Офіс.
Місце, де кожного дня вирішується мільйон питань. Де, здавалось би, немає місця для людських стосунків, адже коли на це є час? Якщо вибирати між фліртом із якоюсь леді чи паном, і написанням звіту, кожен неодмінно вибере звіт, адже власник компанії Жан Кірштайн той ще запопадливий чоловік. Від ранку до вечора його голова зайнята тим, як би просунути економіку своєї компанії вверх.
KirCompany — одна з найбільших організацій Елдії, яка базувалась на створенні будівельних матеріалів для експорту в інші країни. Жан не любив продавати товар Елдії, бо президент хотів купити по скидці, бо мовляв: “Твоя калимага знаходиться на території нашої країни, то будь добрий постачати на розбудову Батьківщини по дешевшій ціні”, але Жану це було не вигідно, хоча він, іноді, скрипучи зубами, коли зв’язок з іншими партнерами переривався, або логістика страждала через ті чи інші причини, він продавав президенту у два рази дешевше.
Одного дня справи геть пішли до низу. Людина, яка відповідала за логістику, звільнилася через важкий графік роботи, і всі обов’язки знову звалилися на Жана.
Стук в двері*
— Якщо це не щось серйозне, не відволікайте мене, — відповів Жан, перечитуючи всоте контракт.
Двері відчинилися, і на порозі з’явилася маленька жінка, років 60-десяти. Це була секретарка Жана, Матильда.
— Пане, тільки що я бачила, як з вашого кабінету сочилось щось чорне і страшне —Матильдо, знову твої жарти. Ти зловживаєш моїм відношенням до тебе і дозволяєш собі більше, ніж потрібно, — проговорив Жан, не піднімаючи навіть голови.
Але жінка уже звикла до свого боса, і навіть не зважала на його буркотіння. Вона мовчки, із посмішкою на обличчі, поклала на стіл каву із круасаном та вийшла.
“І чому я її досі не звільнив?” , — подумав Кірштайн, але все ж каву випив.
Матильда була йому за маму. Суворий батько, екс-власник компанії, часто приводив його на роботу, показуючи сину майбутні його володіння. А Матильда ще відтоді працювала у його батька, і часто гралася з маленьким Жаном, коли до його батька приходили бізнес-партнери для обговорення проєкту. Батько пішов на пенсію, а Матильда залишилась. Вона часто розряджала обстановку якимись безглуздими жартами, так думав Жан, і її фірмовий жарт був про “чорну ауру, яка сочилась із його кабінету”.
— Чорт, що ж робити. Не розумію, в чому проблема…чому не достається достатня кількість матеріалу? Все ж добре було…
Голова нестерпно боліла. На годиннику уже була 9-та година вечора. Кірштайн уже не вперше так довго затримувався, але він вважав, що проблеми самі собою не вирішаться. Матильда говорила йому: “Жанчику, тобі потрібно лагідна жіноча рука, яка за шиворот буде витягувати тебе із-за цього проклятого столу. “. Але йому не потрібна жінка. Вона буде лише його відволікати від роботи.
В двері знову постукали. То була секретарка.
— Жан, вам тут прийшов лист. Здається, хтось хоче влаштуватись логістом. Нарешті Ви не будете ламати собі голову…
— Так-так, Матильдо, менше тексту, — перебив він її. Поклади лист на стіл.
Матильда знову з посмішкою мовчки зробила це і, побажавши хорошого вечора, пішла додому.
Кірштайн взяв в руки конверт. У місці, де пише “адресат” було ім’я: Мікаса Аккерман.