Центр недолюблених осіб

всередині все гниє

вона уявляє як її шкіра й кістки вкриваються м’якою, але огидною на вигляд пліснявою, цей процес тягнеться вже роками.

знову й знову нишком намагається торкнутися охололих кінцівок крижаними пальцями

осінь

хоча літом ситуація не краща, їй не вистачає тепла, яке може надати лише інше людське тіло, але

дозволити комусь торкатися її? ні-і-і, оце вже точно ні.

вечорами дівчина безбожно висотує все тепло з гарячої води у ванні; сидить там як жаба, поки вона не остине, а гумова качечка вкриється легкою памороззю

чи це їй лише ввижається?

вдягає як найтеплішу піжаму, обіймає подушку, в яку завчасно поклала грілку, і…

нічого

спазм в грудній клітці змушує зігнутися навпіл, вчепитися руками в простирадло від розчарування, а втім на що вона сподівалася? що це замінить людські дотики? щось таке піддатливе й м’яке, яке через пару годин остудить душу більше, ніж зігріє?

на ранок оманливі промені ковзають по її шкірі, майже знущаючись

притьмом заплющує очі, а втім за мить чути дзвін будильника.

***

все тіло свербіло, а він не знав куди діти руки

ще коли в стані спокою воно відчувається не так надокучливо, але варто занервувати, чи бути занадто радісним, або занадто сумним, коли боїшся чи злість клубочиться в грудях

він не здержується

це не означає, що він чинить так з усіма підряд: лише з близькими, друзями, знайомими, тими, кого хоче підтримати, кого йому хочеться відволікти від проблем, з ким хоче разом порадіти, кого хоче

торкнутися

та завше зустрічає цей погляд нерозуміння й розгубленості, відчуває як тіло під його рукою напружується всього на одну бентежну мить,

опісля якої залишається хіба сподіватися на прихильність долі

***

здавалося б, що могло об’єднувати цих двох? (безсовісна авторка)