2

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Юзуру довго розглядала закривавлені й понівечені фото жертв з моторошною цікавістю. Придивлялася до ран, вивчала характер пошкоджень, наскільки це можна було зробити з фото. Уважно прочитала висновки патологоанатома, решту документів проглянула мигцем.
– Я хочу побачити тіла і оглянути місця злочину, – сказала вона, віддаючи папку, – бо на перший погляд здається, що це звичайний серійний убивця, котрий колекціонує органи жертв. Чи, можливо, їсть їх.
– Отже, ти берешся за справу? – вирішив уточнити Кісакі.
– Я лише подивлюся, – вперто повторила чаклунка, – і якщо не виявлю нічого надприродного – одразу ж піду. І ти, Кісакі, забудеш про моє існування.
– А нічого, що жертв убивали у приміщеннях, замкнених із середини? – втрутився Ханма.
– Таке бувало не раз, – відповіла Юзуру, – потім розгадку замкнених приміщень знаходили, а злочинцями виявлялися люди. Ненавиджу людей.
– Я теж, – Шуджі був абсолютно згодний з чаклункою.
– Незважаючи на вашу нелюбов до людей, постарайтеся вияснити, хто їх убиває таким жорстоким способом, – сказав Кісакі, – якщо людина – віддаємо справу поліції. А коли хтось із тіньового світу…
– Доведеться розбиратися, – закінчив Ханма. Тоді звернувся до Шіроюкі: – З чого почнемо, напарнице?
– З того, що ти більше ніколи мене так не називатимеш, – огризнулася жінка. Вона вже йшла до дверей, аби кілька секунд побути без товариства Ханми. – Дам вам час попрощатися.
– Вона мені не подобається, – зронив Шуджі, коли Юзуру зникла за дверима, – не знайшов когось кращого? Чому не Такемічі?
– У нього є напарник, якщо ти забув, – озвався Кісакі, – окрім того, ти морально зжер би хлопця.
– А ця зомбі зжере мене.
– Ви спрацюєтеся, – зробив висновок ельф, – ваша першочергова мета – дізнатися, чи ця справа підпадає під нашу юрисдикцію. Можете починати з будь-чого, я дозволяю свободу дій у розумних межах. І спеціально для тебе, Ханмо, нагадую: люди не повинні знати, що ти маг.
– Чому нагадування одразу для мене? – спохмурнів Шуджі, ходячи довкола шефа. Тетта, котрому це набридло, схопив Ханму за руку. Обидва на мить просто дивилися один на одного. Кісакі притягнув мага до себе за комір сорочки і прошепотів:
– Бо це ти у нас любитель спецефектів.
Ханма засміявся і поцілував ельфа у кутик губ. Навіть якщо Кісакі – похмура ельфійська дупа, Шуджі все одно його любив. Хоч досі не зізнався в цьому.
– Я радий, що ти оцінив мої спецефекти, – сказав маг. Кісакі відвернувся, та Ханма вдоволено помітив, як той зніяковів. Мудрі темні ельфи в емоційному плані були дітьми. Нічого, от позбудеться адептки смерті, а там розбереться, як бути з Теттою. Навіть якщо обом доведеться піти з Тіньового агентства.
В коридорі Шуджі невдоволено спостерігав, як Юзуру спілкується з Такемічі. І чому всі істоти так прив’язалися до чоловіка? Спочатку Манджіро, тоді Шіроюкі, Чіфую, Міцуя. Дивина та й годі.
– Я давно мріяв допомагати людям, – охоче розповідав Ханаґакі. Детектив досі забував про костюми і носив спортивну куртку з джинсами і кросівками. Може, повідомити Кісакі, хай розбереться? – Хоч довго не наважувався піти в поліцію. Тут мають працювати сильні люди…
Почувши слово “люди”, Ханма пирхнув.
– І як же ти опинився в агентстві? – спитала Юзуру, якій дійсно було цікаво.
