Гоголятко і москалик

Щоденник Достоєвського 😀

19 червня

Сьогодні мій коханий Нікалайчік запросив мене у свою садибу на Полтаві.
Я запитав його чи все буде добре, адже я москаль. На що він відповів:
“Москалів у нас дуже полюбляють трахати” (хто не знав трахати-бити,
росіяни зіпсували слово). Я так і не зрозумів чому вони кохаються з
усіма росіянами, напевно, ми дуже гарні.

20 червня

Дорога була спекотною і довгою. Гоголь сказав, що ми їхали повз

ленінопад, можливо, це з української “град”. До речі, українці

дуже його полюбляють, я особисто чув вигуки “ура” та “нарешті,
а то це так очі мозолило” (прєдпалагаю чтьо єта ана пра засуху).

На кордоні мене привітали дуже люб’язно, ми з Гоголем навіть

у хованки програли. Але маю зазначити, що українці дуже галасливі,
бо поки ховався у валізі Миколи, чув вигуки “де кацап, де тарган

совковський”. Напевно, закликали дощ.

21 червня

Ми приїхали до передмістя Полтави, навіть не трясло. Гоголь сказав,
що це асфальт поклали.

Коли я вийшов з машини, то вступив у коров’ячу ліпьошку, Микола,
сказав, що то на щастя і коли у тебе харкають бабки то прояв любові.
Дивні традиції. Але мене зустріли милі, щиро усміхнені красуні, одна

тримала сало, а інша запечене м’ясо, таке дивне, ніколи не бачив птицю

настільки схожу на людину. Також діви заспівали мені гарну традиційну

пісню про москалів. Гоголь сказав, що то улюблений твір Сігми, начебто,
“ля-ля бий москаля”, схоже, щось про бички.

Будинок був не з дерева, мене дуже здивувала така система, напевно,
живуть бідно: пічі я не знайшов. Я пообіцяв Миколі привезти йому
з Московії, щоб він не мерз, натомість він пообіцяв придбати мені

якусь батарею і ґаз провести у труби. Навіщо якщо у мене він і так у хаті..

22 червня

Батьки Миколи дуже добрі, годують мене вареничками і салом.
Я дізнався, що замість солі українці використовують інші спеції

та прянощі, Микола назвав їх “отрута для пацюків”, думаю,
перекладається це: ” подарок для папінькі”.

Назвав Миколу Нікалаєм, йобнули лопатою.

26 червня

Не писав 3 дні. Срав. Напевно, отруївся, але ще не зрозумів чим,
можливо, це все через налисники з грибами, але Микола сказав,
що збирав їх сам з батьком під молитви за упокой, тому це неможливо.

27 червня

Гоголь показав мені вбиральню і ввічливо попросив користуватися унітазом

та ванною, замість хліва та канави.

Батьки запросили мене на шашлики, напевно, вже не ображаються після
випадку, як я сказав “на Укрáйнє”. Також мені подарували словник і

чемно попросили більше не казати “спалахуйка”, а то спалять мене

нею живцем.

28 червня

Сьогодні йду на полювання по московських немовлят. Дуже цікава річ,
ніколи не чув про таких тваринок, сподіваюся смачні.

2 частина. (Сіквєл) 😈

Дорога назад була тихою, принаймні, тому що Гоголь віз порох..

З останніх сторінок щоденника Федька.

1 липня

Спекотно. Далебі мені здається, що у мене параноя. Кожного вечора чую,
як під вікнами кричать прокльони, Микола каже що то сусіди кабана смажать,
і крики тварини: “а памагітє” то є нормально. Начебто, на Полтавщині
розробили новий вид, він сильно деградував і почав розмовляти російською.
Ці їхні біолабораторії..

2 липня

Знайшов тваринку на яку нещодавно полювали. Я б сказав, що вона схожа на
людину, але коханий запевнив, що то не ґомо сапіенс, а сруський. Заспокоївся.

3 липня.

Микола готує борщ, вже від нього отримав по писку, адже сказав, що он общій.
Батько готує знаряддя для полювання, але мене вже не зве з собою.

4 липня

Гоголь запропонував пограти у хованки на честь прийдешнього свята.
Головне правило ” Ховайся поки не знайдуть”.

Він дав мені їжу, воду і туалетний папір та наказав тікати на край світу.
Я дуже хотів відсвяткувати з ним Івана Купала, але якщо вони так сильно

дотримуються традицій..

7 липня

Сиджу у кущах 3 день, страшно. Вже сіллю стріляли й бандерівським смузі кидали.
Чую як молодики шукають цвіт папороті, можливо, якщо підказує їм де вона,
то допоможуть вийти з лісу.

Гоголь стиснув шмат м’яса у лівій руці, а в правій сміттєвий пакетик.
Було сумно, але смачно

3

Гоголь відклав тарілку з м’ясом у сторону і перевів погляд на похоронну урну*

– Досі сумуєш за ним?

Сіґма привстав зі стільця і скомуніздив їжу у Миколи.

– так..

– таке м’ясо смачне..

Гоголь скривився від цих слів.

– огидно, Федя помер.., а ти так спокійно їси?

– вибач, це дійсно сумно..

– Мг..

Гоголь дістав пістолет із плаща.

– може прямо тут застрелитися?

Микола підніс до скроні зброю і зарюмсав.

– а ні, не хочу, може з ніжкою Ацусі погратися?

Чоловік глянув на фотографію зроблену рік тому. Він – найщасливіша
людина у світі, тримає ніжку тигрика, а Дост це все знімає..

– Агов..

Сіґма підійшов ближче до друга.

– Я думаю він хотів би щоб ти розвіяв прах десь на руїнах Кремля.

Гоголь витер сльозу на своїй щоці*

– пороху нема.

– в сенсі?

Сіґма здивовано подивився на урну*

– а це шо таке.

– а то смітник, гарний, правда? За 40 гривень купив.

– а тіло де?

– а ну…

Микола дістав баночку з кишені.

– я зробив з нього хайлайтер, він так прикольно сяяв, а ще під мій
тон шкіри жоден не підходив.

Гоголь засунув баночку назад.

– так сумно без нього..

Чоловік заплакав і почав доїдати страву.

– о прикольне м’ясо.

#бсд #фанфік #гоголь