Гавайська сорочка
1.
Сорочка. Квітчаста, пом’ята, брудна і просто, якого дідька вона тут робить?! Вона недбало валяється біля стільця Каспбрака, і він подумки викидає її в найближчий помийний бак. Едді підходить до неї та бере речовий доказ одними пальцями, сподіваючись і молячись усім потойбічним сутностям, усім, крім Воно, щоб злощасна гавайська сорочка хоча б не смерділа. Він гидливо підносить її до носа, ну майже до нього, і полегшено видихає. Едді звісно знає, що Річі все-таки миється, але раптом ні. Тим паче, хто знає, де цей ідіот вештається і яка канава знову приймає його у свої
обійми. Каспбрак уже щосили стискає в долонях червону тканину і плентається до свого ліжка, обережно сідаючи на нього.
“Як вона взагалі тут опинилася?” – міркує хлопець спочатку розглядаючи квітчастий візерунок, а після схиливши голову на бік вдумливо не відводив погляду від підручників, що чекали його уваги на столі.
Річі не міг тут бути. Він не заходив до Едді понад року. І не тільки не заходив, вони навіть не спілкуються, навіть не вітаються. Знаєте, таке буває, що друзі дитинства, як правило, міняються і кожен із них іде своєю власною дорогою. Саме це і сталося з ними. Спілкування звелося до мінімуму, залишились тільки спільні спогади та спільна школа. Здається у Річі з’явилась нова компанія, нові замінні обличчя старим. Якась компашка футболістів упереміш із головними хуліганами школи, ну і звісно з самим Тозієром. Едді нічого на це сказати, якщо чесно він навіть не намагається хоч якось повернути їхню дружбу, спочатку так, а зараз не бачить у цьому будь-якого сенсу. Тим паче це не Едді раптом вирішив віддалитися, послати все і всіх до чорта, а сам Річі. Каспбрак намагався йому допомогти, дізнатися в чому причина, адже їхня дружба для нього не була просто показухою, вона означала набагато більше. Так, вони гризлися як кішка з собакою, і Річі отримував від цього явне тваринне задоволення, що звичайно не подобалося Каспбраку. Але вони все одно залишалися друзями, найкращими друзями.
Річі, місцевий балабол, як його звикли всі вважати, тепер став іншим. Зовсім не той Річі, якого знав Білл або Стен, або ж інші хлопці з їхньої компанії. Тозієр перестав спілкуватися не тільки з Едді, він кинув усю компанію Невдах, тільки іноді Едді помічає, як він розмовляє з Біллом, сміється і жартує, але не з Едді. Якого хріна, тоді думав Каспбрак, але зараз звикся і не звертає уваги.
Тозієр почав курити, ховаючись скрізь, де тільки можна, від учительських і батьківських очей. Пити він теж почав, як багато Едді не знав, але не раз чув від Білла, що той часто не ночує вдома, а скоріше за все спить у якійсь богом забутій канаві. Едді не переживає, що цей дебіл підчепить якусь заразу і помре там де й заснув, він не переживає, ні. Тільки трохи, так, що іноді заснути важко або ж взагалі неможливо. Але Едді вважає за краще казати собі, що він анітрохи не переживає, адже це Річі його кинув, а не він його.
Також Річі почав займатися спортом, що дивно, адже не ясно, чи він просто хоче померти, чи померти красивим і струнким. Він записаний до місцевої футбольної команди, звідки і з’явилася його нова і дружна компанія.
Тозіер значно підтягнувся за час, коли вони востаннє ще зависали разом. Балабол став вище, більш статним та мужнім. Не дивно, що за ним тепер бігає натовп дівчат, навіть великі діоптрії їх не відлякують.
Річі… “Так, стоп”. – Едді кидає сорочку назад на підлогу і розуміє, що його трохи занесло. Ну так, вони давно не спілкувалися і Едді трохи сумує, але це не привід, щоб розпускати нюні.
Але звідки все-таки сорочка тут опинилася?
Астматик знову підходить і підбирає тканину з підлоги, акуратно складає, дивиться на неї з хвилину і тут же знову кидає на підлогу.
