Надія в царстві темряви

” If you want love – NF “

По коридору немов проноситься шторм, коли ж темний плащ із золотими візерунками підіймається над підлогою. Молодий юнак зжимаючи руки в кулаках, вповільнює свою ходу, і навіть не кидає взір на здивовані лиця стражників. Не до них йому зараз. 

Терпіння на межі, а струни тривоги натягнуті до максиму.

Звук невеликих каблуків розноситься по тихому коридорі, де інколи можна було почути лише голоси членів британської імперії.

Вдихнувши зі відліком у голові для себе, Судзаку повністю приховує злість, примушуючи заспокоїтися. Тепер же вся картина складається у цілковитий пазл. Та у Куруруґі було достатньо часу аби все обдумати, поки він закінчував ще одну місію. Зате переживання посилилося у його шлунку, скручуючи там все, так щораз після місій. Враховуючи, що за Імператором ведуть полювання, то є місце тривозі у серці лицаря. 

Зупиняючиь перед білосніжними дверима, покоями його величності. Юнак тягнеться пальцями до клямки, але затримує їх там, щось зупиняє його. Переборовши нахлинувший страх, він різко смикає та входить до приватного ложа. 

Лелуш з несильним переляком рухає плечима, випускаючи з рук верхній шар одягу Імператора, залишаючись у кремовій сорочці та на відтінок темніших штанах. Схоже парубок знову занурився у думи, позаяк про прибуття його лицаря на базу мали сповістити, але Лелуш розвертається з ніжною посмішкою до Судзаку. 

Куруруґі ж сильніше зводить брови, підтискаючи вуста, та ціпко оглядає свого імператора на ознаки здогадів.

— Привіт, як все минуло? — Лелуш зворушує тишу, трохи із занепокоєнням проймає очима, та нахиляється, щоб підняти одяг. 

— Чому не розповів мені раніше? — Судзаку знає, що питанням на питання не гарно відповідати, проте воно вже само виривається, а сил стримувати немає. Він і так втомлений, а недавно передана новина від СіСі знатно потріпала нерви. Лелуш завмирає, через його спину, Куруруґі не здібний розглядіти емоції на обличчі юнака.

Проте це ще раз підтвердження правдивості чужих слів. Ламперуж все-таки забирає одяг, кладучи на ліжко позаду, він тепер не прагне розривати запале мовчання. Лицар уявляє, як у того зараз крутяться шерстні у розумі, аби дати ґрунтовну словесну відповідь. Чорні патла зараз трохи розтріпалися, і кортить Судзаку їх розчесати пальцями, але не ворухнувся з місця, очікуючи реакції. Лелуш не обертається, що є доволі поганим знаком. 

— Про що ти? 

— Чому не сказав, що носиш під серцем дитину?… Нашу. — Судзаку говорить ці слова, і відчуває як жаром обдало губи, а язик заплітається. Хвилювання підсилюється чужою німотою, і Куруруґі втягує напружене повітря. Уперше звуки були тихіше вітру, більш подібні до шепоту. Так наче це велика таємниця, хоча такою вона і була. І Судзаку не знає, чи хоче він, щоб то було правдою, чи наглою брехнею. Ще й Лелуш затягує розмову, так само перебуваючи на краю.

Лелуш же не прагнув дивитися у рідні очі, він лишень схилив голову нижче, нагадуючи не диявольського імператора, а мале дитя, яке провинилось. При лицарі принаймні він може показати свій щирий бік. Але все одно боїться промовити ту злощасну правду, яку ховав подальше від світу, та коханої людини.

— ти все ж дізнався. — тон не схожий на злий, чи роздратований, скоріше втомлені нотки проскакують. Імператор не сумнівався у лицарі, проте думав відтягнути це до фінального дня, та похоронити зі собою в могилу. 

— та. І я хочу знати, якщо це правда, то наскільки довгий термін, та чому не розповів? — відчутно, як лопаються нерви в обох парубків, простір вже катаною можна було рубати, бо повітря бриніло, і давалося важко у груди. Судзаку хмурить обличчя, намагаючись самому відшукати істину, проте покірно чекає. Він готовий чекати вічність на Лелуша, бо безмежно кохає. 

Нарешті юнак зі фіалковими очима обертається постаттю, й тепер лицар споглядає, як аметист перетворився на скло, крихке, та небезпечне. У чужих зіницях застигла волога, проте сльози ще не зриваються. Лелуш тугіше вдихає повними грудьми, аби спромогтися на хоч мінімальний звук, чи то репліку. Йому здавалося, що Куруруґі зараз у ньому дірку пропаяє, бо настільки був допитливий взір.

Судзаку гадає, про те, що це вперше величний імператор не може підібрати й скласти докупи слова. Вперше не звучить обнадіяна, та революційна промова. Його Лелуш мовчить. І тепер лицарю стало моторошно, бо у такі моменти підтримка найнужденніша. 

Тихі кроки чути по кімнаті, та Лелуш непомітно сіпається від нежданого шуму; він знає, яким буває імпульсивним Судзаку, проходили. Тому прикриває зіниці у неприємному очікуванні, відчуваючи чуже дихання на своєму обличчі. 

За мить Куруруґі опинився навпроти, дуже близько до імператора. Його комір від плаща величав на мужніх плечах, котрі могли усе витримати.

Піднявши змучений погляд, який так і залишився скляним, Лелуш побачив у смарагдових очах стільки турботи, та розуміння, що хотілося болісно розсміятися. Знав, що не заслуговує на таке.

Знав, що диявола полюбить лишень безсмертний, чи то божевільний. 

Судзаку відчував жагу щось сказати, бо момент був до біса інтимним, і діло не в фізичній близькості. Скоріше відкритість Лелуша дивувала, чи то так останні події на нього вплинули, чи то сил не зосталося на подальші спектаклі перед Куруруґі. 

І відчуття свободи проростає у легенях, позволяючи вільно вдихнути; він був до небес радий. Він дочекався часу, коли може бачити справжню, та найболючішу сторону Імператора. Вразливого, розгубленого, втомлено вічними планами, його Лелуш знову перед ним. З відкритою душею, як на долоні, лишень для свого вірного лицаря.

Юнаки так і стоять мовчки, розглядаючи кохані очі, щораз віднаходячи щось нове у них, та вражаючи усвідомленням усього. Самотня сльоза скочується по ланіті Лелуша, а Судзаку лагідно, немов до кошеняти витирає її, та лишає руку на вилиці, пальцями розтираючи шкіру. 

Як потішно виходить. Зовні, там де постійно йде війна за виживання, за владу, обидва парубки були заклятими ворогами, а у стінах, де ні знаку на сторонність, вони відкривали найніжнішу сторону, віддаючи все те тепло та комфорт, на який тільки були здібні. 

Інша рука обгортається навколо потилиці Лелуша, дуже охайно притягуючи до себе, і дозволяючи уткнутися носом у свою грудину. Чуже бриніння потрохи переходить до Судзаку, він нарешті усвідомлює: наскільки ж це страшно жити у цьому світі, коли кожен тебе бажає вбити, та проклинає за всі гріхи. 

Тому не дивно, що Ламперуж хотів це пекло закінчити, бажано якнайшвидше. Їхні серця проткнуті сотнями мечами, кровоточать гірше живої рани, проте продовжують виділяти необхідну любов. Таку що запалює немов зірку чужу постать; те кохання може попалений світ пережити, відновитися дужче, і палити брехливі думки. 

Розуміти з кількох поглядів — це було рутинною для парубків, вони знали коли варто промовляти слова, а коли варто втішатися тишею. І тому зараз Куруруґі запасається стійким терпінням, притуляє ближче тіло імператора, він прикриває зіниці, насолоджуючись таким цінним моментом, яких може більше не бути. 

Лелуш підставляється під доторки сильних рук, він жадав цього, саме такого не хватало в останній час. Вони були зайняті, та знову розділені обов’язками, і туга за близькою людиною породжувала безмірну діру всередині. 

Чорне волосся колихається, коли юнак ховається у надійних обіймах Судзаку, він не хоче більше нічого, хоча знає, що має щось промовити. Та ніщо не спадає на думку, аби хоч якусь їдку фразу кинути. 

Очікувані реакції від Куруруґі не проявляються, що ще більш заплутує Лелуша, бо він привик читати все наперед, а зараз все просто йде як йде. Цього не було заплановано. А подібне нервує Імператора. 

Та у Судзаку просто на просто не лишилося ніяких емоцій на всю ситуацію, чи то агресія, чи то обіда. З часом привикаєш, до витівок, бо вони витягують усю енергію.

Промені сонця, що сідає над горами, ніжно огортає дві постаті, скрізь відкрите вікно проривається теплий весняний вітер. Прекрасна пора року, якби не війна. 

Тепло розквітає під шкірою, пульсуючи по крові, й через тілесний контакт обмінюється. 

— не бійся, прошу. Ти ж знаєш, щоб не сталося я на твоєму боці, й буду твоїм…захистом.  — Судзаку проводить носом по скроні Лелуша, ніжно вплітаючи пальці у шовкове волосся.

Він переживає, що тільки-но розкритий бутон, котрий повідав сонце, знову закриється, і ще довго буде приховувати все, що всередині. 

Тому зараз на меті, остаточно переконати Лелуша у своїй надійності; імператор має недовіру до всього незалежно від обставин.

Чути чуже бурмотіння, і тихий шепіт нахабно глушиться об одяг Куруруґі, та гострий слух все-таки впитує ті звуки.

— близько півтора місяця тому, я не був впевнений, поки СіСі не підтвердила.

— себто реквієм почався два тижні тому, і ти все одно мовчав. 

— боягузтво. — Лелуш ламається вже на останніх голосних, і звучить ще безнадійніше, ніж коли дізнався, що Наналлі у руках Британії. Судзаку дивується прямому признанню чужого страху, оскільки нарешті всі маски були зруйновані. І лишень правда почала виглядати на поверхню. 

— невже ти настільки хочеш померти, що прагнеш позбавити нас шансу на нормальне життя?, — багато речей не вкладаються у свідомості Куруруґі, принаймні бажання смерті він розуміє, але щоб настільки. Він не може собі уявити ту ненависть, яка горить в Лелуші до самого себе. І це страшно. 

Імператор деякий час мовчить, наче вагається зі відповіддю, та певно обдумує подальше.

— Куруруґі, те, що цей плід в мені не міняє того, що ми зробимо реквієм, і…

— Припини. Негайно. — Судзаку тіпається від недбало кинутих слів Лелуша, от чесне слово, хоче його зараз затовкти. 

Він хутчіше підіймає чуже обличчя, щоб поглянути у беземоційні очі, проте бачить, як кришталева гладь знову покрила їх. Та маленькі краплі стікають одна за одною по ланітах. А звучав так впевнено, що Куруруґі міг справді повірити у безумство свого демона. 

Лицар закусує губу, аби випадком не зірватися, він робить глибокий підхід, та намагається ще раз.

— я не буду вбивати тебе. Я не хочу вбивати тебе. — сталь скрипить у тоні Судзаку, і Лелуш здивовано розкриває зіниці, не вірячи почутому прагне щось сказати, та лицар прикладає палець до чужих вуст, легко посміхаючись. 

— Ти мене почув, і я не дам тобі померти. — Куруруґі ще сильніше підіймає кутки губ у посмішці, оскільки такі самі слова він колись чув від Лелуша, і зараз все так обернулося. 

Дивне дежавю накатує на Судзаку, і його дійсно пробирає тремором. 

Імператор ледь помітно киває, нарешті усвідомлюючи рішучість впертого лицаря, от кого кого, але думку Судзаку він неспромога змінити. Спочатку це неймовірно нервувало, а зараз якось і цінить. 

Куруруґі деякий час просто глядить у кохані очі, а потім акуратно нахиляється ближче.

Він притискає Лелуша за талію до себе, не бажаючи розірвати тілесний контакт.

А дальше накриває холодні вуста своїми, віддаючи тепло, та розділяючи одне дихання на двох. Смакує ці губи наче вперше, із тріпотінням серця розуміючи наскільки потонув у коханні до Лелуша. І яким би поганим не був світ, чи сам Імператором, він хоче жити разом з ним. Та розділяти моменти з ним у двох.

Ламперуж миттєво розкриває губи, даючи повну владу над ними в руки вірного лицаря, він повільно піддається.

Хоче бачити його щодня, хоче зловити шанс на нормальне життя, бо вони ще такі молоді. Їм навіть не має двадцяти.

Лелуш обвиває руками шию лицаря, кладучи як завжди холодні долоні на смугляву шкіру, і лине дужче. Немов прагне сховатися від усього світу, від себе самого, прагне віднайти острів надії, та умиротворення у серці Куруруґі. 

І знаходить. В мить стає легко, стає так затишно, що відриватися болісно. 

У них не було різниці в рості, але саме зараз Лелуш відчуває себе крихітним, коли сильне і міцне тіло майже повністю закриває його. Імператор ніжно посміхається, коли на язику відчутно смак коньяку, хтось все-таки не витримав. Та він і не проти. На смак Судзаку завжди таким був. Тріпким, але приємним; нотки машинного мастила трішки перебивають одеколон, і парубок зі рванням вдихає рідний запах.

Акуратно цмокнувши на останок кохані вуста, японець відривається, та просто стикає своє чоло зі чужим. Він щиро милується красою бурдово-фіолетових очей.

Шкода розірвати такий цінний момент близькості, проте Лелуш зжимає пальці, й та хватка відчутна на шиї. 

— я боявся того, що не заслуговую на таке диво, і саме тому не розказав. Пробач, принаймні ти мав знати раніше.  — він глядить так, що пронизує всі струни серця Судзаку, затіваючи, щось живе, і світле. Куруруґі махає головою, прикладаючи долонь до чужої ланіти, знову повторюючи ласки. 

Він все прекрасно усвідомлює. Й не хвилює його, що буде, чи має бути. Є зараз тільки він, Лелуш, і щось нове, що зародилося серед руїн ненависті, та попелу брехні. Юнак бажає зберегти це невідоме. Не тільки у метафоричній формі. 

Різко згадуючи що фізично, то щось повинно було змінитися. Судзаку ніжно веде рукою по чужому тілу, відчуваючи кінцями, як воно тремтить під ним. Опустивши голову, долонь зупиняється нижче живота Лелуша, і справді дивно. Бо зазвичай впалий, та худий живіт став кругліше, та якось м’якше. Інша рука все ще тримає за поперек, легкими дотиками малюючи візерунки. Лелуш розслабляється, також дивиться униз, й кладе руку на руку Судзаку, посмішка сама по собі здіймає задоволені губи. 

— Лелуш, — коли ж фіалкові очі здійнялися, вони знову потонули у смарагдових. Та Судзаку веде дальше, тепер остаточно впевнений у своєму рішенні, — Обіцяю, що попри все, я збережу ваші життя. 

Лелуш знову тремтить, чи то від пережитих емоцій, чи то від щирості. І Судзаку вирішує добити його морально.

І я, — запинається, голос немов чужий, але тихим пошепки каже, — кохаю тебе. 

Паро секунд проходить, а для юнаків немов вічність. Куруруґі боявся тих слів, які вимовив, але зараз ще дужче хотів закопатися заживо. 

Лелуш робить глибокий вдих, драматично схиляє голову, і вдаряється об плече лицаря. Ламперуж тримає пальцями плечі Судзаку, намагаючись чи то себе, чи то кого заспокоїти.

— чому?, — лунає скрипучий голос, розбитий вщент, — чому ти полюбив, таку сволоту як я?

Ой, як Судзаку здійнялася лють всередині, схоже вони будуть мати що обговорити на майбутнє. Куруруґі кладе долоні на голову Імператора, зариваючись у шовкові патла. 

— Без поняття. Прагнув тебе ненавидіти, але все більш розумів свою чисту прив’язаність. — Судзаку також ламається, йому важко дається пояснення, бо власне він ніколи й не шукав причин.

Як говориться: так ся вийшло.

От і все. 

Вони вміло грали ролі імператора і його лицаря, гарно виконували накази, та віддавали їх, робили смертельні битви на шаховій дошці, завжди були симбіозом кровожерним, але ніколи не вміли розмовляти як того бажали, не прагнули дізнатися причину каяття, чи то безпощадної дії. Жили так довший час, ховалися за масками ворожості, тільки вуста шептали прокльони. А серця горіли від кожного дотику рідного, палали так, що загасити сили не знаходилося, і випромінювали явну залежність один одним. 

Переживши страшні муки розуму, тіла, і психіки, двоє юнаків змогли віднайти крихту надії. 

Проте, для Судзаку є ще що сказати, воно його мучить, і він знає, що Лелуш завжди був більш кмітливий, ніж будь-хто в цьому світі.

— ти мусиш щось придумати, твій мозок геніальний, аби нам не прийшлося реалізовувати реквієм по Зеро, прошу тебе. — Куруруґі кусає губу, де недавно були чужі вуста, його серце колихається щораз при розумінні, що мало бути, і як він легко погодився з тим. Парубок не знає як дальше чинити, але не дозволить, щоб Лелуш знову зник з його життя. 

Не зараз, не в майбутньому. Судзаку більше його нікуди не відпустить. 

Ламперуж глухо сміється, та підіймає рубінові очі, спочатку у японця на обличчі застиг страх, а потім згадавши, що шанс на ґіас той використав ще тоді, миттю заспокоївся. Імператор веде пальцями до шиї, охолоджуючи бурхливу кров, котра тече в артерії, він над чимось замислився. 

Юнак чіпляє рукою високий комір, грається з ним, і Судзаку не дивується такій зміні. Принаймні Лелуш більше не збирається розчаровуватися.

— гаразд, я щось придумаю, а поки.. — погляд скользить по рисах лицаря, а Куруруґі вловлює ті знайомі нотки, водночас в очах навпроти кружляють чортики.

Його коханий язиком проводить по спокусливих вустах своїх, давши голову трохи під нахилом: Лелуш знову окутується в чужих обіймах, ловлячи тремтячий видих Судзаку.

Юнаки не відірвавшись один від одного крокують до величного ліжка, японець сідає на мягкі шати, тягне за собою імператора, котрий без спротиву залазить на коліна. 

Цілуються вони грішно, так, що дихання перехоплює, і серце стукає об груди.

Так наче востаннє, та ці вуста більше не побачать. В них це було ймовірно. 

Куруруґі зі відчутною силою зжимає витончену талію, та задоволено мичить коли чує приглушені стогони зі солодких вуст. Якже він бажає почути їх більше, аби стали його колисковою, аби мелодією вічною. 

Лицар злукавить, якщо балакне, що йому не подобається тіло Лелуша; хтось інший би сказав, що занадто кістки виглядають, і шкіра бліда, проте саме у цьому Судзаку побачив красу, він бачив як це тіло любить ніжності, хоч і розум Лелуша таке раціонально не сприймає.

Та кому зараз потрібен той розсудок?

Імператор скидає улюблену мантію свого лицаря на підлогу, вона хоч і чудова, та мішає.

Вслід за тим летить і блуза Лелуш, він вигинається під вмілими руками коханого. Витончено рухається на чужих стегнах, посилаючи приємні імпульси по тілу Судзаку.

Долоні опиняються знову на потилиці лицаря, затягуючи його у буйний танець пристрасті вуст. 

Підхопивши хрупке тіло, Куруруґі зі ніжністю кладе Лелуша на темно-зелені шати просторного ліжка, продовжуючи нишпорити руками по голому торсу свого чоловіка. Зупиняючись на животі, масажними колами проводячи по ньому, а Ламперуж відкидає голову назад, прикриваючи зіниці. Йому зараз так добре, що він бажає розчинитися у такому інтимному моменті.

Близькість зі Судзаку завжди була чимось дивовижним і за границею розуміння. Та ласкавість, яка відчувалася у руху кожному, те гаряче бажання, яке палало в холодній душі принца, дивувало не на жарт. Воно нагадувало, що Судзаку справді полюбив його, незважаючи ні на що, та бажав дарувати все наявне тепло свого тіла й не тільки. Чужі персикові вуста щораз шептали на вухо грішні солодкі слова, проте, який Лелуш у нього ідеальний, та наскільки запалює полум‘я у душі.

Різкий удар по стегну примушує підкорятися, та й за власною волею Лелуш голосно стогне, а затім мліє від м’якого погладжування. 

Судзаку був здавалося завжди таким, нестримним, жаданим, і хаотичним. Саме цим він покорив серце неприступного демона, чому той спочатку не дуже зрадів. А в сьогодення дякував собі, що душа віднайшла свій шматок у чужій. 

Шкіра невпинно горить, випромінюючи тепло, десь капельки скочуються зі смуглявої шкіри. Два тіла стають одним цілим, і їхня мелодія перетворюється у симфонію єдності. Кохання, що все пережило, та відроджувалося немов фенікс. Вони розділяють звуки на вустах, лишаючи помітні багряні сліди на шкірі, хоча здавалося немов на серці. 

Між тілами не було відстані, зовсім. Лише відчуття наготи один перед одним, й готовність до кінця відкритися. 

Бо в цю мить вони тонуть у незбагненному жадані.

Тихий сопіт лунає у нічній тиші, вітер гойдає штори, а місячне сяйво освічує бліду шкіру.

Судзаку лагідно прибирає вороняче волосся зі розслабленого лиця, чуже тіло було пригорнуте до нього, немов шукало захисту. Проводить долонею по оголеним плечам, відчувши невимовну радість, що Лелуш зараз спить біля нього, і довірив свій дрібний сон лицарю. 

Куруруґі вірить, що вони зможуть зажити зовсім інше життя, й кров на їх руках залишиться лише в минулому. Та лицар готовий хоч галактику знищити заради Лелуша й тепер їхнього маленького творіння.

Якби там не було, навіть такі демони, як лицар та кровожерливий імператор заслуговують на свій острівок радості.