Віковічний дуб

Підранок Хо приніс ковдру, якою вкрив Кіхьона. Вонхо вирішив взяти на замітку, що треба вночі глянути чи людина знову не спатиме у вітальні аби взяти зручну подушку.

   Не знаючи яким стравам віддає перевагу Кіхьон на сніданок, бог Чур вирішив поки заварити трав’яного чаю з лісовими ягодами, а там може надумає щодо наїдків. І таки надумав приготувати сирників, бо це просто, смачно та ситно. Захоплений приготуванням сніданку Хо не помітив як босими ногами притопав на кухню сонний і розтріпаним волоссям Кі.

– Доброго ранку, – позіхнувши привітався Ю.

– Доброго, як спалося?, – губи Вонхо розтяглися в легкій сонячній усмішці, від якої тепліло в кімнаті та на душі Кіхьона.

– Не дуже. Хоча це нормально для мене це “не дуже”. Міг мене розбудити я б допоміг, – сказав потираючи очі білявий та мляво підійшов до плити.

– От завтра так і зроблю, а зараз у мене все готове так що присідай, будемо снідати, – Хо так хотілося ще більше розкуйовдити волосся хлопця поруч з ним, який ще вів боротьбу зі своєю сонливістю, але робити цього поганський бог не став, лиш окинув Кіхьона лагідним поглядом.

     Сидячи за столом Кіхьон поринувши в задуму глибоку, колупався виделкою в сирнику ніби хотів з нього добути щонайменше нафту.

– Про що знову думаєш, що ти таку наругу вчинив над їжею?, – із занепокоєнням в голосі перервав надто гучну тишу Чур. Він не зводив погляду з світлої похиленої голови над столом, немов намагався своїми темними як карпатська ніч очима витягнути з глибин душі  Ю все з грифом “цілком таємно” і болісне.

– Та так про твої слова думаю, – його картавий голос пролунав дещо хрипло, так ніби щось здавлювало йому горло.

– Я багато вчора говорив. Про які саме?, – знову загадково ніби не знає що говорив вчора промовив бог. Після невеликої паузи Хо відпив запашного чаю з візерунчастої чашки з того самого сервізу, що повинен припадати пилом і його двічі на рік перед Різдвом та Великоднем люди беруться протирати.

– Щодо душі. Скажи це все можна виправити, щоб було все так як раніше?, – не вірячи в ті сказані слова тихо питав Кі. З його уст вирвалося зітхання просякнуте колючим, терновим болем. Кіхьон був зітканий стражданням, страхом, болем, пустотою та втомою його карих бляклих очей. Йому хотілося, щоб так не боліли рани, щоб не так сильно  тривожило минуле, і ще більше майбутнє, щоб знову мати змогу радіти та усміхатися. Ні, він не хотів би не відчувати нічого, бо знає як це, Кіхьон би хотів повернути назад собі вміння відчувати все, а не лиш біль.

– Ніщо не можна виправити, щоб стало так як було раніше, – по-філософськи сказав бог. Кіхьон поник опустивши голову ниць і втупився поглядом в підлогу.

– Тож значить я….

– Це нічого не значить, – перебив напівшепіт людини Чур та продовжив: –  Я не казав, що нічого зробити не можна. Просто як раніше не буде виглядати твоя душа. Підлатати можна. Знаєш вчора ти злякався павука, а вони до речі кожного разу плетуть павутину, коли вона рветься. Душу можна підлатати так як це роблять павуки зі своїм павутинням, але для цього тобі треба хотіти вирватися з тих тенет що тебе затягують в бездонну темряву, де ти себе руйнуєш.

– Я не сам себе туди загнав, – у Кіхьона проявилися нотки агресії в цих словах. Бог підмітив, що він дуже схожий на їжачка, що ховає м’який животик та носик скручуючись клубок настовбурчуючи голки, так і Ю ховав себе від інших.

