втрачена надія

 Всіх дітей випроводили гуляти у двір притулку. На вулиці була весна. Квітень. Скоро у хлопчика на ім’я Ацуші буде день народження. Йому виповниться тринадцать років, але сам юнак про це не знає. Поки що. Пізніше він планує дізнатися у вихователя яке сьогодні число. А зараз він сидить вдалині від усіх під великим дубовим деревом і задумливо дивиться на інших дітей. Ось хлопці і дівчата приблизно віку Ацуші грають в якусь гру. Під час гри вони переглядаються, посміхаються один одному, а деякі навіть червоніють. Парубки і діви постарше, поки не бачать вихователі, тікають в затишні місця, тримаючись за руки. Ацуші здається дивним поведінка цих дітей адже він завжди був один і не відчував подібних почуттів.
 Чому вони такі щасливі поруч одним з одним? Чому вони так соромляться? Запитував хлопець у себе в думках. Але так і не знаходив відповіді. Так пройшла година, дві, і вихователі, підозвавши всіх дітей до себе, почали заводити їх назад  в притулок. Перед тим як пройти в будівлю Ацуші обернувся і подивився на небо де сонце почало плавно опускатися за горизонт. Уже вечеріє, – подумав він, – отже зараз ми підемо їсти, а потім спати. Треба буде дізнатися про сьогоднішню дату перед сном. – І переставши дивитися на небо Ацуші нарешті зайшов у приміщення разом з усіма. Діти пройшли в кімнату для роздачі їжі. На вечерю було трохи вареного риса, декілька ломтиків різної городини і стакан води. Почекавши в черзі Ацуші пройшов до грізної тітки яка роздавала їжу, отримав свою порцію, сів у куточку їдальні і подивився в тарілку. Як завжди дали в два рази менше, ніж іншим, – Ацуші ані трохи не здивувався, оскільки він прекрасно знав, що директор притулку і всі вихователі ненавиділи його, відносячись до нього гірше, ніж до собаки, – Щось апетиту зовсім немає. – Хлопчик вирішив не сидіти і мучатися над їжею, а знайти вихователя. Ацуші встав, і знайшовши одного чоловіка трохи боязко до нього підійшов.

– М… Можете будь ласка сказати яке сьогодні число?

Вихователь сердито зиркнув на Ацуші, але на подив другого відповів.

– Шістнадцяте квітня, а тепер геть звідси.

Тепер, отримавши потрібну інформацію, парубок вирішив скритись із їдальні.

Пізніше, лежачи на старому, пошарпаному спальному місці хлопець задумався. Виходить що скоро у мене буде день народження, хоча, будучи в притулку я ніколи не святкував його, але все ж таки думаю потрібно почати вести відлік днів до нього. Гм. Ацуші подивився на стінку біля якої він лежав, і провів по ній нігтем, царапаючи фарбу і залишаючи за собою білу лінію. Юнак позіхнув, – Щось уже спати хочеться, – і поступово провалився в сон.

°°°

Усі знову гуляли на дворі. І ось один із вихователів почав привертати до себе увагу дітей.

– Діти, знайомтеся, це Дазай Осаму, йому чотирнадцять років і він перейшов до нас з іншого притулку. Більшого вам знати не потрібно.

Багато хто почав кидати зацікавлені погляди на новоприбулого хлопця.

– Все, далі розбирайтесь самі.

Вихователь розвернувся і пішов до інших співробітників. Тут же на Дазая налетіла купка дітей з питуваннями.

– А чому ти перевівся до нас?

– Що сталося з твоїм притулком?

Але Осаму не відповідав на ці питання і незабаром  дітям це набридло і вони розійшлись хто куди.

У цей час Ацуші знову сидів під деревом, глибоко занурившись в себе і не помітив як до нього хтось підійшов.

– Вітаю.

– Аа? – Ацуші перелякався і підняв погляд на того, хто його сполохав, – Гм, а ти хто?

– Я новенький, перевівся сюди з іншого притулку, моє ім’я Осаму, а твоє? – Хлопець подивився на Ацуші.

– Мене звати Ацуші, але чому ти підійшов познайомитися саме до мене? Зі мною тут ніхто не дружить.

– Ти здався мені цікавим, ось я і підійшов до тебе. Мені все одно на інших тому… станемо друзями? – Дазай усміхнувся Ацуші і простягнув йому руку. Ацуші сидів в ступорі, але відповів.

–Д… Давай, – І пожав витягнуту  руку.

°°°

– Ацуші, ти любиш читати?

Дазай і Ацуші потайки від вихователів проникли  в бібліотеку.

– Так, тут є такі цікаві книги, читаючи їх можна відволіктись від реальності. Брр, – Ацуші смикнув плечима.

– Тобі холодно ?

– Т… Трохи.

Осаму зняв с себе теплу кофту , накинув її на Ацуші і обійняв  його за плечі.

– Так краще?

– Ага, – Ацуші закутався в одяг приховуючи рум’янець. А Осаму побачив це і усміхнувся.

°°°

Хлопці гуляли окремо від усіх.

– У мене ось через два тижні буде день народження, хоча я все одно не буду його відмічати, як завжди…

– Не засмучуйся, Ацуші, я обіцяю що подарую тобі файний подарунок і ми разом відсвяткуємо! Добре? – Осаму взяв Ацуші за руку.

– Добре.

°°°

– Вже завтра у тебе день народження, чекаєш його?

– Ну, не дуже.

– Ти чогоо, день народження це круто, все буде гаразд, я вже підготував тобі подарунок.

Раптово щось торкнулося губ. Це виявився легкий поцілунок.

– А?!

– Тобі треба виспатись, надобраніч.

– Надобраніч, – Зніяковіло відповів Ацуші.

І вони розійшлись, так і не помітивши, що весь цей час за ними спостерігала пара очей.

°°°

Усі в притулку спали цієї ночі, окрім директора, декількох вихователів і одного хлопчика.

– Я точно бачив що він поцілував його! – З презирством виплюнув  хлопчик, – А до цього вони таємно  обжималися в бібліотеці й інших місцях! Вони ж обидва хлопці! – Він звернувся  до директора, – Потрібно їх покарати.

Директор почав трястися від злості.

– Так, Акіо, йди спати, ми самі розберемося.

Він кинув страшний погляд на хлопця.

– Зрозумів!

Акіо вибіжав із кабінета.

– Приведіть мені в підвал Дазая, з ним я розберусь зараз, а тигра я залишу, – Сказав директор.

– Але чому ви залишите тигра? – Спитав один із вихователів.

– Для нього в мене буде особлива кара. Над ним я буду знущатись кожен день його перебування тут , щоб вбити в цю голову істину. А тепер виконувати!

°°°

Удар.

– Припиніть, монстри, що ви робите? – Кричав хлопчик.

– Таких нечестивців як ти потрібно карати.

Удар.

– Відчуй же всім своїм нутром, що ти бридкий, грішник. Богу соромно за тебе і ти соромись себе.

– Що? Ви про взагалі, божевільний?

Знову удар. Кожен раз все сильніший.

– Щоб ти знав, що твоє кохання огидне та брудне.

Удар. Сплеск  крові. Крик.

– Не смійте… Так казати… Я сам в праві вибирати того, кого кохати.

Побиття тривало до вечора наступного дня.

°°°

Ранок. Ацуші прокинувся від сторонніх звуків в притулку. – Оу, сьогодні мій день народження. Цікаво, що за подарунок приготував Осаму.

°°°

Через пів дня Ацуші так і не зустрів Дазая. – Підозріло, – подумав хлопчик, – Це на нього не схоже.

Настав вечір. Усі діти пішли спати. Накаджима почав дуже переживати, що сталося з Дазаєм.

°°°

Кілька вихователів грубо виводили хлопчика до вхідних дверей притулку, вивертаючи йому руки за те, що він чинив опір. Парубок намагався щось казати, але не міг. Голос майже зник через багато годин криків до цього. Сльози не зникали з його обличчя.

– Відпустіть мене, мені потрібно до Ацуші! – Відчайдушно хрипів він.

В цей же час Ацуші вирішив перестати шукати Дазая і йти спати, думаючи, що може він просто був зайнятий сьогодні і тому зник, але почувши до болю знайомий голос, який кричав його ім’я, він розвернувся і побіг туди. Прибігши до коридору, який вів до виходу з притулку, Ацуші… Встав на місці від жаху через картину, що відкрилася перед його очима.

Світ сповільнився. Ацуші панічно дивився на Дазая. На його побите до жаху тіло, на одну зі зламаних рук, на розбите обличчя, на очі з витікаючою кров’ю з них упереміш зі сльозами, і нарешті Ацуші побачив наляканий і відчайдушний погляд Осаму і неушкоджену руку, що тяглася до Накаджими з потопаючою надією.

– Оса.. му.. – тремтячим голосом сказав Ацуші.

– Ацуші…

І Ацуші побіг на зустріч до хлопчика, сподіваючись возз’єднатися. Як ззаду до нього підлетів ще один вихователь і схопив його за руки, забираючи Ацуші в глибини притулку.

Промені західного сонця висвітлили коридор через вітражні вікна. Два хлопчики не змогли дотягнутися один до одного. І останнє що бачили обидва це їхні плачучі обличчя і тремтячі в істериці тіла.

~~~

Світловолосий юнак років 30 самотньо сидів на лавці в парку біля узбережжя. Всюди літали листя сакури. Було п’яте травня. Настав вечір і західне сонце сідало за обрій, освітлюючи місто теплим жовто – помаранчевим світлом.

 Все як тоді… Минуло стільки років, а я так і не знайшов його. Надія починає згасати остаточно.

Хлопець засумував і вирішив просто подивитися на листя, яке ганяє вітер.

Посидівши ще трохи Ацуші вирішив піти, залишивши на тій лавці свою надію. І через багато років він так і не зміг знайти Осаму.