як тільки пролунав дзвінок на перерву, з класів масово почали випливати учні. саме випливати, адже всі вже були зморені уроками і нескінченними нотаціями вчителів:
«у вас на носі ЗНО, а ви байдики б’єте! »
«а там калькулятора не буде, рахуй самостійно! »
«як це ти не знаєш стиль “Кайдашевої сім’ї”? Боже правий, та Нечуй-Левицький в труні перевернувся від цього! »
будемо чесними, ніхто не звертав уваги на ці, здавалося б, нескінченні зауваження вчителів.
вийшовши з кабінету фізики після чергової лабораторної роботи, Ерен прямував до класу Мікаси, бо ще на минулій перерві домовились, що на великій – тобто цій – вийдуть на свіже повітря прогулятись, доки є час.
зупинившись біля кабінету мови і літератури, Ерен дістав свій телефон і ліниво гортав стрічку інстаграму, навіть не вникаючи в сенс постів чи історій.
— привіт, довго чекаєш? вибач, мене затримав вчитель, але я спішила, як могла — Мікаса з’явилася поруч з ним так раптово, що Ерен, зациклюючись на телефоні, злякався її неочікуваній появі.
— привіт, Міко. та ні, не довго, мене самого затримали на фізиці. їй щось знову не сподобалось у моїх вимірах. на цей раз я навіть у Арміна подивився – у нас все було однаково! фізичка просто жаба. — останню фразу Ерен пробубнів собі під ніс, сподіваючись, що його ніхто не почує.
Мікаса закотила очі:
— можливо, вона й має упереджене ставлення до тебе, але і не безпідставне. зламати шкільний барометр – це треба вміти, Ерен.
— він просто випав в мене з рук, скільки раз пояснювати?
підійшовши до виходу з школи, Ерен, як справжній джентльмен, пропустив Мікасу. та тільки хмикнула йому у відповідь.
— ну, і куди підемо?
— я думав у парк, все одно перерва тридцять хвилин, встигнемо.
— а Армін з нами не йтиме? — світловолосий хлопчик завжди ходив з Ереном і Мікасою. вони змалечку дружили разом, тож і зараз нічого не змінилося
— е-е-е, ні, у нього якісь справи виникли, тому він сьогодні не прийде — Мікаса помітила, що Ерен сьогодні був якийсь знервований, але нічого не сказала йому про це. «у всіх бувають напружені дні»
дійшовши до парку, друзі сіли на лавку і насолоджувались теплими травневими днями, коли сонце вже гріло, але не пекло, тому на дворі хотілося знаходитися цілими днями.
між Ереном і Мікасою тягнулася тиша. але хм було комфортно мовчати один з одним. просто сидіти і мовчати для них не було чимось незручним чи некомфортним. ця тиша здавалася заспокійливою, вона вважалася правильною
— як твої справи вдома? — Мікаса перша порушила тишу. вона знала, що інколи запальний характер Ерен викликав сварки у його сім’ї, особливо з батьком
— вже набагато краще. я намагаюсь стримуватися, а батько намагається не чіплятися до мене через якісь нісенітниці, тому все, наче, добре.
після цього діалогу знову виникла тиша. але якщо Мікасі вона здавалась спокійною, то Ерен весь час чимось переймався, думав над чимось своїм.
— Ерен, з тобою точно все-
— Мікасо, мені треба тобі зізнатися — все таки Ерен не витримав. декілька місяців тому він зрозумів, що йому подобається Мікаса. подобається не тільки як подруга, а й як гарна дівчина і цікава співбесідниця.
