Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

35-38 ЗАКЛЮЧНІ ЧАСТИНИ

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Метью

Виспані, ситі й задоволені вирушаємо в дорогу наступного ранку. Я поривався викинути акційні товари, а Нейт їх відвоював, сказавши, що то марнотратно, і запхав презики, змазку і, о сором(!) ненависну грушу в сумку.

Асфальтна стрічка легко лягала під колеса. Кількість придорожніх забігайлівок і заправок не відкладалася в пам’яті, зате там осідали наші з Нейтоном розмови: його улюблені пісні, страви та місця, які він був би не проти відвідати. Я продовжував вивчати мого хлопця, і сам розкривався перед ним, підспудно боячись десь схибити. Найчастіше Нейта виводило з себе моє пофігістичне ставлення до цінників та «викидання» грошей. З нашою матеріальною нерівністю я нічого не міг вдіяти. Доберемося до Вегаса, дам йому гідний оклад у казино і сподіватимусь, що економістський заскок пройде сам собою.

Тішило те, що неприємних інцидентів із ночівлями у нас більше не виникало. Через те, що право вибору готелів я залишив за собою. Мій фермер попервах бурчав про дорожнечу, але швидко перейнявся тим, що двоспалка була застелена чистою білизною, вишколений персонал пальцем у нас не тицяв, а сніданки з вечерями приносив у номер.

Природно, що на Нейта наклала відбиток психологічна травма, через що деякі речі він тлумачив невірно, пропускаючи їх через призму своїх підозр та страхів. Я ж намагався висвітлити для нього справжній стан справ. Зрештою, в Америці живемо, а не у відсталому Ірані, де викритих в одностатевому зв’язку вішають.

У деяких містечках ми затримувалися аби погуляти вулицями чи відвідати маленькі музеї, експонати яких мали історичне значення хіба що для місцевих жителів. І ніде на нас — двох хлопців, які жартома стикаються плечима або беруться за руки, з моєї подачі, сторонні не звертали уваги. Поступово Нейту почало це доходити. Наприкінці тижня він перестав зашугано озиратися на всі боки, коли ми робили зупинки, і затинатися, спілкуючись з незнайомими людьми, такими як продавець у магазині чи портьє. Набуття душевної рівноваги позначалося на Нейтоні, і як наслідок на наших сексуальних стосунках, сприятливо.

Ночі були сповнені смішками: «Не чіпай, лоскітно!» Тихими та вимогливими проханнями: «Повтори» та «продовжуй». А також безліччю безсловесних жестів, поцілунків та доторків, які дозволяли зрозуміти, що подобається твоєму партнеру.

Не треба було бути великим мислителем, щоб зрозуміти — Дарнел марить мінетом у моєму виконанні. Щоразу цілуючи його торс я опинявся нижче — носом до стоячої в повний розмір проблеми. Нейтон підштовхував мене, гладив по волоссю і щоках, проте вголос не просив, можливо соромлячись або боячись зустрічного прохання. Я опирався недовго. Обіцяв — отже виконаю. Однак перша спроба успіхом не увінчалася… Щоправда, з якого боку подивитися.

Стартонув я азартно: лизав, смоктав, старанно оберігав ввірений моїй турботі орган від зубів. Я млів від стогонів, що видавав Нейт, від шалених, захоплених поглядів, спрямованих на мене, і від своєї влади над ковбоєм, який не поступався мені в силі. Його чуйність і самовіддача надихали на нові звершення, на чому я й погорів — забув про триклятий блювотний рефлекс. Відсторонитися встиг, стриматися — ні.

Скрушно матюкаючись, я прибирав з підлоги брудні наслідки свого прорахунку, а Нейт всупереч всьому засмученим не виглядав і навіть настрій не втратив. Дочекавшись мого повернення з ванної кімнати, він вручив мені втішний приз — своє тіло. І я нарешті взяв Нейта на зручному ліжку під шелест кондиціонера, а не в полі під осіннім вітром.

