Алана Блум

-події описуються з погляду Алани Блум-

Під час їхньої першої зустрічі Ганнібал був вражаюче чарівним, але він майже миттєво дав зрозуміти, що не переступатимиме професійних взаємин. Незважаючи на це, дівчина була в захваті від свого нового наставника, від його врівноваженості, яка була помітна неозброєним оком. Але через невеличкий проміжок часу вона дізналася від пліткарок, що професор був одруженим вже дванадцять років, тож її захоплення було недоречним.

Абсолютно очевидно, що Ганнібал був закоханий у свою другу половинку, але він був небагатословним щодо неї. Ніколи не говорив про особисте життя. Тому Алана набралася достатньо сили, щоб  нарешті запитати чому так.

—  Мій партнер – дуже приватна людина. Я не зраджу його довіри до мене, через надмірну зацікавленість колег.

— Ні один товариш не вартує більшого, ніж пристрасний зв’язок з коханою людиною. — Вголос підвела підсумок вона.

— Правильно, місс Блум.— Усміхнувся Ганнібал. Дівчина на мить затамувала подих від цієї усмішки.

З’явилося відчуття, що вона підгледіла щось інтимне в особистому житті професора, розмова розкрила абсолютне захоплення Ганібала його партнером, але отримана нечітка відповідь розчаровувала.  Розпитувати більше Алана не стала: наставництво дорожче, ніж зруйнована довіра, через власну необачність. Довіра була цінніша, тож можна й потерпіти.

Хоча зайве говорити, що хотілося знати більше. Вона помітила, що ніхто нічого не знає про таку близьку для наставника людину: ні імені, ні зовнішнього вигляду, навіть моторошні чутки з припущеннями були відсутні. Наскільки приватним був партнер Лектера?

Навіть після зближення з Ганібалом, відвідання його офісу – де нічого не вказувало на те, що господар був одруженим, окрім каблучки на пальці; після декількох запрошень на грандіозні вечері, а пізніше й на дружні зустрічі, лише між ними обома – виявити ознаки присутності людини, на якій він мав бути одружений, не вдалося.

Тож, незважаючи на першу не продуктивну розмову про це, було принято ріщення спробувати ще раз. Адже тепер їх взаємини ближчі, може це дозволить Ганібалові розказати більше:

— Не хочу здатися нав’язливою і тобі не обов’язкову потурати мені у цьому бажані, але чому я ніколи не бачила твою кохану людину? Я маю на увазі, що ти проводиш такі грандіозні вечері,  що, здається, їх має бути соромно пропускати. —  Ну…. вона хоча б спробувала. Відповідь була необхідною, щоб приспати неймовірмовірну за розмірамии зацікавленість, яка не зникала ще з їхньої першої зустрічі.  —  Тебе не ображає ця відсутність? —  слова вилитіли перш ніж Блум встигла їх обдумати.

Ганнібал не виглядав здивованим.

— Запевняю тебе, Алано, я точно знав з якою людиною одружуюся, — секундна пауза. Він не рухався, неначе зараз Лектер був зовсім не тут: очі засвітилися, погляд став далеким та розфокусованим, але (на диво) залишився гострим. — Мій партер надає перевагу танцям, а не званим вечерям.

Дівчина не знала, як реагувати. Вона вперше побачила його таким захопленим та розслабленим, або скоріше, несфокусованим на данному моменті буття. Коли перед нею поставили тарілку з чудесною трапезою, вагання повністю зайняли її: що на це відповісти?

Тепер цікавість стала ще більшою, ніж була. Хотілося продовжити розмову, але остаточність у тоні співрозмовника підказувала – він закінчив з темою про приватне життя.

— Прекрасна їжа. —  мовила Алана.

Ганнібал усміхнувся:

— З найкращої свинини.

— Свинина? —  її брови здивовано здійнялися  — Трішки по-плебейські, чи не так?

— Запевняю тебе, я в житті нічого краще, ніж свинина, не використовував. При правильному готуванні з достатньою майстерністю та величчю, вона – ніщо інше, як мистецтво. — З доброзичливою усмішкою він підніс виделку до губ.

Блум продовжувала їсти, хоча зацікавленість її не покинула. Це заважало. Але аромат та смак їжі захопили увагу дівчини, і трішки заспокоїли почуття.

Алана не знала, що думати підчас першої зустрічі з Віллом Ґремом. Він був тихим. Спокійним, хоча на початку дивно смикнувся. Він говорив чітко, але неввічливо, та максимально уникав зорового контакту. Враховуючи його розлад та наслідки, які він міг спричинити, уникнення зорового контакту було єдиним на що, вона очікувала. Все інше – несподіванка.

Будучи професіоналом, дівчина чесно приклала максимальних зусиль до нечитання статтей про розлад Вілла Ґрема, щоб не псувати першу зустріч. На жаль, цікавість заволоділа нею і вона прочитала всі статті, які потрапили до рук.

Розлад емпатії мав сенс. Похиле положення його плечей, злегка згорблене, щоб захистити своє тіло від погляду світу. Висловлювання, які межують з грубістю, забарвлюють практично кожен коментар Ґрема. Майже все, що він робив, було спробою максимально відкинути від себе людей. Чи то, щоб врятувати себе, чи для порятунку оточуючих – Алана була не впевнена.

Емпатичний? Так.

Усвідомлює себе і свої емоції, серед купи інших? Спірно.

Ввічливий? Не зовсім.

Звичайно, на її смак до манер справив великий вплив Ганнібал, але ігнорюючи цей вплив, вона знаходила Вілла освіжаюче чесним, якщо не дещо маніпулятивним. Це можна пояснити його емпатією. Оскільки він умів співпереживати усім оточуючим, маніпуляції мали б бути для нього, як дитяча гра – неймовірно простими.

Що не було несподіванкою.

Несподіванкою була обручка на пальці, яка диявольсько блищала на сонячному світлі.

— Ти одружений? — Блум намагалася не прозвучати грубо, але такий неввічливий та маніпулятивний чоловік, як Вілл, наврядчи спроможний бути у будь-яких романтичних стосунках з ким-небудь.

Обличчя Ґрема залишилося незмінним, хоча його погляд став тривожним. Їй закортіло нагримати на себе за прямоту у запитанні. Не дивлячись на те, що він не був неприємною компанією, це не заважало йому бути чутливим до розмови.

—  Типу того. —  коротко відповів Віл. Вона могла продовжити ставити запитання і відчувала, що не вперше йому довелося почути схоже питання .

— Буду чесна з вами, Містере Ґрем…

— Клич мене Віллом. —  Його обиччя було безпристрасним, і Алана відчула себе невпевнено. Їй не подобалося це відчуття. Але найгірше – Блум не відчувала себе ображеною, через те, що її перебили, навпаки вона впіймала себе на якомусь лагідному почутті. Майже здавалося, що він знущається над нею, хоча він лише вказав на свій інтерес до її слів.

— Я буду чесна з тобою, Вілле, —  повторила дівчина, —  я неочікувала, що ти можеш бути одруженим.

Його усмішка стала різкою:

— Ти думала, що я більш нестабільний?

На початку їхьої зустрічі вона вірила, що триматиме контроль над діалогом. Адже відчувала себе дуже впевнено. Але зараз Алана відчула себе дивно покірною:

— Якщо чесно, так. У психіатричних колах, до думок яких я звикла прислухатися, тебе змальовують у дуже невтішній, скоріше навіть, нелюдській манері.  —  Блум вірила, що чесність у розмові з цим чоловіком є найкращим шансом на рівну розмову.

Вілл тихенько засміявся, майже покровительствино. Не очікувано. Вона не думала, що він так вміє.

— Яка вона? —  сказала за дівчину її зацікавленість, яку можна було порівняти з тим почуттям у розові з Ганнібалом.

— Вона, —  повторив за нею Ґрем. Здається, його це повеселило.  —  Боюся, вона хотіла б бути зараз тут, замість мене, щоб вести цю розмову.

Алана трохи здивувалася. Їй здавалося, що партнером Вілла має бути людина, з такою ж схильністю до приватності, як у нього.

— Вона відкритіша до соціального контакту, ніж ти?

— У певному сенсі. —  Він глянув їй прямо в очі, пришпилюючи її до місця, де вона стояла, своїм пронизливим ніжно-блакитним поглядом. — Боюся, вона була б приємнішою компанією.

— Не брехатиму, що мій інтерес не досяг свого піку.

— Я впевнений, що ти б хотіла знати кожну деталь, про мої стосунки.—  Очі Вілла за час розмови не зрушили з місця. Блум була впевнена, що він навіть не моргав. Між ними повисла тиша, коли Алана спробувала зібрати свої думки у купу:

— Як ви двоє познайомилися?

Чоловік знову сів у своє крісло. Вона мало не здригнулася, коли він нахилися уперед.

— Через танець .

Алана була вражена. Вона цього не очікувала. Однак, швидко зрозуміла, що насправді не знає, чого очікувати, коли мова йде про Вілла Ґрема.

— Ти не схожий на поціновувача танців.

Той лише посміхнувся на цю репліку і повернув свою спину до спинки стільчика. Нарешті він подивився їй прямо у очі та трішки посміхнувся.

Зацікавленність відмовлялася йти.

(Якщо хтось це дочитає, то прошу Вас, залиште  якийсь відгук.)

‘