Фанфіки українською мовою

    Останнім часом Сандра багато думала. Навіть забагато. Все навалилось так різко, що часу на вираження емоцій просто не було: вбивство четвертокурсниці Редлом; закриття Гоґвортсу; Бал; дивна поведінка Тома над тілом дівчинки, з якою ще потрібно розібратись. Лише думки, проникливі, нав’язливі, майже ріжучі, не давали їй забувати, що вона досі жива.

     

    От і зараз, сидячи глибоко в бібліотеці замку дівчина вже кілька хвилин вчитувалась у лист від батька, виведений нахиленим у ліво почерком. Тепле освітлення від свічок розбавляли маркітні стелажі, знизу-догори набиті всілякими збірниками, документами і звичайною літературою. На сконцентрованому обличчі рейвенкловки залягла тінь втоми, а напружені очі почервоніли, поки вона відкинулась на шкіряне крісло, дуже вдало розміщене. Зміст пергаменту не був особливо несподіваним: Радаман Вишневецький в основному писав про своє незадоволення складеною у школі ситуацією, а також повідомляв про деякі свої праці, лише мимохіть згадавши маму у сухому тексті. Цікаво, що доньку в них він залучав більше, ніж дружину.

     

    Сандрі більше до душі були листи від матері — батько писав коротко і лише по справі, що складалось в сухий текст не щедрий на епітети. В житті він був більш говіркий.

     

    Бал…це була єдина новина, що змусила дівчину підняти брови. Вона була майже здивована. Їхню сім’ю почесно запросили на організований Бал в честь одруження молодих Каспера Крауч і Чаріс Блек, що не так давно закінчили Гоґвортс. Сандра не була особливо знайома із парою, як і її батьки, але влаштовувати пишні банкети, куди буде запрошено всю знать — звичайна традиція британської аристократії.

     

    Вишневецька одночасно любила і ненавиділа прийоми таких масштабів. Події були завжди неймовірно гарно оформлені — від витончених декорацій і архітектури старовинних будівель до вишуканої їжі, під якою ломились столи. Милозвучна музика лунає із кожного кута, заманюючи на танці до втрати пульсу. Але головне не місце, а люди. З цим були негласні проблеми. Дуже рідко можна відшукати цікавого співрозмовника, який супроводжував би її весь довгий вечір. Зазвичай — це манерні, вимушені світські розмови, що не несли в собі ніякої цінності і значущості, яку дівчина дуже поважала. Зате там завжди присутній фальш і гаряча похвабльба із лестощами, не зважаючи на те, що насправді думала про тебе людина. Одним словом — мрак.

     

    Сандра зітхнула, усміхаючись власним роздумам. Голова гуділа від неприривного потоку міркування. В бібліотеці вона провела вже кілька годин — після сніданку одразу направилась сюди, відмахнувшись від Єлени і Ксав’єра. На самоті думалось краще. Поряд на столі лежала чимала стопка книг, перечитана від А до Я. Лист від батька вона чомусь прочитала останнім.

     

    Дівчина сама не знала, що шукала. Прокручуючи сцени вбивства мільярди разів в підсвідомості, вона згадала одну деталь, котру не озвучила перед Томом, стратегічно продумуючи все наперед. Коли вона підійшла до туалету бійка почалась не одразу — перед цим Редл сховав чорний, як його душа, записник у глибоку кишеню. В ту секунду Сандра не звернула не це уваги, концентруючись на більш шокуючих деталях, але зараз.. коли пройшло трохи часу, щоб оговтатись.. це здавалось дивним. Навряд чи перед тим, як скоїти злочин він прямо перед жертвою миролюбно робив записи у щоденник. Але тоді що він із ним робив?

     

    Саме цю відповідь вона і збиралась відшукати тут, у безкінечному темному просторі, наповненим знаннями. Якщо знайшов Редл — знайде і вона. Більше того у неї є перевага — бібліотека Вишневецьких, що знаходиться у їхньому маєтку. Безумовно вона уступала масштабами іншим родинам, що збагачували надбання століттями, але це краще, ніж нічого. А ще буквально за кілька хвилин у неї виростав хитрий план, побудований на майбутньому весіллі. Якщо вже доля зведе її і напищених аристократів — вона скористається їх майном. Скажімо.. пробереться в бібліотеку десь посеред заходу, навряд чи її відсутність помітить бодай хтось, якщо робити все швидко і впевнено. З цим у неї, на щастя, проблем не було.