– Коли я закінчив навчання, мене запросив Майкі, тобто Сано Манджіро, – відповів Такемічі, – він на деякий час облишив посаду керівника агентства, аби залучити сюди більше підходящих людей. Не розумію, що це означає…
Ханаґакі нещодавно став помічником Чіфую Мацуно. І як він досі не помітив котячі вуха Чіфую? Схоже, люди дійсно не бачать очевидного. Такемічі був єдиною людиною, котра працювала серед істот тіньового світу. Його взяв попередник Кісакі, Манджіро Сано – йокай, котрий ще в часи академії подружився з Такемічі. Ханма досі не розумів, чому так сталося. Хоча маг також не розумів, чим йому сподобався отой бундючний ельф-перфекціоніст.
– Юзуру, ти довго? – не витримав Шуджі. Чаклунка неохоче попрощалася з Такемічі.
– Ти вмієш псувати настрій, – кинула вона на ходу, – то які накази від начальства?
– Маємо довести, що вбивства скоєні людиною, і розійтися, – відповів Ханма, – є якісь ідеї?
Шіроюкі спинилася на вулиці.
– Їдьмо на місця злочинів, – промовила вона.
Вони почали з останньої жертви – інженерки Інамури Аяко. Жінку знайшли мертвою в коридорі квартири. Тіло було важко впізнати, бо його ніби звірі пожували. Та аналізи ДНК і порівняння з ДНК родичів показало, що це саме пані Інамура.
Біля опечатаної квартири в центрі Токіо Ханма з Юзуру помітили поліцейського. Детективи підійшли і показали посвідчення.
– Сержант Умідо Чіакі, – представився поліцейський – молодий чорнявий хлопчина. Ханмі вже доводилося працювати з дітьми (так він називав людей, яким було менш ніж 30 років), і маг ледь стримувався, аби не повбивати таких осіб. Та, згадавши, що підпорядковується Шіроюкі, лишив розмови з людьми напарниці. Хай розбирається.
– Нам потрібно оглянути місце злочину, – незворушно сказала Юзуру, на яку хлопчина відверто витріщався. Ханмі це здалося кумедним. Знав би поліцейський, на кого нахабно дивиться…
– З’явилися нові докази? Чи поліція щось пропустила? – допитувався Чіакі, відчиняючи квартиру. – Чи вбивство пані Інамури додали до решти тих загадкових убивств, що були вчинені в замкнених зсередини приміщеннях? Я читав про це і навіть був на місці попереднього вбивства. Тому мій шеф і взяв мене допомагати у цій справі. Отже, тепер і це вбивство переходить до вас?..
Юзуру, котра давно не чула таких довгих тирад, спантеличено дивилася на сержанта. Тоді запитально глянула на Шуджі, який вирішив, що розслідування не таке вже й нудне. Цікаво, як надовго вистачить терпіння чаклунки слухати маячню сержанта Умідо? Ханма досі не збирався допомагати Юзуру у спілкуванні з людьми.
– Ось тут знайшли тіло, – Чіакі спинився посеред широкого коридора. Тут було світло через відсутність дверей. Замість них – арки, що вели в інші приміщення. – Пані Інамура лежала тут, майже всюди була кров. Он бачите, зі стін її ще не відмили. Цікаво, що зроблять родичі з квартирою? Я б тут не жив. Ви знаєте, що у приміщеннях, де сталися вбивства, з’являються злі духи?
– Та невже? – іронічно хмикнула чаклунка, оглядаючи коридор і торкаючись до стін. Ханма тримався біля неї, намагаючись зрозуміти, що вона шукає.
– Так, це правда, – Чіакі ніби й не почув іронії в голосі Шіроюкі. – Моя бабця колись розповідала…
– Сержанте, чи можемо ми з детективом Ханмою оглянути квартиру без вас? – не витримала чаклунка. Шуджі подумав, що міг би спитати м’якше. Але Умідо, схоже, не образився.
– Я почекаю за дверима, – сказав він, – якщо щось буде потрібно – кличте.
Коли поліцейський пішов, маг дозволив собі розсміятися. Юзуру невдоволено пирхала.
– Дідько, невже всі люди такі балакучі? – спитала вона. – А ти міг би відволікти його, а не сміятись у мене за спиною.
