Помста.

Короткий опис головних героїв.

Олексій – хлопець, тиран та вбивця.

Гелла(Геля) – дівчина, яку він жорстоко закатував. Вона перетворилася після смерті в мавку, щоб помститися кривднику.

Найкращий друг Гелі (безіменний) – її найкращий друг, який був жорстоко закатований Олексієм.

Дисклеймер!!!

Драбл не для людей, які люблять уявляти в деталях, яким огидна кров, насилля та тригерна тема аб’юзу. Не знаю, наскільки детально я описала моменти, але боляче та погано все одно може стати…

—————————————————————————————————————

Вона сиділа на березі річки. Боса, легко одягнута для такої прогулянки біля води. Зовсім одна, вночі під хмарами, які закрили собою зоряне небо. Місячне сяйво ледве пробивалось крізь них, тож навіть нічне світло не могло осяяти її.

Хлопець підходив до неї, пробиваючись крізь густе листя дерев. Через хвилину він вже був за крок від дівчини. Її не налякав зайвий шум в тихому, але все ж таки небезпечному місці, що вона навіть не обернулась.

— Геля, чекала на мене? – Запитав обережно хлопець.

— З чого ти так вирішив? – Вона кинула свій погляд на нього. Її довга коса була наполовину розпущена, прикривала спину та червоні плями на ній. Очі були закриті темрявою, як і все її холодне обличчя. – Навіщо мені чекати на тебе в такий час?

Олексій підійшов ближче до неї після її відповіді, але вона сіла вбік від нього на півметра. Зважаючи на напругу між ними, якою віяло вже з-тиждень, він вирішив почати свій короткий монолог:

— Я тебе образив, так? Тим, що довго ігнорував?…Тим, що так ставився до тебе безсоромно, грубо… Мені так соромно за цей місяць, я не знаю, що зі мною трапилось. Я хотів попросити у тебе вибачення.

Гелла сиділа тихо. Намагалась розплести свою косу, але її пальці були в синцях. Їй було боляче ними щось брати чи торкатись їх, вони були немов легкий пух тополі. Він помітив це, хотів запропонувати свою допомогу, щоб якось розбарвити свої слова та тишу. Але як-тільки дівчина помітила його рух до неї, раптово заговорила:

— Не хвилюйся, я не ображаюсь. А сиділа тут, бо мені стало погано вдома. Ось і прийшла на берег, щоб подихати річковим повітрям. – Її голос був порожнім та рівним. Олексій помітив, що вона це сказала, наче очікувала цих питань та вибачень, продумала їхню розмову заздалегідь. – Я ж нікуди не втечу від тебе.

Їхнє село було маленьким, але гарним та привітним. Місцеві завжди пригощали дітей і дорослих, які приїхали з міста, дозволяли з садків брати груші та яблука. Кожна глиняна хатина мала свій особливий розпис, який ніде більше не повторювався. Колодязі містили в собі хрустально чисту, ніжно-приємну воду. Це був маленьким рай в області.

— Слухай, все одно вибач. Просто розумієш… Я кохаю тебе та боюся втратити. Це була ревність, нічого страшного, так? – Він повернувся та ближче підсів до неї. Геля досі сиділа мовчки, дивилася навпроти себе мертвим поглядом та намагалась взяти своє колись гарне, густе волосся. Олексій не міг витерпіти цієї жалюгідної сцени: — Покажи своє обличчя?

— В такій темряві ти все одно нічого не побачиш. – Її рівний голос не змінився.

— То я ліхтарик увімкну.

— Не потрібно, я не хочу. Відійди від мене!

Але її слова промайнули повз його вух. Вже зробивши декілька дотиків до екрана телефону, він увімкнув ліхтарик та посвітив їй в обличчя.

— Що… Що з тобою, дідько!? Чому ти така???

Вона була справжнім потопельником! Її обличчя все набрякло, а шкіра з нього почала потроху сповзати. Очі, які раніше були сірими та сяяли від щастя, тепер білі та в крові від луснутих судин. На лиці були сліди від побиття, а на шиї – від удушення.

Геля зазирнула в його блакитні очі, наповнені страхом та огидою до неї. Невже, чому так?

— Хіба це не ти зробив зі мною? То чого ж тоді лякаєшся мене? Навіть після моєї смерті хочеш знову втекти від мене? – Вона нарешті піднялась та почала протягувати до нього побиті, переламані руки.

— Н…н…Ні! Це не ти, це не можеш бути ти! Тебе ж врятували…  – Олексій, відчуваючи власне серцебиття, почав відповзати від неї. Його голос тремтів від жаху та розгубленості, як і все тіло.

— В твоїх думках?

Тяжкі чоловічі зітхання перейшли в крики та прохання допомогти. Геля побачила на власні очі його страх, почула на власні вуха його крики. Тоненькі, високі за тембром, і вони були всього лише з благанням допомогти! Дівчина боляче схопила його пальці в свої і від душі посміялася йому в обличчя.

— Я теж просила про допомогу. Пригадуєш, що ти тоді сказав, глянувши на мене, немов я була шматком м’яса в твоїх руках? – Він не хотів відповідати, але чудово пам’ятав власні слова. Його губи вже відчували мертвий, потойбічний холод біля себе. По його спині пробігли мурахи. – Не хочеш відповідати? Тоді я сама вимовлю твої слова! “Тебе, хвойдо, ніхто тут не почує!”

Її пальці повільно підтягнулись до його шиї. Геля чудово пам’ятала, як він вчинив з нею. Вона хотіла помститися за своє життя, яке було жахливо обірване на цьому місці! Бо вбивці жити не повинні…

— Пам’ятаєш, що ти сказав мені тоді? “Ми були щасливі. Але ти все зробила для того, щоб наше щастя розтопталось, як гнилі вишні на землі! Мені так соромно дивитися в твої очі, розуміючи, яка ти повія“. І що я зробила, щоб вважатися хвойдою, повією? Розповіла про наші проблеми найближчому другу? Нарешті поговорила з ближнім для мене? Навіщо ти вбив і його?… – Мертві не можуть відчувати нічого, окрім жаги до помсти. Але в цей момент вона відчула печаль та сум по товаришу, який тоді, трішки більше тижня тому підтримав її та вирішив допомогти. Він був так несправедливо закатований. Лише тоді дівчина зрозуміла, яку людину покохала і намагалась втекти, проте… Їй не вистачило лише кілька годин.

Так, вони були щасливі. Цілий рік стосунків вони провели кохаючи одне одного. Олексій та Гелла любили прогулюватися разом осінніми вечорами, а весною та влітку сидіти до сходу сонця в полі, яке було всіяне ранковою росою. На Купала вони обіймались, сидячи в тіні, далеко від вогнища та людей.

Але після цього свята він почав віддалятися від неї. Все рідше дзвонив, майже не приходив до будинку, на вулиці, коли вони пересікались, з часом почав ігнорувати. Спочатку вона не одразу зрозуміла та шукала проблему в собі: можливо, вона тоді щось не так сказала? Щось не те зробила?

Геля даремно намагалася з ним поговорити про це, але чула лише насмішки. Насмішки з його боку, та з боку його друзів. У відчаї, не знаючи, що робити, вона пішла до свого товариша. І той хотів вирішити це питання з її хлопцем. Та хто ж міг знати, що це будуть його останні, найжахливіші години життя?… Вона бачила його тіло. Зламані пальці, відкриті переломи та численні гематоми на тілі, зокрема на ребрах.

На наступний ранок, після огляду тіла, Гелла вирішила зібрати речі та виїхати з села. Дівчина не розуміла сенс цього рішення, вона просто хотіла бути в безпеці. Але до автобуса їй не вистачило лише декількох годин… Тоді, в ту жахливу, темну ніч, коли хмари закрили собою нічне джерело сяйва, він жорстоко закатував і її. Спочатку зламав їй пальці. Потім взяв камінь та кинув на ноги, від чого вона не змогла піднятися. Жорстоко побив її обличчя, тіло, що призвело до гематом на ребрах. І вона залишилась жива!… Віра на допомогу досі були в її легенях, які чим дужче видавили з себе прохання по допомогу.

Але надія на життя була перервана після того, як він сильно схватив її шию та почав душити. Навіть зі зламаними пальцями, не дихаючи, вона намагалась відбитися. Через пару хвилин її тіло лежало бездиханним. На піску, де були маленькі краплі крові. Мабуть, отямившись, він намагався її реанімувати, але марно. Вже після, від страху, Олексій кинув її тіло у річку.

— Сподіваюсь, ти будеш горіти в пеклі! – Її руки міцно тримали його шию, стискаючи все сильніше кожної секунди. – Моє єдине бажання після смерті – щоб  ти більше ніколи не був в спокої! Де б ти не опинився…

Вона не відчувала болю, який отримувала, коли Олексій дряпав її шкіру. Тримавши його шию так сильно, що він не міг ворухнути головою, Геля змусила його дивитися в свої білі, мертві очі, які могли сховатися лише за темрявою. Саме в них він знайшов свою смерть.