Глава 6

– Почали! – Дазай-сан випускає ракету, і вона підриває вхід, даючи можливість пройти.

Ми прямуємо до місця вибуху, де вже зібралися бійці Бійні, які намагаються зупинити нас градом куль. У них це не виходить, і ми прориваємося вперед, швидко розправляючись із ними.

– Вперед! – тигриним слухом я чую голос одного з солдатів.

Несподівано, я чую слабкий писк під своїми ногами. Без роздумів, я відстрибую з місця, хапаючи Акутагаву і переносячи нас у куток кімнати.

Усі таємні міни під підлогою підриваються, розкидаючи шматки бетону та пил по всьому приміщенню.

– Відпусти мене, тигре! – Акутагава виривається з моєї хватки, висловлюючи огиду до того, як я його перетягнув.

– Чорт, не спрацювало! – Голоси в іншому кінці приміщення почали перемовлятися між собою, намагаючись придумати новий план.

– Це наш шанс, треба діяти! – говорю я Акутагаві і стрибаю за допомогою сили здібності до тих солдатів, які були зайняті новим планом по зупинці нас.

Під час стрибка мене різко щось відкидає у стіну. Відкашлявшись від удару, я піднімаю очі і бачу, що це щось було людиною. Мабуть, це був бос, якого згадував Дазай-сан.

Оговтавшись, я помічаю, що до цієї самої людини підходить Акутагава.

– Значить, ти і є той самий бос Бійні, вірно? – запитує його Акутагава.

– Так, я і є той самий Курт Воннегут! Невже про мене все так відомо? Це так приємно. – він, як ні в чому не бувало, радіє цьому факту, прикриваючи обличчя руками від збентеження. – Як думаєш, я стану популярнішим, коли… – його вираз різко змінюється від радісного до маніакального, – розплющу твої мізки об стіну, а?

– Цього не станеться.

– Ой, ти так упевнений у своїй пе… – його фразу перериває випад Акутагави, який спробував знести йому голову Расемоном.

Найнесподіванішим є те, як ця людина пішла від атаки. Він стиснувся і вистрибнув, як пружина. Він так і пружинив з голови на ноги, доки не зупинився.

– Як вам мій дар?! Вражаюче, чи не так?! Я можу розтягуватися в 6 разів довше за тіло! Як шкода, що у вас нема такої здібності, так?! Адже ви саме це зараз думаєте?! – він продовжує бути зацикленим на собі та власній перевазі, чим починає виводити мене з себе.

Я збираю свої сили і вирішую оббігти його, щоб він не встиг зреагувати.

– Хто це там тупає? – він помічає мене і пружинить у мій бік. Я вирішую відповісти йому прямим ударом, але… знову відлітаю. – Навіть і не сподівайся вистояти проти мого чудового дару! Все одно в тебе немає шансів!

– Чорт! І як із ним справлятися?

– Я знаю як, – ззаду мене заговорив Акутагава, – чекай моменту.

Він іде назустріч нашому ворогові. Той його помічає, але помічаючи повільну ходу вирішує загострити:

– А ти більш зібраний будеш, ніж той хлопчина-тигр, так?!

– Не хочеш перевірити?

– Даєш мені виклик? Ну, що ж, тоді пошкодуй про нього!

Він пружинить в Акутагаву, намагаючись вдарити, але… його зупиняє розрив простору.

– Так і думав, що спрацює. – з усмішкою каже Рюноске.

– Що за?! Що ти зробив?! – він у паніці кричить, не здатний поворухнутися.

Це мій шанс! Я стрибаю до нього і б’ю його в обличчя. Після цього він з неймовірною силою відлітає в стіну.

– Ай-ай! Так сильно мене вдарити! Та як ви посміли! – Від його зарозумілості не залишилося і сліду. Тепер у ньому виднілася лише лють і бажання випотрошити нас за те, що ми зробили.

Він швидко пружинить до Акутагави і влучає , оскільки час для повторної активації ще не минув. У Рюноске вдається пом’якшити собі удар у стіну Расемоном і він падає на коліна.

– Твою ж! Тигр, займи його на якийсь час!

– Зрозумів!

Не те, щоб у мене було багато способів його відволікти, але один все ж таки прийшов мені на думку.

Поки він шалено відскакує з боку на бік, мені треба кружляти навколо нього, щоб він не відволікався на Акутагаву і не атакував його. Це я й почав робити.

Я стрибав навколо нього, поки він не сконцентрувався на мені і не вирішив ударити мене. Його нога проходить за кілька сантиметрів від мого обличчя.

– Близько!.. – я ледве відхиляюсь від його атаки, але, відразу ж після неї, він пружинить назад і вдаряє мене в спину.

Я кілька разів б’юся об підлогу, відскакуючи від неї, поки не утримую себе кігтями тигрів, вчепившись в бетон.

– Тепер тобі кінець! – Він кричить у щирій ненависті до мене і настільки швидко відпружує від стіни в мене, що не можу ухилитися і лише прикриваюся руками.

Перед самим зіткненням я помічаю чорне лезо перед собою, в яке влітає Курт, і воно відрубує йому праву руку, через що він у ту ж мить збігає. Це сама рука за інерцією прилітає до мене прямо в долоні. Вигляд кривавої руки прямо на мені лякає мене, і я швидко її відкидаю, намагаючись віддихатися.

– Вставай, тигр! Зараз буде останній удар!  – до мене підходить Акутагава, що дивиться на Воннегута, який втік і притискає залишок руки, з якого струмує кров.

Я встаю і в ту ж мить стрибаю в його бік. Він надто відволікся болем і вже починає втрачати свідомість від втрати крові. Це дає мені безперешкодно до нього підлетіти, і я добиваю його прямим ударом у щелепу. Він сповзає по стінці непритомний, як я сподіваюся, і на цьому наш бій закінчується.