Дарунок милій Гоук

Капітан міської варти Кіркволла йшла нижньою частиною міста у супроводі кількох підлеглих. “Повішеник” – найкраща таверна у Кіркволлі серед тих, куди пускають усіх без винятку. Як і в будь-якій іншій, тут завжди знайдеться куди спустити всі гроші: на їжу, пійло, повій або на кілька партій в “порочну чесноту”. Але обізнані приходять сюди з іншою метою – інформація чи угоди. Саме тому Авелін і прямувала туди. Як повідомив інформатор – сьогодні мала відбутися угода з контрабандистами. А покупцем найбільшої партії ліріуму звичайно ж була сама жінка, одягнена в легкий обладунок, здобутий у групи найманців “Криваві ікла”. Тут вона і повинна була взяти їх на місці злочину. Ну а підлеглі, серед яких лейтенант Доннік Хендір і сержант Бреннан Евіган, обладунки яких були сховані за шматтям волоцюг, мали розташуватися за столами біля чорних ходів, і в разі таємного сигналу прийти капітанові на допомогу.

Жінка відчинила двері таверни. Шум голосів і стукіт чарок ошелешував, а сморід поту і перегару викарбувався на її обличчі. Звичайно, згодом, слух та нюх повністю адаптуються до цього місця, але Авелін не збиралася тут затримуватись ні на хвилину довше. Підійшовши до шинкви, жінка недбало кинула на липку дерев’яну стійку три мідяки. Корф, шинкар, звів брови у суцільну лінію і вже розкрив рота, щоб обсипати неввічливого клієнта лайкою, але впізнавши у молодій жінці капітана міської варти, він кивнув, поставивши на стіл кухоль пінного. Авелін сперлася на стіл, намагаючись не прилипнути до нього, але пити замовлене пійло не стала. Кинувши погляд на відвідувачів, жінка схилилася до Корфа, щоб перекинутися з ним кількома словами.

-Які люди завітали до нас у цю діру! – знайомий голос пролунав на вухо Валлен настільки голосно і несподівано, що вона здригнулася, а серце пропустило кілька ударів. І так роздратований вираз обличчя капітана змінила кисла гримаса.

-Ізабелло.. – крізь зуби прошипіла Авелін, скидаючи руку жінки зі свого плеча.

-І яким же вітром завіяло нашу праведницю в цей смітник? – з глузуванням прощебетала піратка, вже розташувавшись поряд з Авелін і безцеремонно схопивши щойно оплачений ель. – Невже вирішила оштрафувати королеву піратів за брудні трусики?

-М, так ти все ж таки носиш білизну .. – мовила Авелін, спостерігаючи, як Ізабелла за кілька ковтків осушила кухоль.

-Іноді, – на видиху відповіла Ізабелла, трохи поморщивши ніс. Жінка вдарила кухлем об стіл і з підозрою подивилася в очі співрозмовниці. – Ну, то шо ти забула тут без Гоук?

-Тихіше, не привертай зайвої уваги, розкричалася тут, – все з таким же роздратуванням продовжувала Авелін, але на її обличчі з’явилася нотка занепокоєння. Вона розуміла, що така галаслива жінка, як Ізабелла, могла поставити під загрозу всю операцію. А цього допустити зараз не можна, міська варта як ніколи близько підібралася до ліріумних контрабандистів, другого шансу може вже не бути.

-Так ти працюєш під прикриттям?! – Вигукнула піратка, ударивши кулаком об стіл. Авелін прикрила обличчя рукою, придушуючи в собі бажання зараз же задушити Ізабеллу. Капітан помітила, як стало тихо у “Повішенику”. Жінка відчула на собі насторожені погляди відвідувачів, від чого її шкіра вкрилася холодним потом. Саме в цей момент вся операція була під барабанний дріб змита в унітаз. Але Авелін не з тих людей, що так швидко здається.

