~ Епілог ~

***

 Великий день! Його мама чекала цього тридцять три роки! Нарешті Віронік виходить заміж!

***

 Сам Нік не відчуває такого ажіотажу з приводу одруження. Їхні стосунки з Алексом закрутилися швидко, міцно і безповоротно, бути разом — уже щастя, а решта — радше просто формальність. Після «вирішального» дня, коли Віронік погодився стати супутником життя, вони і з’їхалися. Для чоловіків це було природним кроком, сейлзмен просто перебрався в «замок» свого клієнта, а ось для мами Ніка — це стало шоком. Любий єдиний син за мить зник з батьківського гнізда. Рідні не приховували побоювання, хвилювання, адже до фатального дня ніхто не чув і не припускав, що Віронік з кимось зустрічається, або хоча б кимось захоплений, а тут: ночувати не з’явився, а потім уранці прийшов зі своїм альфою знайомити та речі збирати. Тільки батько не обурювався — мудра людина!

***

 Два роки пролетіли непомітно… Та нічого подібного! Ці два роки були більш насиченими, ніж усе попереднє життя Віроніка. Довелося пройти через багато знайомств: важливих знайомств – батьки, родичі, друзі; та менш цікавих — ділові партнери, клієнти, просто важливі люди. Нік став відомим за один день: «Алекс Захаруліс тепер має пару!», «Хто зміг привернути увагу холостяка номер один?», «Хто ж Ви, Віронік Тиц?», і багато подібного. Було важко. Але він знав, на що йшов. Будь-які стосунки вимагають зусиль обох сторін. А у нього була найкраща у світі підтримка — улюблений клієнт!

 Сьогодні збір урожаю після багатьох труднощів і витрачених сил — Нік став офіційно членом сім’ї Захаруліс. Тільки тепер він зрозумів, весілля — це робота для новоспеченого подружжя! Потрібно посміхатися, всіх вітати, кожному приділити увагу та висловити подяку за те, що з’явилися у такий важливий день — суцільні походи від одного столика до іншого. Гостей так багато і це так втомлює. Проте, серед натовпу незнайомців Алекс показав на найкращого друга Віроніка — Фотіса:

 — Іди! — а потім, натякаючи на групу запрошених біля них, пошепки додав. — З цими я сам розберуся, відпочинь трохи!

 — Спасибі, — лише по губах можна було прочитати цю відповідь.

 Віронік з великим задоволенням підійшов до свого шафера:

 — Як же я втомився!

 — Дорогенький, ще не вечір! — Фотіс, напевно, насолоджувався сьогоднішнім святом.

 — Звідки в тобі стільки сил?

 — Я достатньо сплю ночами! — от же вредний! Вульгарний! — Вибач…

 Нік уже хотів здивуватися вибаченням друга за жарт, але ж ні, все нормально, той просто прийняв дзвінок.

 — Софі? Як пройшло? Молодець! Можете відпочивати із Джорджем!

 — То була Софі Яннос?

 — Так, а що?

 — Ти з нею на ти!

 — Так, а ти ж що? Досі до її тата з особливою повагою звертаєшся?

 — Звичайно!

 — А я б на твоєму місці й з таким статусом…

 — Добре, що ти не на моєму місці! До речі, а чому ти зовсім один? Де рідні… Давид?

 — Дякую, звичайно, але нагадай, навіщо ти моїх то запросив? Не тільки батьків, а навіть бабусю!

 — Вони чудові люди й завжди до мене добре ставилися… — піднята брова друга змусила Ніка замовкнути.

 — Отже?

 — Боже! Я вже навіть про однокурсників та їхніх батьків думав! — правда він одразу відкинув цю дурну думку.

 — Для чого?

 — Для масовки! Ти уявляєш пропорційну різницю у кількості запрошених? Моїм батькам не було б з ким і поговорити, якби твої відмовилися з’явитися.

 — Божевільний? Та мама з бабусею і при смерті з’явилися б на ці світські збори! Тебе так хвилює кількість запрошених із твоєї сторони? А Алекс що сказав?

 — Не те щоб, хвилює, і Алекс каже не забивати собі голову дурницями, але це… псує картинку для публіки, і в новинах, я впевнений, точно зроблять на цьому акцент!

 — То дай журналюгам кісточку трохи більше і нехай її обсмоктують до посиніння! Хочеш, я нап’юся та почну стриптиз на столі танцювати?

 — Благаю, тільки не це! І я не думаю, що Давид це оцінить. До речі, як у вас із ним?

 — Ну… просто чудово!

 — … — ця “багатослівність” Фотіса, змусила насторожитися.

 — Що?

 — Нічого, я просто бажаю тобі щастя!