– Але сам продовжуєш і далі тонути в цьому стражданні. Подумай над тим чого ти хочеш зараз, ніж над тим що було, – своїм спокійним тоном Хо намагався достукатися до Кіхьона та не дратувати його, бо он  він вже зі злості червоніє.

   Так і не отримавши ні слова  у відповідь Вонхо піднявся зі стільця і вийшов з кухні. Кі подумав, що він щось не те ляпнув і образив бога, який хоч і нав’язливий у спілкуванні, але досить люб’язно себе з ним поводить.

   В голові Кіхьона як в мурашнику знову зароїлися думки, які хаотично бігали лабіринтами.“Треба було не припиняти сеанси в психотерапевта. Чого я хочу так? Хмм… Хочу засинати без гнітючих думок, відчувати себе живим, радіти моментам та дрібницям, припинити боятися протягнутої до мене руки та дотиків. Поки це певно все. Може з ним поговорити? Гірше, ніж є вже не буде…”.

– Ей, Чур! Я хочу поговорити, і ще вибач якщо сказав щось не те, – Кі крикнув з кухні і голос його пролунав по всьому домі.

    Не кричи так, і ще зви мене Вонхо особливо на людях. Ти впевнений що готовий говорити?

– Не зовсім, але хочу спробувати, хоча б по трохи, – знизав плечима хлопець.

– Добре, збирайся, – скомандував Хо.

– Куди?, – Кіхьон витріщився на бога не розуміючи нащо кудись йти якщо поговорити можна в домі.

– Підемо прогуляємося в лісі, заодно і поговоримо, – радісно промовив Чур.

    Кіхьон перерив свої валізи поки знайшов, шо одягти. Він залишив у кімнаті бардак, який обіцяв собі після прогулянки ліквідувати та поскладати речі по поличках шафи та у шухляди.

     Вийшовши з дому він вдихнув свіже повітря, яке обпікало ніздрі та легені. Вонхо зачиняючи двері на ключ підійшов до Ю та спитав: – Йдемо?

– ти зачинив двері на ключ? Я думав ти тут магічний бар’єр поставив, і що ключа не треба буде, – з нотками недовіри спитав Кі.

– А мені його і не треба, і так бар’єр є, – сказав підходячи до хлопця Хо і простягнув йому ключ.

– А мені нащо ключ?, – Кіхьон витріщив очі як та жаба з під води не розуміючи, який у цьому ключі тоді сенс.

– Бо ти інакше не зайдеш без нього в дім, – як завжди спокійно відповів бог.

– Я напишу на тебе скаргу за привласнення чужої власності і незаконне ставлення магічних бар’єрів, – Кіхьон злісно надувся, але зрозумівши як абсурдно звучать його слова голосно розсміявся.

– Хо скажи то будь-хто може зайти в дім маючи ключ?, – запитав світловолосий з не прихованою цікавістю.

– Якби це було так просто, то не було б  так складно, – весело відказав Чур.

– В сенсі?, – Кіхьон, що дивися майже всю дорогу собі під ноги, обернув голову до співрозмовника.

– Тільки власники дому можуть скористатися ключем, коли дім під магічним куполом, – як старий викладач на нудній лекції протараторив фактажем язичницький бог.

– Класно.

– Так, напевно.

– Ну то почнеш говорити про свої турботи та гризоти? М?, – зіскочив з теми про магію Чур на основну цієї прогулянки.

– Почну, лиш наздожени мене, – раптом з ні того, ні сього Кіхьон зірвався з місця та побіг знайомою з дитинства стежкою в глиб лісу.

   Біжучи він знову відчув себе хлопчиськом, який був зацікавлений у всьому, який радів дощу, але боявся грому, який хотів жити рухаючись вперед і так як він хотів. Приємне до завмирання серця відчуття. Зупинився він біля величезного дуба – його місце з дитинства. Він часто сюди втікав як щось начудив в домі аби не отримати від бабці на горіхи, навіть пробував жолуді з цього дуба на смак, суто з цікавості “яке ж воно на смак?”.

