Весна

*

Тихо злітає в небо паперовий літачок. Пролетить кілька метрів, і впаде на тротуар, змішавшись з тисячами пелюстків.

Сонце гріло, не пекло.

Білі, наче вата хмари, пропливали небом одна за одною.

Тишу доповнював вітер, що тихо летів собі у справах.

Чому б мені, просто так, не вийти погуляти в такий чудовий день? Було б чудово, посидіти на дворі, і почитати якусь цікаву книжку, чи послухати музику, чи просто насолодитися чарівною весняною тишею.

*

Скільки таких моментів буває в житті? Мало. Несправедливо мало.

Чому?

Бо життя хоче вберегти нас від перенасичення “откровеннями”, що деколи сходять на нас в такі особливі дні.

Ми люди, так влаштовані, що не здатні уловлювати і обробляти купу інформації за раз. Тож таким чином, життя намагається нас чогось навчити.

Після життєвого “откровення”, неодмінно має пройти трохи часу, інакше, в нашому житті настає хаос.

*

Мудрі люди, мудрі лише тому, що посвячують цим откровенням більше часу, ніж ми з вами.

Вони зосереджуються на сприйнятті життєвої інформації, роблячи не важливими для себе побутові проблеми. Ті проблеми, які ми, вважаємо важливими. Отже у них більше часу для відпочинку, і для осмислення “откровеннь”.

*

Ці чарівні моменти настають тоді, коли ми найменше їх чекаємо. Тому ми не можемо ніяк до них підготуватися.

Ні до чого в житті не можливо бути готовим. Бо ми люди. Ми не роботи.

*

Три тисячі разів, скільки б не думала, все одно не надумаю нічого путнього. А потрібно?

*

Пізніше, я зайду в дім, поставлю тацю з персиками на стіл, візьму одненького, і піду далі у справах.

Откровення так і залишаться до вечора сидіти на лаві, слухати шум вітру. А потім встануть, і підуть по світу, шукаючи нові чарівні моменти, щоб знову трохи посидіти, перепочити.