Не скигли

Любисток ще ніколи так не радів базарному смороду. Вони із Ґеральтом повернулись до міста після двох жахливих днів поневірянь по горам у пошуках яги, через яку місцеві мешканці вже боялись ходити в ліс по дрова. Обидва були голодні, брудні та цілковито виснажені. Але Любисток був, звісно, виснаженіший.
Цокіт копит, рипіння візків, лайка крамарів та навіть вилиті з вікна помиї перед самим носом у Любистка, були безмежно милі його серцю, бо порожній шлунок крутило, ноги відвалювались, але вони повернулись до міста цілими, їх чекала винагорода та заслужений відпочинок.
Серед неповторного букету міського смороду з риби, гною та відходів, Любисток вловив тонкий аромат смаженого м’яса і в роті одразу стало повно слини. Він миттю відшукав поглядом трактирну вивіску та смикнув Ґеральта за рукав.
– Йди – милосердно махнув рукою Ґеральт. – Відведи Плотву до стійла та домовся за кімнату.
– А ти? – Любисток прийняв поводи.
– Заберу винагороду та відвідаю місцевого знахаря, може він купить зуби яги.
Любисток здригнувся від спогадів, як саме Ґеральт здобув ті зуби і до горла підступила нудота. Він ще з хвилину дивився в слід широкій спині, поки Ґеральт не зник серед натовпу, потім зібрав залишки сил та попрямував до трактиру.
В шинку було шумно та душно. За стойкою Любисток побачив неочікувано миловидну для такого закладу хазяйку з круглим рум’яним обличчям, молочною шкірою та неслухняними світлими прядками волосся, норовливо витріпавшихся з-під очіпку. Любисток навіть спробував пофліртувати, але засохлий бруд по всьому одягу та змучений вигляд, викликали у панянки лише жалість та сумніви у платоспроможності, а не зацікавленість. Змирившись із фіаско, Любисток витрусив з гаманця залишки монет і попросив глечик вина, великий шмат смаженої свинини та гарячої води в кімнату.
Пригода із ягою хоча й скінчилася вдало, але забрала всі сили. Вони із Ґеральтом два дні прочісували ліс по горам, перш ніж відшукати лігво цієї потвори. Ще як на зло потрапили під сильну зливу, яка не тільки вимочила їх до нитки, але й розмила всі стежки, перетворивши їх на болото. А де було не болото, там під ногами опинилось ковзке каміння, на якому Любисток сильно підвернув ногу. Ночувати довелось у невеличкій печері, Любистка знобило і він би точно захворів, як би Ґеральт не змусив його роздягнутися до гола та лягти поруч із ним, накрившись одягом. Ґеральт виявився настільки гарячим, що декілька разів в ночі Любисток прокидався від задухи та намагався відповзти в сторону, але могутня ручища щоразу загребала його назад під гарячий бік, і Любисток вирубався. На ранок все тіло боліло та ломило, але не від застуди, а від сну на твердому камінні. А потім Ґеральт нарешті узяв слід яги, і та, звісно, спробувала їх зжерти, коли вони відшукали серед ущелин лігво, завалене людськими кістками. Від самих спогадів про лігво, Любистка починало нудити, йому досі ввижалось що сморід гниючої плоті переслідує його. Як би хоч щось було в його шлунку – воно б точно лишилось поруч із тушею дохлої яги.
Ґеральт сказав що то було доволі просте завдання. Любисток вирішив, що не хоче знати які ж тоді завдання Ґеральт вважає складними.
Кімната виявилась маленькою із крихітним віконцем на міську площу, але в ній було нормальне ліжко із навіть відносно чистими простирадлами.
Коли Ґеральт повернувся, Любисток вже встиг помитися і випрати брудний одяг в окремих ночвах. Ґеральт застав його розлігшимся на ліжку із тацею їжі.
– Побачив хазяйку і був певен, що ти не лишишся тут ночувати. – Ґеральт повісив на гачок меч і куртку та сів на ліжко, розшнуровуючи чоботи.
– Я втомився, все тіло болить і мені досі ввижається сморід яги, – поскаржився Любисток.
– Не ввижається, він дійсно в’їдливий.
– Тепер зрозуміло, чого від нас розбігались люди на вулиці.
– Я пропонував тобі зачекати мене в місті.
– Як я по твоєму маю оспівувати подвиг, якщо не бачив його на власні очі? – обурився Любисток.
– Як це завжди роблять барди – набрехати щоб аж в гаю гуло, – фиркнув Ґеральт і відібрав у нього глечик з вином, наливаючи собі також. – Там власне навіть нема що оспівувати.
– Знаєш, ти міг би виявити трохи співчуття! Мене мало не сжерли, я ледь не переламав ноги, одна з яких досі болить, я міг застудитися і померти від лихоманки у розквіті сил…
– Не скигли, ти в порядку, – відмахнувся Ґеральт і повернувся до нього. – А для ноги я прихопив зілля у знахаря.
Він витяг з кишені маленьку баночку, поставив поруч, спіймав любисткові ноги та поклав собі на коліно, приймаючись без поспіху масажувати стопи. Не очікуючи такого повороту, Любисток так і заціпенів із недонесеним до рота коваликом м’яса
– Лиши мені також, – наче нічого особливого не відбувалось, сказав Ґеральт, продовжуючи м’яти любисткові п’яти. – Нагадай, ліва чи права?
– Ліва, – промимрив Любисток, мимоволі з’їжджаючи нижче на подушці.
– Хм… – Геральт уважніше придивився до ноги. – Навіть набряку немає. Завтра буде як нова.
– Ага… гаразд, – Любисток розгубив все своє красномовство та здивовано витріщався на Ґеральта.
Йому раптово стало душно і жарко. І в край ніяково. Зовсім як у печері, коли Ґеральт звелів роздягнутися і лягти поруч. Але тепер вони обидва були одягнуті. І взагалі нічого такого не відбувалося. Лише дружня допомога.
Ось і зараз  Ґеральт сидів із цілковито незворушним обличчям, хмурив брови і на подив обережно масажував Любистку ноги, розігріваючи шкіру та розминаючи зв’язки. Руки у Ґеральта були сухі і гарячі, пальці загрубілі, а долоні шорохуваті. Від цих рук Люистку стало так добре, що він закусив губу аби не застогнати від задоволення і відсунув від себе тацю із наїдками, аби ненароком не перекинути.
Ґеральт ти часом вирішив що вже достатньо розігрів м’язи і тепер почав втирати цілющій бальзам, від якого кімната наповнилась ароматом запашних трав, тож Любисток одразу забув і про ягу і про втому. Було неймовірно добре і приємно, хоча й дещо ніяково. Однак, ніяково, здається, було тільки Любистку, бо Ґеральт з традиційно похмурою пикою просто продовжував втирати бальзам. Постраждалій нозі надавалось відповідно більше його уваги, а від сильних рук стопам було гаряче і по спині бігали сироти. Любисток зовсім притих і тільки вчепився в простирадло, намагаючись дихати рівно.
Треба було визнати шо між ним та Ґеральтом щось відбувалося. Любисток відчував що останнім часом Ґеральт ставився до нього з більшою увагою, хоча в буденному спілкуванні нічого не змінилось. Відьмак як і раніше міг його не слухати, відмовчуватись на всі спроби потеревенити, сердитися, якщо Любисток ставав занадто нав’язливим, але коли траплялася небезпека Ґеральт вживав всіх заходів аби захистити Любистка і допомогти йому, якщо в тому виникала потреба.
Тільки от Любисток не був певен, що масаж ніг настільки вже був необхідним. Тобто Ґеральт міг просто віддати йому бальзам і піти собі митися. А тепер Любисток лежав як бовдур, проковтнувши язика, і боявся поворухнутись аби усе не зіпсувати.
– Ну от, – голос Ґеральта змусив його повернутися до реальності. – Так краще?
– Тааак…. – Любисток розгублено зморгнув і прочистив горло. – Дякую. От вже зовсім не болить.
Геральт із хвилину зацікавлено розглядав його, несмішливо примруживши жовті очі, потім похлопав його по нозі і піднявся із ліжка.
До Любистка дійшло, що у нього встав і Ґеральт це бачив. Стало жахливо соромно, а Ґеральт, котрий почав роздягатися біля бад’ї робив все тільки ще гіршим. Любисток стиснув зуби і подумки вилаявся. Здається попереду була ще одна непроста нічка.