– Якого дідька його речі в моїй кімнаті?
Не витримує хлопець і грізно буравить червону з жовтими квітами сорочку поглядом.
– Це ж його сорочка, так?
Едді наперед уже знав, що його, але пояснити ж це диво теж якось треба. Не що інше, як магія.
Цей шматок тканини Річі купив на зимовому розпродажі,
там, де речі для літа коштують у десяток разів дешевше. Ось і він купив, щойно її побачив, кохання з першого погляду. Тозієру тоді було років чотирнадцять, він виглядав так само безглуздо, як і завжди. Кучеряве нечесане волосся, великі
окуляри, потерті джинси, якийсь светр і легка на ту холодну погоду куртка. Скільки б Каспбрак тоді не глаголив про всілякі хвороби, скільки б не розпинався, а Річі так і носив свою обшарпану, тонку куртку.
“Гаразд, можливо він зайшов, коли мене не було вдома, щоб щось віддати або ну не знаю, попросити вибачення за те, що був таким придурком.”
– Маячня!
Вголос каже хлопець і знову піднімає сорочку, сідає за
стілець, що стоїть поруч, і проводить по візерунках.
– Ну, прийшов він, і, що тут же почав роздягатися? Маячня, маячня, маячня.
Едді вже сімнадцять, він надійний, відповідальний, розумний і взагалі той ще малий, то якого хріна він зараз візерунки малює на сорочці, яку мав би викинути. Десь у підсвідомості миготить голос Річі, його тупі жарти, його сміх і тоді Едді починає трясти.
– Та якого, бляха, біса?!
Майже кричить Каспбрак, від чого тут же
якшається від голосу мами, що доноситься знизу.
– Що за вирази?! Едді!
– Вибач, мамо!
Хлопець зітхає і радіє, що напади тепер дуже рідкісні, напевно, через те, що якраз перестав спілкуватися з одним довбнем. Він підняв рюкзак з підлоги й засунув туди квітчасту пляму, завтра проситиме Білла, щоб той віддав її Річі. Він узагалі не дуже хоче розбиратися в усьому цьому, віддасть і все. Забудеться.
Едді кидає рюкзак та повертається до столу, де вже зачекались задачі з фізики, есе по літературі і збіса багато домашки, яка сама себе не зробить.
2.
Білл сидів за задніми партами, разом із Беном і зі Стеном, вони щось бурхливо обговорювали і Уріс важко зітхав. Едді підійшов до них ближче і шльопнувся біля Бена за сусідній стілець.
– Про що базікаєте?
Запитує Едді, водночас дістаючи підручники з сумки.
Хлопці переглянулися між собою і це означало одне, вони говорили про Річі.
– Невже він нарешті помер?
Каже Каспбрак і повертається до хлопців.
– Він викрав машину, і його відсторонили від занять.
У Едді розширилися очі і він тут же заверещав:
– Він же водити не вміє!
Однокласники тієї ж секунди обернулися на
шум і Едді повторив уже трохи тихіше:
– Він водити не вміє.
– І я про те саме.
Підтримує його Стен, підпираючи рукою підборіддя.
– Хлопці, ми ж н-н-не можемо знати.
Заїкається Білл, озираючись на кожного з друзів,
– Він же з-з нами не спілкується.
– З нами – ні, а з тобою – так.
Нагадує Бен, і Едді стискає кулаки під партою.
– Ми не так часто говоримо.
Відповідає винуватим голосом Денбро, ні разу не заїкнувшись.
Едді хочеться сказати, що вони хоча б узагалі спілкуються, а Річі навіть із ним не вітається. Але Каспбрак мовчить, сильніше затискаючи пальці до долонь. Астматик згадує про сорочку і перериває незручне мовчання.
– Білл, ти вільний після уроків?
Запитує Едді, коли вчитель заходить до кабінету. Усі встають на свої місця, хаотично розбігаючись по класу і
вітаються з учителем.
– Так, а щ-щ-що?
Шепоче Денбро і сідає за парту.
– Нічого особливого, просто почекаєш мене, добре.
Едді навіть не чекає відповіді й сідає за стіл, та не гаючи
часу почав записувати матеріал, знаючи, що Білл точно погодився. Залишилось тільки, щоб друг погодився повернути сорочку Річі.
Усі попередні уроки Едді думав про Річі, про клятого Річі Тозієра. І як би сильно Каспбрак хотів про нього не згадувати, бодай б хвилину без його надокучливого образу в голові. Але все одно він був там, щосекунди, тісно присмоктавшись до свідості Едді. Сонливі монологи вчителів не допомагали заткнути голос балабола, який узагалі не змінився і не забувся в його пам’яті.
Білл мав рацію, ніхто з ним не спілкується і хто знає, як сильно змінився Річі і який він зараз.
“Викрав машину, це ж треба.”
“Хоча б не помер.” – думає Едді, переписуючи конспект із дошки. Останній урок добігав кінця і Каспбрак уже уявляв собі, як кине сорочку Біллу в обличчя і втече, сподіваючись, що той зрозуміє що до чого. Він уже шкодує, що не викинув її в смітник, коли була нагода. Не хочеться зараз здивованого погляду від друга, та й запитань теж не хочеться.
Дзвінок, здається, дзвенить голосніше, ніж зазвичай, і Едді трохи підстрибує на місці від несподіванки. Він збирає речі в сумку і кидає швидкий погляд на Денбро, той йому киває і вони разом виходять у коридор, а далі вже на задній дворик, де часто курять їхні однокласники.
– Щось с-с-сталося?
Стурбовано запитує Білл, коли Едді озирається на всі боки.
– Так.
Відсторонено відповідає хлопець, Біллу навіть здалося, що Едді думками не тут а в інших галактиках. Він акуратно відкриває сумку, дістаючи звідти квітчасту зім’яту пляму.
– Віддай це Річі.
Простягає він сорочку Біллу, тикаючи її йому в груди. Білл
якось дивно на нього дивиться, точніше саме так, як і уявляв собі Едді.
– Річі був у тебе?
Запитує Денбро, забираючи сорочку у свої руки. Едді закочує очі й починає махати руками:
– Якби ж! Але ні, я взагалі без поняття, як його одяг опинився в моїй кімнаті! Я навіть злякався.
Махає в істериці руками хлопець. Його брови високо підняті і дещо насуплені. Едді водночас роздратований і здивований, і… Йому хочеться поговорити про ЦЕ.
– Я вже думав, що він приходив, щоб вибачитися і таке інше, що, можливо, він записку якусь залишив у кишеньці або на столі. Я дві години кімнату прибирав!
Білл дивився, як сильно роздуваються в Едді від невдоволення ніздрі, як він морщиться і не наважувався його перервати.
– Кинеш йому це прямо в обличчя.
Вказує він пальцем на сорочку, і видихає на повні груди, закінчуючи свій монолог.
– Мені стало легче. Наче зайвий груз скинув.
Нервово посміхається він, прямо заглядаючи в очі Білла.
– Я помітив.
Погоджується Денбро і Едді несильно стукає його кулаком по
плечі.
– М-може він і справді приходив вибачитися.
– Я не знаю, Білле.
Каспбрак знову стискає свої кулаки, вже сильніше. З одного боку він виговорився, та не тому кому б хотілось. І ситуація надалі залишалась загадковою.
– Просто згодуй його цією ганчіркою і все, він заслужив.
– Гаразд.
Відповідає хлопець і йде в бік припаркованих велосипедів.
-Ти б-без велосипеда?
– Шину спустив, треба купити нову.
– Тебе п-п-підвезти?
Запитує Білл, сідаючи за кермо. Сьогодні тепла погода і Едді думав прогулятися, тому він ввічливо відмовляє другу, після чого той їде геть.
Каспбрак не дуже хотів повертатися додому, останнім часом мати почала йому ще більше дошкуляти, помічаючи, що він від неї віддаляється. Таке буває не тільки з друзями, з плином часу і батьки залишаються позаду. Чи то через непорозуміння, чи сварки, чи гіперопіку.
