Вечір біля могили

музика:

Sad Novelist-Тління

Sad Novelist-Поруч

Прохолодний вітер Інадзуми. Капітан Бей Доу ступає з корабля і вдихає його  в повні груди.

– Юху, Казуха, за це потрібно випити! – з посмішкою промовляє капітан направляючись в центр міста.

– Добре – невпевнено пролунало з вуст Казу – Але мені ще треба провідати Томо і нагодувати його кота – хлопчина посміхнувся, але йому боляче, він би хотів провідувати друга, а не його могилу.

Капітан ледь помітно махнула головою, це означало згоду.

Казуха дуже цінує кота, тому що це єдине, що залишилося від його друга, маленький білий котик, який завжди охороняє могилу Томо.

Юнак направився на північний схід від Великого храму Нарукамі, саме там в невеликій ущелині стоїть меч його друга і сама могила. По дорозі туди Казуха зібрав декілька найгарніших квітів і клиновий лист, для котика купив риби.

Вечірня Інадзума казкова, яскраві фонарі андон, листя сакури які пливуть по воді і в повітрі, посмішки людей, закохані пари.

Десь в глибині душі Казуха заздрить їм, в грудях важкий, гарячий камінь, який пропалює наскрізь.

– Привіт, Томо, давно не бачились – промовляє хлопчина, а на очі вже навертаються сльози . Важко звикнути до того, що тобі ніхто не відповість.

Казуха поставив біля меча квіти і той клиновий лист, котика погладив і насипав збоку риби.

– Я скучив за тобою.. – сідаючи біля могили мовляє юнак

– Ми з капітаном Бей Доу були в Лі Юе, там досить гарно, також багато котів і собак, я кожного з них нагодував – обійнявши свої коліна продовжує розповідати хлопець.

– Думаю, тобі би там сподобалося, гарні краєвиди, приємні люди. Я дуже хочу тобі це все показати.. – голова мимоволі опустилась вниз, грячі сльози обпікають щоки.

– Я хочу.. щоб ти був поруч – голос затремтів, Казу піджав губи, чути лише тихе скуління. Він безмежно сумує за Томо, за їх розмовами, прогулянками, дотиками, просто за ним.

– Мені дуже прикро, що я не зупинив тебе, що не був поруч , вибач, вибач мені будь ласка – сльози рікою, голос тремтить, в грудях нестерпний біль.

 Казуха відчуває провину за смерть друга, він вже сотні раз думав над різним розвитком подій, якби він був тоді з ним, якби зупиним, вмовив не робити цього, але занадто багато «якби» .

Юнак лише сильніше обійняв свої коліна, нестерпно боляче, відчуття, ніби ти падаєш в безодню смутку й печалі, звідки немає виходу. Сльози не припиняють литися, такі гарячі, немов розжарене вугілля.

На плече хлопця лягає рука, він знає що це капітан, але не хоче щоб вона бачила його таким, тому не підіймає голову. Хтось стає на коліна перед ним, знайома одежа, це не Бей Доу, Казуха різко піднімає голову, але там нікого нема.

– Напевно, я вже марю – тихо сказав хлопець сам собі важко зітхаючи

– Не зовсім – пролунав до болю знайомий голос з правого боку.

Казу повернув голову, зовсім не вірячи своїм очам.

Томо який грається з котом, цього зараз не можу бути, напевно він сходить з глузду через смуток і журбу за ним, але хлопець і не проти, особливо якщо буде бачити його.

Друг повертається обличчям до нього, ніжно посміхається .

«Це зараз насправді? Неможливо»

– Я бачу в твоїх очах багато питань, але не думаю, що можу відповісти на всі – продовжуючи посміхатись говорить юнак – але не  хочу, щоб ти відчував провину за мою смерть – погляд направився на могилу

 – Казуха, не думаю, що ти зміг би по впливати на моє рішення – сідаючи поряд продовжує він – я також сумую за тобою, але знай, я завжди поряд, тут – хлопець показує пальцем на око бога, яке висить на поясі в іншого – і тут – палець торкнувся грудей Казухи– я назавжди в твоєму серце, а моя душа в оці бога, я поряд.

Томо мило посміхнувся і обійняв друга, а той нічого не може сказати, лише якомога дужче обіймає його, так ніби ніколи більше не відпустить, ніколи.

Відчуття приємного тепла і затишку. На душі немає того важкого і гарячого каменю.

Вмить це все починає розвіюватись, Казу намагається стиснути  його в своїх обіймах, але дарма.

«Тільки не в попіл знову, тільки не в попіл знову»

Юнак все розуміє, так повинно було статися, але по щокам знову стікають сльози, на душі трішки спокійніше.

– Не залишай мене – тихо лунає з вуст.

Але Томо не залишив його, він завжди поруч.

Цю ніч Казуха вирішив провести біля могили друга, заснувши в обіймах з його котом.

Можливо вам захочеться оцінити або прокоментувати роботу, буду  вдячна )