8.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Осіній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Надто багато”

Вітер погладжував її скули та обличчя, змушуючи ще більше натягнути на голову ковдру, яку дівчина приберегла про всяк випадок. Серпень за прогнозами мав би бути теплим, але на практиці маємо те, що маємо. З того самого літнього дня пройшло майже три місяці, але вона так і продовжує навідуватися до цього місця, в надії знову побачити пухке тіло незнайомки. Було сумно і тяжко на душі, особливо після того, як Оля повідомила про свої заручини з Павлом – колишнім студентом машинобудівного інституту і за сумісництвом одногрупником. Це була заздрість, хоч і не чорна, але хотілось аби у неї також була людина, до якої можна пригорнутись, чи обійняти. Ганна колупала якимось обрубком палиці піщано-глинистий ґрунт, підтягнувши коліна ближче до грудей. Кожного разу, коли Куць приходила сюди, вона обговорювала сама з собою все, що трапилося за пропущені дні. От і зараз було саме так:

– Наступний навчальний рік буде вже останнім, – тихий видих, – місяці так швидко, навіть, якось непомітно плинуть. А ще мені дуже сумно, іноді таке у голову лізе, що краще б взагалі не вміти думати..

– Бо, то як ти вже набридла своїм бубонінням, кожного разу одне й те ж! – Ганна, піднявши голову, побачила перед собою дівчину років шістнадцяти, що сиділа навпочіпки.

Покусані губи були відкриті, а щелепа поповзла кудись донизу, змоги відповісти не було, наче мозок впав у ступор.

– Ти, як те радіо у сусідів, що кожного вечора шипить, але його ніхто не вимикає і саме цим воно подразнює слух, – на обличчі Горпини була крива посмішка, що оголювала клики.

Підійнявшись на ноги, юначка відступила трохи ліворуч:
– А ще, враховуючи твої нудні тужливі розповіді, дріт від старого радіоприймача потрібно вже назавжди висмикнути з розетки! – її голова нахилилась, ніби роздивляючись пильніше.

Незнайомка, як вітер, підлетіла ближче, миттю опиняючись зовсім поруч, так, наче їй була доступна телепортація. Довгою кістлявою рукою вона схопила коцик, відриваючи від нього шматок і тим самим змушуючи Ганну повалитися спиною на землю. Дівчина вишкірилася, показуючи всі свої гострі білі зуби, мабуть, намагаючись чи то справити враження, чи то налякати.

– Досить вже, – тихий напів шепіт, долинув звідкілясь дуже чітко, власниця голосу вкладала в ці два слова силу. Ганна вже на межі істерики, що з кожною секундою наближалась, зустрілась з чужим важким поглядом зелених очей, що так само сяяли, як і смарагдове намисто.

– Залиш нас наодинці, – навіть не обернувшись, Безіменна підійшла до студентки, склавши руки на грудях і нависаючи зверху, наче сірі хмари над лісом. Горпина в цю ж мить щезла.

– Чого тобі треба? – від неї линули якісь незрозумілі хвилі могутності, що відчувалися на ментальному рівні і змушували підкоритися.

Ось і настав той момент, заради якого вона кілька разів провалювалася у багно, змокала під дощем майже до гарячки, навіть, одного разу посварилася з бабусею… Але, замість якихось слів, що ніяк не хотіли озвучуватись, Ганна просто обійняла чужі ноги, притуляючись щокою до прохолодних колін. Обережно, наче боячись доторкнутися, рудоволоса опускає долоню на чужу голову:

– В тебе є п’ятнадцять хвилин, аби дістатися схованки, – на неї дивляться пара темних очей, сповнених слізьми. Куць рвано підскакує, майже падаючи обличчям у пісок, після чого все ж підіймається і біжить до кущів.

– Вона занадто багато знає, пані! – злістно прошипіла Горпина, що вже встигла з’явитися за спиною жінки.
– Залиш її у спокої, – блиснувши очима, Віла потерла перенісся: «Звідки в неї те намисто, що так схоже на її власне

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: