Глава 5

Цей кошмар був ще гірший за все те, що я бачив за сьогодні. Принаймні тому, що мені доводилося вбивати особисто. Я тримав у руках пістолет Дазай-сана і цілився на ту саму людину, яку сам Дазай-сан і допитував.

Від цього в мене збився подих, і я важко дихав, не розуміючи, що відбувається. Несподівано, я почув позаду себе голос, знайомий голос, який проникав глибоко в мій розум і віддавався луною:

– Убий його, – це, без сумніву, був голос Дазай-сана, що стояв позаду мене, – він намагався тебе вбити, чому ти не маєш право вчинити так само із ним?

– Я не можу. Я не вбивця!

Сил відпустити зброю та обернутися мені не вистачає. Мене лякає та аура нескінченної пітьми позаду мене, що може будь-якої миті може поглинути мене і назавжди обірвати моє життя.

– Ти повинен. Будучи таким м’якотілим, ти не зможеш нікого захистити, навіть себе.

Я відчуваю тиск, якого не відчував у найгірші моменти у притулку. Я був би радий пережити всі ті страхіття, щоб це нарешті припинилося.

– Давай! – Дазай-сан остаточно додавляє мою душу, і я стріляю.

– Аааааа! Ні! Досить!

Закінчивши кричати, я помічаю, що прокинувся. Ось кошмар, якого я ніколи не хотів… Сам Дазай-сан… Гаразд, треба заспокоїтися.

Я йду на кухню, щоб зробити собі якийсь сніданок та виявляю холодильник, повний їжі, яку залишили на полиці, коли я сюди заселився. Не чекаєш такої гостинності від мафії. Може це через те, що мене вибрав Дазай-сан, то мені намагалися створити комфортні умови? Адже я не бачив кімнати інших членів мафії.

У будь-якому разі, мені треба якнайшвидше звідси вибиратися. Мало того, що я починаю божеволіти, я навіть не знаю, що відбувається в реальному світі. Раптом він усіх із агентства відправив у минуле? Від цієї думки в мені закипає злість швидше за чайник.

– Я не дозволю йому це зробити! – виривається в мене з рота.

Не думаю, що хтось це чув, але варто бути обережним. Все-таки, я не хотів приєднуватися до мафії і це можуть розцінити як зраду чи шпигунство.

Цікаво, що робитиме в такому разі Дазай-сан? Дивлячись на нього зараз, може, він і буде тим, хто стратить мене за це. Невже він і справді був таким? Я ніби дивлюся на іншу людину, чи він показував усім нам іншу людину?.. Однак це вже в минулому. Ніхто не зможе забрати його минуле, але у нього ще є сьогодення, незважаючи на всі спроби самогубства. Насправді, він став кращим, порівняно з тим, кого мені доводиться бачити.

Мою увагу привернув годинник, який показував далеко за 8 годин і перервав мої роздуми.

– Чорт, я так спізнюся!

Я швидко збираюся встигнути на місце зустрічі, яке вчора назвав Дазай-сан. Наскільки я знаю, це звичайний провулок, але, напевно, це найпотаємніше місце для обговорення плану.

Отже, зібравшись, я прибігаю на те саме місце і бачу… Дазай-сана з РПГ.

– Атсуші-кун, як гадаєш, я легко помру, підірвавши себе за допомогою цієї штуки?! – Не те, щоб я був здивований, але я не очікував, що пробиратися на базу ворога ми станемо… таким методом.

– Навряд, – я намагаюся відмовити його від того, щоб спробувати, – швидше за все, вас просто відкине, і ви щось зламаєте. Ви ж не хочете переживати переломи, правда?

– Ех, шкода. Хоча, я був би не проти ще раз полежати як хворий. – на мить очі Дазай-сана стали спокійними. До цього в них виднілася лише хаотична непроглядна темрява, але на цю мить вся буря раптом затихла, щоб далі продовжитись через мить.

– Я міг би змусити Чую змусити мене годувати! Це були б неймовірні веселощі, ха-ха-ха!

Несподівано, ззаду почулися тихі кроки і такий же тихий кашель. Безперечно, це був Акутагава.

– Я прибув, Дазай-сан, – він позначив цим свою присутність і підвівся, дивлячись у бік Дазай-сана, – які будуть вказівки?

І тепер, головний стратег портової мафії в минулому та агентства, пояснює нам план дій:

– Спочатку, я підірву головний вхід за допомогою РПГ, і ви швидко проникнете всередину. Через вибух і загальну чисельність, вам доведеться зустрітися з натовпом ворогів, але ви їх переможете за допомогою фактора несподіванки та спільних зусиль. Далі, швидше за все, з’явиться сам бос. За інформацією, особистість він ексцентрична, тому він точно з’явиться на зустріч із вами. Ви переможете його та залишите будівлю. Все просто.

– А ви що робитимете? – запитую я з цікавості.

– Спостерігати, звичайно. Ви повинні проявити себе та здатність до роботи в команді, інакше не здолаєте нікого, зрозуміло?

– Так, Дазай-сан, – чітко відповідає Акутагава.

– Тоді, готуйтеся, адже ми починаємо через дві хвилини.

Ми з Акутагавою зайняли позиції і лише чекаємо на команду Дазай-сана. Я трохи нервуюсь, адже не впевнений, що я з Акутагавою зможу здолати їх усіх. Зрештою, він, як і до «канібалізму», бачить перед собою лише те, що треба розрубати. Не знаю, чи варто говорити йому це зараз, адже він може відреагувати інакше, бо Дазай-сан від нього ще не втік.

Мені залишається лише приготуватися і рухатися вперед, щоб вибратися з усього.