Глава 7

— Ну і де, в біса? — Сандра роздратовано гепнула ногою по стелажу, який образливим скрипом ледь не рухнув прямо на неї. Кілька книжок посипались на дівчину і вона із силою відмахнулась від них, відступаючи на кілька кроків. Весь вчорашній день Сандра провела у власній кімнаті, не маючи сили навіть поворухнутись. Чергова істерика вичерпала із неї всі життєві соки, які та і не намагалась зберегти. Такі ситуації повторювались раз за разом, нагадуючи кошмар на яву. Вона щоразу переживала одне й те саме: спочатку вбивство Міртл; потім розмови із Редлом; прокляття батька; інформація про ритуал і поранена рука. Все це — кара за дії Сандри, вона не сумнівалась. Її особисте покарання і прокляття, котре бажає зламу особистості в поєднанні із втратою власної цінності. Загалом, все як завжди.

Почуття провини довело дівчину до апатії, з якої вона не мала сил вибиратись. Годинами дивлячись у стелю — так пройшов весь день і вся ніч, поки голова розколювалась від нав’язливих думок смутної ненависті до себе. Вона і раніше використовувала свої закляття на інших людей. Це були незначні пристріти чи чари, якими вона розважалась, непомітно накладаючи на інших. Люди поруч цього не помічали і вона апріорі почала вважати їх занадто необачними. Але цей випадок був особливим. Егоїстичним. Холодним. Корисливим. Слизеринським.

Цього ранку Сандра нарешті вибралась із кімнати, приєднуючись до сімейного сніданку. І вона могла поклястись Мерліном — як же важко було дивитись в очі батька, щоб не видати їдкого хвилювання! Вишневецька знала, що батьки схвильовано супились, помічаючи її відчужений стан, але питань не задавали. Ще більшого напруження додавав светр на довгий рукав, який донька одягла посеред липня. Тільки потім до неї дійшло — одягни вона сорочку і підозрілих поглядів стало б менше. Згодом вона так і зробить.

Зараз Сандра розмістились в уже майже повністю прочитаній частині бібліотеки, коли роздратування всередині росло із кожною секундою, що проходила марно. Раніше вона і припустити не могла, що буде проводити час за такою літераторою. Враховуючи десятки посібників і заклятть, які добре вивчились — її, як мінумум, мають запроторити в Азкабан. Так, на всяк випадок. Останнім часом звично стримувати почуття було справді важко — дівчина стала дратівливою, занадто емоційною і тривожною. Здається, вона колись читала про такий стан у маґлівській літературі, яку часом купувала мама. Але термін «панічна атака» їй ні про що не говорив, бо у магів таке не досліджувалось і наврядчи буде наступні років десять. Хоча, тема досить цікава.

Дівчина глибоко зітхнула, відкидаючи темне волосся від шиї. Сонячні промені набридливо світили у великі вікна бібліотеки, заважаючи нормально розглядати книги. Сандра із розчаруванням зловила себе на думці, що кожного дня очікує ночі, коли у просторі господарює приємна тьма, а весь дім занурюється у тишу, якої вона так потребує. Раніше дівчина любила сонячні ранки.

На столі лежала невелика книжечка в яскраво-червоній палітурці. Цікаве закляття привернуло її увагу змушуючи знову закусити губу. Описувався процес, який можна було витворити у бібліотеці або подібному місці — пошукові чари, котрі з легкістю знайдуть вам те, що так зосереджено шукаєте. Вишневецька усміхнулась, хоча це скоріше походило на вимучене кривляння на рівні із глузливою насмішкою.

Серйозно, пошукова магія в книжці із темними прокляттями?

Помах паличкою змальовувася барвисто і щедро, не обділяючи у кількості художніх зображень. Різноманітні кольори грамотно виділяли один одного, привертаючи уваги до саме цієї магії з-поміж решти абзаців. А ось храктеристика структури закляття була менш видатною і походила, скоріше, на суху інструкцію. Контраст значний і це було досить підозріло — інформації про чар замало, лише спосіб призову.

Сандра закотила очі, після того, як жадібно ковтнула опис закляття, якому виділили лише скупу сторінку. Ну звичайно, все, як завжди — розмито і неоднозначно, чаклуни же так люблять нічого не пояснювати. Заінтригованість змінилась настороженістю і дівчина примружила очі, аналізуючи текст. Такі чари могли б добряче допомогти їй у пошуках або, нарешті, закінчити їх, подаючи об’єкт пошуків ледь не на блюдечку. Але наслідки, котрі можуть тягнутись ниточкою після використання магії створювали ком непотрібних проблем — все ж занесена ця пошукова остання надія Сандри сюди не просто так. А що як його переробити? Хай саме закляття і не було надто перевіреним, як, наприклад «Імперіус», який вона змогла вдало змінити, але хіба її досвіду не вистачить на якийсь там пошуковий пристріт для бібліотеки?