— я слухаю тебе, Ерен
— коротше, я уже декілька місяців думав над дечим. може тобі це здаватиметься безглуздим, але я відчуваю до тебе дещо інше, аніж просто дружбу — ці слова змусили дівчину здивуватися: що ж тоді він відчуває? — я розумію, що ми вже давно знайомі, і що це дивно, що думати про це я почав тільки зараз. і мені так соромно за те, що раніше я був таким сліпим йолопом, що не помічав цього. — Мікаса почала переживати. хлопець не казав про речі прямо, лише «це», лише завуальвано, і це насторожувало. — не хочу здаватися якимось збоченцем, але я все більше почав ловити себе на думці, що думаю про тебе не як про подругу дитинства, найкращу подругу чи вірного товариша. — Ерен так захекався, ніби щойно пробіг марафон — коротше, Мікасо, те що я хотів тобі сказати – ти мені подобаєшся. не як друг, не як співбесідниця, а як дівчина. та я не впевнений, що мої почуття взаємні, тому не казав це так довго, але я вже не можу мовчати. я розумію, якщо ти не відчуваєш того самого до мене тому-
— Ерен, — хлопець підняв голову на Мікасу. та дивилась на нього приголомшено. вона до останнього думала, що це якийсь жарт, що її друг програв комусь бажання, що він просто глузує з неї. не може ж бути, щоб її почуття до свого друга були взаємними. дівчина до останнього не вірила в це, та слова Ерена звучали настільки правдиво, що вона почала у це вірити — ти справді так думаєш? ти не жартуєш?
— ні, я кажу це від щирого серця, — помітивши задумливість на обличчі дівчини він швидко додав — але я зрозумію, якщо ти не відчуваєш те саме. ми можемо забути про цю розмову і-
— я не хочу про це забувати — Мікаса підняла свої очі на червоне, мов рак, лице Ерена — насправді, я теж відчуваю до тебе те саме. та я не була впевнена, що цікавою тебе, тому і мовчала. до того ж, в твоєму оточенні були дівчата гарніші за мене, через те я і не думала, що цікавлю тебе, тому..
від цих слів Ерен отетерів. тобто весь цей час його почуття були взаємні? не давши закінчити Мікасі свою думку Ерен швидко накрив її вуста своїми. спочатку дівчина не могла втямити, що саме трапилось, але коли вона зрозуміла, то заспокоїлась і ввірила себе у руки хлопця. цей поцілунок був без будь-якого підтексту – вуста Ерена зминали Мікасині ніжно, ніби вона от-от могла зникнути, розтанути як солодка вата. та все ж вони були вимушені перервати ці миті насолоди, бо в їхніх легенях почав закінчуватися кисень.
відірвавшись, обидва підлітки виглядали так, що сам сеньйор помідор міг позаздрити їхнім червоним обличчям.
— Мікасо, ти справді думала, що з усіх дівчат в моєму оточенні я зміг би знайти когось кращого, ніж ти? — Ерен взяв дівчину за руку, погладжуючи її долоні
— мабуть, так. просто скільки я дивилась на них і на себе – не могла зрозуміти, що в них є такого, чого немає в мені
— ніколи. чуєш, ніколи так більше не думай! ти найкраща з усіх моїх знайомих. тільки ти знаєш мене настільки добре, що я, мабуть, сам не знаю так багато про себе — хлопець обійняв дівчину, погладжуючи її по спині.
вони просиділи так декілька хвилин, а потім пішли до школи. весь шлях вони тримались за руки, скріпивши їх в замок. дійшовши кожен до своїх класів, підлітки густо почервоніли, ніби не вони декілька хвилин назад зізнавалися один одному в симпатії
— ну, тоді може зустрінемось після уроків? якщо хочеш, проведу тебе до дому — Ерен ніяково почухав потилицю
— звісно, чому ні? все одно живемо по сусідству
— ну, тоді до зустрічі після уроків
на прощання Мікаса швидко поцілувала Ерена в щічку, і доки той стояв мов стовп від цієї дії, дівчина швидко пішла до свого класу.
відсьогодні їм не треба буде переживати, що сказати, аби не видати своїх справжніх почуттів. тепер вони знатимуть, що не одинокі в своєму бажанні бути один з одним.