— Ти ж пам’ятаєш, що сьогодні за день?

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Ти ж пам’ятаєш, що сьогодні за день.

— Так? А якщо забула? – грайливо відповіла ельфійка.

— В такому випадку, на тебе чекає атака рицаря смерті, який використає проти тебе свою одну з найкращих зброю.

Ельф повалив мисливицю на широке, м’яке ліжко та принявся лоскотати. Незважаючи на факт того, що вона виглядає як демон, і ніякий монстр їй не страшний, а скоріш навпаки – всі остерігаються її, ельфійка, як і раніше, мала слабкість до лоскоту.

— Це нечесно, – сміялася вона.

Кімната залилася щирим сміхом двох ельфів. Вони були такі різні, але це не заважало почуватися їм комфортно в компанії одне одного.

Блукаючі та розгублені в минулому, знайшли спокій в одне одному. Тільки Він знав її історію життя, і тільки Вона знала його. Яким би жахливим не було їх минуле, воно зіграло їм на користь, об’єднавши двох, колись розбитих, неначе їх рідне місто, ельфів.

— Ти ж знаєш, що я можу зробити у відповідь на це, – жартуючи пригрозила ельфійка.

— Знаю, але ще я знаю, що нова люстра та ремонт стелі буде коштувати вже дорожче.

Пропускаючи це повз вух, мисливиця розкрила свої величезні кошмарні крила і, трохи піднявшись догори, перевернула ельфа на спину, нависаючи над ним.

— Так може нагадаєш, що сьогодні за день, о могучий рицаре смерті?

— Мені здається, я забув, – рицар повторив поведінку партнерки, передражнивши її.

Ельфійка різко двинулась вперед. Їхні обличчя стали настільки близько одне до одного, що він міг відчувати її палке дихання на своєму носі.

— Тоді я нагадаю, – кокетливо посміхнувшись, мисливиця так само різко відлетіла від нього. Ельф не одразу зрозумів, що це означає, а піднявшись на лікті побачив, як Вона стояла спиною до нього, тримаючи в руках величезні глефи. Її густе темне волосся падало на небачено сильну спину та плечі, що були вкриті зеленими татуюваннями, а на руках виднілися червоно – бордові шипи і рани, які вже ніколи не загояться. Ельфійка була сильніша за нього, але не завжди отримувала перемогу.

— Відкривай портал.

— Який портал? – в замішанні спитав ельф, чи не почулося йому.

— Той який ворота смерті, ми ж не будемо битися у столиці, треба більш вільна та мертва місцевість.

— Ти хочеш повторити бійку, яка відбулась рівно 100 років тому, коли ми вперше зустрілися і ледве не повбивали одне одного?

— Так. Тримай меч та чаруй, – ельфійка протягнула витончений меч, колір якого нагадував сувору, морозну зиму.

Рицар підхопив настрій мисливиці і в ньому загорілося відчуття наближаючої дружньої битви. Ельф піднявся з ліжка та підхопив зброю з рук партнерки, підморгуючи їй. Вона, в свою чергу, подивилась на нього так, неначе каже: «Гм, ще подивимось хто кого, рицаре смерті».

Рицар протягнув меч перед собою і прошепотів закляття. Акуратно вирізані руни одразу ж засяяли. Здавалося, з них йде магічний пар білого кольору, що, час від часу, переливається темно синім відтінком. Закінчивши, Він опустив меч, і перед ними з’явився фіолетовий портал. Чим ближче до середини, тим глибше і темніше колір.

— Прошу вас, пані, – показавши жест запрошення, вимовив рицар.

Вона посміхнулась, і підійшла ближче до нього, поклавши подряпану долонь на його холодну щоку, ельфійка подивилися йому у вічі. Мертві, морозні, сині очі захоплено тримали на ній погляд. Мисливиця була сліпою, як здавалося спочатку, але насправді вона бачила та відчувала більше, ніж інші. І навіть в страхітливому воїні самого Короля Лича, вона бачила кохання, повагу та щирість. Так само як і він у злій мисливиці на демонів бачив люблячу та співчутливу ельфійку. Життя привело їх до таких звань, але чи стали вони від цього іншими? Воно просто зробило їх сильнішими та змінило лише на деякий час, допоки вони не зустрілися та не повернули ті «людяні» почуття, яких раніше цуралися.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: