Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Чарівний незнайомець

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Звуки тупоту незнайомої людини змусили Джісона прийти до тями, і трохи піднапружитись, бо на зупинці, чекаючи автобуса, тепер сидить не він один. Лавка зі скреготом вилаялася, відчувши вагу ще однієї людини на собі. Хан поглядом пройшовся з ніг до голови прибулого: довге вугільне пальто дуже добре контрастувало з блондинистим, як проміньчик світла волоссям підстрижене в маллет, хлопець сидів у такій самій чорній, як його пальто, медичній масці і дивився вперед,  занурений у свої думки, і лиш подеколи коливав ногою від нудьги. Джисон-і навіть не помітив, що зараз відверто витріщався на хлопця, що сидить поруч, і зовсім не приховує цього, а той у свою чергу вдає, що не помічає вивчаючого карого погляду. Фелікса це ніяк не дратувало, навіть навпаки, розігрівало інтерес до хлопця поруч. Ну серьозно, ніхто ще не роздивлявся його так відкрито та довго, як це робив Хан. В голові Лікса не складалося, чи то незнайомець у статую перетворився і не може відвести очей від нього, чи то він настільки гарний, що зміг затримати на собі чійсь погляд більше, чим на пару секунд.

Зимовий вітер, який своїм швидким поривом змусив білочку здригнутися від холоду і вилаятися про себе, що він не одягнувся потепліше. Бажаняя модно одягатися бігло за Ханом з усіх ніг, а той, не подивившись у прогноз погоди, сам викопав собі яму. Продовжити приглядуватися він не наважився, адже й так видав себе з головою, раптом подумає що божевільний? Такого Хану не треба було. Тим більше, коли він увесь тремтів від крижаного буревію, то, як Джисон думав, незамітно вже подивитися просто неможливо. В той самий час, Фелікс навіть і не зрушив з місця, бо був надітий як той часник, що аж жарко було. Боковим зором блондиноволосий помічає, що погляд незнайомця перестав бути сконцентрованим на нього, та і хлопець сидів, обіймаючи себе руками та намагаючись зігріти себе. Лі поки не приймає ніякого рішення окрім підвинутися трохи ближче, в надії, що закриває вітер своїм тілом.

Час тягнеться, ніби вічність, і цей тупий вітер! Хай йому грець! Джисон уже весь тремтить на тій зупинці та молитися, щоб автобус приїхав швидше. Але це “жовте лайно на колесах”, як із розлюченням про себе назвав автобус Хан, аж ніяк не хотіло забирати його подалі від настирливого вітру, змушуючи хлопця мерзнути далі.  Здається все, ось його останній день життя, застелена білосніжним снігом зупинка, прекрасний незнайомець та його посинілий поряд труп, ось вона – романтика, хоч фільми знімай. Тільки щось Джисон не впевнений, що у чарівного принца поряд з ним виникне бажання цілувати сосульку, бо мама в дитинстві другому вичила. Та і поцілунок його в цій ситуації не врятує, тільки якщо він зацілує його усього, але такі думки відлітали з голови Хана одна за одною, не даваючи велике поле для припущень розвитку ситуації.

-Хей, хлопець, ти зовсім змерз. – вивів тремтячого з своїх думок чійсь голос, грубий та тихий бас зліва від нього. Незнайомий хлопець підсів поближче та поклав руки тому на плечі, бо совість мучить дивитися на то, як морозний вітрюган забирає харного хлопця з собою.                                 

-Т-так, є трохи. – тремтячим від холоду голосом відповів йому Джисон.  А в голові тільки думки про те, що молитви йому все-таки допомогли.                                                                   

-Я можу тебе зігріти хоть чимось, можеш забратися мені під пальто, воно досить тепле. – Невпевненим голосом промовив блондин, присуваючись ще ближче до Хана, відвертаючи одну сторону свого верху. Джисону було настільки холодно, що йому було начхати на те, що навіть імені хлопця не знає, так що без запитань заліз йому під плащ та став грітися як домашній, коричневий котик.                                                         

-Мене Лі Фелікс звуть, до речі. – ніби прочитавши думки, сказав хлопець.                           

-Мене Хан Джисон, будемо знайомі. – вже не так тремтячи від холоду, як раніше протараторив каштановолосий. Він поступово приходить до норми, та починає нормально функціонувати. Пальто Лікса дійсно було дуже тепле, Хан навіть не мій уявити, що настільки.                               

-Джисоннн, гарне ім’я, а можу я тебе попросити щоб ти ліг головою мені на ноги? Я страшенно закурити хочу, та мені буде соромно, що вітер на тебе буде увесь дим від цигарки віяти. – Зніяковіло сказав блондин і поплескав рукою собі по стегні. Хан тільки тихо і так само зніяковіло виконав прохання привабливого хлопця, той лише спостерігав за його діями, а потім накрив торс нижнього пальтом.

Фелікс дістав з кишені пачку цигарок разом з яскравою запальничкою. Хлопець приспустив маску вниз, щоб відкрити рот, і оскільки Хан лежав знизу, він міг вивчити обличчя прекрасного хлопця детальніше, ніж до цього. Милі ластовиння простягалися по всьому обличчю та вимальовували різні сузір’я на щоках «блондинистого сонця», як позначило більченя у своїй голові. Маленькі пальчики, заповнені сріблястими перстнями різних розмірів та дизайнів, тримали цигарку, металеві обручки дзвеніли, коли ударялися один до одного за будь-якого руху руки, а Лікс старався не звертати уваги на вивчаючий його, карий погляд. Дивно як думки Хана перетворилися з :”Мамо, тату, я сумуватиму за вами. Надіюсь я був хорошим сином. Амінь.”, в :”Окей гугл як зробити так, щоб на одному з цих намиліших пальчиків замість перстня з черепом красувалася моя обручка”. Занадто милий, надто гарний, і взагалі як таких як він світ тримає – тільки ці думки зараз були в голові Джисона і він не хотів їх викидати. Ідея осяяла сміливу голову Хана і з його губ виривається:

-Фелікс, даси мені свій номер? – Блондин зробивши останню затяжку кинув недопалок у сніг та притоптав того ногою, він прибере, потім.                                                                                   

-Так добре. – після цигарки хлопець прокашлявся та став говорити своїм неймовірно привабливим голосом і дістав телефон із кишені. Хан у свою чергу заметушився, та теж дістав свій девайс із чорних джинсів. Бачився час, через пару хвилин повинен був приїхати раніше заповітний, а зараз такий недоречний автобус. Хотілося залишитися тут на вічність, адже ще коли він у своєму житті буде лежати на стегнах чарівного принца? Вони обмінялися номерами, каштановолосий мало не пропустив одну цифру, слухаючи хрипкий голос хлопця, такий спокійний і заколисуючий.

На вулиці стає темніше, гілки дерев легенько хитає вітер, чути звуки проїжджаючих машин, засніжена зупинка, два хлопці, що сидять на ній і чортів автобус! Він так не вчасно! Вони з Ліксом тільки розговорилися, неймовірний хлопець розмовляв з ним на різні теми і посміхався, коли Хан видавав доречний жарт і ось, з’являється на горизонті мотлох на колесах з скрипучим звуком дверей. Джисон підскакує і неохоче підбігає до жовтого вагону, щоб та не поїхала без нього, кричачи слідом Ліксові:

-Це мій! Прощавай чудовий незнайомець! Ми ще обов’язковго зустрінемося, чуєш! – Джисон жестекулює руками та показує сердечка на прощання.

Вже сидячи в автобусі, він дивиться у вікно і бачить як блондин махає рукою йому в слід і посміхається, в той момент йому хотілося кричати про себе від такої радості – він зустрів сонце, сидячи на зупинці та вмераючи від холоду, сонце яке має схожі з ним інтереси, сонце яке він не забуде ніколи.

 
 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь