Безвідповідальність

Чюя асоціювався в Дадзая із дзябликами.

Ходімо гуляти?

Не пройшло й місяця з моменту їхнього знайомства, як вони вже спали у одному ліжку, звикнувши до сусідства і цупко обійнявшись. Дадзая зачепило те, як легко Чюя впустив його до себе.

Ще він асоціювався в Дадзая з чистим небом.

Не тим, яке без жодної хмаринки, а те, що світиться настільки, що об’єднує безкрайню блакить із м’якою білизною цих хмар, нівелюючи всю їхню початкову гротескність.

Чому ти так на мене дивишся?

Навіть у його невимушених рухах, як здавалось Дадзаю, жила весна. В його мовчанні лежало багато чого, і якби Дадзай не бачив цього, вважав би Чюю дивним та дурним, але Дадзай бачив.

Чю-юя! Тобі подобається на мене дивитись? Я симпатичний?

Його очі бігали від малюнків, над якими він працював, до очей навпроти. Його зуби намагались зупинити вуста від невідворотнього, але Чюя був занадто пихатим, аби здатися.

Не те, щоби це якось мене визначало, але по-моєму, ти абсолютно точно симпатичний.

Дадзай почувався безпорадним на чолі в їхнього корабля під назвою “безвідповідальність”. В нього будо надто багато свободи, він надто багато, прости Господи, сміявся.

Я знаю, що нам завтра на місію, але я також знаю, що тобі дуже сподобалося те поле. Не будь занудою.

Він завжди протестував на таке, проте ніколи і в жодному разі не відмовлявся. З Чюєю хотілося вчитись йти на компроміси.

Чюя нагадував йому його матір.

Стару добру подругу Дадзая. Вона віддала йому все, що мала, і залишаючи Землю, все, що попрохала — бути щасливим. Останнім часом він часто згадував про це.

Поряд з Чюєю, в ньому кружляли усі його життєві сили. Він передчував, що речі не будуть такими простими вже дуже скоро, але хіба йому було що втрачати? Йому і без того не таланило, а проґавити настільки щирий зв’язок із кимось таким щирим, як Чюя, здавалось гріхом.

Хіба це те, що зазвичай роблять друзі?

Губи Чюї вабили, наче заборонений плід, хоч Дадзай вже його і спробував. Він швидко зрозумів, що ніколи не зможе насититись ними сповна.

Не знаю.

Дадзай завжди кудись тікав, попри усю невагомість, якою Чюя був здатен розбудити в ньому тепло. Дадзай ненавидів завмирати, а зустрічатись із правдою тет-а-тет — було гіршим за тортури, тож залишалось бігти.

Ти все прекрасно знаєш, Осаму.

Чюя ніколи не давав йому випередити себе.

То й що?

То поцілуй мене ще раз, і розберемося.

Він вважав, що найпростішим способом було вбити Чюю, й згодом він бував за крок до цього стільки, в біса, разів, але щось в Чюї було таке недоторканне, що Дадзай обходився словесними образами, цідженими крізь зуби. Чюя лише усміхався й крокував свою путь далі.