У готелі поблизу кордону Колорадо ми проводимо три дні. Дарнел погоджується, що йому слід поберегтися, щоб сторонній погляд чи почуте на заправці краєм вуха слово не викликало панічної атаки. Спостерігаючи за хлопцем пильніше, ніж зазвичай, роблю собі зарубку на згадку, що після пасивної ролі він стає начебто вразливішим і податливішим, що його надмірно дратує. Нейт то незграбно тулиться до мене, то спалахує сірником і обурюється, що ставлюся до нього як до дівки, всього через невинну фразу, що мені подобається з ним цілуватися. У Нейтоні живе установка, що «добившись свого» я ​​перестану бачити в ньому рівного собі і кину. Стійко зношу його необґрунтовані нападки чудово бачачи, що за ними стоїть «боягузлива» агресія. Укуси на випередження продиктовані бажанням Нейта захиститись. Все ж таки не дарма вдома я шерстив сайти з психології, дещо осіло в мозку і приносить користь. Впізнавання описаної у книзі «поведінки жертви» не дає зірватися і відповісти грубістю на грубість. Обхоплюю Нейтона за талію та підтверджую раніше мною сказане дією. Розірвавши поцілунок переконливо вимовляю:

— Я знаю, хто ти. — Притискаю руку до його ширінки, — відчуваю. За мною боржок, — підчіплюю замочок «блискавки» і тягну вниз.  — Віддати?

Зіниці розширюються, дихання частішає, бойові дії скасовуються. Знаючи слабкості людини нею можна рулити. Або розрулювати неприємні ситуації.

Тісню хлопця до ліжка, опинившись до нього впритул стягую з Дарнела штани разом із трусами і штовхаю, щоб сів. Сам опускаюся на підлогу.

— Нуссс… приступимо…

Недавня наука не пройшла даремно. Шаблековтача з себе не корчу, член язиком спрямовую за щоку. Швидко набігаючу слину доводиться часто ковтати, через що ніяк не вдається зловити рівний ритм. Нейт, здається, цього не помічає і на його збудженні моя невмілість не позначається. Однією рукою він комкає покривало, другою, то стискає мені плече, то заривається у волосся. Я вдячний, що він не намагається насадити мене глибше. Хвилин через п’ять щелепа втомлюється і починає боліти. Обхоплюю долонею мокрий від слини стовбур, який не поміщається в роті, і переводжу всю свою увагу на набряклу голівку.

Вдаряю по солонуватому чупа-чупсу язиком і заробляю синець на руці. Пальці Нейта спазматично стискаються на тому, що опинилося поблизу, і хлопець видає низький стогін. У мене волоски на шиї стають дибки і власний член рветься зі штанів на волю. Дилеми, подрочить собі або довести до екстазу партнера, не стоїть. Нейтон у мене в пріоритеті, про себе подбаю пізніше. Під моїм язиком його самоконтроль тане. Нейт рефлекторно починає підкидати стегна, і я притискаю його назад до ліжка. Не можна допустити, щоб повторилася вчорашня історія. Губи втрачають чутливість від тертя, але я не зупиняюся доки з грудей Нейта не виривається хрипке:

— Стій… Н-не можу більше…

Подумки подякувавши коханця за попередження, ковтати сперму я не готовий, піднімаю голову і зрушую кулак від основи ближче до почервонілого капелюшка члена. Рухаю рукою і від переповнюючих мене почуттів, кусаю Нейтона біля коліна. Він здригається з протяжним «ааа!» Злякавшись, що завдав білю, відсмикуюсь, і отримую струмінь прямо в око.

— Бля! — запізно прикриваюся п’ятірнею. — Розплата наздогнала героя.

— Нагорода! — валиться на бік Нейтон. — Я випадково… Не цілячись! — він заходиться сміхом. — Ти сам мене спровокував, — тре відбиток моїх зубів, що наливається почервонінням.

Ловлю його руку своєю, забрудненою його ж сім’ям.

— Я не спеціально кусав… Накрило, від твого вигляду…

Нейт обриває сміх і не виявляючи гидливості цілує мене в губи та обіймає за шию.

—  Ти не уявляєш, що це для мене означає, — вимовляє він, гладячи мене по потилиці.

— Здогадуюсь, — стиха відгукуюсь я, мліючи від ніжності.

— Ой, що ж я тебе тримаю? — зніяковіло відсувається Нейт. — Іди вмийся, а я обід замовлю. Спускатися в ресторан ліньки. І ти незадоволеним залишився, — витримавши паузу, договорює він.

— Так би й сказав, що в тебе плани на моє праве око, — скалюсь я, після чого кидаюся тікати.