   Притулившись спиною до дерева Кі переводив збите дихання, як ніби з нізвідки почув голос:

– Догнав. Так може почнеш? Хороше ти місце обрав. Дуб дає силу тому хто стоїть близько до нього і потребує цього, – бог провівши долонями по буро-сірій з глибокими тріщинами корою все не вгавав почути розповідь господаря покинутого дому. Ю вкотре хмикнув на це.

– Знову не віриш?, – понуро спитав того Чур.

– Я ні, а от моя бабця вірила в це. Це моє місце, давно не був тут. Подумав що тут мені буде легше почати говорити, – важко зітхнув Кіхьон та  підвів погляд увись, розглядаючи величезну крону дуба.

    Кі думав з чого почати розмову з самого початку, чи з основного. Вирішив почати з того як обрав не ту людину та натомість полишив бабцю  насамоті ще й сильно образивши її. В той день він не говорив про хороші часи, які проводив з тим кого любив, кого обрав, бо тоді треба було зачепити і те як хороші часи закінчилися враз і їх замінили довгі гидотні дні, роки приниження, побоїв. Як все що він робив для нього було не так, як постійно у всьому винним став Кі, як він не мав згодом сил на сльози та крик після чергових побоїв. Як його друг та заодно і колега по роботі благав піти від нього, та записатися до психотерапевта.

  Кі пішов, і від нього і до психотерапевта. Жив певний час у квартирі свого друга поки його не знайшов він . Кі полишив сеанси у спеціаліста, полишив спроби проробити все що не давало йому вільно дихати та жити, все що те сковувало його. Він не знайшов іншого виходу як втекти в дім, де він виріс. Його колишній знав лиш те, що він виріс в селі біля гір, але конкретики Кіхьон ніколи йому не казав. Він і на похорон їздив сам, бо його любов мав відрядження в ті тяжкі для Ю дні. Він знав, що рано чи пізно він його знайде, тож краще най пізно знайде, або ще краще ніколи.

  Кіхьон це все ще в деталях розповість язичницькому богу, розкаже про кожний шам та синець, які ще повністю не зійшли і жовтувато-сірими плямами віддавали ще ниючим болем. Але не в цей день. В нього багато є часу, а в божества ще більше.

– Поки це все, більше зараз не винесу.

– Той про кого ти говорив, він же бив тебе, так? Тому ти полохаєшся дотиків і протягнутої руки?, – в очах бога Ю бачив полум’я люті і співчуття. Саме співчуття, не жалість. Це вперше, коли такий погляд був направлений йому після розповіді його історії. Він заворожував його не менше, ніж інші погляди Вонхо, які він за майже добу ловив.

– Спочатку любив, потім бив, потім казав, що любить і бігав навколо мене заліковуючи рани, потім просто бив. Давай не сьогодні, я не хочу про це сьогодні говорити, прошу.

– Я не змушую просто хотів знати чи мої здогадки вірні. Думав твої вчорашні слова про аб’юзивні стосунки перебільшені були.

– Скажи а з вами богами можна контракт як з нечистю укладати?, – раптовим питанням Кі збив з пантелику Чура той здавалося впав в ступор в цю ж мить.

– А тобі для чого він?, – морозом повіяло від цих слів  Хо.

– Хочу аби ти був поруч зі мною все життя. Знаю це дивно звучить, я лиш день тебе знаю, не надто вірю все містичне і божественне, але якщо так, то відведений мені час для тебе мине швидко, а я не помру сам у цьому домі мені так спокійніше буде. Так це егоїстично, але я не хочу бути сам.

– Ти ще можеш знайти людину з якою захочеш провести все життя, не варто себе зв’язувати з язичницьким богом договором.

– Не знайду, я не захочу. Тож все-таки договір існує, –  хитро мов лис звузив очі Ю.

– Існує, але я не укладатиму його.

– Але можеш?

– Можу.

– Ти боїшся прив’язатися?

– Ні.

