Вода та олія – 13 (Аркейн. Вай/Кейтлін)
від Монада Сателіт– Знаєш, мамо, ти зараз маєш два можливих варіанти почати цю розмову, – повільно проговорила Кейтлін, щойно Вай покинула балкон, повернувшись до банкетної зали. – Перший – вибачитись за всю цю ситуацію, сказати, що ти усвідомлюєш, наскільки жахливо вчинила, не розумієш, що на тебе найшло, ти береш на себе всю політичну відповідальність за інцидент, і більше, зрозуміло, не буде нічого подібного. Другий – ти вивалиш на мене довжелезний список звинувачень в тому, що через «мою витівку» в Пілтовера будуть проблеми зі стосунками з Іонією в такий тяжкий час, та розпинатимешся про мою начебто безвідповідальність через те, що я відмовилась бути твоєю сліпою маріонеткою та перетворитись на безрогу вівцю, яка слухняно робить будь-яку гидоту, якщо їй це накажуть. І тоді це буде наша з тобою остання розмова.
– Кейтлін… – охнула жінка, схопившись за серце.
– Я розумію, що не така, якою б ти хотіла мене бачити, – вимовила вона, стиснувши руку в кулак. – Але тобі пора, нарешті, прийняти, що я – окрема, самостійна людина, зі своїми принципами, бажаннями та рішеннями, а не твоя особиста порцелянова лялька, яку тобі дозволено покласти на вітрину за склом.
– Ці твої рішення мать наслідки, – вимовила пані Кірамман, глибоко вдихаючи повітря. – Хіба ти сама не здогадуєшся? Уже все місто пліткує про тебе і ту волоцюжку! Ви навіть не намагаєтеся це приховувати! Постійно разом, майже завжди ходите вдвох на завдання, часто можете посеред вулиці взятися за руки, а твоя подружка навіть за своїм язиком не стежить і постійно щось ляпає на людях… Та навіть тут, на цьому прийомі, вже весь вищій світ Пілтовера оцінив, як ви одна на одну дивитесь!
– То й що? – випалила Кейтлін, спрямувавши на мати суворий, холодний погляд.
– Те, що твоя репутація…
– Чхати мені на те, що ти маєш на увазі під моєю «репутацією», мамо, – холодно заявила дівчина. – Вай неодноразово доводила, наскільки гідною людиною вона є. Жоден з твоїх пихатих владних «друзів» не має й сотої долі її сили, гідності та сміливості. Тож дозволь мені, будь ласка, не зважати і на їхню думку про неї.
– Ти так розпинаєшся, захищаючи її, – фиркнула жінка, наморщивши носа. – Натомість… скажи, а чи ти абсолютно певна, що та, за кого ти так чіпляєшся, ставиться до тебе хоч приблизно так само? Що ти означаєш для неї все те, що вона означає для тебе? Невже ти не бачиш, Кейтлін? – видихнула пані Кірамман. – Ти відмовляєшся заради неї від всього, що могла б мати… але натомість ця твоя волоцюжка відмовилась хоч від чогось важливого, що мала, заради тебе?
– Вона відмовилась від своєї сестри, – просичала Кейтлін, вчепившись у мати лютим поглядом. – Яка все життя була для неї найріднішою людиною, але остаточно стала тією, кого Вай не здатна прийняти. Та вимагала від неї вбити мене, обіцяючи, що лише за таких умов між ними «все знову буде як раніше». А це, зауваж, означає значно більше за красивий будинок, дорогий одяг, розкішні прийоми та міфічну репутацію у «вищому суспільстві».
– Кейтлін, послухай, – тяжко видихнула жінка. – Одного дня… ти розчаруєшся. Зрозумієш, що я мала рацію. Коли ти їй набриднеш і вона покине тебе, а ти залишишся з розумінням того, що всі твої фантазії про те, ніби щось для неї справді важиш, були великою мильною бульбашкою, яка луснула. Бо та волоцюжка не триматиметься так за тебе, як ти зараз тримаєшся за неї. І я більше не буду намагатись врятувати тебе від цього розчарування, коли ти цього не хочеш. Живи як знаєш, просто май на увазі, що я не можу прийняти цього та погодитись з твоїм вибором, навіть якщо не здатна йому завадити.
Не говорячи більше жодного слова, пані Кірамман розвернула візок та поїхала з балкона, залишивши Кейтлін саму. І лише тоді дівчина зловила себе на тому, що дрібно тремтить, а на очі зрадницьки навертаються сльози.
– Гей, пундику, – пролунало позад неї за мить до того, як сильні руки обійняли її зі спини, а щоко торкнулось тепле дихання. – Тихіше, все гаразд. Я поряд.
Схлипнувши, Кейт накрила рукою її долоню та повільно вдихнула повітря. Тепло, що линуло від Вай, заспокоювало.
Хвилина. А потім ще одна. Перш ніж вона відчула, що клубок нарешті починає відступати від горла.
– Слухай, Вай, – повільно проговорила дівчина, боючись озвучити слова, які зараз намагалася підібрати. – Я…
Аж тут з банкетної зали долетів вибух, за яким послідували перелякані крики гостей!..
Та до біса знайомий божевільний сміх!
як я й думала, тут вам сталися і романтика між Пундиком та Вай, тут вам і напад на делегацію, ну й неприємна розмова з пані Кірамман в
одить до комплекту. чекатиму нового розділу, цікаво що там далі буде
Так, всього потро
у сталося 🙂 А далі однозначно буде дещо жвавеньке 😉