Сподіваюсь, все, що ненавиджу так,
Я продовжу ненавидіти, як зазвичай.
Я не хочу любити, щоб потім страждати,
Не бажаю страждати, щоб потім кохати.
Від шкіри до крові, від крові до серця,
Розкинулись нитки, багряні як темрява.
Від ниток до мозку, він наче хвороба,
Полонить мене лихою гіпотезою.
Від мозку до вух, вони не чують нічого,
Лиш злісні прокльони, кинуті в сторону.
Від вух до очей, які не бачать ніколи,
Світа красу, що ніби створена Богом.
Від очей до шиї, її міцно стискають,
Гіркота й сумління в покої не залишають.
Від шиї до носа, із зусиллям вдихаю,
Мінливе повітря мене оминає.
Від носа до рук, вони хочуть стискатись,
Натомість лише хаотично звисають.
А далі до ніг, вони не тримають,
Падаю, зірки наді мною кружляють.
Крижана вода, океану мрій, колихає,
Ще трохи і я захлинатимусь в ній.
Я щиро хочу любити й всміхатись,
Та більше не зможу зробити цього.