-Ні, я просто прийшла пропустити пару чарочок і розкинути в карти кілька разів. – Вона спробувала сказати це якнайвпевненіше, відчайдушно намагаючись врятувати ситуацію. Але розуміючи, що її легенді не вистачає правдоподібності, жінка, утримавши паузу, додала. – К-хем.. під час чергування.

Підозра на обличчі Ізабелли змінила задоволена посмішка. Відвідувачі, які спостерігали за двома жінками, повернулися до своїх колишніх справ, наче зовсім забули про підслухану розмову.

-А-а, відлинювати від служби, – піратка вчепилася мертвою хваткою в руку Авелін. – Корчиш із себе святу, а насправді та ше штучка! Я знала, шо ше не все втрачено!

Ізабелла потягла жінку за собою між столами, присвистуючи, Авелін ж, остаточно втративши контроль над ситуацією, мляво тяглася за нею.

-Які люди! Авелін! Ізабелло! – весело вигукнув гном, вітаючи жінок. Варрик уміло перемішував колоду, закидаючи кілька карт у рукав, користуючись моментом, коли всі відволіклися на прийдешніх. – Чи зіграєте з нами в “порочну чесноту”? Може Фенрісу пощастить і він борг відіграє, – Варрік підморгнув ельфу, на що той пирхнув і зиркнув на Андерса.

-Це все чортів маг шахраює.

-А я тут причому? – розвів руками відступник. – У тому, що ти лузер у житті – маги не винні.

-Тихіше, дурні, – буркнув Себастьян, не відводячи погляду від свого елю. – Мила Андрасте, і як же я дозволив себе сюди затягти…

-Уявляєте, наша капітан прогулює! – продовжувала вигукувати Ізабелла, поплескуючи Авелін по спині. Валлен зітхнула і приземлилася на вільний стілець.

-Бухла всім! – замахала піратка рукою офіціантці, падаючи на стілець поряд з Авелін. – Який внесок?

– Творець, як можна створювати стільки шуму … – Капітан міської варти взялася за голову.

-Золотий, – посміхнувся гном, роздаючи карти. – розслабся, капітане, отримуй задоволення.

-По-великому граєте, – Авелін подивилася на пійло, яке подали, і скривилася.

-За удачу, дідько б вас побрав! – перекрикуючи гул, Ізабела підняла кухоль і кілька ковтків осушила його. Всі присутні повторили її рухи, лише Валлен уважно продовжувала розглядати своє відображення у бурій рідині.

-Ох, добром це не закінчиться, – зітхнула Авелін, підносячи теплий ель до губ.

***

-Гей, Авелін, розкажи свою версію історії перемоги над огром! – завів розмову гном після чергового спустошеного келиха, згрібаючи зі столу виграш.

-Орга? Якого? – Валлен підперла важку голову рукою, розглядаючи золоті сережки Варріка, які здавалися їй занадто жіночними. Ще мить і її уява перетворила Тетраса у гномку бальзаківського віку у старомодній сукні з глибоким декольте, яке було густо вкрите рудим волоссям. Вся ця картина малювала на її обличчі дурнувату посмішку, Авелін ще не знала, що це в майбутньому створить деякі проблеми в її особистому житті.

-З яким боролися як тікали з Ферелдена. Там ще баба-дракон була.

-А, цього Орга!

– Правильно “ог-ра”!

– Ну я ж так і говорю!

– Ех…

-Типу ви їх так багато уклали, – втрутився захмелілий Андерс, розводячи руками. – Ось точнісінько як ми зі Справедливістю на Глибинних стежках…

-Засунь свою справедливість, жалюгідний маг, у свій магічний…

-Андрасте, тільки не в моїй присутності! – вигукнув Себастьян і закрив вуха долонями.

-Не слухайте, надеріть один одному вже нарешті в дупи! – Ізабелла засвистіла на всю таверну.

-Ну так ось, ми по коліна в крові, Бетані загинула, мій чоловік теж ось-ось вирушить на той світ, матуся Гоук в сльозах, демони літають над головою … – намагалася перекричати товаришів, Валлен підсунулась до Варріка.

-Та я тобі туди швидше посох засуну!

-Я пішов, хлопці, бережи Андрасте ваші дупи.

-Якщо встигнеш до того, як я вирву твоє серце!

-Як же мене збуджують такі чоловіки!

-Ну, а який був той дракон?

-Просто величезний! І тут Гоук видає: “Нічого собі, мені б у господарстві такий був би у нагоді!”

-І як же захисниця на тебе увагу звернула? Напевно, секс з жалю просто, – Андерс самовдоволено посміхнувся, побачивши, як роздратування на обличчі ельфа змінилося на лють. – Ну, я піду, пізно вже…

-Жалюгідний маг! Щоб на милю не наближався до її маєтку!

-Поки що … Раб!

-Я не раб! І зараз тебе з твоїм демоном розділю раз і назавжди!

-Мені подобається твій запал, але давай продовжимо у мене? – Ізабелла закинула ніжку на коліно Фенріса, оголивши стегно. Ельф недбало скинув ногу і підвівся зі стільця, на що піратка розчаровано зітхнула. – Чи нє.

-Я піду, – Фенріс похитуючись зробив кілька кроків і знову звернувся до присутніх. – Не забудьте завтра Гоук привітати із Днем народження.

-Коротше, ми літали на драконі, -Авелін допила вміст келиха, переводячи дух.

-Авелін, дивись, тебе той стражник просто пожирає очима! – Вигукнула Ізабелла, ударивши Авелін ліктем у ребро.

-А цей, – стражниця спробувала згадати значення жестів Бреннана. -Напевно хоче затягти тебе в ліжко.

-А може й тебе, пустунко, – зареготала Ізабелла.

-Я піду, дівчата, – відчувши себе явно зайвим, Варрік зібрав виграні гроші та відкланявся. – вміє ж Гоук вибирати собі товаришів…

-Я думаю, той другий буде гарячішим, – піратка вказала на Донніка, який вже мало не почав рвати на собі волосся.

-Що там Фенріс говорив про Гоук?

-Шо завтра начебто в неї День народження, – Ізабелла послала стражникам повітряний поцілунок.

-А я не знала коли у неї День народження .. – з сумом сказала Авеліна і пальцем провела по пінній поверхні напою, облизнувши його після.

-І я..

– Тобі теж здається, що вона почала віддалятися від нас?

– Угу, ми такими крутими подружками були…

– А ми були кпн – “кращі подруги навіки”, щоб ти собі розуміла…у нас навіть браслети однакові є! – Валлен ткнула своє зап’ястя із браслетом під ніс Ізабелли, гордовито махаючи ним перед її очима.

-Ідея! – піратка вдарила кулаком об стіл.

– І що ж народила твоя збочена фантазія?

-Давай подаруємо Гоук мужика!

-Тобто замовимо повію чи стриптизера?

-Ні, справжнісінького брутального гарячого чоловіка!

-Ні…- Авелін махнула рукою.- У них там з Фернісом мутки якісь.

-От чому цей милий засранець мене відшиває! Я ж знаю шо ніхто не встоїть перед моїм шармом і красою, – Ізабелла поправила топ, виставивши пишні груди. – Стоп, чому ти знаєш про це, а я ні?

-Мені здається, тільки ти про це і не знаєш, – капітан засміялася, продовжуючи малювати кола пальцем на поверхні напою. – якось заходжу я до Гоук у справі і бачу як Фенріс з її кімнати як ошпарений вилітає і намагається заправити сорочку в штани.

-Молодець, я б і сама не проти в труси Гоук залізти.

– Що?

-Просто цікаво, які ж трусики вона носить.

Авелін вирячила очі, ледь не давлячись напоєм.

-Жартую-жартую, – в очах Ізабелли спалахнув вогник. -А шо, якщо подарувати Фенріса?

-Викрадати людей? А саме Фенріса? Ні, я не настільки п’яна.

