У тиші, сидячи в порожньому кафе, Мадлен пила свою ранкову каву. Шерлок з Ватсоном пішли чи поговорити чи чорт їх знає, їй справи не було. Дівчина приховала косметикою наслідки вчорашнього, і ні синців, ні розбитої губи ніхто вже не роздивився б. Чоловік у формі кухаря, що часом снував туди-сюди дивно на неї поглядав, приховуючи ворожість. Але це її слабко турбувало. Ці хвилини тиші Мадлен взагалі ні про що не думала. Ні до чого справи їй не було. Нехай хоч двадцять хвилин її свідомість відпочине від тривожних думок та головоломок. Кава приємна, нехай уже давно і не бадьоряча, розливалася дивним ароматом. Чулося биття власного серця. Чи хотілося лягти спати далі, чи сховатися від усього. Вона сиділа ніби уві сні, розслаблена і наче ватна.
-Ходімо зі мною.- пролунало десь ззовні.- Ти мене чуєш?
Жінка прийшла до тями і відірвавши погляд від горнятка, подивилася на порушника спокою. Поруч стояв детектив.
-Що? – Запитала ще трохи розсіяно.
-Ось твоє пальто,- сказав і простягнув верхній одяг.- Підеш зі мною.
-Дай мені хвилину.- відповіла відсторонено і прийнявши пальто, накинувши його на плечі, вийшла надвір.
Злегка зіщулилася на холодному повітрі. Вдихнула на повні груди і закуривши цигарку глянула в небо.
Слідом за нею вийшов і Шерлок. Теж підпалив цигарку. Встав поряд.
-Навіщо мені з тобою йти? Візьми Ватсона. – зітхнула стомлено.
-Це таке огидне похмілля або в тобі завелася журба? – Запитує на подив без підколу.
-Візьми Ватсона.- втікла від відповіді, повторивши.
-Він не може. Ми з ним трохи в сварці. – знизує плечима чоловік.
-Ясно.- Видихає дим у небо.
-Так ти підеш?
-Що від мене буде потрібно?
-Слухати, казати. Я не звик тинятися один.
-Дарма, в цьому багато плюсів. Але гаразд, Холмсе, підемо, поки ти мені не набрид.
Двоє вийшли за межу поселень. Зробили крок у красиві але холодні пейзажі. Детектив вів її до величезної кам’яної брили, що нагадувала швидше скелю.
-Заберемося туди.- Вказав на піднесення.
-Сподіваюся твій брат за це доплатить. – фиркнула плетучись слідом.
Чоловік проігнорував словесний випад.
-Якщо ти вирішив, що після вчорашнього винен мені побачення, то заспокойся. Я вже й забула, що бачила тебе вчора.- бурмотить дівчина, піднімаючись схилом.
-Я не пригадую, що вчора було. – Збрехав спокійно. – Так що це явно не побачення.
-Чудово. А то я вже розхвилювалася. – Розтягла губи в іронічній посмішці.
Їхній шлях закінчився на вершині. Звідси відкривався вид майже на весь Баскервіль.
-Мінне поле.- Шерлок вказав у далечінь.
-І що мені робити із цією інформацією?
-Запам’ятати, і не потикатися туди. – Похмуро обернувся до неї.
Дівчина зітхнула, сіла на великий камінь і підперла щоку рукою. Глянула на Холмса.
-Спасибі тобі величезне і чисте від щирого серця, дай Бог здоров’я тобі і твоїм близьким, якби не ти, я б не розгледіла десятки табличок навколо нього. Я дурна, думала це пірати…
-Господи, помовчи хвилину.
-Ти сказав що від мене потрібно говорити та слухати. Я й говорю. До речі, можна питання?
-Задавай. – Киває детектив, відвернувшись від горизонту і дивлячись на неї.
-Так що мене видало тоді? Це важливо. Я мушу знати де слабина. Від маскування залежить моє життя, так що напружуй пам’ять.
Чоловік зітхнув повільно, але все ж таки почав:
-Ти прикинулася мусульманкою суворих правил. Тут рідко бувають люди цього віросповідання. Не те щоб я упереджений, але молода жінка, ввечері зовсім одна…
-Все ж таки це не дає стовідсоткову впевненість. Могло бути й так.
-Парфуми. Ти їх не змінила. Вони в тебе дивні, чорт знає звідки привезені і як називаються. Я відчув їх і сумніви пропали.
-Чудово. Тоді куплю пару різних парфумів про всяк випадок. Дякую, ти допоміг.
– Від кого ти ховаєшся? – Шерлок глянув на неї зосереджено.
Тепер настала її черга тягнути час до відповіді.
Мад підвелася і підійшла до краю. Зирнула вниз, оглянула краєвиди. Укуталася щільніше у своє пальто, ховаючись від вітру.
Холмс мовчки спостерігав за нею. Вивчав рухи, жести. Вдивлявся у деталі. Напевно, не відповість, але може хоч сам щось зрозуміє.
-Ми давно вже обговорили, що це справа моя та Майкрофта. Якщо він не присвятив тебе, то й мені не треба, – сказала тихо.
-Ти за все тепер відповідальність на мого брата перекладатимеш? – посміхнувся криво.
-Так, це зручно.- Обернулася і посміхнулася у відповідь.
-Я можу сподіватися, що колись мені розкриється хоч мала частка істини? У моїх силах допомогти тобі.
Дівчина знизала плечима. У її погляді він на мить побачив приреченість. Мад не господиня свого життя. Лише інструмент Майкрофта, і це чітко усвідомлює. Чим би їй хотілося зайнятися, якби вона могла сказати “Ні”? Якби змогла відмовитись від усіх вимог? Ким би була? Зникла б з Бейкер стріт, чи їй справді там подобається? Помстилася б йому за грубість?
Запитань надто багато, щоб навіть їх всі запам’ятати.
-Це наркотик, – сказала раптом.
-Що? – Детектив виринув з роздумів про цю жінку.
-Ми хвилин п’ятнадцять уже мовчимо. Я й подумала, що в тебе з версією все так погано. Вирішила допомогти.
Шерлок кивнув головою.
-У цукрі? – Запитав через пару миттєвостей.
-Ні. Точно ні, – заперечливо хитнула головою дівчина.
-Але як тоді інакше? Як ми його використали?
-Їдемо в Баскервіль. Краще шукати там, на цій каменюці відповідей нам точно не знайти.
Дорога для трьох пролетіла майже миттєво. Шерлок і Мад знову розпочали змагання “Хто швидше”. І їм уже не терпілося вискочити з машини та розглянути в Баскервілі все до атомів. Щоправда, Шерлок зажадав умову: ніякого гіпнозу, інакше це шахрайство.
Мад переодяглася у військову форму, начепивши пару якихось орденів і зробила максимально серйозне обличчя.
Майкрофт дав Шерлоку доступ до всього, і, по суті, це вже давало детективу можливість не брати з собою Мадлен, але він не сказав їй. Жінка їхала по-царськи, розташувавшись на задньому сидінні, залишивши Джону переднє. Займаючи це місце напускала собі ще більшої важності.
Щойно вони вийшли з машини, як до них одразу вибіг майор Беррімор і з піною біля рота зажадав пояснень.
-Віддати честь, майоре. – Сталевим голосом замість вітання сказала Мад.- перед вами старший по званню!
Військовий засміявся.
-І Де ж він? – Запитав скептично.
-Перед вами, якщо ви осліпли. – Дівчина гордо підняла підборіддя.
-Ряжена дівка? Так я й повірив. Вам би, міс, каблучками в офісі стукати, а не акторствувати ось тут.
Жінка механічним рухом руки витягла посвідчення і, відкривши його, тицьнула в обличчя майору.
-Про порушення дисципліни та хамство буде доповідано. Ви солдати, а солдати повинні служити. Так що слухати мій наказ – ваш прямий обов’язок.
Беррімор неохоче виструнчився і віддав честь.
-Мені та цим людям буде надано необмежений доступ. Проведіть нас усередину і не трапляйтеся мені на очі в міру можливостей.
Чоловік уже відкрив рота, щоб щось сказати, але полковник його заткнула:
-Ви накази обговорювати надумали?
Провівши їх у будівлю, Беррімор уже збирався йти, як пролунав постріл і жіночий крик:
-Зовсім, курва, подуріли?! – Прокричала Мадлен.
У кутку валялася пристрелена миша.
-Це що миша?! – Не вгавала дівчина.- У вас тут лабораторії і військова база, а по кутах миші бігають?!
