Згасле Сонце

Жар поля битви стигне, для героїні битва виграна, для лиходія програна. Лиходій мертвий.

Про героїня №1 Деку перемогла.

Деку робить перший крок вперед, він дається дається неймовірних зусиль, без її сили волі це неможливо, кров ллється з ран, ліва нога зламана .Граунд Зеро шокований тим, що вона взагалі може стояти…

Зелений костюм залитий червоною кров’ю, чорне волосся, що зазвичай було зібране в пучок на потилиці, розпатлане від сильного вітру. На обличчі Ізуку застигла посмішка , натягнута крізь пекельний біль, більше схожа на моторошний звіриний оскал.

—Деку… —Кричить Каччан і це не той звичний усім крик, у якому чулася погроза чи агресія, ні, цей крик інший, повний розпачу, і болю, в ньому чулося благання про допомогу, тривога, страх, все те, що не притаманне Кацукі Бакуго. Все те що притаманне звичайній людині.

—Ка… ЧЧа… Н…—Хрипить Мідорія, вона хотіла сказати щось ще, але договорити їй не дає кривавий кашель. Ноги Ізуку підкошуються, і вона спочатку падає на коліна, а потім на землю.

У цей момент всесвіт для Кацукі Бакуго, немов завмирає. Герой більше нічого не чує і не бачить, окрім як Ізуку, що повільно стікає кров’ю, посеред поля виграної нею ж битви.

Каччан кидається до Ізуку, щодуху, незважаючи на те, що і він сам має серйозні рани, які потребують негайного медичного втручання.

—Каччан… —Кривлячись від болю в грудях шепоче Мідорія . Дивлячись на друга дитинства.

—Тихіше, Деку не кажи нічого, бережи сили. —Відчайдушно молить Кацукі, сподіваючись на те, що його Деку виживе, але розум кричить про протилежне, рани на дівчині не сумісні з життям.

—Пробач Каччан… – Смарагдові очі Ізуку заблищали від сліз, за мить і кілька сльозинок прочищають собі доріжку, крізь кров та кіптяву.

—За що ти, вибачаєшся, а дурна, Деку?

—За це… — Дівчина збирає останні сили, а потім хапає за шию друга і впивається в губи Кацукі. Каччан відчуває в роті солоний смак крові, Ізуку. Не так він собі уявляв перший поцілунок з Деку. Ізуку цілує його, поки Кацукі не ковтає кров, що наповнила його рот.

—Тепер це твоя сила… —На одному видиху шепоче дівчина, а після Ізуку наче засинає, опускає важкі повіки, обм’якає в сильних руках героя тепер вже Героя № 1 Граунд Зеро.

—Деку.—На очах Героя надходять сльози, невже це кінець… Адже вона так хотіла стати героєм, а зараз він тримає на своїх руках бездиханне тіло Ізуку. Заколисує як немовля і просить лише про одне, щоб вона повернулася до нього.

—Ізуку? —Кричить Уравіті, усвідомлюючи, що сталося.

Урараку накриває панічна атака, встояти на ногах їй допомагає Ііда, який притискає Очако до себе, дозволяючи плакати в свої груди. На обличчі хлопця видно смуток, але Інгеніум, на відміну від Уравіті, не дозволяє собі багато сліз, але все ж вони блищать на його очах.

Потихеньку Кацукі та Ізуку починають оточувати інші герої, розуміючи, що сталося… Ізуку була сонцем, що вбило темряву, і зараз сонця не стало. Гіркота втрати здавалося б наздогнала кожного, хто знав юну Мідорію.

Героїв ховають двічі…

Одні похорони призначені для сім’ї та близьких.

Що б тільки ті, хто добре знав загиблого, могли віддати данину поваги. Інші ж із закритою могилою, де покоїться геройський костюм, для того, щоб мільйони могли попрощатися зі своїм кумиром. Кацукі був, на обох, зрештою, як і решта хлопців з геройського курсу, у ці два дні була гарна сонячна погода, тільки для Каччана все було сірим і похмурим.

Після похорону до нього підійшов Всемогутній. Смерть Ізуку вдарила по ньому значно сильніше, ніж по решті хлопців, Тошинорі був прив’язаний до Ізуку, як до рідної доньки…Ягі був похмуріший за грозову хмару, схуд, хоча здавалося кудись іще більшим, під очима були темні кола.

—Юний Бакуго ти ж розумієш що Ізуку зробила тебе своїм приймачем, передавши «Один За Всіх». —Краще б ця дурепа вижила, а не віддавала свою силу такому недоумку, як я.—Ричить крізь зуби Каччан, Всемогутній лише похитав головою на слова хлопця. Розуміючи, що так Кацукі висловлює своє горе, у мріях Тошинорі, Ізуку мала прожити щасливе й довге життя з цим вибуховим хлопчиною, але трапилося те, що трапилося, і нічого вже не змінити.

—У будь-якому разі вона на тебе дивиться, не підведи її.

—Я не підведу. -Грубо кидає Каччан, збираючись піти.

—Якщо буде потрібна допомога в контролі примхи, я тобі завжди буду радий дати тобі пораду.

—Ні вже спасибі, вибачте Всемогутній, але ви відверто поганий учитель. Я як небудь впораюся сам.