Едді вирішив піти довгим шляхом, щоб пізніше повернутися додому, а-ля бунтарство в чистому вигляді. Але як би далеко Едді не пішов, додому він повернувся все одно рано. Переступивши поріг, він одразу привітався з Сонею, після чого
тихо побрів у свою кімнату.
Щойно двері були відчинені, Едді одразу ж упав обличчям у ліжко і в ще щось, що було лляним і пахло цигарками. Каспбрак одразу ж відскочив і мало не завив від побаченого. Сорочка. Чортова сорочка. Знову в його кімнаті. Але що
гірше, це інша сорочка. Біла з чорними пальмами, улюблена сорочка Річі.
– Що за хрінь?
3.
Каспбрак прийшов на уроки не один, він захопив із собою два величезних сірих мішка з картоплею під очима. У класі на щастя з усієї команди був тільки Білл, і Едді, пхикаючи, одразу ж поплевся до нього, обличчям падаючи на його парту. Білл дуже здивувався, адже друг рідко приходить такий ось змучений на уроки. Колись таке було, коли Річі тільки перестав із ними спілкуватися, тоді Едді побивався
точно так само.
Денбро вирішив не питати, знаючи, що Едді й так йому все розповість. Тому просто погладив його по голові, Каспбрак підняв до нього сонні очі, зустрівся з Біллом поглядами і знову ж таки впав назад.
– У мене знову його сорочка. Що за херня, коли він приходить?
Білл здивовано дивиться на його маківку і закушує губу. Він так робить, якщо не знає що сказати або з чого почати розмову.
– Нієї…
Тягне Денбро, і Едді підімається всім туловищем від парти, рівно сівши за стіл. Його очі уважно розглядають обличчя навпроти, докладаючи зусилля, щоб дати пояснення інтонації Білла.
– Що за «нуууу»?
Запитує його Каспбрак і зводить брови. Хлопець не зводить очей з друга, демонстративно склавши руки.
– Я був учора в Річі,
Починає Білл, нервово чухаючи потилицю, і якби
Білл так сильно не виріс, то зараз така боязкість була б йому до лиця.
– Не тягни, Білле.
– Він без поняття, як с-с-сорочка опинилася в тебе. Він навіть пожартував щодо цього.
– І як він пожартував?
Злісно запитує Едді, відчуваючи, що сьогодні він його улюблену сорочку на ганчірки пустить.
– Погано. Ну це ж Річі, це в ньому не змінюється.
Миттєво захищає його Білл.
– Як він пожартував?
Знову запитує Едді. До їх розмови приєднались Бен зі Стеном, що щойно зайшли в клас. Обоє хлопців тихо спостерігали за цією сценою і ніхто не ризикував що-небудь сказати чи запитати.
– Ти ж знаєш, Едді, я не буду цього говорити.
– Якщо в контексті було хоч слово про мою маму, цьому придурку не жити.
Білл одразу ж помітив хлопців за спиною Каспбрака і подумки просив про допомогу.
– Едді, урок починається, давай дуй на своє місце.
Проганяє його Стен, і Білл на знак подяки киває йому.
Каспбрак піднімається, зло глянувши на Стена, мовчки поплентався за свою парту, у фантазіях розриваючи той мерзенно-пахучий клаптик тканини на мільйони частинок.
4.
Коли Едді повернувся додому, він зі швидкістю світла увірвався в кімнату, щоб назавжди розпрощатися зі злостивою сорочкою. Але, щойно він увійшов до кімнати сорочки не було. Ніде, абсолютно ніде. Навіть нової не було.
Хлопець обшукав кожен куточок у кімнаті, але жодного сліду.
– Мама?
Едді вибігає з кімнати, тримаючись за дверну клямку.
– Ти брала мої речі в прання?
– Ні, любий, тобі треба щось випрати?
Доноситься знизу жіночий, грубий голос із гуркотом посуду.
– Ні, ще ні.
Едді заходить назад у свою кімнату й тихо зачиняє двері, хоча хочеться гримнути ними з усієї сили.
– Маячня.
Якщо Тозієр вирішив над Едді посміятися, то це не смішно. Едді намацує в кишені інгалятор і відразу ж вдихає ліки.
– Лайно.
Тихо лається хлопець і падає на ліжко, що лежить поруч із
дверима. Він намагається зібрати думки до купи, але не виходить. Як сорочки опиняються в його кімнаті? Чому взагалі вони тут опиняються? Едді піднімається і тре сонні очі, за вікном сонце вже сідає, а до Едді ніби щось дійшло.
Він підлітає до вікна і обсмикує його – відчинено! Ну звісно, Каспбрак визирає з нього і що його зовсім не дивує бачить сліди підошов на підвіконні.
– Цей придурок в край охренів.
Бурмоче Едді й висовується назад у кімнату, потім зачиняє вікно, сильніше притискаючи ручку до дерева. Едді чомусь усміхається, внутрішньо відчуваючи власну перемогу. Минув
рік, як вони обидва не спілкувалися і ця вся незрозуміла хрень, яка дратує до остраху, ще й тішить. Каспбрак правда не може зрозуміти Річі, він єдиний хто не хотів спілкуватися з Едді, а тепер намагається піти на контакт. Якщо Едді все правильно зрозумів, а якщо ні, чого ще хоче домогтися цей ідіот? Нервового зриву, нового нападу астми? Він цього отримає.
5.
Наступного ранку Едді приходить надто бадьорий, готовий підкорювати вершини, і топити кораблі. Він переможно увійшов до класу і не озираючись сів на своє місце.
– Що, виспався нарешті?
Запитує його Стен, легко посміхаючись. Його
кучеряве волосся зачесане назад і сам він виблискує, усі навколо здається навіть захоплюються його зовнішнім виглядом.
– А ти чого такий задоволений?
– Вгадайте, хто отримає на своє вісімнадцятиріччя батьківського Мустанга?
Стен прям світився від щастя, і кожен із хлопців впритул підійшли до хлопця, захоплено розпитуючи про машину.
– К-к-круто. Коли на права підеш здавати?
Запитує Білл, і Стен сам не проти відповісти, але їхня увага перейшла на Річі, який увійшов до класу.
– Його ж відсторонили!
Дивується Бен, коли погляд Тозієра втикається прямо на їхню компанію.
– Чого це він на нас так палить?
Едді вже б напевно підскочив, але замістьцьоговін тільки сильніше стиснув кісточки пальців від чого трохи скривився. Він прийшов, але мало того, що він тут, так він у цій
грьобаній сорочці з пальмами.
– Не знаю.
Тихо відповідає Білл і теж дивиться на Річі, зоровий контакт
тривав недовго, і на останок Тозієр посміхнувся, демонстративно поправляючи свою сорочку.
Він вже збирався піти до своєї парти, але його одразу ж перенаправила якась дівчина, ведучи його в коридор.
– Це що було?
Запитує Стен, дивлячись на двері, де щойно був Річі та їхня однокласниця. Але ніхто не встиг поділитися думками, як до класу увійшов вчитель та решта учнів.
Весь час Едді намагався пробити дірку в спині Річі, іноді Тозієр навіть обертався явно відчуваючи чийсь погляд на собі. Але, коли зустрічався з поглядом Едді в ту ж мить відвертався назад.
“Що за нафіг?” – Едді хотів було б запитати це в самого Річі, затиснути його біля стіни і допитувати поки не розкається.
Едді думає, що він так і зробить, він не чекатиме ще одного року, щоб просто поговорити з цим балаболом.
Каспбрак слухняно чекає кінця уроків, а щойно Річі йде на задній дворик, щоб покурити, Едді не гаючи хвилин йде слідом за ним.
Наздоганяє він його, коли Річі вже щосили димів, спираючись на цегляну стіну. Біля нього сиділи дві дівчини і ще якісь хлопці, Каспбрак спочатку подумав, що ні, зараз краще піти, але зібравши всю сміливість у кулак усе-таки підійшов. Тозієр якось здивовано дивився на Едді, воістину дивуючись, що він зміг підійти до компанії, що палить, уже незважаючи на те, що це не найкраща компанія школи.
– Гм…
Почав було Едді, але відчував як у горлі все пересихає, дим
здавалося заповнював собою весь простір. Йому хотілося втекти, а на прощання крикнути щось надто сопливе, підліткове.
Але він не втік, Едді стояв і не озираючись прямо дивився на Річі.
– Привіт, ми могли б поговорити?
Запитує хлопець, відчуваючи, як його пропалюють чужі погляди, що дивляться то на нього, то на Тозієра. Річі сильніше затягнувся, і кинув недопалок убік, при цьому повільно видихаючи хмару диму в бік однолітків.
– Давай.
З якоюсь насмішкою говорить хлопець, після чого пролунало гучне “ооооооо” від його нових друзів.
Едді не розуміє цього “ооооооо”, він зводить брови до переносиці та розвернувшись, прямує геть.
“Дарма. Придурок.
Річі наздоганяє його і сміється його реакції.
– Що таке, Едс, ти образився?
Сміхається Тозієр, після чого отримує кулаком по животі.
– Не називай мене Едс.
Погрожує Каспбрак дуже задоволеним голосом, що
приховати майже неможливо, бо йому не вдається і він теж усміхається.
– Куди ми йдемо?
Запитує Річі, коли вони з Едді виходять зі шкільного двору.
– До мене додому.
– Ой
Прорік із себе Річі, розмірковуючи про щось.
– Що робити там будемо?
Едді зупиняється і дивиться на Річі знизу вгору. Він і справді став ще вищим, набагато вищим і не тільки це.
– Твій голос, він змінився.
Раптом каже Едді, пильно роздивляючись обличчя Тозієра.
– Він тобі підходить.
І не чекаючи будь-якої відповіді, обертається і крокує далі. Тозієр дивується такому полум’яному пориву,
але не сперечається, не чіпляється. Просто спостерігає. Річі навмисне його не наздоганяє, розглядаючи постать хлопця
позаду, інколи розчулюючись, коли Едді обертається, щоб подивитися, чи йде за ним Тозієр.
Адже, що дивно, а Річі мовчить, не видає жодного звуку за всю дорогу до будинку Едді. І Едді це абияк напрягає.
Коли вони обидва вже стояли на порозі, Едді відчинив двері, щоб увійти, і тут же зачинив їх перед носом Тозієра. Річі трохи прифігів і вже почав відступати, як перед ним знову відчиняються двері.
– Вибач, забув, що ти можеш і через двері входити.
Усміхається Едді, забираючи ще одну маленьку перемогу над другом у колекцію. Річі закочує очі й сам втискується в перехожу.
– Мами немає вдома?
Підкидає одну тільки брову вверх, і плететься слідом за Едді по сходами.
– Вона в лікарні, скоро повернеться. І так, тільки спробуй пожартувати про маму і я тебе вб’ю.
– Не ревнуй, Едсе.
Висміюється Річі, на що Едді нагороджує його докірливим
поглядом.
– Тебе я люблю більше.
– Заходь.
Едді зі зітханням пропускає хлопця всередину, після чого сам заходить. Річі розглядає кімнату ніби вперше її бачить, сідає за стіл і повертається до Едді.
– Давно я тут не був,
Ностальгічно каже хлопець, шумно втягуючи носом повітря. Каспбрак морщиться і нервово потирає скроні, іноді йому так і
хочеться стукнути цього балабола чимось важким.
– Позавчора тут був.
– Що, правда?
– До нього.
Підтверджує Едді, невдоволено морщачи ніс.
– Лазиш тут, коли тобі заманеться і не заманеться. Скажи, що ти ще вночі сюди приходиш.
Обурено каже Едс, і сідає на ліжко навпроти Річі.
– Ти просто такий милий, коли спиш Еддічка. Очей не відірвати.
Глумиться хлопець, складаючи руки до обличчя.
– Не смішно. Ти можеш пояснити, що з тобою відбувається? Якого хріна, ти спочатку ставиш болт на мене, а потім раптом такий з’являєшся і все? Прощений?
– Оов, які слова некрасиві.