Вона піджала губи на секунду замислившись. Часу на розробку не було, як і сил. А готові слова і помах вже зображувались на сторінках, манячи використати й розібратись із наслідками згодом, якщо вони взагалі будуть. Дівчина напружено зітхнула, протираючи очі. Так, варто спробувати. Інакше вона ще витратить кілька цінних днів. Вона перевела погляд на жовтоваті сторінки. Проводячи по фактурній площині худорлявими пальцями, поки її права рука потягнулася до палички, міцно хапаючись за тонке деревце. В горлі пересохло, але дівчина не звернула на це увагу, підносячи паличку до стелажів.

— Січукурс! — з вуст злетіло тихе закляття, і рожевий вогник промайнув крізь постір кімнати. Сандра подумки загадала книгу, яка їй потрібна і ззаду, трохи далі від вікна почулось копошіння довідника. Вона відкинула паличку так, наче та обпікала тонку шкіру і кинулась до стелажала, припадаючи до дерев’яних полиць. Потрібна книжка підсвічувалась тим самим рожевим, затьмарюючи решту колючим світлом. Ось він. Екземпляр довідника «Чорнокнижництво Х\/|| століття», через якого Вишневецька добряче потріпала розшатані нерви. Її почервонівші від втоми очі розширились, а на губах розцвіла обережна посмішка. Кінці пальців повільно торкнулись обкладинки, а через секунду Сандра вже притягла величезну книгу до себе, спускаючи на стіл. Чергова хвиля напруженості змусила дівчину покритись мурашками, поки у вже давно пересохшому горлі з’явилась неприємна перчинка сухого кашлю. Вона сіла у крісло, закидаючи ноги прямо на сидіння і трепетно розглянула чорну палітурку. Нічого примітного — досить пересічний стиль, який зливався із десятками таких же. Лише темна аура, яка розгорталася поряд із книжкою видавала в ній щось страшне, готуючи до жахаючих елементів літератури.

Сандра облизала губи і різким помахом руки відкинула обкладинку, впиваючись поглядом у жовтоваті сторінки. Голосний крик пронісся крізь тишу бібліотеки, поки із довідника виривався згусток магії, формуючи примарне обличчя, яке кинулось прямо на Сандру. Вона підскочила, відкидаючись до стінки крісла і швидко згорнула книгу, щоб відсунути подалі на стіл.

Сміх поєднався із роздратуванням — це було лиш паскудне послання від колишнього власника, от і все. Кулаки дівчини зжались і рука потягнулася назад — тепер вже розгортаючи книгу десь по середині, демонструючи якийсь водний прокльон. Вона ледь помітно скривилась, гортаючи листи далі. Закляття забуття власної особистості… чари, що утворюють пухирі і відкриття рани… пристріт на вічну істерику… створення зачаклованого предмету на вогонь зсередини організму… горокракси… горокракси. Так, чорт забирай! По губі побіг тонкий потік крові — з такою силою Сандра закусила губу, відчуваючи металевий присмак, що змусив дівчину зкорчитись. Схвильовано примруживши очі вона заглибилася у прочитання.

«                             Розділ 24: Обряд Розщеплення душі та створення Горокраксу
                                        |
     Така магія була створена ще багато віків тому, орієнтовано в 16-17 століттях та бере початок із Ірландії, звідки родом Гормлайт Ґонт — нащадок самого Салазара Слизерина, одного з засновників Гоґвортсу, яка внесла великий вклад у створення цього ритуалу.
     Жінка досліджувала і активно створювала темну магію впродовж життя, паралельно виховуючи племінницю Ізольду Сейр (засновниця школи чарівництва Ілверморні).
                                      ||
     Маг, який хоче виконати такий ритуал повинен бути повністю морально готовим до здійснення вбивства, інакше чари не спрацюють — мозок має бути абсолютно сконцентрованим на обрядові і чаклун, що виконує магію повинен мати чисте бажання забрати життя у жертви.
     Перед здійсненням ритуалу необхідно знайти річ (або живу істоту, проте це не рекомендовано, адже вони зовсім ненадійні), у яку після закінчення дій переселиться частина душі мага, який провів розщеплення. Ця річ стане Горокраксом і її слід сховати в безпечному місці або тримати поряд із собою (іноді, хоч і дуже рідко, предмет може ділитись енергією із магом, але таке було лише два рази, тому ефективніше Горокракс сховати).
     Під час вбивства жертви необхідно промовити закляття (ст. 642) і маг відчує нестерпний біль у тілі і підсвідомості, який буде тривати орієнтовано кілька хвилин. Після закінчення у чаклуна буде особливий зв’язок із його Горокраксом. Якщо річ знищать — він це відчує і усвідомить.
     Випадок, якщо Горокраксом буде жива істота складніший. Тоді вона повинна завжди знаходитись поряд, а також є більший шанс, що буде виділятись рідкісна енергія на мага, яку він буде відчувати так само, як і спільний зв’язок. Але знову ж таки істота дуже ненадійний вибір, адже її неминуче чекає смерть. Горокракс — цілковита протилежність душі, бо його існування абсолютно залежить від магічного тіла, в якому він знаходиться.
     За рахунок створення Горокраксу маг буде жити вічно, поки предмет (істоту) не знищать— тоді чаклун матиме можливість померти. Якщо чаклуна спробують вбити, коли Горокракс цілий — частина душі, яка вкладена у річ залишиться живою і за рахунок енергії маг зможе повернути собі фізичне тіло. Проте через таку страшну деформацію душі мага вже неможна вважати людиною. Він буде на грані світу живих і мертвих, а пустота тих частин душі, які були розщеплені сильно впливатимуть на його існування — твоє тіло живе і здорове, але твоя свідомість спотворена. Це гірше, аніж смерть.
                                       |||
     Закляття для розщеплення душі та перенесення її у майбутній Горокракс:

           “…най Волхвування нишкнутує, поки
жрець воює,
розтиняє ток Володаря душі,
що ж невільник смерті так лютує?
     якщо смерть — тепер в його питомій             гнусностì….”  

     Промовляти чітко та виразно під час здійснення душогубства.»

Під кінець глави Сандру знудило, змушуючи її поспіхом стягнути із себе светр. Свіжий поток повітря, що обрамляв її тіло в легкій кофтинці не допоміг і дівчина поспішила встати з-за столу. Під час прочитання книги в її голові перемішались десятки думок, але зараз наступила абсолютна пустота, яка була не полегшенням, а ще більшим тягарем. Вперше за кілька років з її очей потекли гарячі сльози і дівчина сповзала додолу, спираючись на холодну кам’яну стіну. Нижня губа тремтіла від жаху, а холодні пальці смикнули темне волосся, намагаючись привести її до тями через біль. У приміщенні стало в рази спекотніше, а сонячні промені душили її, заважаючи зробити ковток повітря. Здавалось, що весь світ став тіснішим — простір то приближався, то віддалявся, створюючи ілюзію живих стін. Панічний сміх вирвався з її уст, а очі навіжено блукали стелажами бібліотеки. Том Редл розщепив душу. Том Редл тепер безсмертний. Том Редл божевільний псих, який знаходиться між світом живих і мертвих. Том Редл більше не людина.

Духота перешкоджала адекватному судженню і Сандра мотнула головою, тягнучись до палички, яку вона впустила із рук, коли використовувала пошукове закляття. В такі моменти дівчина добряче шкодувала, що не знається на безпаличковій магії. Махнувши рукою, вікна бібліотеки відчинилися, пропускаючи поток літнього вітру. Вона безсило опустила руку, червоніючи від густих сльоз. А що робити далі? З інструкції ясно зрозуміло, що знищити цей Горокракс можливо, проте це може бути буквально що завгодно і де завгодно.

Дівчина насупилась, намагаючись приборкати нудоту. Пригадався момент із початку літа, той самий чорний вечір. Перед їхнім «поєдинком», якщо так можна назвати невдалі спроби Вишневецької проклясти Редла — він засунув у кишеню записник, після того, як відволікся від тіла. Сандра добре пам’ятала, що вже аналізувала цю дію і також звернула увагу на щоденник, який добре зберігся у власній пам’яті. Цей записник — і є його Горокракс? Але чому така проста річ? Як це перевірити? Знищити його? Стільки запитань, а відповідей, як кіт наплакав. Одне добре — екземпляр «Чорнокнижництво Х\/|| століття» був у неї під рукою, а також купа іншої літератури. Дівчина часто обдумувала те, що вона могла б запросто використати цю магію на Редлові, як би довелось. Це навіть не було проти її принципів — вона не проти набити пику купці слизеринців, але тепер з’являлось питання чи не обіграє її Том, якщо враховувати до яких чарів він дійшов. Здавалось би — Том Редл, староста школи і гуртожитку Слизерин, найкращий учень школи, ввічливий і завше привітний, з аристократичними манерами і фантастично привабливим обличчям. Проте яка огидна натура ховалась під маскою хорошого хлопчика. Вишневецька втомлено усміхнулася. Недарма вони не поладили ще із перших курсів. Сандра наче відчувала зміїну подобу хлопця.

Дівчина просиділа там до самого вечора, навіть не змінюючи пози. Сил не було зовсім. А завтра вже Бал в честь одруження…