Відданий віруючий та зрадники

– Залишити Його Високість у спокої?

Хва Чен дивиться злісно своїми очима. В прямому сенсі, Емін на його поясі теж ледве не пищить, намагаючись глянути на того, хто посмів ставити ультиматуми перед хазяїном.

– Чого це я маю слухатись якихось прислуг?

Кривавий дощ випрямляється та знизує плечима. Щойно, коли він перепитав слова Сюаньдженя він виглядав, ніби був вбивцею-маньяком, що побачив нову жертву. Хоча, можливо, так і є.

Проте, цим двом Сє Лянь, начебто, не бажає смерті. Принаймні, від рук самого Хва Чена. Якби хтось з них помирав, Король Демонів може був би й радий. Аякже. Зрадники.

– Гей, Кривавий Дощу… це..

– Ха?! Бажаєш нагадати минуле? Тоді як щодо твоїх збочених фресок у тій печері?

Дивитися на цього довбня, якщо чесно, не хочеться, з всією звісно любов’ю до сутичок хочеться закрити тему. Але справа йде про Сє Ляня. За Сє Ляня не пробачають.

Жаль, що сам Сє Лянь пробачає.

Як Вумін, Хон-Хон-ер міг дозволити собі намалювати щось відверте? Тим паче з Ним. З постаттю у його брудному житті, яку він не посмів би осквернити у той нелегкий час.

– Зрадникам ще дають слово ?

Він чинить задумливу гримасу та прикладає руку до підборіддя.

– Гм… Здається, ні.

Погляд знову мчить до Божка Війни і Хва Чен дуже намагається ним порізати цю людину на декілька шматочків та накласти їх на гілочку у вигляді шашлику.

Нань Ян зліва теж зовсім не гріє око. Зрадник, все одно зрадник, але на одну десяту кращий за правого. Гнилі люди.

Му Цін очевидно сердиться, дивиться злісно навпроти. Але у Фен Сіня, очевидно, більше бажання та можливостей зробити все по-хорошому.

– Ти знаєш, ми не хочемо Сє Ляню поганого. Просто боїмося за Його Високість.

Хва Чена уже б почало від них та їхніх розмов нудити, був би він людиною. Знайшлися гіперопікуни. Який жаль, чомусь декілька століть до цього ніхто про безпеку всім добре відомого Спадкового Принца і не подумав.

– Дійсно, звідки нам знати, що ти там утнеш з ним!

Король Демонів здається спокійним зсередини, та хто б знав, як він сам боїться зробити щось не так з коханою людиною. Проте він знає, хто такий Сє Лянь, і що він може дати ляпаса кожній істоті, неважливо, людині, богові чи нечисті. Цю розмову з принцем він уже пройшов.

– Звідки мені знати, може ви хочете повернутися тільки щоб покинути його знову?

Му Цін майже рве та мече.  Фен Сінь невдоволено сопить. Що ж, Хва Чен, певно, відвоював своє право на продовження цієї перепалки з дня у день. Поки, врешті решт, він не буде достатньо злим для того, щоб одного разу вдарити обох і переламати декілька кісточок. За все “добро”.

А поки, Хва Чен може лиш зухвало подивитися на цих богів і розвіятися десятками примарних метеликів, залишаючи цих дурнів наодинці.

_____♡_____

Ввечері Хва Чен з Сє Лянем розмістились біля каміну і розстелили на підлогу декілька пледів. Навіть з їжі хтось з них приніс вівсяне печиво зі шматочками шоколаду. А ще мультифруктовий сік.

– Саньлан.

Сє Лянь гладить свого Короля Демонів по голові, заправляючи пасмо волосся за гостре вухо. Хва Чен у свою чергу вмостився головою на колінах Його Високості. М’яко повертаючись, щоб глянути вверх на свого чоловіка він декілька задер його ханьфу. Проте, ніби хтось звертає на це увагу?

– Ґеґе?

Цього разу у погляді Хва Чена немає люті, злості, прикрощів та тихенької ненависті, яких він не соромився показувати. Зараз в них ніжне бажання залишитися у колі любові на всю Безмежність, що в них залишилася.

– Ти розмовляв нині з Фен Сінем та Му Ціном, правда?

Хва Чен декілька відводить погляд, приховуючи свою злість на цих людей.

– Так, ґеґе.

Сє Лянь зітхає тихенько і дивиться у полум’я, що так сильно та відчайдушно рветься вверх – до перегородки, та потерпає невдачу.

– Знаю, вони, напевне, робили як і завжди. Але це не їх провина. І звісно далеко не твоя.

Ця людина ніби вже фізично не може не посміхатися, тому спіймавши краєчком ока своє оголене стегно його погляд прямує до Хва Чена. А усмішка у нього чудова, навіть коли вона фальшива. Хва Чен дуже-дуже хоче так, щоб біля себе він не бачив і крихти того фальшу на рідних вустах. В них так повелося: бути чесним один з одним, розмовляти, мати час спільний і не порушувати власний. Тому грізний Кривавий Дощ, що Захистив Квітку, закохує свою любов зі всіх сил.

– Я поговорю з ними наступного разу, добре?

– Ґеґе, не потрібно себе примушувати-

Але коли Сє Лянь починає дивитися отак то й справді слід проводити себе краще і тихше.

– Саньлан.

Звісно, Примарний Король мовчить і трохи ослаблює руку, якою встиг впіймати іще шматочок ханьфу з тіла Принца.

– Все нормально. Ти, певно, думаєш, що це не моя справа. Але твоя справа – моя справа. Хіба ні? І… Вони не мали залишатись, це цілком їхня справа.

– Але…

– Саньлане. Я знаю, що тобі не подобається це і ти їх критикуєш. Ти багато для мене зробив. Дякую, що був душею зі мною завжди.

Сє Лянь все одно посміхається ніжно-ніжно, як не посміхався ще нікому. Хва Чен у свою чергу тільки мліє і з усією любов’ю дивиться на своє кохання.

Сє Лянь нахиляється і цілує у лоба свого чоловіка, цим передаючи небагато духовних сил, щоб заспокоїти.

– Що ж, а зараз, дозволь звільнити мої ноги. Вони вкрай заніміли!

Принц потягується руками вверх і позіхає. А Хва Чен запізно усміхається.

– Ґеґе, хочеш, зроблю масаж?

Він нарешті підіймається і простягає руку Сє Ляню.

– А? Можна?

– Мгм!

– Масаж на спину, так?

– …

–…? На спину.. Так?!

– …

– Саньла-… Ох!