     

    * * *

     

    Гоґвортс-Експрес мчав по старій залізничній дорозі, проносячись крізь простори потеплівшої Шотландії. Пейзажі змінювались поступово, плавно просуваючи учнів, які розмістились в освітлених сонцем вагонах.

     

    Сандра і Єлена їхали разом у купе, слідуючи спільній традиції. І якщо перша — вальяжно розкинулась на все сидіння, нахабно закинувши ноги, поки читала якусь легку книжку в різнобарвній палітурці, то друга — сковано притиснулась до вікна, місцями косячись на подругу. Вишневецька все ж не витримала.

     

    — Що? — вона відклала книгу, повністю фокусуючись на дівчині. Зосередитись над сюжетом поки хтось от так з’їдає тебе поглядом просто неможливо.

     

    — Ми мали поговорити, — очі Єлени звузились, поки вона нервово розправляла складки на спідниці.

     

    Вишневецька зітхнула, втомлено протираючи очі. Вона не пам’ятала, коли останній раз нормально спала. Або кошмари або нехватка часу заважали нарешті розслабитись.

     

    — Так, добре. Якщо тобі це так потрібно.

     

    — Це потрібно не мені, Сандра, а тобі. Останнім часом ти сама не своя… ти знаєш, що можеш на мене покластися і розраховувати, але вперто мовчиш! Я розумію, що для тебе був важкий період через всі ці події, — вона затнулась, намагаючись прибрати тремтіння із голосу, — Але проблема явно не тільки в цьому. Що сталось, Сан?

     

    Сан.. кличка, придумана ще на давно забутому другому курсі, коли вони лише починали пізнавати чарівний світ і одна одну. Пречудовий період незрілості і приємної відсутності відповідальності, якої з кожним роком ставало все більше. З часом, Єлена перестала її так звати, віддаючи перевагу більш серйозній, повній формі імені, коли підліткові гормони хотіли дорослого ставлення. Чому вона використала її саме зараз? Вишневецька посміхнулась кутиком рота. Ймовірно, хотіла пробрати на емоції дешевою маніпуляцією дитинством.

     

    — Ти права, зараз важкий період. Я намагаюся не втягувати тебе і Ксав’єра у власні переживання, тому що вони абсолютно не мають сенсу, я тебе запевняю. Просто страх майбутнього, який ось так проявляється, він є у кожного з нас. Ти не можеш мене за це осудити, Єна, — Сандра із жорстоким задоволенням спостерігала, як дівчина здригнулась, коли вона у відповідь використала дитячу кличку.

     

    Єлена мовчала. Її піджаті губи свідчили про незадоволеність скоріше саме ситуацією, аніж відповіддю подруги. Значить купилась. Через кілька секунд вона розгублено кивнула, встромляючи свій погляд кудись у вікно, далеко за сотні метрів.

     

    — Просто пам’ятай, що я є у тебе.

     

    — І ти, — Сандра схилила голову в бік. Нахилившись до дівчини вона прибрала руду прядку, яка вибилась із її пухкої зачіски. На сонці її волосся майже світилось золотистими пасмами. Щоки Єлени покрились рум’янцем, поки вона зніяковіло усміхнулась і тут же перевела тему розмови в інший бік.

     

    — Моя мама запрошує тебе у гості цього літа, як і завжди. Ти ж приїдеш, правда? Навіть обіцяла приготувати твій улюблений вишневий пиріг, — вона відвела погляд, — Це було по секрету.

     

    — Я не можу сказати напевно, якщо чесно. Влітку я буду мати багато справ… ще й батько ледве з розуму не сходить зі своїм бізнесом проклятим. Вбив собі в голову, що мене негайно треба вчити економіки.. навіжена сімейка, — вона сміючись здула неслухняну чорну прядку із чола.

     

    Єлена знизила плечима, розглядаючи палітурку книги, яку кілька хвилин тому читала Сандра. Закручені орнаменти яскравими смужками обводили всю обгортку, створюючи ілюзійні елементи, щоб заплутати глядача. Приблизно те саме відбувається у неї в голові.