 — Думаю, ти вже досить відпочив від усіх цих шишок, тепер повертайся до чоловіка і звикай до вищого суспільства! І… Вітаю з весіллям! Ти сьогодні казково виглядаєш! — багатьом було відомо, що для Фотіса Спірта, щастя друга було так само важливе, як власне.

 Віронік тепло посміхнувся та приєднався до Алекса.

***

 — Думаю, ми сьогодні чудово з усім впоралися, — Нік розвалився зіркою на їхньому ліжку.

 — Я в цьому і не сумнівався! — Захаруліс нахилився і почав повільно знімати метелика та розстібати ґудзики сорочки Віроніка.

 — Я й сам можу, — хоча він зовсім не проти.

 — І в цьому я теж не сумніваюся! — хижа усмішка і легкий укус у мочку вуха.

 — Ти взагалі сьогодні не втомився?

 — Втомився! Але дрімати у свою першу шлюбну ніч не збираюся! А ти? — запитання Алекс поставив лише для галочки, адже не дочекавшись відповіді, продовжив роздягати Ніка.

 — У нас вранці літак! — Веронік ніколи не лежав колодкою і зараз не збирався. Роздягали вони один одного наввипередки.

 — Вранці! — слова звучали упереміж з ніжними поцілунками.

 — Ти ж і в медовий місяць мені не потуратимеш? — два тижні відпочинку, що мають розпочатися завтра, явно не будуть легкими.

 — Який же ти кмітливий у мене!

 — Зачекай, — коли вони залишилися лише в боксерах, Нік відсторонився від чоловіка витягнутою рукою. — Спочатку закінчимо з весільними справами.

 — … — Алекс застиг збентежено.

 — У мене є два подарунки!

 — Ми маємо обмінятися подарунками?

 — Ні, ні… ти й так їх часто робиш. Це… — Ніку було важко пояснити своє бажання, він теж хотів щось подарувати коханій людині, і не звичайну дрібничку, як знак уваги, такими вони часто обмінювалися, а щось значуще, дороге. Проблема в тому, що важко здивувати мільярдера будь-яким подарунком. Віроніку пощастило, тепер їх у нього навіть два підхожих! Відкривши верхню шухляду тумбочки зі своєї сторони ліжка, він простягнув білу коробочку чоловікові. — Це тобі!

 Алекс сів по-турецьки на ліжку, взяв коробочку, повільно розв’язав бант, завмер на секунду, кинув швидкий погляд на Ніка, а потім зняв кришечку. Ключі, це були ключі від автомобіля – BAGANI. Захаруліс знову глянув на Віроніка.

 — Ти подарував мені червоний, я дарую тобі такий же темно-синій! — ще два роки тому, Захаруліс подарував йому той самий «пам’ятний» BAGANI 28-го. Було багато суперечок, обговорень, але тепер і Нік зміг зробити відповідний рівноцінний подарунок. Не дарма ж він збирав гроші так довго, а з таким чоловіком, чого вже лукавити, голодувати він точно не буде, можна і спустити всі свої заощадження.

 Головний клієнт його життя поклав подарунок на ліжко і міцно обійняв.

 — Дякую! — шепіт пролунав біля вуха Ніка. Було видно, що Алекс щасливий. І Віронік, чудово розумів причину. Вона полягала не в вартості подарунка, подібні цінні речі Захарулісу дарували часто — це був перший подарунок від його законного чоловіка! Це подарунок продуманий і з особливим значенням!

 — Прошу любити і шанувати, тепер твій чоловік бідний, як церковна миша! — Віронік награно розвів руки.

 — Відсьогодні мій чоловік один із найбагатших людей світу! — сміх щастя звучав у їхній спальні. Алекс поцілував коханого, той відповів… і пішло-поїхало.

 Міцні обійми, пристрасні поцілунки, вульгарне плескання, благання припинити, в яких не було ні грама правдивості. Імена звучали хрипко і так млосно. Шлюбна ніч майже закінчилася, сонце майже зійшло, вони майже заснули, але тут Захаруліс згадав:

 — Нік, а другий подарунок? — Алекс легенько штовхнув.

 — Процес запущений ще місяць тому, … — сонний голос, ледь розплющені очі й задоволена лукава посмішка красувалася на обличчі Віроніка.

 — … — Алекс, мабуть, подумав, що Нік займається покупкою ще одного авто, бо виглядав не дуже збентеженим, ну, до продовження фрази.

 — … залишилося ще вісім почекати! Цукерочка моя солодка!

***

 Кінець? Ні, лише початок!

~~~

“Віра” — перша робота мого циклу “Райдужна епоха”, також раджу почитати наступну: “Вибір“.

Буду вдячна за участь в акції #продублюй_будь_ласка, про яку почитати можете тут: 

Акція #продублюй_будь_ласка – Forum – Фанфіки (fanfic.com.ua)

А ось тут знайдете всі посилання куди можна продублювати: https://t.me/yayatyts/35