Ваша Високосте?

Демон клацнув пальцями, і невидима сила поставила Інь Юя на ноги.
— Ходімо, – кинув демон.
Він уже зрозумів, що Інь Юй послухається.
Але, на подив, Інь Юй замʼявся. Залишився стояти на місці.
— …? – демон обернувся з німим питанням на вустах.
— Мені потрібно знайти меч, – промимрив Інь Юй, дивлячись у воду.
— Ти загубив свій меч? – з кривою усмішкою спитав демон.
— Його викинули у ріку, – ніяково промурмотів Інь Юй. – Можна я спершу знайду його, а тоді ми підемо?
Демон похитав головою:
— Бачиш, все, що падає в цю ріку, належить річковому демонові. Забудь про свій меч.
Демон дивився на Інь Юя з насмішкою в очах, мовляв: «…ти теж, взагалі-то, йому належав».
Інь Юй кивнув і, не наважуючись озирнутися на ріку, подріботів слідом за демоном. Там, де демонські черевики торкалися води, поверхня ріки ставала наче твердою. Демон ішов туди, де міст розсікав небо, а Інь Юй слідував за ним крок у крок і не падав.
Врешті, міст опинився у них над головами, закривши небо. Інь Юй пригадав розмову двох демонів про ріку. Довго думав: мовчати чи ні? Врешті наважився запитати.
— Ви не збираєтесь вбивати того демона? – спитав Інь Юй.
Демон коротко озирнувся. Було незрозуміло: йому подобається, що Інь Юй не боїться з ним розмовляти, чи навпаки — дратує.
— Усе цінне, що можна залишити живим, краще залишити живим, – сказав демон і додав: – А він цінний. З виду так і не скажеш, але це найбільш древній гуль тутешніх вод. Він навіть засвоїв деякі духовні практики і може керувати течіями. Вода уночі така холодна, бо це він робить її холодною. Щоб люди, які падають у воду, швидко вмирали і довше залишалися свіжими.
Інь Юй кивнув. Він погано розумів, що такого цінного в людожері з холодною водою, але не насмілився питати знову.
Вони йшли і йшли, повільно крокували поверхнею води. Інь Юй проводжав поглядом будівлі містечка, в якому мешкав останні пару тижнів. Дивно. Інь Юй думав, що сильні демони володіють технікою стиснення тисячі лі. І то, навіть краще, ніж боги. Навіщо йти рікою?.. Інь Юй точно знав, що ця ріка нікуди не веде — лише у ліс.
Інь Юй наважився поставити друге питання:
— Куди ми йдемо?
Цього разу демон не став церемонитись: його голова розвернулася таким чином, що обличчя опинилося на стороні спини, як у сови. Інь Юя пересмикнуло з несподіванки. Вигляд був моторошний, зате тепер демон міг спілкуватися з Інь Юєм, продовжуючи йои попереду.
— Ти ж підслуховував нашу розмову, – сказав демон. – Сам не здогадаєшся?
Його обличчя розсікала усмішка, від якої хотілося тікати геть. Але тепер Інь Юй був спокійний: схоже, демон не проти, що Інь Юй з ним розмовляє. Демона це навіть розважає.
І, чесно сказати, Інь Юй сумував за розмовами з ким-завгодно. Навіть із такою потворою.
— Ви казали щось про місто, – пригадав Інь Юй. – Ми йдемо туди?
— Молодчинка, – вишкірився демон. – Приємно знати, що ти не шматок безмозкого мʼяса. Бо я вже думав, богами зараз стають лише такі…
Інь Юй навіть не думав ображатися. Він і сам погодився з цим описом себе. Зараз він більше схожий на шматок мʼяса, ніж на бога.
— Я хотів, щоб річковий теж зі мною пішов, – довірливо повідомив демон. – Але він таки справді кретин, хоч і древній. У місті демонів йому було би краще, ніж наодинці…
Демонська голова цикнула і роздратовано крутонулася довкола своєї осі.
— Я думав, усі демони живуть поодинці, – сказав Інь Юй. – Навіщо вам будувати місто?
Голова перевернулася догори підборіддям і охоче відкрила рота:
— Для того, щоб стати найсильнішим, звісно! – сказав демон. – Бачиш, цього можна досягти двома шляхами: убити усіх решту, або ж зробити так, щоб вони поважали мене і слухались. Як на мене, другий метод набагато ефективніший.
Інь Юй подумки відмітив, що такий метод більше пасує богам, аніж демонам. Але сперечатися не став.
До речі, про богів…
— А для чого вам знати, як знімати кангу? – спитав Інь Юй.
Очі на голові примружились.
— Знову питання, за яке я мав би тебе вбити, – зауважив демон. – Тобі слід їх вивчити, божку.
Інь Юй опустив погляд на глибоку воду під ногами, якою він міг іти лише тому, що попереду ішов демон. Він має рацію: Інь Юй забагато питає. Як не як, демон зараз має над ним повну владу. Міг убити, та не вбив. Міг залишити, але врятував. Навіть якщо усе це — за для того, аби Інь Юй став його «колекцією», Інь Юй усе одно відчував вдячність.
Врешті, ніхто не робить хороші речі просто так, а життя останнім часом взагалі перестало підкидати йому добро. Інь Юй був радий хоча би і цьому.
Вони ішли темною рікою, оминаючи човники, пришвартувані наніч. У Інь Юя під ногами палахкотіли вогники — це відображалися чиїсь ліхтарі і вікна. Спершу вогники були поодинокі — як не як, а містечко було малолюдне і небагате — але пройшов час, і Інь Юй помітив, що вже вся вуда бурлить вогнем. Червоним, малиновим, синім… навіть зеленим!
Інь Юй боязко підвів голову. Перед ним було місто. Зовсім не те закинуте містечко, з якого вони прийшли. Це місто було барвисте, гучне, високе, кожен червоний дах прикрашали золоті міфічні тварини, феєрверки розривалися вдалині, над рікою проносилися нелюдські завивання. Між будинками, на дахах і в повітрі — всюди сновали тіні. А ще енергія. Інь Юй глибоко вдихнув, і повітря не одразу потрапило до горла: настільки густою була тут енергія інь.
— Вітаю в Примарному місті, – почувся голос демона попереду. – На назву не зважай, це тимчасово. Придумаю щось краще і перейменую. О, іще…
Цього разу не лише голова, але й руки демона неприродно викрутилися назад, хряснувши багатьма кістками. Тепер верхня і нижня частина демона дивилися в протилежні боки. Інь Юй зіщулився, коли дві довгі руки, закуті в срібло, наблизилися до нього…
Він відчув на обличчі щось тверде. Помацав: під пальцями була складна різьба, наче обличчя людини, але риси до смішного викривлені і перебільшені. Навпроти рота відчувалася пара деревʼяних ікол.
— Знімеш — помреш, – коротко повідомив демон. – Маска пахне моєю кі, вона сховає твій запах бога.
— Але я більше не бог, – нагадав Інь Юй. – Не думаю, що хтось зрозуміє…
Демон фиркнув:
— Всього рік на землі? Та від тебе тхне Небесами, як землею від червʼяка. Мені навіть торкатись тебе бридко.
Інь Юй під маскою ображено стиснув губи.
— Розслабишся хоч на хвилинку — і тебе зжеруть, – додав демон. – Зрозумів? Мені було би шкода втратити такий екземпляр.
Інь Юй кивнув. Із князем демонів не сперечаються — а Інь Юй вже зрозумів, що перед ним саме такий.
Велетенське місто, у якому зібралися найсильніші демони місцевих земель. Кому взагалі під силу таке провернути? На Небесах Цзюнь Ву ледве-ледве утримував порядок, та й небожителі були всі як один гарно виховані та смиренні. А демони… Диво, що цей тип взагалі зміг змусити їх тут зібратись. Навіть для Неперевершеного це неможливе завдання.
Інь Юй крізь маску дивився на те, як кривавий демон по частинах повертає своє тіло «на місця». Без сумнівів, ця істота має в собі щось особливе. Але навряд Інь Юй колись зрозуміє. Чесно кажучи, зараз Інь Юй навіть не був упевнений, що доживе до наступного повного місяця.
— Так… Про що я забув? – демон покрутив Інь Юя, наче ляльку, яку він щойно вистругав. – Ні з ким не розмовляєш, ідеш за мною крок у крок, нічого не береш і не торкаєшся. Мої піддані дуже веселі, вони можуть жартома тебе загризти або отруїти. Можуть навіть підсадити в тебе своїх личинок, аби ти став для них нянькою-кормушкою… Словом, обережно.
Демон поставив Інь Юя на місце. Критично роздивився з голові до ніг, постукуючи кісточками вказівних пальців.
— Не опускай голову, – насамкінець сказав він. – По-перше, мене це дратує. По-друге, який демон так робить? Прямо дивися. Я СКАЗАВ ПРЯМО!
В Інь Юя не вийшло одразу підняти голову, а коли демон закричав, Інь Юй узагалі втягнув голову в плечі. Демон зітхнув, розчаровано потер лоба. Простягнув руку, провів кігтем під Інь Юєвим підборіддям. Інь Юй моментально відчув, як йому пече, і підняв підборіддя. Іще кілька разів намагався опустити, але невидимий вогонь під підборіддям пік шкіру, тож доповдилося тримати голову високо.
— Ось так і тримай, – усміхнувся демон.
«І чим це краще від канги? – подумав Інь Юй. – Хто щойно казав, що боги на таке не заслуговують?»
Але сперечатися, звісно, не став.
Вони нарешті вилізли з ріки і увійшли до тимчасово названого Примарного міста…
І наче окунулися в киплячий казан.
Крик, свинячий виск, собачий гавкіт, клекіт птахів, шелестіння луски, залізні чоботи, постукування багатьма лапками комах… Інь Юй мусив тримати голову прямо — а інакше б він уже скрутився калачиком і не дивився нікуди, окрім як собі під ноги.
Його оточувало море чудовиськ. Вони вільно бігали, літали і повзали вулицями. Вони сварилися, жерли один одного, залишки тіла розтаскували на шматки. Вони пили воду з калюжі й грубо кохалися прямо на землі, наче заражені сказом вовки. Інь Юй дихав ротом, та блювотне смердіння все одно заповзало під маску і, здавалося, заповзало йому під шкіру.
Інь Юй не міг припинити розглядати демонське місто, а водночас всіма силами намагався не дивитись. Він уперто повертавочі до чорного волосся попереду, що гойдалося на червоній спині.
«О Небеса, – думав Інь Юй. – Чому я погодився сюди прийти? Я добровільно потрапив у Пекло!»
Не те щоб Інь Юй ніколи не бачив демонів. Ні. Звісно, бачив. Та демони у світі людей поводяться геть інакше: вони полюють поодинці, потайки, і часто прикидаються людьми, щоб вистежити жертву. Їм ніде ось так розгулятись, у світі людей вони не можуть показати увесь свій характер в оточенні «однодумців». Інь Юй уже бачив, як демон жере людину, абе ТАКЕ він зустрів уперше.
Розповідь кривавого демона про демонське місто звучали гарно лише на словах. Наспраді ж Інь Юй раптом зрозумів, що князь демонів будує пекельний жах, потрапивши в який, будь-яка людина збожеволіє.
Іще більше вражав контраст наскільки жахливою була поведінка мешканців міста, і наскільки гарно побудовані самі будинки та вулиці. Тут і там прикрашали місто традиційні статуї священних тварин, обляпаних гімном і слиною; ліхтарі підсвічували високі дахи, на яких розляглися дрібні демонята і плювали отруною слиною на тих, хто йшов внизу; витончені двері вели до шинків і крамниць, де продавали людські нутрощі.
Інь Юю хотілося блювати.
Але більш ніж блювати, йому хотілося їсти. Проходячи повз одну з крамниць, Інь Юй мало не втратив свідомість від запаху смаженого мʼяса, що шкварчало і обливалося соками на вогні. Інь Ю застиг, несила ні припинити вдихати запах сала, ні стерпіти огиду. Адже Інь Юй розумів, що то зовсім не курятина і не свинина. Але… О Небо, він просто був дуже голодний!!
— Смерті хочеш? – почувся голос демона прямо над вухом. – Я ж казав: відстанеш, і тебе зʼїдять. Або згвалтують. Який варіант влаштує тебе більше?
Інь Юй уже майже не здригався, коли демон раптово опинявся прямо біля нього. Він кивнув і хотів уже йти… Але мʼясо шкаврчало і пахло, а шлунок болів і зудів. Інь Юй не міг зробити ні крока.
— …Їсти хочу, – дуже-дуже тихо промимрив Інь Юй.
— Що-о? – перепитав демон.
Хоча, звісно ж, він усе почув.