     

    — Цей бізнес унікальний — я б теж за нього переймалась. Не так багато людей займається створенням магічних артефактів на теперішній час. Ще й настільки прекрасних, справжні витвори мистецтва!

     

    — Але я не людина мистецтва, Єлена. Я люблю раціональність. Формули, вичислення, стратегія — ось мої покликання. Я думаю, що справді вирішила, чим хочу займатись. Закляття — те, що мене дійсно приваблює, а не артефакти, — Сандра поблажливо прикрила очі, наповнюючись цією думкою. Правду кажуть, що тільки улюблена справа зробить тебе щасливим, — В будь-якому випадку передай місіс Фоулі вітання і вдячність від мене. Твоя мати справді чудова жінка…

     

    * * *

     

    Купе, де розмістились слизеринці були поодаль від решти, майже в хвості вагонів. Представники цього факультету завжди були поціновувачами тиші і самотності, обираючи для себе найвигідніші розташування.

     

    Четвірка парубків розмістились в одному із найпросторніших і найтьмяніших купе у всьому потязі. Впізнати їх було дуже легко: аристократична напищеність, холодні погляди і повна прислужність Тому Редлу виявляла юних Абраксаса Мелфой, Елліота Лестранж і Тадео Ейвері, що тихо вели бесіду.

     

    Том Редл мовчав, вдивляючись у краєвиди за вікном. Звістка про те, що Гоґвортс закривають привела його в лють. Навіть те, що він підставив бовдура Геґріда з його акромантулом не врятувала Редла від повернення у ненависний сиротинець на три тижні раніше, що нагадував про його дитинство і походження. Всього лише сирота. Напівкровка. Він скривився, повертаючи голову до присутніх.

     

    — Абраксас, у мене є до тебе цікаве діло на літо, — Том почекав, поки юнаки почетно затихнуть.

     

    — Так, Мілорд. Будь-що для Вас, — Мелфой серйозно кивнув, склавши руки у замок. Його платинове волосся було вкладене назад, підкреслюючи гострі риси обличчя. Із їхньої таємної спільноти саме Абраксас найближче спілкувався із Редлом, чим неймовірно гордився.

     

    — Знайди мені інформацію про Сандру Вишневецьку. Ви її безумовно знаєте, але мені потрібно більше. Все, що зможеш відкопати: про родовід; корні; чим займається; успішність в школі і поза нею; батьки; хоббі. Все.

     

    — На це може піти деякий час, Том. Але не думаю, що виникнуть проблеми. Зроблю все що в моїх силах, — на його блідих губах виросла зміїна посмішка, від якої молодшокурсники завжди нажахано розходились.

     

    Ейвері жорстко усміхнувся, проводячи язиком між зубами. Його карі очі завжди палали хіттю, а з довгим темно-каштановим волоссям складався досить лякаючий образ.

     

    — З нею якісь проблеми, Лорд? Вона така зухвала, що я б їй підніс кілька уроків, як поводитися із лідерами. Але гарненька чортівка!

     

    На це Елліот Лестранж насмішливо звів брови, вдивляючись у товариша.

     

    — Та який ти їй лідер, не сміши. Вишневецька на п’ятому курсі перемогла тебе у дуелі, а потім відмовила у побаченні: от ти і бісишся. Дівчисько принизила бідного Та-дд-іі, — Лестранж нахабно протягнув улесливу форму імені слизеринця, на яку той лиш закотив очі, бормочучи собі під ніс, що вже виправився у дуельному мистецтві.

     

    — Ні, Тадео, навіть навпаки: я думаю, вона може бути корисною для нас, — Том трохи усміхнувся, його очі заблистіли, — Якщо те, що я дізнався — правда, то ми не можемо упустити такий цінний кадр. В деяких моментах вона має амбіцій більше, ніж у нас всіх разом взятих.

     

    Слизеринці коротко переглянулись, додомуючи, чим староста Рейвенклову може бути корисною. Тим більше, з її характером завербувати у так зване зміїне кобло буде просто нереально.. яке ще й складається з одних хлопців: вона була б єдиною дівчиною. Абсурд.

     

    1 Коментар

    1. Jan 24, '24 at 00:19

      Дуже зацікавила робота, сюжет не обтяжений, легко сприймається
      арактер персонажів, чекаю продовження 🤍