Шерлок спостерігав за цим, стримуючи сміх і тішився з того, як раптово спливла її кумедна фобія.
-Щоб до ранку тут жодної цієї тварюки не було, інакше я вас відстороню! — ринула на майора так, що той поспішив запевнити її, що так і буде й зник.
Знову залишилися втрьох. Мад зітхнула і повернула зброю в кобуру.
-Ти була неймовірна, – посміхнувся Ватсон. – Я вже сам мало не повірив, що ти офіцер.
-Будувати з себе військового не так вже й складно. Відібрати манери, додати грубості, насупити брови і готово. – шепнула йому усміхнувшись.
-Ніби ти не робиш цього щодня, – пирхнув Шерлок, крокуючи слідом.
-Він хотів сказати, що ти молодець і він захоплюється твоїм талантом, – сказав Джон.
-Я зовсім не це мав на увазі, – насупився детектив.
-Хіба? – Ватсон іронічно вигнув брову.
-Добре, хлопчаки. – обізвалася Мад.- Шерлок почав бубнити, значить наступний крок це плутатися у мене під ногами. А це лише завадить справі. Так що я піду огляну тут все, і ви час даремно не втрачайте.
Жіночий силует зник за найближчими дверима. Чоловіки пішли далі коридором.
– Ти впізнав її за запахом і очима, – посміхнувся Ватсон.
-Що? – Поглянув на нього детектив.
-Мадлен. Запах змусив тебе запідозрити, але ти ні секунди не заважав, коли перетнувся з нею поглядом.
-Це лише спостережливість. Робота у мене така.
-Загравання в коридорі теж частина твоєї роботи? – хмикнув Джон.
-Та які ще загравання?!
-Поговорив зранку з мимовільним свідком вашої пристрасті.
-Йому здалося.
-Шерлок, у цьому нічого такого немає. Ви давно знайомі, ви схожі, вона тобі ідеально підходить. Та й очевидно, що ви подобається один одному. Просто обидва ідіоти.
Шерлок зупинився і розлючено глянув на друга.
– Вона для мене лише партнер по справах, – прошипів крізь зуби. – Не більше. І ні крапельки мені вона не подобається!
Через годину-другу Мадлен занудьгувала. Вона пройшлася лабораторіями, висловила невдоволення щодо мишей ще парочці працівників. Повдавала з себе командира, подивилася піддослідних і навіть знайшла затишний кут, щоб покурити. Якась холодна підсобка з трубою, що пропускає. Речовина з труби не була газом, інакше Британія втратила б одну військову базу. Насолодившись сигаретою та самотністю, дівчина вийшла назад. Працівники вже розходилися, а отже зараз тут залишиться не так багато ідіотів із безглуздими питаннями.
Світло раптом вдарило їй у вічі неприродно яскраво. У вухах задзвеніло. Картинка перед очима почала трохи плисти. Жінка скривилася і поспішила вийти з цього приміщення, кудись де менше лампочок. Коридор із напівтемрявою ідеально підійшов. Мад притулилася до стіни і заплющила очі, щоб угамувати запаморочення. І тут сталося те, що змусило її серце пропустити удар. Далі коридором пролунав рик. Гортанний і моторошний, а супроводило його жахливе виття. Дівчина відразу повернула голову на звук і страх остаточно заволодів нею. З півтемряви до неї бігла величезна чорна псина. Хаунд. Тягтися до пістолета було б гарною ідеєю, але її скута жахом свідомість не допустила цього. У думках пульсувало лише одне слово “Тікати”. І вона побігла, напролом коридорами. Хотілося зустріти хоч одну живу душу, але як на зло в усіх лабораторіях по дорозі вже давно згасло світло. Пекельна псина вже наступала на п’яти, і Мад машинально вбігла в якусь підсобку без краплі світла. Зачинили двері і вперлася в них спиною, переводячи збите дихання. Тільки їй здалося, що вона в безпеці і може зателефонувати Джонові або Шерлоку, як під її ногами щось зашаруділо. Пролунав бридкий писк. А потім ще й ще. Миші. Багато мишей. Сотні дрібних гризунів копошилися навколо неї. Гризли її чоботи, чіплялися своїми лапками за тканину костюма і підіймалися вгору. Лізли за комір, торкалися її своїми слизькими хвостиками. І Мадлен закричала, що було сил. Почала топтати їх у темряві і скидати з себе. Але їх ставало більше й більше. В агонії страху і жаху дівчина смикнула дверну ручку і вилетіла в коридор, уже не переймаючись присутністю пекельної псини. Вона бігла і на ходу намагалася струсити з себе цих дрібних виродків, рухи яких відчувала всюди на своєму тілі.