— Я хочу їсти, – повторив Інь Юй.
— Що, навіть оце? – усміхнувся демон, схилившись над мʼясом. – Якщо не помиляюся, перед нами печінка літнього чоловіка, що був хворий на жовч. Помирав він довго.
Інь Юй скрутився навпіл.
— …Або ні, – стенув плечима демон. – Я не дуже розбираюся в медицині.
— Гей-гей! – почувся демонський вереск. – Якщо їсте, платити треба!! А якщо їсти не будете, морду геть!
— Будемо-будемо, ми просто принюхуємось, – пообіцяв князь демонів.
— Ага, принюхуєтесь, а потім клац — і пів печінки немає!
Інь Юя здивувало, як грубо дрібний демон спілкується з господарем міста. Але, піднявши очі на князя демонів, він побачив зовсім не князя демонів… Перед ним була істота з головою собаки і тілом мʼязистого чоловіка. Від знайомого демона тільки й лишилося, що червоне ганчірʼя.
Інь Юй уже нічому не дивувався. Він відкинув усілякий страх:
— В останнє я їв два дні тому, – зізнався Інь Юй. – У мене болить живіт. По-моєму, ще трохи, і я захворію.
Голова собаки зітхнула. Інь Юєві здалося, що демон промимрив щось на кшталт: «з трупами було легше».
— З людською їжею в нас проблема, – сказав князь. – А від цієї печінки ти сконаєш уже під ранок… Ну нічого. Я накажу їм принести щось із людського міста. Правда, готувати будеш сам.
Інь Юй закивав, щасливий від майбутньої вечері — правда, припинив кивати, коли обпік собі підборіддя.
Незабаром вони дісталися резиденції демона. Рік тому Інь Юй був богом і жив у Небесній столиці, тож мав би зникнути до пишних храмів і високих будівель. Але демонська резиденція була іншою. Ані золота, ані викладених коштовним камінням доріг. Ані навіть павичів, які ходили б перед дверима і прикрашали видовище своїми хвостами. Лише чорний мамрур і червоне дерево, та й сам маєток був у рази менший, ніж деякі храми богів.
Утім… Інь Юй задер голову і спробував порахувати усі вікна і балкони. Не зміг. З одного боку, резиденція була невелика і обмежена в коштовностях, з іншого боку, від неї віяло простором і багацтвом. Інь Юй підозрював, що тут задіяне якесь хитре заклинання, але в заклинаннях він не розбирався.
За крайньою стіною маєтка виднілося озеро, а за озером починався ліс. Інь Юй був страшно голодний, невимовно змучений, іще більше — розгублений і злий. Але він не втримався і кілька секунд споглядав дзеркальну поверхню чорної води озера, в якій розсипалося зоряне пшоно. Біля берега був прикутий човник із підвішаним червоним ліхтарем. Човник наче чекав, що хтось залізе в нього, спершись на демонську руку, і тоді човник відпливе на середину озера, і людина в човнику зможе побачити чорно-червоний маєток звіддаля, в усій його красі. Інь Юй знав, що тією людиною, яка має залізти в човник, точно був не він. Інь Юєві навіть здалося, що окрім нього і демона тут присутній хтось третій…
Ілюзія розвіялася болем: демон схопив Інь Юєву руку і поцарапав об металеву прикрасу на дверях. Інь Юй стиснув зуби і відсмикнув руку, щойно демонська хвата послабшала.
— Я познайомив тебе з домом, – коротко повідомив демон. – Тепер ти завжди зможеш сюди увійти. А вийти зможеш лише за моїм наказом.
Інь Юй розтирав поцарапаний палець. От манери в нього… Хоча які ще манери? Це ж демон. Усі демони поводяться, як тварини.
— О! – демон обернувся до Інь Юя. – Як тебе звати, до речі? Бо якщо так подумати, я привів додому не знати-кого.
«І що зміниться від мого імені?» – подумав Інь Юй, але слухняно від повів:
— Інь Юй.
Він все одно був упевнений, що демон забуде це імʼя уже до завтра. Його трохи дратувало, що демон часто ніяк не реагував на його слова. Наче й не почув. Але цього разу, на подив, Інь Юй отримав відгук:
— Скукота, – коротко сказав демон.
…краще б не отримував.
— А як вас звуть? – спитав Інь Юй. – Бо я теж, якщо так подумати, пішов не знати за ким.
Інь Юй рідко коли був таким нахабним, і одразу ж про це пожалкував. Обличчя демона скривилося в насмішці:
— А навіщо тобі знати? – мʼяко спитав демон. – Тут тільки я буду тебе кликати, а не ти мене. А взагалі… Клич хоч Його Імператорською величністю, без різниці.
Інь Юй вкотре відмітив, що демон багато в чому орієнтується на Небеса: спершу — місто демонів, яке один в один Небесна столиця; а тепер Його величність, якою прийнято називати Небесного Імператора. Інь Юй не міг змусити себе звертатися так до когось, окрім Цзюнь Ву, тож він узяв наступне звання, дуже розповсюджене на Небесах:
— Ваша Високосте? – спробував Інь Юй.
В губи Інь Юя вперся кінчик саблі. Здається, на мить демон забув, що його головна мета: отримати «живого бога з кангою для колекції». Інь Юй прикусив язика, відчува смак крові. Він не розумів. Що він знову сказав не так? Що йому говорити, щоб не викликати злість?
Одне з демонських очей мерехтіло червоним у темряві, наче вогник душі, який ніяк не знайде спокій. Демон опустив погляд на свою саблю — і, здається, на мить навіть здивувався. Прибрав саблю від Інь Юєвих губів. Усміхнувся так, що Інь Юя пересмикнуло.
— Оце звернення точно ні, – сказав демон. – Забудь ці два слова, нікого так не зви. Краще зви мене Городочільником. Ваша Ясновельможносте Городочільнику, якось так. Так кличуть мене дрібні демони.
Інь Юй кивнув. Торкнувся тремтячих губів. Протер чоло від поту. Таке враження, наче він знаходиться поряд із отруйною змією: зараз вона спокійна і завмерла, але коли здумає кинутися — не ясно.
Незабаром демони принесли мішок продуктів. Князь демонів, Його Ясновельможність Гордочільник, просто штовхнув найближчі двері — і за ними виявилася кухня, подібна до звичайних людських. Інь Юй залишився наодинці з мішком.
— Фух…
Інь Юй голосно зітхнув, і це зітхання було великим полегшенням. Нарешті можна розслабитись. Кухня була невеличка, але достатньо велика, щоб не здаватись тісною. Кругла піч, вода, посуд, прибори, довгий стіл. Маленьке вікно кухні виходило на нічне озеро. Більшого і бажати не треба. Інь Юй присів над мішком, і його живіт радісно залоскотало від передчуття вечері…
Першим, що він вийняв, була зелена цибуля. Довга і велика. Інь Юй стенув плечима, відклав цибулю, зарився рукою в мішок… І дістав яблуко. Потім ще одне. Потім моркву. Мішок солі, розміром як рис. Мішечок рису, розміром як сіль. Закупорений глечик вина. Глечик молока. Решту мішка складала зелена цибуля.
Інь Юй простогнав щось нерозбірливе, чи то звертаючись у молитві до Неба, чи то посилаючи Небо нахрін. Ну звісно! Пошли демонів за людською їжею! Інь Юй бахнувся головою об стіл, несила виразити розчарування. Кілька секунд подумував просто напитися вином і забути про все…
А тоді взявся згадувати стару школу свого монастирського кухаря, в якого Інь Юй працював поміничком. Монастир був небагатий, мʼясо купували лише на свята. Тож кухареві — і Інь Юю теж — доводилося викручуватись. Вони готували страви з усього, що попадалося під руку. Інь Юй оглянув продукти, пригадав ласкаве обличчя старого кухаря, і взсявся до роботи.
Через годину і хвостик резиденцією демона розлетівся запах. Цей запах важко було назвати чимось смачним, та все ж, це був запах свіжого людського супу. Стінами будинку прокотився тихий шепіт: резиденція не знала такого запаху, ніхто ніколи не готував у ній щось смачне! Дійшло до того, що шепіт докотився і до господаря.
Двері кухні прочинилися.
Інь Юй сидів на підлозі, з мискою в одній руці, з ложкою в іншій, і за дві щоки уминав молочно-цибулевий суп власного приготування. Він так захопився процесом, що навіть не помітив, коли біля нього спинилася пара чорних чобіт.
— І що ж такого особливого зробив мій екземпляр, що про це гуде увесь будинок?.. – спитав демон, зазираючи в каструлю.
Інь Юй не відповів: він жував. Демонські очі блищали цікавістю. Суп ледве не пішов горлом назад, коли Інь Юй побачив, як з рота демона висовується довгий язик, схожий на гидку рожеву змію, і заповзає прямо в його каструлю.
— Кхе!
Язик Його Ясновельможності повернувся на місце. Інь Юй уважно слідкував за його обличчям, очікуючи, що настрій демона може змінитися будь-якої миті. Демон стояв посеред кухні з задумливим лицем, яке можна було назвати смішним. Потім він подивився на Інь Юя і кивнув сам собі.
— Смачно. Ти добре готуєш.
Не знати чого, та Інь Юй сильно почервонів. Йому раптом стало дуже добре, наче він ліг на мʼяке ліжко після багатьох днів важкої дороги. Інь Юя рідко коли хтось хвалив. Він хотів сказати «дякую», але не зміг розтулити губів. Демон сперся на стіл і закинув чобіт на чобіт.
— Де ти навчився готувати? – спитав демон.
— У храмі, – відповів Інь Юй.
— І що з тим храмом зараз?
— Не знаю.
— Ти злишся на той храм чи любиш його?
— Я не знаю.
Вогник демонського ока мʼяко палахкотів.
— Чи є в тому храмі людина, яку ти хочеш убити? – спитав демон. – Навіть не кажи, точно є. Якщо ти добре мені послужиш, я дам тобі зброю і дозволю здійснити твоє бажання.
Інь Юй отетерів, почувши останнє. Людина, яку він хоче вбити?.. Та що цей демон знає! Звісно, нема! Тобто…
Інь Юй відставив тарілку з супом.
Він уже спробував.
І тепер ненавидить себе за це.
Демон спостерігав за палітрою Інь Юєвих емоцій, як за цікавою виставою тіньового театру.
— Та людина вже мертва? – зробив здогадку демон.
Інь Юй мовчав.
— Злишся, що я питаю?
Інь Юй мовчав.
— Ну звісно, що ти можеш вдіяти, – усміхнувся демон. – Насправді, я можу дізнатися усе твоє життя, а ти цього навіть не помітиш. Можливо, я ВЖЕ дізнався, а тепер знущаюся над тобою?..
Демон зробив паузу, очікуючи реакції. Але Інь Юй мовчав. Інь Юй по своїй природі був схожий на черепаху: повільний і ніжний, він, тим не менш, мав товстий панцир, який Інь Юй нарощував роками. Інь Юй не вмів давати відсіч, коли на нього нападали. Але він вмів ховатися в панцир. І навіть князю демонів не вдалося питаннями викурити звідти Інь Юя.
— Тц, – невдоволено цикнув демон.
ГРЯЦ! – наступної миті пролунало страхітливе горкотання. Важка керамічна посудина вдарилася об підлогу, відколовся край стінки, навпіл розбилася кришка. Молочний суп виплеснувся на підлогу, шматочки моркви і яблук, дрібно нарізані зелені кружальця розсипалися по затоптаному дереву. Інь Юєві здалося, що хтось розколов його груди навпіл, переломивши об коліно, як хлібний буханець: демон зіштовхнув його суп на підлогу. Його суп.
Інь Юй підняв на демона очі. Він захотів скочити на ноги. Він захотів крикнути. Він захотів пояснити демонові, скільки він готував цей суп, як він хоче їсти, що тепер він залишиться голодним. Інь Юй захотів спитати, чому демон з ним так учиняє. За що. Чому? Просто тому, що Інь Юй в його владі?!
Але Інь Юй не скочив. Не крикнув. Не пояснив. Не спитав. Інь Юй просто дивився, як суп розливається підлогою, і всі ці дії відображалися хіба що в його очах.
Бряцнули срібні прикраси на чорних чоботах: демон опустився на підлогу, так що їхні голови виявились на рівні. Праве око демона мерехтіло, наче пустельний міраж. Ліве зіяло безлюдною чорнотою.
— Що ти хочеш мені сказати? – спитав демон. – Скажи.
Інь Юй мовчав.
— Скажи щось, інакше відріжу тобі руку.
— …Ви справді демон, – пробелькотів Інь Юй.
Демон усміхнувся.
— Добре, що ти нарешті помітив! А хто, ти думав, я такий?