Едді піднімається і хапає Річі за плечі, дивиться йому в очі: ображено, майже плачучи і з усієї сили б’є лобом об його лоб. Обидва відступають убік, кривляючись від болю, хапаючись за забите місце.
– Едс, якого…
– Ти мене бісиш! – перебиває його Каспбрак, дивлячись у підлогу, він закриває тильною рукою очі, але голос його тремтить і серце Річі наче хоче вирватися назовні, голосно стукаючи десь у горлі, перекриваючи повітря.
– Ти, бляха, такий придурок! Тобто моя компанія вже не цікава або зі мною більше немає про що поговорити? Я тебе, що, напружував так сильно? Дівчину твою вкрав? Що, бляха, я зробив не так, щоб просто послати нахрін нашу дружбу? А тепер…
Едді задихається, заплутавшись в словах, в думках.
– Едс…
– Не називай мене так!
Шмигає він носом, вишукаючи інгалятор у кишені, дістаючи його відразу ж приймаючи ліки.
– А зараз, зараз ти тупо смієшся наді мною. Це, бляха, не весело. Зовсім. Ніхрена.
Едді плаче, десь у глибині душі ненавидячи себе за це. Він витирає очі тильною стороною долоні, і піднімає погляд на Річі. Тозієр мовчить, не піднімаючи погляду у відповідь, на мить Едді здається, що руки в нього тремтять.
Тож, щоб перевірити, він злегка їх торкається і Річі інстинктивно прибирає руку, трошки відступаючи назад.
– Чорт, Едсе, якого хріна ти ревеш?
Запитує Річі, знімаючи свої окуляри, і потираючи свої очі.
– Ти, бляха, теж плачеш.
– Коли ти почав так лихословити?
Тихо посміюється Річі і замовкає. Едді дивиться на нього так само знизу вгору, роздивляючись мокрі від сліз вії.
– Ти й справді милий, коли спиш.
Каже Річі, випрямляючись, твердо дивлячись на Едді.
– Що? Ти жартуєш, ти ж не серйозно?
– І ночі з твоєю мамою незабутні.
Жартує хлопець, але голос дає півня і він перестає сміятися.
– Річі…
Тозієр дивиться хтось винувато, не відводячи очей, ніби якщо розірвати зоровий контакт, то настане кінець усьому.
– Навіщо?
– Ну…
Починає балабол, розриваючи зоровий контакт.
– Ти мене заспокоюєш. З тобою затишно, тепло, тебе хочеться обійняти, потягнути за щоку.
Річі прикушує нижню губу майже до крові, а потім облизує її.
– Блять, Едді, не тупи.
Едді сидів у шоці, адже він не тупив, зовсім не тупив.
– Я хлопець, знав про це?!
Скептично запитує Каспбрак, звівши брови будиночком. Річі зітхає і навіть закочує очі, на що Едді хочеться цокнути
язиком, але він стримується.
– Чи правда, давай я перевірю.
Глуситься балабол і опускається на землю, сідаючи поруч з Едді, чим його злегка налякав.
– Ти чого?
Ошелешено запитує хлопець, не наважуючись зрушити з місця.
– А чого ти хочеш тоді, Едді?
Річі простягає свою руку до обличчя Едді і той шарахається, як від грому. Річі знову боляче кусає нижню губу, злизуючи кров, йому чомусь складно говорити, ніби в легенях каміння, яке тягне його на дно.
– Ось і всі відповіді на твої запитання. Яка різниця, зрозуміти це зараз чи ще рік тому.
Тозієр піднімається з місця, але його тут же хапають за руку
і з силою змушують сісти назад.
– А чого це ти все вирішив за мене?
Обурюється Едді й буравить Річі поглядом.
– Твоя реакція все вирішила за тебе, Еддічко.
Тозієр усміхається, але аж ніяк не виглядає щасливим.
– Едсе, ти не розумієш.
– Поясни тоді.
Едді міцніше стискає зап’ястя Річі, той повільно видихає і торкається руки Каспбрака, ніжно роз’єднуючи чіпку хватку.