Пересилуючи себе змогла відкрити лабораторію, в якій горіло світло і вбігти туди. Їй здалося, що там хтось є і вона не помилилася. На всій швидкості врізалася в Шерлока, який секунду тому був у сказі через відсутність наркотику в цукрі.
-Що таке?! – Він роздратовано схопив її за плечі і струснув, щоб привести до тями.
-Прибери їх! – Забери, – кричала дівчина в істериці. – Забери, будь ласка!
-Кого? – стурбовано відгукнувся Ватсон, якого вона не помітила, пробігши повз.
-Миші! Миші! Всюди! – розплакалася як дівчинка Мадлен, в паніці продовжуючи обтрушувати одяг, на якому нічого не було.
-Вийдіть всі. – Сказав Шерлок.
-Але … – Власниця лабораторії не відчувала бажання залишати своє робоче місце.
-Це полковник Бірн, перевірка зверху. Краще залишити її поки що, – шепнув Ватсон жінці, виводячи її з приміщення.
Двері зачинилися під голосіння дівчини, яка вже у відчаї сиділа на підлозі.
Холмс сів поруч, поклав їй руку на плече.
-Мад, спокійно. Їх немає, – сказав рівним голосом.
-Та як ні?! Ось вони! На мені! – прошепотіла, захлинаючись сльозами.
-Ти під наркотиком. Ти бачиш те, чого боїшся. Дивись, їх немає. – Він провів рукою по її рукавах, демонструючи відсутність гризунів. – Я б вже їх помітив, якби вони були.
Мадлен подивилася на нього сповненими жаху очима, але кивнула.
– Їх немає, – знову сказав чоловік. – Це галюцинація.
Жінка ще раз себе оглянула, але вже тверезо. Гризунів справді не було. Втерла сльози з лиця, придушила плач.
Шерлок не стримав порив і обійняв її, заспокоюючи. Мад віддалася цьому, бажаючи відчути себе хоч якось у безпеці. Заплющила очі, поклавши йому голову на плече.
-Мадлен, дрібна сука, думала я тебе не знайду? – пролунало з-за спини.
Лідія. Це її голос.
Дівчина сильніше втиснулася в детектива і замружила очі ще сильніше. Вчепилася пальцями в його піджак так, що тканина ледь не тріснула.
-Це Лідія. Вона знайшла мене. – прошепотіла здавлено.
-Тут нікого немає, – провів долонею по її спині. – Зовсім нікого. Лише глюк. У лабораторії лише ми. Я і ти. Ні мишей, ні хаундів ні тим більше Лідій.
Мадлен кивнула, наскільки це дозволяло її становище і затихла, мовчки борючись зі своїми страхами.
Просиділи так кілька хвилин, потім Шерлок відсторонив її від себе, глянув у вічі.
-Встати можеш?
Мад кивнула і він допоміг їй підвестися. Усадив на стілець.
-Я … я думаю я вдихнула наркотик, – сказала ще без властивої їй впевненості. – ніяк інакше це статися не могло.
-Зосередься. Де ти могла це зробити? – Він каже спокійно.
-Я курила в одному з кабінетів, там… холодний котрий. Вибач, не можу зосередитись на конкретиці. Голова гуде.
-Цього достатньо. – Усміхнувся чоловік і покликав товариша. – Джон!
Доктор і Степлтон повернулися до лабораторії.
-Джон, напої її міцним чаєм.-детектив вказав на Мадлен.
-Я без поняття де тут роблять чай.- стиснув плечима товариш.
– Я напою, продовжуйте розслідування. – Джекі взяла Мадлен під руку.
Джон та Шерлок проводили жінок поглядом.
-Чому наркотик вплинув на неї так сильно? – Запитав лікар.
-Вона довго його вдихала разом із цигаркою. Ось що маємо.
-Мені шкода Мад. Я злякався лише собаки, а на неї звалилася ціла гора кошмарів, – зітхнув Ватсон.