Інь Юй стенув плечима. Він сам не знав, що за дурню таку сказав. Просто, як йому здавалося, справжні демони не підбирають бездомних богів і не приносять їм їжу на вечерю.
…Але якщо усе це було заради того, щоб зіштовхнути суп на підлогу, то поведінка демона цілком логічна.
Його Ясновельможність дивився на нього так, наче неможливо нудьгував.
— Ти мене розчаровуєш, – сказав демон. – Бог не повинен бути таким безвольним шматком гімна. Я зіпсував твою їжу, а ти навіть рота не роззявиш?
Він зачерпнув рукою залишки супа, підніс долоню на рівень Інь Юєвих очей — і вивернув Інь Юю під ноги. Плюск.
В Інь Юя сіпнулося око.
— Я вже бавно не бог, – злісно проговорив Інь Юй. – Мене позбавили сил. Я тепер ніхто. Я жахлива людина, нікчений бог, нічого не можу і не вмію. Що ви від мене хочете?
Рот демона скривився в оскалі, оголивши ікла. Він не усміхався. Він шкірився.
— Оце бідося, – проричав демон. – Знав би ти, як ти мене дратуєш. Скаржишся на життя, хоча навіть не знаєш, що таке справжні проблеми. Тобі що, відірвало руки і ноги, що ти добровільно перетворився на слимака? Тоді Імператор вчинив правильно, зігнавши тебе вниз! Із тебе справді був нікчемний бог!
Інь Юй до посиніння стискав губи.
— Знаєш, – демон наблизився до нього так близько, що Інь Юй шкірою відчував мертвенний холод від блідого обличчя. – Я бачу, ти презираєш демонів… Вважаєш, ти за нас чимось кращий? Демони прожили паскудне життя і отримали паскудне посмертне існування. А в тебе було все: сила, багатство, довголіття — бери не хочу! Та щойно твій дар у тебе забрали, ти почав кривити з себе мученика. Може, тобі варто подорослішати, гм?
Демон знову зачерпнув розлитий суп — та раптом Інь Юй схопив демонську руку і відштовхнув. Принаймні, спробував. Рука була міцна як залізо, і не менш холодна. Її було прямо-таки боляче торкатись. Але Інь Юй пробував. Він тиснув на цю руку, хоча не міг зрушити, і його пальці дрижали від передчуття, що їх зараз відірвуть.
— Ви мене не знаєте, – прошипів Інь Юй. – Кажете так, наче знаєте, але нічого не розумієте. Я справді саме такий, як ви кажете! Я пав нижче за демонів! Але це і є найгірше! Легко казати, що треба подорослішати, коли ви таким не були!
На обличчі демона зʼявилася коротка усмішка.
— Уже краще, – сказав він.
Демон клацнув пальцями — і суп зібрався з підлоги в каструлю, відколоті шматки зліпилиая докупи… каструля повернулася на місце, наче ніколи і не падала. Інь Юй спостерігав за цими метаморфозами, почуваючись собакою, яку спершу пнули ногою, а потім погладили зсадину.
Рука, на яку тиснув Інь Юй, раптом помʼякшала і піддалася. Демон прибрав руку і піднявся з підлоги.
— На тебе чекає багато болю, – сказав він. – Я збираюся вижати з твого тіла всі соки, поки не знищу кангу. Якщо хочеш це пережити, починай тренувати силу волі. Ненавидиш мене, тоді злися. Не хочеш тут жити, тоді з усіх сил бажай втекти. Якщо ти будеш таким слимаком, як зараз, то помреш після першої ж спроби. Зрозумів?
І демон залишив Інь Юя наодинці з супницею, повною свіжого гарячого супу.
…Щойно Інь Юй дав волю почуттям і почав плакати, двері прочинилися вдруге.
— Ледь не забув, – сказав демон, з цікавістю розглядаючи скривлене Інь Юєве обличчя. – Коли підеш спати, відчини будь-які двері і уяви собі спальню. Будинок сам все зробить. На добраніч!
За ним голосно зачинилися двері.
Інь Юй починав думати, що краще б його зжер річковий демон.

—

примітка від автора:

вітаю! Якщо ви дочитали до цього моменту, буду рада вподобайкам, коментарям, відгукам, здогадкам, що буде далі — що захочете:) фідбек це завжди важливо, приємно і мотивує мене продовжувати