнув руку, яку Даниїл навіть не думаючи потиснув.

– Я Даниїл. А тепер іди, ти і так запізнюєшся. – Мирослав усміхнувся, і поспішив.

– Не збий ще когось по дорозі. – крикнув йому у слід Даниїл.

Він вирішивши відійти, від гріха подалі. Щоб його знову ніхто не збив. На своє улюблене місце для перекуру.

Даня обіцяв що подумає, про те щоб кинути курити. Але це не обов’язково робити з сьогоднішнього дня.

Прикурив цигарку, він насолоджувався співом птахів. Дякуючи Мирославу, його голова звільнилась від зайвих думок, і він мало не забув про час.

Взявши телефон до рук, від поглянув на годинник, було 5:58, тепер він також запізнюється.

«Я розумію Мирослава. Але, надіюсь, нікого не зіб’ю» – і відкинувши в сторону, поспіхом затушену цигарку, побіг, з такою ж швидкістю як і першокурсник, або навіть швидше.

І він дійсно нікого не збив. Тільки сам мало не навернувся на повороті. Бібліотеки він дістався за рекордні 3 хвилини. Єсен уже чекав його на місці.

-Привіт, Єсен. – радісно привітався юнак.

– Привіт. Пішли уже. – сказавши це, білявий пішов до виходу із кампусу. А радісний Даня – слідом.

До річки вони йшли в тиші. Але рудий не витримав, і почав розмову ні про що.

– Ти вже закінчив свою домашку? – явно не те про що говорять на побаченні, але треба з чогось починати.

– Так. А ти? – запитав білявий, перевівши погляд на Даниїла.

– Майже… – відповів рудий, перевівши погляд на воду.

– Тобто ти навіть не почав. – це було не питання, тому Даня навіть не збирався відповідати. А просто розглядав місяць, який віддзеркалювався у кришталево чистій воді. На мить йому здалося, що щось велике поплило мимо нього, але його відволік голос прямо біля його вуха.

– Ти знову палив. – сердило випалив Єсен, і відійшов від нього на кілька кроків. Але його приємне дихання, досі відчувалося. Даня навіть не зразу звернув увагу на тон, яким заговорив білявий.

– Даня, я все хотів тебе запитати. Це просто прогулянка, чи ти хотів про щось поговорити? – серйозно запитав Єсен, і перевів погляд в його блакитні очі. Пройшло декілька хвилин, доки Даниїл набирався сміливості. Весь цей час, білявий не зводив з нього погляду. І не порушував мовчання.

Не витримавши його погляду, від закрив свої очі.

– Ти мені подобається! Як хлопець! Давай зустрічатись! -випалив рудоволосий, і почав чекати свого вердикту.

Не витримавши мовчання, він розплющив свої очі. Єсен мовчав. Просто мовчав, і розглядав його. Даня зробив крок вперед. Все ще нічого. Відкрив було рота, і хотів продовжити свої зізнання, але його обірвали.

– Ти жартуєш? Це не смішно. – хлопець скривився.

– Ні! Це не жарт, послухай… – він не знав кращого способу довести. Тому зробив ще крок вперед, і торкнувся його губ своїми.

Він ласкаво гладив його губи своїми, легко покусуючи їх, а потім зализуючи – вибачаючись. Намагався проникнути у рота, язиком. Але його не підпускали, міцно стиснені зуби. Це продовжувалось лише кілька секунд, але для Дані – вічність. Його перший поцілунок.

Єсен його відштовхнув. Грубо. Витер тильною стороною руки, свої губи. Сплюнув. І подивився на Даню так, що він все зрозумів. Не потрібно було слів. Йому не хотілося підніматися з холодної землі. Тому він просто сів, підігнувши коліна під підборіддя, і відвівши погляд на землю. Він не хотів чути, бачити. Тому що знав, це буде боляче.

– Я зустрічаюся з Марією. Не жартуй більше так. – мовив Єсен, потім просто розвернувся і пішов. Він пішов.

Юнак все ж підвівся. Струсив з себе залишки землі, і потягнувся за цигаркою. Перша. Друга. Третя. Він не рахував, скільки встиг спалити, доки не закашлявся.

Дідько, не вистачало ще захворіти.