***

Остаточне посвячення у геї отримую, коли до Вегаса залишається один переїзд. На той час наш «похідний набір збоченця» — кишеня сумки зі спецзасобами, поповнюється другою клізмою та загоювальною маззю, купленою Нейтоном «про всяк випадок, а не тому, що ти мене порвав». Бачачи, як ґрунтовно мій супутник підходить до справи, я давлю своїх тарганів, які твердять, що мерзотна процедура не гідна справжнього чоловіка і привчаю себе до думки про зло, яке принесе благо. Робить же Дарнел промивання заради мене, отже і я повинен перестати психувати і затискатися. Рівність між нами не повинна залишатись порожнім звуком.

Як багато приємних і не особливо речей, що відбуваються в житті, моя «година Х», б’є по тім’ячку раптово.

Піднявши повіки вранці потрапляю в полон карих очей. Спершись на лікоть Нейтон пильно дивиться на мене.

— Що? — цікавлюсь, не в змозі навіть моргнути.

— Не можу перестати думати про… одну штуку.

Його палець лягає на мої губи, окреслюючи їх, і я ковтаю пересохлим горлом. Води б сьорбнути, а потім продовжити. Зберігаю мовчання боячись зруйнувати момент недоречним проханням. Хлопець зосереджений, наче вирішує арифметичну задачу. Відволікаю його від праці, дряпнувши зубами подушечку пальця, та із захопленням спостерігаю, як смикається кадик Нейта і на секунду опускаються вії.

— Мет… — розгублено, ледь не жалібно вимовляє він, проводячи рукою по моїй задрапованій тонким простирадлом дупі. І я розумію, що «поспішати нікуди» і «своєю чергою» настало набагато раніше, ніж ми обидва припускали. Я можу дати задній хід, мені навіть хочеться зупинитися, але проявивши малодушність, я підірву фундамент спільного майбутнього. Впаду в рейтингу довіри Нейтона та самоповаги. Чого аж ніяк не можна допустити.

— Можна?.. — палюче-гаряча долоня стискає сідницю.

— Усе, чого забажаєш.

Нейт, ніби закріплюючи своє верховенство, атакує мій рот наполегливим поцілунком.

Підкоряюся. Відкидаюся на подушку і обіймаю хлопця, що навис наді мною.

— Колешся, — повідомляє він, ковзнувши по підборіддю.

— Сходити поголитися? — роблю рух ніби збираюся підвестися, і зігнувши ногу зачіпаю те, що чекати не звикло. Бля, як це в мене поміститься не уявляю.

— Обійдуся, — пирхає в шию Нейт, притискуючи мене до ліжка і спускаючись поцілунками нижче. — Чи шукаєш привід зупинитися? — він завмирає, і я обплітаю його стегна ногами.

— А може, ти?

Тремося носами, а після взаємного «ні» зустрічаємося губами, щоб більше не перериватися.

З розкинутими в боки ногами і валиком із покривала під задом почуваюся безглуздіше нікуди. Напевно виглядаю, як жаба, що потрапила під колесо. Наштовхуюся на погляд Нейта і ділитися порівнянням не поспішаю. За темною райдужкою вирує ураган пристрасті. Для нього я точно не жаба. Я щось спокусливе, що він готовий поглинути. Це трохи лякає та сильно збуджує. Зів’ялий було член підіймає голову до стелі. Нейт, натиснувши на коліна, змушує їх роз’їхатися до болючого напруження м’язів, після чого повільно насаджується на мене ротом. Бере неглибоко, але я не можу стримати вигуку. Між нами зник черговий бар’єр і моє захоплення безмежне. Після кількох рухів головою Нейтон, цмокнувши мене в живіт, відходить до шафи.

— Нічого не забув? — роблю натяк я на обслинені обставини, що стоять не повний зріст.

— Змазку, — дістає з надр сумки банку він і повертається до мене, відкриваючи на ходу.

Неслухняною рукою дістаю з-під подушки презервативи, які з недавніх пір завжди тримаються поруч, і кидаю їх до змазки.

Нейтон підповзає до мене на колінах і втягує в затяжний поцілунок.

— Я не зроблю тобі боляче, — обіцяє він, даючи нам обом ковтнути повітря.

«Клянуся, що навіть якщо зробиш, то про це не дізнаєшся», — подумки продовжую я, падаючи у вир темних очей.