– Я гадав, ти сама захочеш поспілкуватися з колегою, – відказав Шуджі, якого потішав поганий настрій Юзуру.
– Який він мені колега? – не стрималася Шіроюкі. Ханма вирішив запам’ятати, що напарницю дратують люди більше, ніж його самого. Що ж, їй же гірше. – А тепер не заважай мені, я маю зосередитися. І ти спробуй щось відчути.
– Що я маю відчути? – маг зник у сусідній кімнаті й почав роздивлятися дрібнички на столі.
– Наприклад, те, що пані Інамуру вбили не в коридорі, – відповіла чаклунка. Здивований Ханма повернувся до напарниці.
– Що, справді?
– Якби ти хоч іноді інтуїтивно використовував деякі аспекти своєї магії, то теж би зрозумів, – відказала Юзуру. Вона все ще торкалася до стіни, де лишилися бурі плями крові. – З тебе міг би вийти непоганий некромант, Ханмо.
– Звідки такі висновки, напарнице?
– Не називай мене так, – огризнулася Шіроюкі, – але, враховуючи твій нестерпний характер, не дивно, що ти обрав магію хаосу.
Питання Шуджі вона демонстративно проігнорувала.
– То де, по-твоєму, вбили жінку? – Шуджі вирішив повернутися до справи.
Юзуру зайшла до вітальні і спинилась навпроти великого полотна, яке зображало безхмарне блакитно-помаранчеве небо з огидними стовбурами на передньому плані. В правому нижньому кутку замість підпису худоджника чорніла людська тінь. Ханма задивився на картину, не помітивши, як підійшов ближче. Простягнув руку…
– Не торкайся, – застерегла чаклунка. Маг відсмикнув долоню і зненацька усвідомив, що стоїть впритул до полотна. – Жінку вбили навпроти цієї картини.
Ханма відійшов і тепер уважніше придивився до витвору мистецтва. Не для того, аби помилуватися, а щоби виявити будь-яку магію чи сліди тіньових істот. Маг відчув, що картина різко перестала йому подобатися. Тепер кольори здавалися надто контрастними і несправжніми, а дерева нагадували монстрів. Застосувавши кілька простих заклять для виявлення чужорідної магії, Шуджі нічого не виявив і був вельми здивований. Схоже, Шіроюкі теж дивувалася, що нічого не знайшла. Адептка смерті проходжала туди-сюди перед картиною і кидала на картину насторожені погляди. Простягала руку в чорній рукавичці, але не торкалася.
– Пані Інамура стояла і милувалася картиною, – тихо мовила Юзуру. Жінка присіла і торкнулася підлоги. – Зненацька щось сталося. Вона ніби померла, проте легені з її тіла вирвали в коридорі.
– Хтось хотів приховати той факт, що пані Інамура померла навпроти картини, – здогадався Ханма.
– Ми маємо її забрати, – чаклунка вказала на картину, – хай перевірять у Тіньовому агентстві, але обережно і не торкаючись руками.
– Ти виявила якусь аномалію? – поцікавився маг.
– У тім то й річ, що ні, – відказала Шіроюкі, – але у мене з’являються погані відчуття, коли я дивлюся на картину. Маємо побачити решту місць злочину. Я хочу перевірити, чи нема там схожих картин.
– Саме час звернутися до нашого сержанта, – усміхнувся Ханма і почув, як зітхає напарниця.
***
Те, що Юзуру не перетворила Умідо на купку праху, було величезним досягненням. Поліцейський за хвилину встиг розповісти про духів, яких, імовірно бачили знайомі його друзів. Тоді двічі продиктував чаклунці свій номер телефону.
– А який у вас номер телефону, пані Юзуру? – невпевнено поцікавився Чіакі, намагаючись не відставати від чаклунки. Ханма робив вигляд, що його тут нема і розглядав наступну квартиру – теж, до речі, простору й заможну. Може, вбивця вибирає тільки багатіїв? Тоді до чого тут картини? – Я міг би вам телефонувати, якщо згадаю щось важливе. Я все-таки теж залучений до цієї справи…
– Де був убитий пан Хірокава? – перебила тираду сержанта Шіроюкі. Ханма знав, що адепти смерті вміють зберігати спокій, але зараз напарниця була вельми роздратованою. Як поліцейський ще не відчув її неприємну ауру? Шуджі знову зробив висновок, що люди не помічають і не відчувають абсолютно нічого.