-Бо тут ти боявся тільки Хаунда, а її постійно супроводжують страхи.
– Її? – хмикнув Джон. – Та вона біса не боїться.
Холмс промовчав. Йому треба було в палац розуму.
У картонний стаканчик налилася вода, яка одразу забарвилася від чайного пакетика.
-І за цими аболтусами наглядає сам полковник? З чого така честь? – Запитала Джекі, сідаючи на стілець навпроти Мад.
-Збіг обставин.- Відповідає вже потроху приходяча в себе дівчина.
Ще тремтячу руку взяла чай і зробила ковток.
-Якщо ви розповісте хоч комусь про те, якою сьогодні мене бачили … – Почала Мад, але не домовила.
-Не скажу, можете не хвилюватись.
-Могли б поторгуватися для пристойності, – посміхнулася дівчина попиваючи чай. – Попросити щось за мовчання.
-Навіщо? Ми жінки маємо триматися разом. Нас і так життя не щадить. А якщо будемо ще один одному його псувати, тоді тільки погіршимо ситуацію.
Мад глянула на Степлтон з вдячністю і кивнула.
Вчена ще посиділа з нею якийсь час, а потім її покликали і вона пішла. Мадлен залишилася сидіти з порожньою склянкою і не наважувалася вийти. Їй було дуже соромно. Піддатися таким емоціям дуже ганебно. Вона розбила образ полковника на тріски, та й власну репутацію холоднокровної людини зіпсувала. А подумати про те, як дивитись у вічі Джону та Шерлоку взагалі страшно. Але й ховатись тут від відповідальності не найкращий варіант.
-Тобі ніде не сховатися, – пролунав з порожнечі голос Лідії.
Мад, що вже тверезо усвідомлює ситуацію, лише невдоволено буркнула:
-Пійшла до біса, хвора сука. Тебе тут нема.
Ні, вона точно ніколи не вживатиме наркотиків, раз у них бувають такі побочки. Так і збожеволіти недовго.
-З ким розмовляєш? – У підсобку увійшов детектив.
-З галюцинацією.- відмахнулася дівчина, уникаючи зустрічі очима.
-Добре, нехай так. Ходімо, нам пора.- подав їй руку.
-Куди ще в такий час? – Зітхнула і встала з місця, проігнорувавши його жест через сором.
Детектив ніяково прибрав руку в кишеню.
-Ми їдемо до яру. Дорогою відвеземо тебе в готель. Досить з тебе на сьогодні.
-Я поїду з вами і це не обговорюється, – сказала твердо.
-Не найкраща ідея.- Накинув їй пальто на плечі.
-Мені потрібно подивитися в обличчя своєму страху, а не ховатися по кутках.
-Це не твій страх. Ти дивишся в обличчя галюцинаціям, а це суттєво знижує рівень грандіозності.
-Заткнися і відвези мене до яру.
Як виявилося, Шерлок не поінформував її з приводу того, що в яру вже знаходився озброєний самовбивця. Добре спільними зусиллями все ж таки вийшло відібрати у нещасного Генрі пістолет. Мадлен підловила його та застосувавши свої фокуси з гіпнозом, змусила беззастережно віддати зброю.
Шерлок почав розмовляти з клієнтом, поки дівчина відійшла до Джона.
-Ти в порядку? Тут цей наркотик усюди, – прошепотів лікар.
-Я вже знаю як він діє. Так що навіть якщо мій зір і слух будуть обдурені, свідомість намагатиметься не вестися на це лайно. До речі, під ногами мишаче гніздо чи листя?
-Листя.- посміхнувся Ватсон.
-Так і думала .- відповідає на усмішку дівчина.
-Мені шкода, що ти зазнала цього кошмару.
-Мені шкода, що ви це побачили.- Знизує плечима ніяково усміхнувшись.
-Послухай, Мад, нехай я і знаю про тебе лиш те, що ти працюєш на Майкрофта і промишляєш незаконними речами час від часу. Можливо, я навіть твого імені справжнього не знаю, але ти мій друг і це більш ніж точно мені відомо. А друзі для того і потрібні щоб підтримати у скрутний момент.
На її очі навернулися сльози і дівчина вдячно кивнувши, сказала:
-Мадлен моє справжнє ім’я. Прізвище ні, це прізвисько отримане в Італії за колір волосся та одягу. Вибач, але я не можу сказати справжнього.