-Ну перестань, Авелін! Вона ше потім нам дякую скаже! Правда, я ше не знаю, як це зробити.

Щось перемкнуло у голові Валлен і щосекунди ця ідея здавалась все більш привабливішою, поки вона зовсім не втратила спроможність тверезо оцінювати ситуацію:

-Нехай це буде вперше і востаннє, – Авелін зітхнула. – У мене є план.

*

Нічне Верхнє місто захоплювало своєю красою. Багаті маєтки тонули в сутінках і виблискували своєю величчю і химерністю при світлі ліхтарів. Тишу, що панувала в цьому сплячому районі, руйнували лише пісні цвіркунів, а також кроки кількох людей, які, хитаючись, наближалися до маєтку Данаріуса.

-Капітане, ви впевнені, що контрабандисти ховаються саме там? — спитав Донік, притримуючи Авелін, що ледь стоїть на ногах.

-Цить! – шикнула жінка, приклавши палець до губ стражника. – Впевнена.

Капітан міської варти кивнула Ізабеллі, яка встигала приділяти увагу то пляшці вина, то Бреннану, що притримує її, терлася щокою об його шию і намагалася пробратися пустотливою рукою під шкіряний жилет стражника, що щосили відбивався. Тяжко зітхнувши, Авелін зазирнула в темряву вікон.

-І скільки ж їх буде? Не надто схоже на збори, – зазначив лейтенант, оглядаючи двір.

-Один, – насилу сказала Валлен, спираючись об дерево і стримуючи нудоту.

-Усього один? – втрутився сержант, наполегливо ігноруючи уваги піратки.

-Так, ельф. Він дуже важливий для нас, тож треба брати його живим.

-О так, для нас .. – засміялася Ізабелла, обмацуючи кишені в пошуках предмета, яким можна було відкоркувати вино. – ..живим, ну-ну. Сумніваюсь, шо твої хлопці зможуть втекти цілими. Навіть шкода, адже такі симпатяги.

-Про що ти? – у голосі Авелін з’явилася тривога.

-Ну, Фенріс … його величезний меч …

-Тихо, дурепа! Не лякай людей!

-Ми не боїмося труднощів! – втрутився Доннік, стиснувши долоні в кулаки.

-Гей, руда, ти кого дурепою назвала?!

Суперечку перервав гучний скрип старих дверей. Жінки, встигнувши вчасно зреагувати, сховалися в тіні дерев. Чоловіки ж виявилися менш кмітливими, і через кілька секунд перед ними з’явився окупант цього маєтку.

-Хто такі? – розгнівано прокричав Фенріс, оглядаючи незнайомців.

-Тобі доведеться піти з нами, брудний ельф! Не чини опір і залишишся цілим!

Авелін рукою закрила обличчя, стримуючись, щоб не закричати про розумові здібності своїх підлеглих.

-Бісові шавки тевінтерських магів! Та я вас на шматки порву! І зовсім скоро до вас приєднається і ваш господар!

-Потрібно їм допомогти..- прошепотіла Авелін поруч із Ізабеллею, яку більше турбувала пляшка вина, ніж те, що відбувається на подвір’ї.

-Я ж говорила, – хмикнула піратка, намагаючись відкупорти пляшку кишеньковим ножем. -Не житимуть.

Авелін розгнівано рикнула, вирвавши з рук Ізабелли пляшку, і кинулася на допомогу стражникам. Вона підбігла до Фенріса ззаду, поки ельф всю увагу спрямував на варту і вдарила його по голові. Пляшка розлетілася в брязкіт, окропивши все навколо червоною рідиною, а тіло ельфа обм’якло, з гуркотом впало на землю.

– Ти його вбила! – скрикнула Ізабелла, підбігаючи до них.

– Я .. я не .. – Прошепотіла Авеліна, розгублено розводячи руками.

-Винце.. – піратка впала на коліна, проводячи пальцями по калюжці з уламками скла.

– Вибач, що перериваю ідилію, але зараз важливіше ельф, – Валлен схилилася над Фенрісом і перевірила пульс. – Міцний горішок, відійде за кілька годин.

-Які будуть наступні вказівки, капітане? Допитати?

-Вірно, лейтенанте, цим займемося ми. А ви повертайтеся додому, відпочиньте день від чергування.

-Але, капітан.

-Ідіть, поки не передумала, – жінка почекала поки стражники віддалятися, і присіла навпроти Ізабелли, яка витерла скупу сльозу. – І що робитимемо далі?

-Тепер моя частина роботи. Як ти вважаєш, у нього великий? – Ізабелла підморгнула. Щоки Авелін спалахнули рум’янцем.

-Ну, судячи з розповідей Гоук…

*

Захисниця вперше за тривалий час змогла побалувати себе сном. Жодних планів на день не було, ніхто не потребував порятунку та допомоги. Начебто весь світ знав, що сьогодні особливий день і вирішив Гоук подарувати години спокою. Вона сонно потягалася в ліжку, ніжилася в променях сонця, що лагідними промінцями лоскотало її лице та плечі, а потім ховалася під легку ковдру, вирішивши дати собі ще п’ять хвилин.

Але гучний крик, що долинав із вітальні, позбавив її навіть цієї невеликої розкоші. Вона завмерла і прислухалася:

-Чортові собаки! Ви заплатите за це!

Впізнавши голос, Гоук рипнула зубами.

“Зараз відправлю тебе до дідькової матері!” – саме з цією думкою Маріан підірвалася з ліжка. Накинувши на плечі легкий шовковий халатик, ледве встигаючи його запахнути, вона босими п’ятами поплескала до джерела шуму.

-Фенріс! – крикнула Захисниця, ногою відчинивши двері.

Двері голосно вдарилися об стіну, заглушивши крики обох сторін. У цій же позі, з піднятою ногою і широко відкритим ротом, Гоук і застигла, не вірячи своїм очам. – Андрасте…

Голий ельф лежав на животі. Він застиг на секунду, прислухаючись, а потім знову засмикався, нагадуючи гусеницю в припадку. Його руки і ноги були надійно зв’язані морським вузлом, а очі закривала червона стрічка, яку Фенріс крадькома носив на зап’ясті. Мабарі, який вибіг за господаркою на шум, кинувся до ельфа і почав вилизувати його обличчя, показуючи свою схильність.

-Ось так ти закликаєш демонам спокуси щоб насміхатися з моїх почуттів, тевінтерська мерзота!

“І чому ніхто не додумався закрити йому рота?”

Гоук посміхнулася своїм думкам і навшпиньки наблизилася до бранця, який не залишав спроб звільнитися. Підійшовши близько, вона великим пальцем ноги торкнулася правої сідниці, ніби перевіряючи якість товару. Маріан закрила рот, стримуючи сміх, що наринув, виявивши напис залишений викрадачами на спині ельфа яскраво-червоною помадою: “Сильній і незалежній жінці від найсексуальнішої Королеви Східних Морів і скромної, розумної, красивої войовниці”.

*

Авелін з Ізабеллою сиділи у “Повішенику”, рятуючись від похмілля прохолодним елем. Вони були першими та єдиними відвідувачами таверни.

-Цікаво, Гоук вже знайшла наш сюрприз? – Ізабелла задумливо прикрила очі і розпливлася в мрійливій усмішці. – Хоч би одним оком побачити її реакцію… як ти гадаєш, вона здогадалася, шо це від нас?

-Я буду молитися Творцю, щоб це навіки залишилося таємницею, – буркнула Валлен у відповідь, осушив кухоль за кілька ковтків. – І благати Андрасте, щоб у будь-який спосіб зупинила мене перед рішенням ще раз випити з тобою!

 

 

 

* – у репліках Ізабелли (що/щоб) – особливості мовлення героїні, задумка автора.