Вибач, сто разів вибач…

Знову ж таки, почну з того, що запропоную вам читати під пісню. На цей раз “idk. (daniel.mp3)”.

Дуже розчулася під цю пісню, поки писала (зазвичай власні твори не читаю після того, як викладаю їх, читаю під час редагування), навіть пустила сльозу. Тому рекомендую читати під неї.

——————————————————

Хвилина. Секунда. Ще трішки, зовсім трішки. Скоро всі хвилювання, переживання пройдуть. Лише потерпіти… Сань Лан це може. Він все може. Він звик.

— Сань Лан, з тобою все добре?

Сє Лянь як завжди хвилюється за нього. Це знімає всю напругу, прибирає на деякий час біль в серці, в душі. Але цього не вистачає. Наче щось не те, щось трапилось і Сань Лан не знає, що саме.

— Так, все добре, не хвилюйся. Геге неможна хвилюватися.

У відповідь – м’яка посмішка. Вона витягує його з трансу, з цієї тривоги. Все добре. Все добре, нічого не трапилося. Сань Лан не боявся показатися слабким перед Сє Лянем, ні. Він просто боявся, що той дійсно буде хвилюватися. Але зараз це… Їм не потрібно.

— Я зрозумів. Тоді напиши цей вірш.

Сє Лянь забрав аркуш паперу та пензлик, починаючи виводити нові іерогліфи. Вони кожен день займаються каліграфією, і кожен день Сань Лан не може знайти собі місце. Все так, як є, але в його душі зовсім інше. Біль, відчай, страх. При думці про це його кидає в холод, його руки починають трястися, але чому саме – він не розуміє. Дивлячись на Сє Ляня йому було моторошно. Зараз Хуа-Хуа був маленькою дитиною, яка боїться, що одного разу мати піде назавжди. Так було боляче при думці, що Сє Лянь може зникнути. Піти. Не повернутися. Сань Лан це не переживе, він не може. Не може дивитися на смерть коханого, не дивлячись на те, що він померти не може. Не може дивитися на те, як коханий щоразу страждає. Або ж сором’язливо посміхається, коли його називають Божеством сміття чи Духом повітря ликів. Це все так розчаровує. Надія в людей зникає. Хоча, звідки їй взятися у нього? Він все відчув власною шкірою: як його принижували, як не сприймали, а власні батьки не проявляли кохання до нього. І лише тоді, на вулиці Шеньу, він спробував на смак цю увагу, турботу та хоч маленьке, але кохання. Але і воно було не вічним. Радість, щастя, біла полоса життя – вони не були вічними. Зате вічною були біль, страждання, розлука та зневіра. Вічною була жага до помсти. Так боляче було дивитися на те, коли твого рятівника протикають мечем в його ж храмі, щоб врятувати себе. Боляче було розуміти, що і він теж зневірився в людях. Обіймаючи долонями його обличчя, ллючи сльози над його пошматкованим тілом, він клявся самому собі – “я помщуся”. Ніхто його не чув. Ніхто не бачив біль в його очах; сліз, які краплею за краплей падали на криваве обличчя коханого, який так і не побачив його в останній раз. Тоді, ще при королівстві Сяньле, вони бачилися лише біля храму Шеньу. Більше ніде. Хуа-Хуа так і не встиг розповісти про те, що йому не дали саблю в руки, а навпаки – прогнали з армії, говорячи, що він ще дитина і нічого не розуміє. Йому не дали шансу. Не дали сказати і слова. Так він і загинув – з останніми словами в серці, які були для Сє Ляня. Які то були слова, вже сам Сань Лан не згадає.

— Все, Сань Лан. Бери пензлик і пиши. Я прослідкую.

Але зараз це не вивело його з трансу. Хотілося зникнути. Він так глибоко засів в свої думки, згадуючи кожен момент… Сє Лянь був його єдиною вірою. Єдиним Богом для нього, якому він готовий кланятися, являючись дияволом. Неперевершений Князь Дияволів готовий кланятися Богу. Це так… Смішно. Але для нього все серйозно. Пройшло вісімсот років, але він не забув нічого з тих пір. В його серці наклали відбитки всі події, всі страждання Сє Ляня, його крик душі. Його доля була тяжкою, в нього не було щастя понад ста років. Хуа-Хуа не міг на це дивитися. В душі він страждав разом з Принцем.

— Сань Лан, що сталося?

Сє Лянь помітив, як з очей Хуа Чана ллються сльози. Звісно, він почав хвилюватися. Це було такою рідкістю, що стало страшно за Сань Лана. Захотілося його обійняти, але замість цього Сє Лянь прибрав чорне волосся від чужого обличчя, споглядаючи на нього. Тепер і в нього серце боліло. Долонями він провів по щокам, прибираючи гарячі краплі.

— Сань Лан… Не потрібно, прошу тебе.

— Геге…

Мовчання. Сань Лан не знав, що сказати. Всі слова, всі крики залишилися в серці після його смерті. Їх так багато. Крики, які викликали жалість до нього в інших він ненавидів більше всього. Він не був таким. Він був іншим. Він став сильним, приховуючи свої емоції, почуття, сумніви та страхи. Але чи можна це приховати від коханого? Ні.

— Геге, вибач. Вибач сто разів…

— За що?

За те, що не зміг врятувати тебе тоді, в твоєму ж храмі.

— Я боюся тебе вратити.

Боюся знову побачити твоє тіло в крові.

— Сань Лан, я буду поруч з тобою…

— Я боюся, що не зможу тебе захистити.

Як декілька сотень років тому.

— …

— Я боюся, що одного ранку я прокинусь і не побачу тебе. А можливо побачу твоє понівечене тіло, над яким знущалися сто людей. Ти говориш, що тобі не боляче. Ти звик до болі. Ти не повинен був звикати до неї, не повинен був сприймати її, як щось нормальне.

— Сань Лан…

— Окрім тебе в мене нікого немає. Моє серце повністю було зайнято тобою. І зараз теж, не дивлячись на його відсутність. Я не хочу бачити, як ти страждаєш.

Чужі долоні в останній раз прибрали чорне, густе волосся, яке знову закрило собою білосніжне обличчя Диявола. Голос Хуа Чена був рівним, спокійним. Якщо не дивитися на нього, то навіть і не подумаєш, що йому боляче в душі. Підліток перед Сє Лянем був таким невинним. Беззахисним. Особливо з таким контрастом – мужній, низький голос, та обличчя, яке потопало в печалі. Вони відчували біль один одного. Було боляче вдвічі. Ніхто з них не витримав.

— Сань Лан, ти сам говорив, що мені неможна нервувати… А зараз робиш навпаки. Ти чекав мене вісімсот років. Але ти проживеш зі мною ще вісімсот. І навіть більше. Я… Не покину тебе. Ти теж заполовинив моє серце. Будь ласка… Я не можу дивитися на те, як сльози течуть по твоєму обличчю. Мені дуже боляче.

Він повторював його ім’я, благав не пускати сльози і просто обіймав. Він не знав, що можна зробити ще. Вони тримали один одного в міцних обіймах. В них на душі було горе, була печаль, був смуток. Їхня доля була страшною. Їхнє кохання буде вічним.