Вологе ковзання губ відновлюється. Я чіпляюся за простирадла вмовляючи себе лежати нерухомо, проте виходить не завжди. Нейтон раз відкочується закашлявшись, і зробивши вдих-видих починає з початку. Віддаю йому належне, як для новачка виходить непогано. Дуже скоро до справи підключаються руки: одна поперемінно огладжує то внутрішній бік стегна, то обтискає стовбур, що не вміщується в роті Нейта; друга захоплює мошонку та прилеглу до неї територію. На обережне стискання ніжних частин тіла реагую зітханням і підібганими пальцями на ногах. Коліна самі собою розходяться в боки надаючи Нейту ширший доступ та огляд.

— Так… — схвалює він, проводить язиком від яєць до голівки і всмоктує навершя. Тоді як невидимі мені пальці нахабніють. Натискають і розминають те, чого раніше смів торкатися лише я сам.

Слина, що біжить по стовбуру, лоскоче і холодить, Нейтон же знаходить їй інше застосування. Розтирає по промежині і додавши гелю проштовхує в мене палець. Смикаюся.

Хлопець зупиняється і допитливо дивиться на мене. Злякаю, тоді ініціативу він може більше й не проявить.

— Продовжуй, — силою волі змушую себе розслабитись.

Вторженец проходить глибше, рухається там нарізуючи кола і, начебто, згинається. Дискомфорт проходить швидко, чому неабияк сприяють відволікаючі маневри у вигляді погладжувань і посмоктування. Середній палець приносить відчутний натяг та яскравий спалах. Видавши неперекладне «Мх!» хапаю ротом повітря.

—  Знайшов! — тріумфує дослідник і мене вдруге прошиває солодкою судомою. Рахунок пальців вести перестаю, вигинаюсь, прикусую губи, мну ковдру і безконтрольно мотаю головою по подушці. Нестерпно. Дуже гостро. Терпіти неможливо.

— Зупинишся вб’ю-ю-ю! — підвиваю я, насаджуючись самостійно. Ковбою безумовно подобається, як мене ковбасить від його маніпуляцій, але я не залізний. Витираю передпліччям мокрий від поту лоб і скиглю, що довго не протримаюся.

Вивірені дозовані натискання на простату припиняються, і я дізнаюся, як це — лежати під хлопцем мріючи відчути його член у собі. Розмір, можливі травми та моральне падіння мене більше не хвилюють. «Швидше! Швидше!» пульсує у голові. Порожнеча, що утворилася в середині, вимагає заповнення, а яйця звільнення. Я сам собі здаюся готовим до виверження вулканом. Температура та тиск наростають, у вухах шумить і піт заливає очі. Потрібен лише поштовх щоб вибухнути.  Нейтон розчервонілий і мокрий не менше за мене дивиться впритул і тягне.

—  Ну! — обхоплюю його стегна ногами і підганяю п’ятами, як упертого жеребця.  — Давай же! — вивіряючи силу, кусаю завислого в нерішучості партнера в шию. Він моргає і, спрямовуючи себе рукою, штовхається-таки в мій прагнучий продовження зад. Секундна затримка та член безболісно входить всередину. Рухається наполегливо і правильно, немов вузька порожнина створювалася спеціально під його потреби. Гладжу руки Нейтона, що впираються по обидва боки від мене, його зведені лопатки і спину. Підвестися, аби дотягнутися до його губ немає сил. Я більше не господар своєму тілу і розуму, вони належить спекотній стихії, що їх плавить. Я бачу її в очах Нейтона. Вона циркулює у ньому. Розгойдує його, а Нейт — мене. Він ділиться цією первісною силою, тому що поодинці з нею не впоратися. І я приймаю все, що мені дається. А в якийсь момент розумію, що переоцінив свою витримку, що по самі вінця переповнений тягучо-медовою електрикою. Її занадто багато. До позбавляючого зору та дихання спазму. Так багато… що хочеться ще. І Нейтон солідарний зі мною. Він прискорюється, з ляскотом зіштовхує наші тіла, з’єднує і роз’єднує їх у дикому ритмі, поки я не зриваюся за межу, де втрачаю зв’язок із реальністю. Кричу, не розуміючи, де закінчуюсь я, а де починається Нейт, не знаючи де чиї руки-ноги, і де є тільки шквал вогняного задоволення.

 

Метью

— Ти як?

—  Живий… Наче, — хриплю у відповідь і морщусь, коли з натертого заду вислизає обм’яклий член. — Водички подай, га? — прошу я, не здатний підвестися.

— Зараз.

Дарнел відходить до міні-холодильника, і я мацаю себе між сідниць. Там мокро, злегка саднить і розкрита дірка гаряче пульсує. Чомусь на думку спадає слово «голодно».

— Вибач, я презик забув, — виниться Нейтон.

— Нічого, я б тебе загриз за зволікання з його розкочуванням, — приймаю божественно холодну пляшку і присмоктуюсь до горличка.

—  Мет, мені здалося чи ти відключився на кілька секунд?

— Кха-кха… Н-незнаю… кхх… Голова паморочиться і тіло немов желейне. Дай хоч рушник обтертися, до ванни не доповзу. Нейт, я… справді в тебе перший?

— Чого? Ніхрена собі пред’явлення, — сходить з обличчя хлопець.

—  Не в тому сенсі! Під тобою, — забійно виправляюсь я і заслужено отримую по морді мокрою ганчіркою. — Ти робив все дуже класно, обізнано! Я готовий був кінчити від твоїх пальців, а потім так і зовсім… — тараторю я. — Ти сам сказав, що мене вирубило.

Дарнел сідає з іншого боку ліжка, спиною до мене, і починає одягатися.

— Я не ходив «наліво» заради практики, якщо це тебе турбує, — зло відказує він. — Мене всього лиш заїло на не заподіянні тобі болю. Я інтуїтивно діяв.

Підбираюся до ображеного ковбоя ззаду і влаштовую підборіддя у нього на плечі.

—  Дякую. Вибач. Було круто. Можеш розставити в тій послідовності, що тобі ближча. На тлі того, що ти зі мною творив у мені зародився комплекс неповноцінності. Сумніваюсь, що тобі було хоча б наполовину так приємно лежачи піді мною. Я мелю нісенітниці, бо ти мені мізки витрахав. Кинь свої штани. Краще в душ пішли, потримаєш, щоб я не навернувся.

— З тобою чудово у всіх позах, — цілує мене в підставлену скроню Нейтон, від чого стає набагато легше.

***

Фраза про витрахані мізки виявляється правдивішою, ніж мені б того хотілося. Не можу дивитися на супутника не згадуючи, як мене таранив його член і як мене від цього плющило. Поїздка в машині перетворюється на пекло.

Дивлюся на руки Нейтона, що стискають кермо — уявляю їх на своєму стояку або сосках; на пальці — уявляю їх рух у собі; на торс — було приголомшливо відчувати вагу хлопця на собі. А там, під комірцем картатої сорочки Дарнела, ховається відбиток зубів, і в мене рот наповнюється слиною від бажання оновити слід. Губи Нейта… Блядь! Відвертаюся до бічного вікна. Ерекція не спадає, зад хтиво підтискається, і яйця гудуть. За склом змазаний краєвид. У склі не моє відображення. Там Нейтон охоплює губами набряклу голівку мого члена, а пальцями входить у… Триста разів блядь! Що зі мною відбувається?! Стукаюся об підголівник. Вже не смішно, скидається на одержимість.

— Мет, з тобою все гаразд? — на ногу опускається долоня водія-спокусника, і я підстрибую до стелі.

— Задумався… Злякався, — виправдовуюся я, мало не обкінчавшись.

— Бреши більше. Я пропонував залишитись у готелі ще на добу, ти закомандував їхати, а тепер мучишся, — звинувачує мене Нейт.

— Ніде в мене не болить, — спалахую я. — І до Вегаса лишилося рукою подати.

— Тоді чому крутишся, не перестаючи?

«Тому що мрію нанизатися на те, що ти ховаєш під джинсами».

— Сидіння незручне, — відводжу погляд.

— Угу, подолавши сотні миль ти тільки помітив, — скепсису в голосі непомірно.

— Нейт, кермуй і не вигадуй зайвого.

— Хрін тобі! Стаємо через п’ять миль і сидимо на місці до твого видужання.

Не бажаючи починати сварку беру під козирок, і далі їдемо мовчки, похмуро перезираючись.

Той ненормальний оргазм точно перепалив у мене в мозку важливі запобіжники. Нічим іншим пояснити своє неадекватне бажання підставитися не можу. Поводжуся як сука в тічці: готовий завмерти, піднявши хвіст, і чекати, поки під нього засадять. Хоча ні. Різномасті кобелі не цікавлять. Потрібен єдиний, що підсадив мене на це задоволення. Нікому і ніколи я не зможу зізнатися, що нереально прусь від члена в дупі. Як поведеться Нейтон? Кидаю швидкий погляд на його зосереджений профіль. Я нещодавно міркував про його слабкості, а насправді Дарнел може застебнути на моїй шиї нашийник і водити за собою на повідку.

А раптом про мій бзік пронюхають сторонні? Від думки робиться недобре, і я прочиняю вікно, щоб ковтнути повітря. Мій батько помітна фігура у гральному бізнесі. Передбачалося, що я стану гідним носієм прізвища Саліван. Недоброзичливці у таких людей були і будуть. Наша сім’я завжди знаходила, що їм протиставити та чим заткнути. Але це було до того, як я ліг під Нейтоном. Мені перед самим собою соромно зізнатися в цьому факті, а згадай про це хтось чужий, і я буду морально знищений.

Ох, бідні Нейт і Аарон, тепер їхні страхи та поведінка для мене кришталево ясні та зрозумілі. Яким же я був придурком, коли кричав на друга, який переживав такі ж метання. На жаль усвідомлення ступеня власного мудацтва, не зменшує моїх переживань.

Непоказному мотельчику на горизонті радію, як потопаючий острову. Проведи я в салоні авто на п’ять хвилин більше, то почав би істерити на повну силу.

 

Нейтон

Безіменний мотель зовсім крихітний: дюжина номерів, стоянка на десяток автомобілів і магазинчик із сухпайками та автоматом содової. Мій мажор кривиться, проте не заперечує. Він взагалі тихий і насуплений, що, знаючи його натуру, можна прирівняти до нездорової поведінки.

— Я за ключем, — жваво вискакує з машини Мет, наче йому важко перебувати в моїй компанії.

Луплю кулаком по спорожнілому сидінню. Нетреба було схиляти Салівана до пасивної ролі. Говорить він одне — щоб не образити, а насправді бачити мене не може. Витає десь у хмарах, судячи з наморщеного чола — в грозових, і мовчить, як води в рот набрав. Далі гірше. У оплаченій Метью кімнаті два ліжка, вузькі й приземкуваті, схожі на кушетки, їх розділяє журнальний столик.

— Куплю перекусити, — я беру портмоне, сподіваючись, що за час моєї відсутності Мет зробить перестановку. Меблі масивними не виглядають, зрушити ліжка можна самотужки, було б бажання. Проте повернувшись із булками, чіпсами та пакетами яблучного соку переконуюсь, що його немає. Мет лежить поверх казенного коричневого покривала відвернувшись до стіни, і вдає, що спить. Вивантаживши покупки на стіл, ховаю руки в кишені, щоб приховати їх тремтіння і звертаюся до спини напарника по подорожі:

— Мені зняти окремий номер, щоб ти міг побути на самоті, чи одразу повертати назад на ферму? До Вегаса двісті тридцять миль — дістанешся автобусом. Я запитав менеджера, рейсові тут по шість разів на день зупиняються.

— Навіщо назад? — інтонація мені лестить і частково заспокоює.  — А як же я? Ми, Нейте? — Мет рвучко розвертається і на його обличчі відображаєится страх.

— Ти з самого ранку сам не свій. Сахаєшся, варто до тебе наблизитися, таїшся від мене. Що мені думати накажеш? Чому не дозволив мені тебе оглянути? Я порвав тебе? Чи тобі не сподобалося бути в пасі? Тоді так і скажи, нічого мене від правди оберігати!

— Краще б порвав ніж так, як ти зробив! — кричить у відповідь Мет, і я категорично нічого не розумію.

—  Як так? — рівніше питаю я. Завіса привідкрилася, смикну сильніше — побачу картину в цілому.

— Від’їбись! — опонент в котре за сьогодні зовсім не по Салівановські відводить очі.  — Словесно! А не… — він махає у бік заштореного вікна. — Не питай.

— Е ні! Так не піде. Занурившись в себе ти нікому краще не зробиш. Із власного досвіду знаю.

— Не хочу тебе вантажити.

— Не вантаж, а поділися тим, що тебе турбує, — підсідаю до нього плечем до плеча.

Губи Мета стискаються в тонку лінію, і він надовго замовкає. Розвертаюся в півоберта і запускаю руку йому у волосся. Намацую шрам над скронею і тихенько його погладжую. Безсловесно вмовляю проявити рішучість. Мет тулиться до долоні, треться об неї. Потім ловить губами пальці: прикушує, лоскоче між ними, збудливо облизує. Мою вільну руку він бере за зап’ястя і притягує до свого паху.

