Ланцюги Безодні

Після довгої подорожі Інадзумою, повернення в мирний Мондштадт був ковтком свіжого повітря. Тут не потрібно було постійно чекати нападу з усіх боків, тут не було агентів фатуї чи кайраги, тільки старі добрі хілічурли та слайми. У самому місті жителі дружелюбно вітали Люмін з її маленьким літаючим компаньйоном, не бажаючи нікого образити, вона кожному стримано посміхалася і махала рукою. Дійшовши до гільдії шукачів пригод, дівчина привітала Катерину, взяла свої щоденні доручення та вирушила на їх виконання.

— Люмін, Паймон хоче їсти. Ми не їли вже довгий час, давай зробимо зупинку — обурювалася фея, летячи неподалік голови мандрівниці.

— Не перебільшуй, ми їли дві години тому, не розумію, як уся та їжа, яку ти їси в тебе поміщається. — відповіла дівчина, вдивляючись у глиб лісу, водночас викликаючи свій меч. — Ти теж це чуєш?

— Паймон нічого не чує, і не змінюй тему. — не встигла дівчинка доказати, як з лісу з’явилися двор магів безодні. Люмин одразу кинулася на одного і точним ударом знищила його щит, а іншим перетворила його на частинки світла. Другий маг був більш кмітливим і вирішив не чекати такої ж долі і атакував дівчину крижаними списами, від яких вона без проблем ухилилася і завдала йому двох швидких ударів. Не встигли дівчата відійти від атаки, як перед нею з’явився портал і з нього вийшов Дайнслейф.

— Ось ми знову зустрілися Люмін, тільки тепер ми з тобою по різні боки барикади. Ти встигла розправитися з магами? Що ж це похвально, але я не чекав меншого від сестри Принца. Але на цьому твоєму щастю прийшов кінець. — з ними словами Зберігач Гілок запустив в Люмін синій потік сили і зник у порталі, через який прибув.

— Що це було? — сказала Люмин, після того як цей потік потрапив у неї, але в той момент її пронизав страшний біль і вона знепритомніла. Паймон стривожено підлетіла до подруги і почала трясти ту за плече, через те, що та не реагувала у маленької супутниці, почали з’являтися сльози. Паймон кричала і кликала на допомогу до того моменту, як її голос не охрип, а вона сама не знепритомніла від усіх емоцій, що поглинули її.

***Безодня***

Ітер закінчив свої справи, за керуванням Безоднею і попрямував до своєї кімнати, щоб переконатися, що з його дорогою сестрою все гаразд. Чого він точно не очікував побачити, то це те, що його підлеглий атакував Люмін новим заклинанням. Від якого та не просто знепритомніла, а впала в так звану кому, через те, що її душа була запечатана. Гнів Ітера почав наростати і єдине, що він хотів зараз зробити це вбити Дайнслейфа. Як тільки старший близнюк відчув ауру Зберігача Гілок, то відразу попрямував до нього.

— Ти мені не хочеш нічого пояснити? — на цей напад з боку хлопця Дайнслейф лише знизав плечима в дусі «Ні, нічого не хочу», що ще більше виводило Ітера з себе. — Добре, тоді спитаю по-іншому. Навіщо ти напав на мою сестру, твою Принцесу, неперевіреним заклинанням, через яку вона могла померти?

— Вона заважала вам повністю зосередитись на виконанні завдання, через яке ми всі тут зібралися. Я просто прибрав її з дороги, щоб ви менше про неї думали. — спокійно відповів Охоронець, не помічаючи, як навколо його ніг почали збиратися червоні куби і піднімалися вище.

— Ти намагався позбутися від неї, а я позбавлюся від тебе як непотрібного сміття, яке не розуміє простих наказів. — після цього куби повністю поглинули Дайнслейфа, які забрали його життя.

***Тейват***

Ітер з’явився на тому місці, де кілька хвилин тому був один з його підлеглих, він очима знайшов Люмін і підійшов до неї, підняв її на руки і телепортував її до своєї кімнати. За Паймон він відправив одного з магів. Також він викликав Скірк і наказав їй стежити за станом його сестри. Сам Ітер вирушив у бібліотеку з надією знайти там хоча б приблизний план дій у схожих ситуаціях, і він знайшов його. Зрозумівши суть заклинання йому довелося віднести дівчину та її маленького компаньйона неподалік головних воріт Мондштадта, і непомітно підкинути записку про місцезнаходження мандрівниці та інструкцію як вивести її з цього стану лицарям Ордо Фавоніус.