– Я хочу торкатися тебе,
Річі говорить тихо, але чутно. Він бере обидві руки
Едді у свої і великими пальцями погладжує їх.
– Я хочу гладити тебе,
Едді здається дихає через раз, жадібно хапаючи повітря ротом.
– Я хочу цілувати тебе,
Річі дивиться в очі Едді, світло з вікна обрамляє його червоне обличчя. Тозієр піднімає руки Каспбрака до обличчя і ласкаво цілує їх, відчуваючи як Едді важко зітхнув, як його руки тремтять. І він їх заціловує, дивлячись прямо в очі хлопцеві.
– Я хочу кусати тебе,
І Річі вже покусує вказівний палець. Кусаючи: то ледве відчутно, то сильніше, болючіше.
– Я зрозумів.
Починає задихатися хлопець, і Річі кладе інгалятор йому просто в рот, натискаючи.
– Але я ще не договорив, хочу, щоб ти зрозумів краще.
Едді стискає руку Річі, і відчуває, як його дихання торкається його шиї, а волосся лоскоче підборіддя. Він би зараз заскулив, якби тільки міг.
– Хочу, щоб ти дивився тільки на мене. Хочу бачити, як ти посміхаєшся, плачеш, який ти в істериці через мене. Хочу, щоб ти їв мою їжу. Хочу тебе слухати. Хочу обіймати тебе, як грьобану зефірку.
На цьому слові Річі підповз ближче, саджаючи Едді собі на коліна, і міцно його обійняв, уткнувшись у шию, де шалено стукає пульс.
– Боже, Едді.
Річі вдихає, сильніше притискаючись носом до світлої шкіри, викликаючи тонни мурашок від шиї до крижів.
– Я хочу тебе, Едс. Дуже, дуже сильно.
– Річі, я зрозумів, я зрозумів.
Едді відсувається, руками спираючись на груди
Тозієра. Едді червоний як рак і це дуже тішить балабола. Він тільки краєчком губ посміхається, йому так хочеться сильніше стиснути його в обіймах, сильніше притиснути до себе. Але, чорт, Едді не вигукнув: «О, так! Візьми мене, Річарде!» Але ось, Едді сидить майже нерухомо, впираючись довгими пальцями об груди, він ледве дихає, весь тремтить і майже плаче.
– Звичайно, ти зрозумів. А тепер вставай, мені потрібно в туалет.
Каспбрак слухняно встає, слідом за ним і Річі, який одразу ж прямує в бік дверей. Двері зачинилися і Едді важко падає на землю, закриваючи обличчя руками. Йому здається, що кімната у вогні, що він весь горить, а ще гірше горить
його мозок, плавиться.
– У нього встав. Бляха.
Едді ганебно опускає очі на свої штани.
– Я встав. олово. олово. олово.
Каспбрак намагається вгамувати своє серце, почуття, член, але нічого не допомагає. У голові біжить пекельний марафон думок, що в Едді встав! На кого? На Річі, мати його, Тозієра! Едді піднімається і намагається відчинити вікно, яке напередодні сильніше зачинив. Вітер вдаряє свіжим
ляпасом по обличчю Едді, і він трохи заспокоюється, приводячи себе до ладу.
Через десять хвилин Едді мляво валявся на ліжку, намагаючись ні до чого не прислухатися. Рівно за хвилину до кімнати увійшов Річі, він якось сумно подивився на напівживого Едді і підняв свій рюкзак із землі.
– Я додому.
– Гей, гей. Що значить я додому?
– Що, Едсе, вже людської мови не розуміємо?
– Стій, Річі,
Він знову схопив його за зап’ястя, злегка його стискаючи.
– На помилках, виходить, не вчимося?
– Ми можемо зустрічатися!
Каже він якось надто голосно, і Річі не довірливо на нього дивиться.
– Але ці речі, не так швидко. Мені звикнути треба.
Тозієр схиляє голову набік і переможно посміхається, розчіплюючи хватку Едді, перехоплює його руку у свою, переплітаючи їхні пальці.
– Почнемо з цього?
- Ще не опубліковано розділів.