Глава 5

Дім зустрів Сандру звичною прохолодою і запахом моря, що соленою пеленою стояв там вже століттями. Садиба Вишневецьких знаходилась біля невеликого маґлівського містечка Лланеллі на заході Уельсу. Клімат вологий і свіжий, що завжди давало особливе відчуття проживання буденних емоцій.

Будинок пустував — лише тихі поодинокі ельфи-домовики смиренно виконували свої завдання, слоняючись по кам’яній споруді. Вишуканий інтер’єр був виконаний у світлій готиці — такий собі виклик архітекторам минулих століть. Стриманість, величність і екстравагантність — те, що полюбляли Вишневецькі з покон віків.

Кімната Сандри була на першому поверсі, хоча решта спалень розміщувалися вище. Це була її забаганка ще у далекому дитинстві, бо дівчинці потрібен був неприривний доступ до власної майстерні, яку розмістили унизу. Вона одразу направилась туди, вдихаючи рідний запах.

Майстерня була просторою, але темною — вікна були завішані, бо дівчина віддавала перевагу штучному освітленні від свічок чи ламп, аніж уїдливому денному, що різав очі, якщо працюєш біля вікна. Старі стелажі, наповнені книгами по тематиці закляття були перемішані з іншою літературою на жовтоватих листках, на які не раз проливалася міцна кава. Вона провела худою рукою по них, піднімаючи застійний пил. Домовикам тут прибирати не дозволялось — Сандра завжди це робила сама, щоб ніхто не ліз до її речей та ненароком не зіпсував результат праці. На інших полицях, меньших, були складені власні записи дівчини, які вона збирала ще з дитинства, описуючи всі свої думки, досвід, позитивні чи негативні результати і плани на майбутнє. Все в приміщенні були створено на її лад, тому це місце і було таким комфортним і улюбленим.

По інший бік від стелажів знаходився вихід на її власний задній двір, де випробувувались закляття. Тонка щира посмішка розцвіла на повних губах, доки дівчина розглядала предмети, які залишались на своїх місцях ще з Великодня. Це було місце, яке вона справді цінувала.

                                     * * *

— Як твої успіхи в школі, Сандра? — серйозний голос Радамана Вишневецького змусив дівчину відкласти столові прибори, коли батько звернувся до неї, після кількох хвилин вечері у мовчанні,

— Так як і завжди, тату. Хоча останні кілька тижнів довелось прикласти двійних зусиль — вчителі нас так заганяли, — вона трохи усміхнулась, тримаючи рівну осанку. При батьках спина завжди повинна бути ідеальною,

— Прекрасно. Що на рахунок професії? Цього літа ти маєш остаточно обрати з чим пов’яжеш своє життя, люба, — у розмову втрутилась матір, Лінда Вишневецька, чий мелодійно поставлений голос завжди заспокоював, облаштовуючи навколо невисокої жінки комфортну атмосферу. Вона була зовсім не схожа на решту сім’ї: ніжна, світловолоса і турботлива, на відміну від інших. Можливо через її надмірну доброту батько не втручав жінку у брудні справи бізнесу. Вона була працівником міністерства, у Суді Візенгамоту. Іноді Сандра не розуміла, як така світла особистість працює у такому темному місці, ще й вносячи туди свої правки.

Сандра зітхнула, розуміючи, що таких питань було не уникнути. Вона налила собі апельсинового сока, перш ніж відповісти.

— Так, я вирішила, що Заклинач — робота, яка мені підійде. Тому очікую лише вашого одобрення.

— Ти повинна розуміти, що сімейний бізнес колись перейде у твої руки. Тому цього літа я найняв тобі викладачів з економіки, мистецтва і інших дисциплін. А також ти повинна почати вивчати якусь мову на вибір — це вирішиш самостійно. Але я рекомендую іспанську і тоді матимеш перспективне комбо з англійської, французької, польської та іспанської. Це обов’язково, — Радаман повільно мовив, відкинувшись на світле крісло. Чоловік був навпаки — темноволосий, високий і іноді навіть надто зухвалий, тому дівчина вважає, що і зовнішністю і характером пішла саме в нього. Вона кивнула, облизавши сухі губи.

— Я подумаю над цим, батьку.

* * *

Майже весь час Сандра проводила в бібліотеці, покидаючи її тільки вночі, і то не завжди. Уроки із викладачами наук проходили там, щоб якщо раптово знадобилась якась додаткова інформація — її було легко знайти. Та і саме приміщення було досить вдало оформлене для занять, тому інші частини садиби навіть не розглядали. Але основною мотивацією дівчини були не уроки, а те, що вона там шукає. На літо вона поставила собі ціль — дізнатись про той Редлів ритуал все, що можливо. А Вишневецька завжди досягає власних цілей.

