В сні вся правда…

    Україна опинилася на площі Хрещатика. Хоча це був Хрещатик. Все було зруйновано і розстріляно. Небо було накрите чорною хмарою. По землі ішов сірий дим. Подекули було чути перестрілки, крики, плач. Картина була не для слабо нервових. Раптом із за закаулку виходить солдат. По його геть ізмазаній і порватій формі можна зробити висновок, що бій був і правда важкий. Він був сильно похожий на батька УПи, але трохи старше. Чоловік в одній руці тримав автомат. А іншою держав за руку дівчинку. Не дивлячись на всі кошмари навколо неї, вона все одно посміхалася.

      УССР відчула, як хтось ніжно торкнувся плеча. Вона повернулася, але не побачила хто саме торкнувся. Зато дівчина побачила, як іде СССР, Новоросія і Малоросія. Їх українка знала, як головних алкаголиків на районі. І якщо комуніст, ще здержується від алкогольного напою, тому що в нього діти. То ті двоє без водки і дня протягнути не можуть. Ніколи ніхто не бачив їх трезвими. Колись Україна ішла вечері, темніло. То ці два ублюдки напали на наї. Хто знає чим би це закінчилося як би Білорусія не відволік головних антиганістів, а Україна не втекла. Після цього Україна ніколи не ходила коли темно і обминала темні провулки.

     На даний момент вони були більш молодші і трезвіші. Зненацька на лиці СССР появилася зла усмішка. Повільно, щоб не створювати лишніх звуків, він взяв пістолет і направив на солдата. Україна морально не могла на це дивитися. Зненацька вона побігла в сторону чоловіка. Вона хотіла його положити на землю. Або хоч, якось сказати, що він не один. Так, як чогось не могла говорити. Але дівчина, як привид, пройшла мимо чоловіка і дитини. Прозвучав вистріл. Україна в шоці підняла голову. Вона встала і глянула на всю цю ситуацію. Все сповільнилося. Міміка, жести, даже пуля летіла зі швидкістю черепахи. Зненацька пролунав голос заду українки:

      – Ти точно цього не пам’ятаєш?

      – Не зрозуміла питання – повернувшись до голосу сказала Україна.

       – Ти не пам’ятаєш своїх батьків?

       В цей момент появилося якась істота. Лицем була похожа на жінку, але нижня часть тіла була чоловіча. На ногах були золоті сандалі. Із одежі в істоти було одіяння прямо із давнього Риму. Воно було біле, як і сама істота. Очі і волосся було золоте, як і інші прикраси на одежі і тілі. Істота мала крила. Основа, яких була біла, а край пір’їн був золотистий.

      УССР розявивши рота дивилася на цю істоту.

      – Мене звати Демократія – відповіла істота.

      – Ти… Як ти прочитала мої думки.

      – Я все знаю. З того моменту, як мене винайшла Давня Греція. Я знаю все і всюди.

      – Тобто ти, якесь божество, яке собою представляє демократію.

      – Σωστά.

      – Що? – перепитала УССР.

      – Говорю, так вірно.

      – Зрозуміло, і що ти від мене хочеш?

      – Я чула, що ти незнаєш, що означає вислів «Історія живе в водах, бездониг». Я тут, щоб тобі це порояснити.

      – Ну і що це значить?

      – Сьогодні історія оживе іди до могучої води і там відповідь шукай –  в цей момент Демократія пропала.

      – Жіночко я нічого не зрозуміла!

      З цими словами Україна повернулася в сторону де зараз застрелять без винного, на її думку, чоловіка. Перед її очима повільно спускалася перїна. Та сама перїна із крил істоти. Коли пірїна впала на руки дівчини, ефект сповільнення перестав працювати. В цей же момент пуля попала прямо в сердце солдата. Солдат впав. Із сердця почала фонтаном вириватися червона рідина. Вона заповнняла весь простір. В ближчому часі рідина добралась і до троїці, яка просто стояла весь цей час. Всі троє перетворилися на кучу тараканів, які в той же момент розползлись хто куди. Дівчинка пропала із горизонту. Україна бігла від цієї рідини, але цей біг був дуже повільним. Рідина добралася до неї.
Рівень рідини почав підніматися. Дівчина не відчувала дна. Тому Україна весь час болтала руками і ногами щоб не втонути. Зненацька в її голову щось стукнуло. Вона підняла голову, над головою був стікляний потолок. Рідина не переставала заповнити простір. Зробивши останій глоток повітря. Україна почала повільно погружатися на дно. Як раптом,  серед цієї рідини вона побачила черпак, який стукав по каструлі. Їй хотілося не чути цього звуку. Повітря почало не хватати. Дівчина почала задихатися. Стукіт каструлі не припинявся.

     Україна різко відкрила очі. Встрахові вона почала глотати повітря. Трохи заспокоївшись вона побачила, усміхненого Білоруса. В руках хлопець держав ту саму злу каструлю і черпак.

     – Не спи, а то замерзнеш – все що сказав він.

     – Так це був просто сон – тихо сказала Україна.

     – Ти щось сказала? – перепитав картоплеїд.

     – Доброго ранку – повторила голосніше Україна.

     – Доброго. Бутерброд будеш.

     – А ти як думаєш.

     – Ладно, я на кухню нічого не спали!

     УССР посміхнулася. Коли Білорус вийшов, вона почала сміятися, із самої себе.

      – Ну я і даю. Хахаха. Божество Демократії. Полу жінка і полу чоловік. Хахаха. Ладно, деж ця записка?

       Україна підняла подушку і була в шоці. Там лежало те саме біле із золотим краєчком перо, а на бумажці знизу було написано золотим кольором  «Сьогодні історія оживе іди до могучої води і там відповідь шукай».

        – Як що це не сон. То тоді що? – запитала сама себе дівчина, розглядаючи перїнку.