день 1 – янголи

холодний осінній вітер наганяє дрижаків на тонке, наче аристократичне тіло; кувойдить волосся, не оминаючи білі кінці прядок, що так яскраво виділяються на фоні всепоглинаючої темряви.

стоячи на достеменно знайомому дахові будівлі, рюноске чекає його — своє світло, своє щастя, свого провідника крізь цю темноту цього вщент зіпсованого світу.

з перших ж зустрічей, атсуші, немовби митець, майстерно, до болю влучно, замальовував білою фарбою морок, що таїться в нього на душі. він був і є його рятівником, наче так розпорядилась сама доля.

погляд сірих очей приковується до рідного силуету, що встиг опинитися поряд. він може поклястись, що в атсуші за спиною блідим світлом розрізають пітьму великі білі крила. точнісінько як ангел. його ангел.

своя ж спина рясніє розквітом шрамів: всі докази його нікчемності, що може бачити лише одна людина.

найбільшими й невидимими є рубці від відірваних крил, які ніколи не загояться. втім, дияволам вони не потрібні. рюноске завжди повторює це як мантру, подавляючи ледь погасле бажання знову літати.

усі думки зникають з першими дотиками один до одного. обійми відчуваються вкраденими — такі бажані на необхідні.

атсуші ніжно пригортає змучене тіло до себе, погладжуючи міцну спину та цілуючи в маківку.

він обов’язково допоможе рюноске піднятись у височінь знову, разом із ним.

Почніть писати…