-Мені достатньо і імені. – Чоловік поплескав її по плечу.
-Дякую, Джон. Я не заслуговую на таке…
Вона обірвалася на півслові, усвідомивши, що поки вони з Джоном обмінювалися люб’язностями, в яр спустився невідомий у протигазі, на якого одразу накинувся детектив.
Мадлен потяглася до пістолета.
-Ні, не можна. – зупинив її товариш.
Зброя так і залишилася в кобурі, але лише на мить. Пролунав рик і з темряви вийшла величезна псина.
Людина, з якої Шерлок зірвав протигаз, одразу заволала з вимогою пристрелити тварюку і нікого не довелося довго просити. Мадлен через блискавичну реакцію відразу вистрілила, зваливши істоту мертвою.
-Влучний постріл.- обізвався Лестрейд, десь з-за спини.
-Спасибі.- посміхнулася Мад, не звертаючи уваги на драму, що розгортається, з побиттям винного постраждалим.
Вона дістала цигарку і закурила. У ній буяла злість на цього виродка, якого бив Генрі, але вона стримувалася. Покарає його після, нехай хлопчина відведе душу. Виловить, зачинить в якомусь підвалі, задасть прочухана за моральну шкоду, а далі за ситуацією. Але просто так вона його не залишить.
В раз псина, що виявилася недобитою, подала ознаки життя, і всі переключили увагу на неї, колективно пристреливши вже напевно. Паршивець кинувся тікати, скориставшись моментом. Всі кинулися за ним, але, очевидно, відставали. Тоді Мадлен розлютилася ще дужче. Цигарка впала на землю так і не дотлівши до фільтра. Вона не дозволить щоб якийсь старий виродок зміг втекти від натовпу молодих чоловіків. Але вона не чоловік. Дівчина кинулася бігти що було сил, спритно обминаючи перешкоди. Коли вона повинна була ось-ось схопити втікача, той перестрибнув через невисоку огорожу з колючого дроту і подався далі. Злість вибила з неї розсудливість, і вона не придумала нічого кращого, ніж зробити так само і все ж таки наздогнати його.
-Ні! Стій! – крикнув Шерлок, що біг слідом.
Їй слова детектива видалися порожнім звуком. Тоді пролунав постріл і ногу Мад пронизав біль. Дівчина вимушено зупинилася, що помножило її злість, адже втікач теж застиг на місці зовсім недалеко.
-Холера! Шерлок, ти підстрелив її?! – скрикнув Ватсон.
-Я врятував цій ідіотці життя! – рикнув Холмс.
Дуже іронічно зараз пролунав вибух. Під ногами Франкланда вибухнула міна.
Перші кілька секунд чоловіки по той бік паркану намагалися повернути зору чіткість у темряві, що запанувала після яскравого спалаху, а потім детектив усвідомив, що там, де стояла жінка, її більше немає. Його ніби обдало відром крижаної води.
-Шерлок, навіть не думай. Її вже не врятувати, але ти… – крикнув Лестрейд слідом за Холмсом, що вже біг до паркану.
Чоловік у пальто перестрибнув огорожу та освітив землю перед собою ліхтариком. Шукати довго не довелося. Дівчину відкинуло вибухом назад. Всього за пару метрів від нього. Вона лежала на сирій землі, і незрозуміло було, чи дихає, чи ні. І це змушувало його мучитися від незнання. Шерлок просунувся вперед, намагаючись стати на її сліди. Один обережний крок, другий, третій, ще пару і ось він уже присідає поряд з нею, щоб підхопити на руки. Кожна мить і рух тут збільшував його шанси на героїчну смерть удвічі. Потрібно було негайно повертатись. Ось він з жінкою на руках, і з ледь утримуваним ліхтариком крокує назад тим самим шляхом. І благо в нього це виходить. Джон і Лестрейд упоралися з огорожею, даючи Холмсу можливість пройти його без труднощів. І лише знову ступивши на безпечну землю, Шерлок видихнув. Сили, раптово покинули його. Руки затремтіли, і він опустив Мадлен на землю. Впав навколішки поруч. Спробував пульс.
-Шерлок, як вона? – нервово вимовив Ватсон, що схилився поруч.
Додати до улюблених