– Тоді, заключимо, – Кі поводився як школяр, що підбиває на слабо знайомого. Взявши опалий зелений листок дуба, який зірвало вчора вітром, світловолосий крутив його пальцями за черешок не припиняючи розмови зі своїм дивним співрозмовником. Хоча, вони обоє дивні. Ця думка викликала у Кіхьона легку усмішку.

– По-перше ти не готовий, по-друге договір такий не можливо розірвати, він анулюється зі смертю одного з підписантів. Тож, ні Кіхьон. Я без контракту залишуся поруч чуєш? Тобі це не потрібно, – голос Хо зазвучав металічно, від чого в Кі пробіглися мурахи, а можливо по ньому справді бігли зараз руді лісові мурахи.

– В сенсі одного з підписантів? Ти теж можеш померти?, – запитав здивовано Ю, приховуючи свою тривожність.

– Так, а ще можу відродитися, коли певна кількість людей потребуватиме моєї прихильності та захисту, – відповів Чур ніби це щось звичне та буденне.

– Ти завжди виглядаєш однаково при переродженнях?

– Так, завжди, лиш буду певний час в подобі дитини.

– А якщо не відродишся?, – Кіхьон спрямував погляд на Вонхо.

– Напевно потраплю у вирій, – задумливо промовив бог, – Хоча я туди і так можу потрапити тоді коли мені заманеться.

– Вирій? Це ж теплі краї чи я знову все не так розумію?, – мимоволі Ю глянув на божество поруч.

– Це і так і ні. Це потойбічний світ, сонмище таких богів як я та  померлих та ще ненароджених людських душ. Там росте першодерево світу – Прадуб з молодильними яблуками безсмертя і на його верхів’я на зиму злітаються птахи. А і це помешкання Хорса, він бог Сонця якщо що, – зазначив Чур і між їх теревенями повисла коротка пауза.

– Це щось на подобі раю?, – перепитуючи Кі відчував себе тупим, але хотів взнати точну відповідь.

– Щось таке, люди саме так називають, – їх тиху розмову, розірвало кування зозулі і не однієї.

Ку-ку-ку Ку-ку-ку Ку-ку-ку

– Скажи зозуля справді рахує роки якщо її попросити?

– Можливо, – Хо ледве стримувався від сміху.

– А ти щось можеш сказати, а не так непевно і загадково?, – Кі легко тицьнув Вонхо на смішок кулаком в плече.

– Про зозулю можу. Вони перші птахи, що відлітають до вирію і вони мають від нього ключі, після них вже всі інші птахи.

– Якась дурна пташка-паразит має ключі від раю. Це такий сюр. Чур лиш розсміявся зі слів Кіхьона, але заперечувати не став.

– Я кожний день буду просити договір і вмовлю тебе за будь-яку ціну, – Кіхьон не дивлячись під ноги перечепився або корінь дуба і мало не поцілував землю, якби його не зловив Вонхо.

– В мене терпіння багато, на все життя вистачить аби слухати твоє бубніння, – сміючись промовив бог.

– Побачимо, – мало не задихаючись сказав Кі.

Вонхо відпустив Кіхьона, в якого почалася паніка.

– Ось чому ти не готовий до договору.

– Це має значення тілесний звязок. Мені з тобою зо треба переспати?, – подив з тривогою застигли в очах Ю.

– Ні, хоча як захочеш буду не проти навіть без контракту, – підморгнувши і з веселими нотками в голосі сказав Чур. І вже через секунду серйозно продовжив:

– Договір закріплюється не чорнилами, а краплею твоєї крові над вогнищем запаленим моєю силою та поцілунком, якщо тремтітимеш і ловитимеш паніку контракт не заключити, та і не треба тобі цього, – бог обернув голову в бік хлопця що знову був не зовсім тут, а десь у своїх роздумах. Він навіть не впевнений чи той все сказане чув і зрозумів.

– Он як. Я таки спробую, – не відступав від своєї сумбурної ідеї ні на мить Кіхьон.

– Ти такий впертий, – зітхнув Чур.

– Так, пішли вже назад, хочеться вже їсти, – пробубнів Ю і наприкінці висунув язика та скорчив гримасу.