— Ось що мене турбує, — розвівши ноги, він трохи відхиляється назад.

Масажую довгасту твердість, і лизнувши вушну раковину, повідомляю, що знаю чудове заспокійливе.

— Мені потрібна… глибока… закладка ліків… — відгукується Мет штовхаючись мені в руку.

Туго міркуючи, зволікаю з відповіддю. Його лікарська функція іноді вистрибує зовсім не доречно.

— Проблема в тому… — Саліван зупиняє свої рухи, — що ти не зрозумів, про що я. А мені… соромно випрошувати. Оскільки «трахни мене» звучить вкрай не по-пацанські. — Згорбившись, він упирається ліктями в коліна і втуплюється поглядом у підлогу.

Піднявшись, проходжусь туди-сюди номером посилено ворушачи звивинами і складаючи частинки пазлу. Відверте визнання тішить моє самолюбство, але неприкаяний вигляд Мета зводить ефект до нуля.

— Тебе не влаштовує… що тобі сподобалося бути знизу? — уточнюю я.

— Дивишся в корінь, — підтверджує мою теорію співрозмовник. — Якщо про це дізнаються у бізнес-колах, то перестануть сприймати мене всерйоз. Я втрачу авторитет та поваги. Мені хрінова тому, що було занадто добре, і тому, що хочеться повторити. Мене роздирають протиріччя.

Глузування: «Ласкаво просимо до клубу», — залишаю при собі. Замість нього повертаюся назад до страждальця і ​​сівши перед ним навпочіпки беру за руки.

— Про своє особисте життя ти будеш кричати на кожному розі?

— Ні, звичайно, — стискає мої долоні Мет.

— Я теж ні перед ким не збираюся звітувати. І тим паче давати інтерв’ю.

— Моїм батькам доведеться, — повертається на обличчя Мета посмішка.

— Може, відкладемо?

— Ти впораєшся,  — він гладить мене по щоці.

—  Ти теж, — дзеркало його жест. — Тебе не тягне начепити сукню, туфлі на підборах та ліфчик з мереживцями? — дочекавшись смішка, продовжую: — Ні? Вітаю, ти залишився самим собою. Ця велика істина доходить не відразу, і змиритися з нею важко, але нас двоє, Мет. Ми не стали слабшими. Ми дізналися про себе дещо нове, от і все.

— І ми нікому нічого не зобов’язані пояснювати, — доповнює мою імпровізовану промову Саліван на очах перетворюючись на колишнього: задерикуватого, самовпевненого господаря життя. — Ти говорив про очевидні речі. Не знаю, чому мене так депресивно розвезло, — каїться він.

— Емоційне перевантаження, помножене на самокопання. Не у найважчій формі, — з натяком на власну персону говорю я.

— Схоже, — погоджується Метью і тягнеться за поцілунком. — Номер наш і прохання в силі. Може, з другого разу в мене мізки стануть на місце? — переходить він на грайливий тон.

— Обійдешся, — жартома обурююся я. — Вважаю за краще закріпити їхнє теперішнє місце розташування.

***

Нудний та сухий ландшафт. У контраст йому вздовж траси встановлено барвисті білборди, що обіцяють рай, на землі. Приблизно через милю минемо вітальний напис.

Я залишав ігрову столицю Америки спустошеним, втративши віру в себе і людей, а повертаюся повним сподівань, перспектив та кохання. Лас-Вегас оманливий, сповнений ілюзій і підробок, але за кермом сидить моє реальне щастя, яке потребує врівноваження і ощасливлення у відповідь з мого боку. І заради того, щоб витримати баланс, я готовий познайомитися зі старшим поколінням Саліванів.

КінецЬ.

Дякую всім, хто дочитав до кінця 🙂

Викладатися на цьому сайті більше не бачу резону. Переглядів мізер, прочитань незрозуміло скільки, а про коменти взагалі мовчу. Хто захоче, той мене знайде деінде. 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “35-38 ЗАКЛЮЧНІ ЧАСТИНИ



  1. Щира подяка автору за чудових персонажів, за цікавий сюжет та за те, що ви маєте хист до написання історій. Продовжуйте писати, вас цікаво читати!