Вечірня прогулянка

Після того, як Єсен провів Марію до її кімнати він вирішив ще погуляти замком. Можливо, хтось ще заблукав чи потребує його допомоги. Та і вийти на свіже повітря йому не завадило б. Завтра – перший день повноцінного навчання, бажання запастися свободою на цілий рік таке нужденне і вимушене. Хлопець вийшов із замку у двір. Вже вечоріло. Єсен сів на одну з лав і став спостерігати за заходом сонця, який по краплиночці забирав решту цього дня.

Він був в передчутті наступного дня. Що станеться завтра? Він вирішить проблему Марії і Насті? Звісно, це – його обов’язок, адже проблема стосується його факультету.

*Цікаво, як там Марія? Стася, як її назвав Даниїл, ще не побила її?*, — переживав Єсен.

Він вже хотів піти, щоб продовжити розкладання речей, яке було відкладено ним на потім, як почув хруст гілки. Звук йшов від великого куща барбарису і Єсен почав поволі наближатися до нього.

—Гей, хто…
—Бу! — з-за куща вилетів розпатланий Даниїл, який явно був радий, що зміг налякати Єсена.
—Асгайрові шкарпетки! Навіщо ж так лякати?! — Єсен обперся об ствіл сусідньої вишні.
—Ну вибач, не знав, що ти такий полохливий, — ображено буркнув Даниїл.
— Чого ти не в замку в такий час? — допитливо підняв брову Єсен.
— Можу тобі задати те ж питання, — хутко відповів Даниїл, але зустрівшись поглядом з Єсеном додав — А, точно. Ти ж староста. У вас і такі привілегії є?
— Я взагалі-то вже збирався йти. І раджу тобі зробити те ж саме,  — в голосі Єсена були нотки погрози.
—Добре, добре, твоя взяла. Я теж іду.

Даниїл рушив услід за Єсеном.

— Ну…. І як тобі бути старостою? — почав Даниїл.
— Не знаю, що тобі відповісти. Я староста всього лише один день і висновків покиробити не можу. — Єсен намагався говорити точно і без зайвих слів.

— Чув, що Марію не пустили в вітальню Хорса і її поселили в кімнату до Настуні. Як там вона? З Настунею не поцарапалась? — сам собі усміхнувся Даниїл.
— Я її лише провів до кімнати, не знаю, що потім сталося.
— Ну, я б на твоєму місці відразу ж роз’яснив чи все у неї о’кей, — обурився марівець. — Негоже її лишати напризволяще. Невже всі першокурсники такі тугодуми?
— А ти з якого ?
— З другого, — задоволено вимовив Даниїл.
— Зрозуміло… — тихо сказав Єсен. Повисла незручна мовчанка.
— До речі, як там твоя щока?
— А що щока? Та, вона вже припинила боліти. Ця Стася вміє добрячі ляпаси давати. Цікаво, вона тренувалась на комусь чи у неї цей дар з народження? Не здивуюсь, якщо карате вона теж володіє. На жаль, я не знаю чим займаються люди блакитної крові на вихідних. Хоча я впевнений, що вони там ще й… — Даниїл так забалакався, що не почув чиїсь важкі кроки, які помітно наближалися.
Єсен схватив його за рукав светра і потягнув до найближчої широкої колони. Озирнувшись і  притулившись до стовпа, він підніс до Даниїлових вуст палець, тим самим невербально повідомляючи, що треба вести себе тихо. Кроки наближалися з кожною секундою. Якоїсь миті почала виднілися постать, яка, здається, звернула з якогось іншого коридору. То була коменданка. Вона, очевидно, кудись торопилась і через темряву навіть не звернула увагу на хлопців.
Коли стукіт її кублуків стало ледве чути Єсен обережно вийшов з-за колони і озирнувся. Нікого не було.

— Фух. Не уявляю, що вона зробила б якби побачила мене тут, — полегшено прошепотів велесівець і рушив далі.
— Ну і швидко ж ти зреагував. Я ж казав – майбутній козак, — напівшопотом мовив марівець і рушив за Єсеном. — На чому я там зупинився? А, так.. Загалом, не думаю, що дівчата помиряться. Максимум підуть на компроміс.

Хлопці дійшли до одного з поворотів і зупинилися.
— Бувай, я піду в вітальню, поки комендантка не повернулась, — махнув на прощання Єсен.
— Бувай.

Великим плюсом бути старостою Єсен вважав окрему кімнату, яку не треба ні з ким ділити. Хлопець перевдягнувся. Розбирати речі вже сил не було, але він пересилив втому і продовжив розпаковувати валізи. Серед речей був темно-фіолетовий шкіряний блокнот. У вільний час Єсен любив малювати, ще у школі вимальовував пейзажі і портрети. Розложивши все по поличках велесівець знайшов у собі сили помалювати. Він сів на край ліжка і на одній зі сторінок виводив простим олівцем сьогоднішній захід сонця, на іншій – обличчя своїх нових друзів: Марії та Даниїла. Потім вирішив ще додати злючку Настю і ректора.
Сон почав забирати у свій полон хлопця і тий, відклавши блокнот, провалився в сон.