Звичайно, це буде не просто. Безмежність магії відкривала величезний простір для різноманітних форм чарів. Те, що він робив — може бути справді будь-чим. Обрядом; частиною створення зілля, артефакта, закляття; ритуалом жертвопринесення; випробовуванням якогось предмети чи істоти. І ця безмежність лякала.

Але вона продовжувала вперто перечитувати книжки і рукописи різних відділів, в основному пов’язаних із захистом від темних мистецтв чи власне, темним мистецтвом. Доступність навіть такої інформації її порадувала, хоч вона іноді і задавалась питанням, чому і навіщо настільки темні книги зберігались у них в сімейній бібліотеці. Старі газети, листи, мемуари і щоденники, збірки…було все, окрім того, що потрібно.

День минав за днем, змінюючись лише погодою. Такий графік виматував, а голова кипіла від кількості нових знань, котрі швидко і наполегливо вбивали їй в мозок.

Наполегливість….

Сандра раптом згадала слова Тома, якось вночі втомлено сидячи на шкіряному кріслі в кутку бібліотеки.

«…— Такі, як я, Вишневецька, в результаті мають повну владу, якої вони б тільки не забажали. А такі, як ти — залишаються позаду. А знаєш чому? Бо не всім дана особлива наполегливість…»

Вона криво усміхнулась, до болі стискаючи непримітну книжку в чорній обкладинці. Всі спогади, пов’язані із хлопцем вводили її в кошмарну лють, змушуючи до крові закусувати губи, на яких вже проявлявся ледь помітний фіолетовий синець, який вона ховала за темною помадою. Останнім часом така невелика кількість косметика їй полюбилась, гармонійно поєднуючись із її темним волоссям.

Особлива наполегливість?

Вона гнівно відкинула безкорисний підручник у сторону, зкидаючи із полиці кілька інших. Звуки можуть прикликати домовиків, але до біса. Сандра схопилась на волосся, опускаючи голову. Хотілось кричати, зірвати голос, розбудити всю країну від пронизливого вою. Але вона мовчала, впиваючись у власну кисть нігтями, царапаючи тонку шкіру до рожевих порізів в знак покарання за не стриманість.

В сотий раз перебирала в голові варіанти, що цей ритуал може дати Тому. Кохання до смерті, вічну славу, гроші? Ні, це навіть звучить смішно. Здавалось, наче відповідь настільки очевидна, що Сандра навіть не розглядає її як гідну, копаючи у глибокий, але неправильний бік.

Дівчина вскочила, піднімаючи різнокольорові книги, котрі незграбною купою повпадали додолу. Як раптом смутні спогади із початкових курсів нахлинули на її помутнівший від гніву разум.

Здається, це був третій курс.

«Просторий кабінет Захисту від Темних Мистецтв був від початку до кінця заповнений юними чарівниками, що схвильовано вдивлялись у професорку  Ґалатею Веселодум, яка презентувала їм нове завдання. На той час, у тринадцять років, це здавалось справжньою місією.

— Ховчик — це різновид привидів, — пролунав строгий голос жінки, який, на диво, завжди вселяв зацікавленість, — Ніхто не знає, як він виглядає насправді, тому що ховчик змінює свою форму в залежності від того, чого або кого боїться людина, яка стоїть перед ним.

Те заняття пройшло досить швидко, адже кожен із присутніх занепокоєно очікував своєї черги, щоб поглянути якої форми набуде привид перед ними.

Але деталь, яку Сандра пам’ятала до сьогодні — Ховчик Тома Редла, що скромно представ перед класом, виявляючи пред собою образ Смерті в чорному каптурі, що насторожено оглядала хлопчика, наточуючи власну косу. Доволі моторошний фантом. Дівчина пам’ятала як тоді подумала, насмішливо вигинаючи губи — наскільки безглуздо боятись смерті, адже рано чи пізно вона забере кожного без винятку.

Тільки-от тепер було зовсім не до сміху.»

Вона хлопнула себе по щоці, залишаючи почервонівший відбиток пальців на тонкій шкірі. Волосся біля обличчя було мокрим від спітнівшого лоба, котрий став вологим через раптово прилинувший жар, у який її кинуло. Дівчина закусила губу, наплювавши на вже образований там фіолетовий синець від ненависної звички. Важке дихання лунало на нічну бібліотеку, контрастуючи із неприродною тишою, яка вселяла паніку. Серцебиття прискорилось, змушуючи Сандру смикнутись від короткого спалаху гострого болю в грудях.

Ні, не може бути. Він скоїв вбивство заради вічного життя, серйозно?