– Отут, на порозі кухні, пані Юзуру, – слухняно відповів Чіакі, – голова у пана Хірокави, як ви знаєте, була розбита так, що навіть родичі ледь упізнали жертву. А ще у нього вирізали язик і трахею з хірургічною точністю. Хоча решту тіла ніби рвали пазурями…
– Залиште нас із детективом Ханмою, – відказала Шіроюкі, повернувшись до людини спиною.
– Пані Юзуру, може я чимось допоможу?.. – не здавався сержант. Чаклунка стисла долоню в кулак, і Шуджі відчув, що вона от-от використає магію.
А Кісакі ще казав, що Ханма не вміє себе контролювати.
– Пане Умідо, ми обов’язково покличемо, якщо буде потрібна ваша допомога, – втрутився маг, непомітно застосувавши легкий гіпноз, – а зараз ви вийдете з квартири.
– Добре, – коротко сказав поліцейський сонним голосом. Він розвернувся і вийшов, ледь не врізавшись у двері. Рухи чоловіка були в’ялими і незграбними.
Шіроюкі сверлила Ханму одним із тих поглядів, від яких хочеться сховатися.
– Ти міг зробити це раніше, – мовила вона, – і позбавити мене цього базікала.
– Тоді не було б так весело, – відказав Шуджі, знизавши плечима. Юзуру мовчки пройшла повз нього, кинувши наостанок:
– Як ти мене дістав, Ханмо.
– Навзаєм, Юзуру, – маг пройшов за нею, згадуючи, що в академії чаклунка була відлюдницею і говорила ще менше, ніж зараз. Та це було більш, ніж 200 років тому. Жінка тоді не довчилася, а просто зникла. Дивно, як Кісакі її знайшов.
Побачивши у спальні пана Хірокави картину з людською тінню в правому нижньому кутку, Ханма перестав посміхатися.
Це полотно відрізнялося від попереднього. Сірий фон із безліччю рук, котрі ніби виростали з центру і здавалися об’ємними, реалістичними. Маг нарахував десяток кінцівок на передньому плані і вдвічі більше на задньому. Руки тяглися вперед, ніби хотіли покинути полотно і прорватися у світі людей.
– Який божевільний міг повісити таке у спальні? – спитав Шуджі.
– Пан Хірокава помер перед картиною, – Юзуру вивчала приміщення. До картини підходила обережно. – Це сталося так швидко… Помер – і за мить вже лежить на порозі кухні з вирізаним язиком і трахеєю. Серце вже не билося, ніби його силою зупинили. Зіниці ще реагували на світло, мозок намагався функціонувати, як…
– Припини, – невдоволено сказав Шуджі, – ти хоч уявляєш, як звучить цей посмертний опис?
– Як? – запитала чаклунка зі щирим здивуванням.
– Моторошно.
– Ханмо, це майже те саме, що і звіт патологоанатома, – відказала Юзуру, – чи ти і в морг не ходиш?
– Не дивно, що з адептами смерті не люблять працювати, – мовив маг, – ви ж не розумієте, як інші істоти реагують на смерть.
– Смерть – це природне закінчення життя, що тут такого? – Шіроюкі все ще не розуміла напарника.
– От про це я й кажу. Що робитимемо з картиною?
– Заберемо, – одразу вирішила чаклунка, – тепер нам точно доведеться побувати на всіх місцях злочину і вилучити картини. Тоді відправити їх на експертизу. Може, там щось скажуть. Ще ми маємо навідатися в морг. У мене є одна ідея.
– А що, як картин цього художника чи художниці більше, ніж ми виявили? – задав Ханма питання, що турбувало його, відколи маг побачив перше полотно.
Чаклунка довго мовчала, перш ніж відповісти:
– Будемо шукати того, хто це намалював.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: