Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Я завжди чекатиму тебе

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

 Ще ніколи час світання не тягнувся так довго. Повітря на пероні було чомусь прохолоднішим за те, котре вдихнув Акааши, виходячи з власного авто. Можливо, тому що очікування гравця однієї з найкращих волейбольних команд відбирало величезну кількість сил і терпіння завжди спокійного і зосередженого парубка. Проте, він насправді сумував за своїм хлопцем. Він сумував за його вічносяючою посмішкою і обіймам, які тепліші від сонячного проміння, за неслухняним волоссям і часом дивними роздумами, але саме у цьому і був увесь Бокуто Котаро. У кожній з цих дрібниць відображалася його душа.

 Акааши стояв один на всю територію перону. Звісно ж, мало хто ще за першої появи сонця буде чекати потяга на морозному повітрі, а ось Кейджи, отримавши повідомлення від коханого, що той повернеться з самого ранку, відразу ж знав, що зустріне його. І ось він стоїть серед порожніх лав та ліхтарів, котрі кілька хвилин тому вимкнулися. На телефоні відкритий діалог з Бокуто, який був у мережі півгодини тому. Крайніми повідомленнями були:

Ви:

-Я вже виїжджаю, почекаю на вокзалі. Може взяти чогось тобі? Ти ж, напевно, голодний з дороги будеш

Моя сова:

-Добренько

-Дивися, не замерзни

-Ні

-Нічого не треба

-Вдома нормально поїмо

-Я вже так скучив за тобою

-Приїду – заобіймаю

Ви:

-І я безмежно хочу побачити тебе

 Хлопець вкотре посміхнувся екрану і сховав руки у кишені, сподіваючися їх зігріти. Ще кілька хвилин, і такий очікуваний потяг зупиниться на одній із колій. Залишається лише чекати, прислуховуючися до всіх звуків.

 І ось по праву руку стало чути гул тонн металу, що все наближалися. З кожною секундою ця зустріч, після кількох тижнів розлуки, ставала все ближчою. Щось тепле і водночас шалене заповнило тіло та разум Кейджи. Стукіт серця набирав швидкості, а руки не знали, куди подітися. Хотілося якнайшвидше обійняли ними його плечі чи взятися за руки, відчувши тепло долоней.

 Наближаючися до перону, потяг почав гальмувати, здіймаючи сильні потоки повітря. Хлопець навіть ступив крок назад, аби вберегти себе. Акааши не вперше зустрічав коханого з довгостокових поїздок, проте кожного разу це відчувалося по-новому. І хоч на обличчі ці емоції не відображалися, усередині вони вибухали найяскравішими фарбами і відчуттями.

 Нарешті цей транспортний засіб спинився, знову кутаючи місцевість у короткочасну тишу, готуючися до висадки пасажирів. Й ось двері до потрібного вагону відчинилися, і, звісно ж, першим з них виглянув світловолосий, трохи втомлений з дороги, але усміхнений Бокуто. Його такий коханий Бокуто.

-Акааши!

-Бокуто… Я настільки радий бачити тебе

-І я, і я тебе, моє совеня

 Волейболіст буквально зістрибнув зі сходів, які сполучали вагон і перон, і, однією рукою тримаючи валізу, а другою олімпійку, попрямував до свого хлопця. Його тіло випромінювало тепло й дитячу радість. І, коли він нарешті торкнувся Кейджи, обійняв його, відчув цей звичний аромат кави, його тіло відкинуло ту напругу стомленості.

-Не хочу більше нікуди їхати без тебе, – прошепотів Котаро, цілуючи його щоки.

-Але ж я завжди чекатиму тебе, буду, наскільки це можливо, поруч, і, – хлопець взяв та накинув на його плечі, котрі прикривалися однією лиш футболкою, олімпійку, – тобі краще берегти себе, я ж завжди зможу відсварити тебе, якщо не будеш дбати про своє здоров‘я

-А ці сови за своє, як завжди. Привіт, Акааши, – сказав один з команди Котаро, спускаючися на перон.

-Привіт, ви молодці. Чекатиму наступних ваших ігор, – промовив Кейджи, визираючи з-за плеча Котаро, – Так тримати, хлопці

-Ой, дякую, дякую, приємно, та і до зустрічі вже, за нами приїхали

-Бувайте

-До тренування! – крикнук Бокуто, обернувшися до них обличчям, – Та й ми підемо

 Взявши Кейджи за руку, Бокуто попрямував до виходу, за яким й припаркував своє авто його хлопець. Ці кілька хвилин він невпинно перемовляв пережиті емоції та події, про те, з якими командами було складно, а з якими легше. Досягаючи найвищих точок, він сильніше стискав їх долоні, на що Акааши привітно посміхався. Йому ж не потрібно було говорити ні слова. Він уважно слухав монолог коханого, уявляючи пережите ним та розуміючи, що нарешті вони знову разом, один біля одного.

 Вартувало їм лише сховати речі спортсмена до багажника та сісти, як завжди теплі долоні Котаро торкнулися щік Акааши. Він кілька митей дивився в кохані очі, а потім торкнувся його губ своїми. Його ніжний поцілунок в один момент заполонив увесь Всесвіт та змусив Кейджи торкатися його одягу та тіла. Суперечки тут були неможливі, бо кожен неймовірно сумував.

-Давай хоча б до квартири доїдемо, – відірвавшись від солодкої спокуси, прошепотів Кейджи.

-Ух, добре. Але я так сумував! – і Котаро ще раз притягнув коханого до себе.

 Коли вони нарешті заспокоїлися, Бокуто комфортніше влаштувався на сидінні, повернувши обличчя до хлопця. Він зосереджено заводив автомобіль, перевіряючи й сповіщення в телефоні. Тільки починало повноцінно світати, тому вулиці заполоняло рожево-помаранчеве світло. Нарешті вони відчинять двері квартири удвох.

 Кейджи ввімкнув спокійний плейлист у половину гучності. Він продовжував слухати розповіді Бокуто, поки той не замовк. Хлопець обернувся, зацікавившися, що так привернуло його увагу, що той відволікся, але побачив лише миле обличчя, котре спокійно заснуло. «Певне, не спав всю ніч». І у цьому Кейджи був правим: волейболіст не засинав цієї ночі, бо хотів уже зустрітися з коханим. І нарешті це відбулося.

 Це викликало посмішку, котру складно було сховати. Та і не потрібно було, бо тільки цей хлопець міг викликати такий шквал емоцій у Акааши.

-Як же ш міцно я кохаю тебе, – пролунало в долоню, бо це не потребувало розголошення; вони кохали один одного щомиті.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь