Морок

– Софі Аддамсе, ви усвідомлюєте, чому перебуваєте в поліцейській дільниці?

– Ви підозрюєте мене? Просто тому, що я опинилася поряд у день його смерті?

– Це стандартна процедура. В даний момент команда шукає всілякі докази, тому Вам доведеться перебувати тут протягом 48 годин.

– І що буде, коли жодних доказів, які вказують на моє причастя до загибелі батька, не буде знайдено?

– Все просто, Ви будете вільні. А зараз, менi потрiбнi вiдповiдi на запитання, будь ласка. Це в Ваших iнтересах.

Усе, чого я хотіла в той момент, – зібрати всі свої речі і полетіти, так далеко, щоб ніхто і ніколи мене не знайшов.

Кабінет голови поліцейської дільниці був невеликим, тьмяне світло лампи на столі ледь освітлювало його. Всюди стояли шафи з документами і справами. Пахло вогкістю і пилом, цвіль огортала простір, а сiрi стіни неприємно тиснули на психіку.

Що це?

Різкий запах згорілої плоті та крові вдарив у ніс, але шериф сидів так, ніби нічого не відбувається, і продовжував ставити запитання.

По підлозі потекла липка кривава рідина, вона наповнювала кабінет, наче вода наповнює ванну… Я божеволію.

– Вибачте, сер, Ви бачите це?

Я намагалася зберігати спокій у голосі.

– Бачу що? Про що йдеться?

Він перевів погляд на мої руки, тієї самої секунди вони опинилися в кайданах.

– А, Ви про кайдани? Бачте, серійних злочинців зазвичай так i затримують, це дивує?

– Але до чого тут я, шерифе.

Що за… Мої руки були по лікоть у крові, до того ж свіжій, ніби кілька секунд тому я когось розчленувала. Кабінет продовжував заповнюватися гниючим запахом, а хвилі червоного кольору з підлоги здійнялися вище колін.

Піднявши погляд на шерифа, в надії на розмову, я жахнулася. Він лежав у своєму кріслі, замість очей в нього були дірки, з рота стікала чорна рідина, а глотка виявилася разпорота.

Це неправда, потрібно прокинутися, таке вже траплялося, мені просто потрібно прокинутися.

Я відчувала, як тону, захлинаюся в цьому снi, давлюся і намагаюся вдихнути повітря. А примари минулого продовжували розмовляти зі мною.

Софi, що ти наробила?

Ти прирікла свою сім’ю на страждання

На кого ти перетворилась?

Будеш відповідати перед судом!

Ти – вбивця!

Створiння диявола

Холодний піт огорнув моє тіло, я нічого не відчуваю, окрім шаленого стукоту серця і горючих сліз по всьому обличчю.

На вулиці ще темно, навіть птахів не чути, шоста ранку. Скільки б ночей не минуло, мої кошмари постійно повертаються до мене. Найжахливіше те, що вони відчуваються реальними, ніби я знову і знову переживаю ті самі дні, які були просякнуті кров’ю, тягарем і відчаєм. Почуття відповідальності за смерть близьких та вини нікуди не поділося. 

Експеременти з алкоголем не увінчалися успіхом, це тільки погіршило моє самопочуття. Потрібно продовжувати шукати ефективні методи, які вбережуть мене від майбутніх страждань.

Тлінні дні, однакові, що проходять повз мене, життя пролітає, а я нічого не встигаю.

Запах коричної м’яти і лісу, улюблене поєднання. Свіжість проходить крізь квартиру, заварений зелений чай практично охолов, помаранчеві троянди чудово доповнюють картину ледачого ранку, сніданок складається з медових, м’яких вафель із шоколадом.

Сподіваюся, що сьогоднішній день принесе мені більше задоволення від життя. Самотність з’їдає мене, відчуття порожнечі набирає обертів.

Я боюся заводити свійських тварин, і не тому, що це відповідальність, чи що я їх не люблю. Причина в тому, що якщо я зважуся зробити з собою жахливе, то хто подбає про них? Тварини не заслуговують на це.
Кілька разів я мало не померла самостійно, думаю цим я вся в батька, а кілька разів мене мало не вбили (звичайне переслідування мене сталкером, з ножем по темній вулиці, як результат – пару синців на моєму тiлi та зламане ребро, тож пiсля цього ношу з собою перцевий балончик). Ще одна iсторiя про водія, який був під наркотиками та вирішив, що було б дуже файно збити мене на пішохідному переході вдень.

Вдаватися в деталі спроб самогубства не хочеться, тому просто пробіжусь по списку, що ж там було хм… Випила засіб для зняття лаку в перемішку з пачкою снодійного, зістрибнула з моста і розрізала собі руки.
Так я справлялася із душевним болем, адже ніхто не думав про мене, коли покидав.
Я нікого не звинувачую, принаймні намагаюся. Продовжую жити далі, ходжу до університету, перебуваючи на стипендії, працюю на невелику компанію з продажу речей, паралельно готуюся до здачі диплома і просиджую весь вільний час у лондонськiй бібліотеці, оскільки вдома надто мертва атмосфера, ще й з огляду на те, що я живу за містом, так не хочу повертатися в цю порожнечу щоразу, була б можливість я б і ночувала серед книг. Також, щонеділі я не забуваю відвідувати терапевта та приймаю ліки. 

Іноді мене нервують і турбують галюцинації, які, мабуть, походять від препаратів. Деякі з них надто реалістичні, наприклад: періодично левітуючі предмети, одного разу я бачила пролітаючого вдалині пегаса, думаю мій зір підводить мене, швидше за все це був літак.

Також мені здається підозрілим один провулок, поряд з кафе, яке ми часто відвідуємо з одногрупниками. Щоразу, коли ми сидимо за звичним столиком і балакаємо, я помічаю, як у цей провулок заходять люди, а потім не виходять, ніколи, а ще дивніше спостерігати, як люди виходять звідти. Це дуже бентежить, бо там глухий кут.

А у наступнiй ситуації я виявилася не єдиним свідком: минулого тижня, коли я здавала на права в місцевій конторі, то помітила дивину: ми з інструктором спокійно об’їжджали прип’яття недалеко від центру Лондона, як раптом, ніби на голову, нам впала жінка, буквально з’явилася перед нашою машиною і ледве встигла відстрибнути убік. У її руці я встигла розглянути подобу дерев’яного маленького жезла, ще при ній була клітка з яскраво-білою совою, неймовірно. А її волосся, кучеряве, темно-каштанове з переливом і химерне пальто, вона була ніби не з нашого світу і кудись спізнювалася.
Наш шок можна було прочитати по очах, але коли ми вийшли з машини, щоб перевірити, чи не постраждала вона, то її вже не було, вона випарувалася. Куди вона могла зникнути з величезною кліткою за пару секунд?

Не скажу, що мене це лякає, просто насторожує, не хотiлося б в один із днів перестати відрізняти сон від дiйсності.

Insta сповiщення от Katie_x: 

– Софі, скажи пж, що нам з патопсихології задали, заздалегiдь дякую

– Зараз… Ось файли з методиками

Надiслано 3 файла

– Кайф, ти ж прийдеш завтра до мене? Я сьогодні говорила, що влаштовую передноворічний вечір, але ти так і не відповіла

– Ой, вибач, я просто весь день начебто не тут, прийду звiсно, дякую за запрошення

– Ахах, та ладно, я так i зрозумiла, якщо захочеш поговорити, то я завжди поряд

– Дякую Кэт

– На добраніч, завтра побачимося

– На зв’язку

Як я могла забути їй відповісти сьогодні, це ж прекрасний привід відволіктися, уникнути реальності і трохи побути в ілюзії прекрасного, різдво, потім новий рік, хоч щось досі приносить мені радість, навіть відсутність снігу ніяк не вплине на мій зимовий настрій.

Коли святковий одяг був обраний, а подарунок упакований, моїми останніми рішеннями на сьогодні стали: прикраса квартири та збирання пряничного будиночка, який я замовила в інтернеті. На упаковці він виглядав досить непогано, але, знаючи себе, ідеально зібрати його у мене не вийде.

Дві години пройшли крізь мене і настав час лягати відпочивати. Страх від нічних кошмарів відтягував мій відхід до сну, але мені довелося змусити себе, в черговий раз, як і щоночі.
Не встигла я заплющити очі, як на телефон надійшло повідомлення від місцевої служби доставки:

Ваше замовлення доставлено, будь ласка, спустіться для отримання.

Але я нічого не замовляла, окрім пряничного будиночка, може, я забула? Так зазвичай буває.
Довелося спускатися, добре, що у величезному під’їзді не знайшлося такого ж генія, як я, щоб шастати в нічний час одягнувшись в один махровий халат та капці.

Відкривши свою поштову скриньку, я спочатку не зрозуміла з чим маю справу, схоже на конверт і невеликий лист, може рахунок за комунальні послуги?
Поспішно розкривши його прямо там я почала вивчати.

Що за жарти, чорт забирай. Невже цей шлях був тільки заради того, щоб прочитати це? Кринжатина.

У пригніченому настрої я дісталася назад до ліжка, кинула листа на стіл поблизу і, не думаючи про майбутні нічні муки закопалася в ковдру, сподіваючись на сон без сновидінь.

“…Люба міс Аддамс! Ми раді поінформувати Вас, що Вам надано місце в Школі чарівництва та магiї Гоґвортс…”