День 12 – Скло
від Олександрійська ВідьмаМаленька дівчинка видувала скло через трубочку над відкритим вогнем. Вона носилася по портовому базару і продавала мушлі, які знайшла на березі моря. Хтось з співчуття купляв ці дари моря, хтось відкрито казав що це сміття і штовхав бідне дитя постійно. І так колись впавши дівчинка відкрила для себе видування скла.
Продавець в яскравому бранні казав, що ця технологія прийшла з далекої країни науки і знань. Біла головонька сховалася поміж мішків піску і з цікавістю спостерігала за ремеслом майстра, котрий однією лише трубкою та ротом створював речі, що не могли створити відомі митці навіть руками. Нінґуан посміхнулася і уявила скільки грошей вона зможе заробити на цих виробах.
Дівчинка змогла дістати методику виготовлення самого скла і старанно згрібала пісок собі у сукню. Її товари стануть фурором в Ліює. Вона вже відчувала той присмак смаженої рибки повз якої вона проходить кожен день на базарі. Цей запах грошей і успіху.
Якимсь чином відкопала трубку схожу на ту що була у майстра і спробувала видути свою першу роботу. Нінґуан сумно подивилася на незрозумілу кляксу, що в неї вийшла. Це не було схоже на кицьку, яку вона задумала зробити. Більше на… кляксу. Дівчинка надула губу і стиснула краєчок своєї сукні.
– Глибокий вдих, видих. Глибокий вдих, видих, – повторювала вона собі кожен раз, коли відчувала що вийде із себе. Треба тримати себе в руках. Вона доросла дівчинка, яка стане найбагатшою жінкою в усьому Ліює.
Вона взяла знову трубку і спробувала зробити ще раз. І ще раз. І ще раз. Клякса. Клякса. Клякса. Біла голівонька почала вже скипати. Скляні клякси почали розлітатися по всьому пляжу. Нінґуан вийшла з себе. В неї нічого не виходило. Кожен раз виходила клята клякса замість гарного скляного виробу.
Сльози потекли по засмаглій шкірі. Їй так хотілось їсти, а вона весь день витратила на це кляте скло, а могла продати декілька мушлів, якщо б хтось пожалів її. Живіт завуркотів ще більше. Вона витерла сльози і пішла сама ловити собі обід. Через деякий час Нінґуан повернулась до вогнища на якому видувала скло і пожарила на ньому пару рибин.
Поївши вона впала на пісок і почала розглядати зорі на небосхилі. Чому Архонти саме таку долю її подарували? Чому інші діти можуть їсти смаколики кожен день, а їй щоб вижити треба видувати кляте скло через трубочку? Вона зробила глибокий вдих і видох. Встала і продовжила видувати скло.
Цілу ніч вона не спала, але нарешті вийшло. Вийшла скляна пляшка, яка була міцною, правильною форми і зручною. У Нінґуан нарешті вийшло видути із цього клятого скла щось гарне і дивовижне.
***
Люмін і Паймон з цікавістю споглядали як пані Нінґуан майстерно видувала різні форми із скла. То кішечка, то песик, то квітка. Жінка згадала про цей талант, який в неї був і вирішила поділитися зі своїми друзями.
– Паймон теж хоче! – проголосила маленька фея, але на її жаль у неї вийшла якась клякса скляна, а не витвір мистецтва. Паймон засмутилася, але ніжна рука Нінґуан потріпала її за волосся.
– Не сумуй, якщо будеш тренуватися, одного разу ця скляна клякса стане прекрасною кішечкою, або що саме ти хочеш побачити.
Дуже вражена обидвома замальовками!
В «Отруті» особливо сподобалося те, як опис дістався усім визначним персонажам. В кожного з ни
були свої особливості, великі та й малі дрібниці, які ї
виділали сережд інши
.
Саме цікаве – те, як навіть по опису під кінець розумієш, наскільки Володар не любив кожного з ни
окремо та усі
ї
як спільноту. Мені навіть подумалося, що він замислив посипати отруту їм усім, аби позбавити себе від компанії таки
неприємни
людей! І особливо сподобався акцент на Братові Володаря. Серед ни
усі
, Брат – єдиний,
то й справді дивився на Володаря, навіть спостерігав за ним, і при цьому – всмі
ався. Але одразу ж Володар називає його «малим ідіотом», тим самим зневажаючи все з ним пов’язане. А якщо б був уважніше, то, може, запідозрив би щось неладне заздалегіть.
Може, і добре, що замок позбувся такого володаря, який ненавидий усе своє оточення. Про його брата в мене точно враження краще. 😉
В будь-якому разі, дуже цікава і гарна робота!
Щодо «скла» – я не знайому з фан
атою Ґеншина, проте це не завадило мені сприйняти сюжет. Дуже цікаво читати про те, як така визначна пані, як Нінґуан, буквально продиралася крізь неповагу і навіть призирство, щоб здобути
оч якусь їжу. І бачити, що не просто так вона стала, як і мріяла, найбагатшою та поважнішою жінкою в країні. Її впертість та впевненість у власни
сила
призвели її до цього, і це чудово втілено в такому маленькому епізоді. 🙂
Дякую Вам за чудові замальовки!
Дякую за відгук!