Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Не мерзни

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

 

Невеличкий ліхтарик стояв на доріжці, освітлюючи достатньо, щоб не спіткнутись. Як завжди незмінний повний місяць то ховався за грозовими хмарами, то знову визирав, підглядаючи за панною. Блакитні очі стежили за кінчиком леза. Випад, поворот, випад, замах — не було нічого зайвого, лише витренувані часом рухи. З її чола збігла крапелька поту, але пальці стиснули катану міцніше: треба повторити ще раз.

 

— Моя леді, — Тома позіхнув, вийшовши надвір з великою парасолькою і присівши на дерев’яну поверхню. Він був не у своїй звичайній формі, а розтріпане волосся не зібране у хвостик, — не мучайте себе. 

 

Аяка навіть не глянула на нього і продовжила свій “танець”. 

 

— Ви й так уже ідеальні. Куди ще, — знову позіхнув і підпер щоки кулаками. — Якщо не виспатись, будете гірше все робити, — прокоментував він, не бачачи сенсу в потугах Аяки зробити все ще кращим, ніж воно є. — Ваша ванна встигне охолонути.

 

— Я не просила, — коротко відрізала.

 

— Не дякуйте, моя леді.

 

Аяка рухалася настільки плавно, наскільки це можливо людині. Тома мимоволі затамував подих, дивлячись на “білу цаплю” Камісато і на те, як повільно під її кроками замерзає вода у ставку.

 

— Я не піду звідси без вас, — попередив її.

 

— Ще п’ять хвилин.

 

Тома знову позіхнув і всівся зручніше. Дрібні поодинокі крапельки падали з темного неба. 

 

— Я рахуватиму, панно.

 

Аяка вдихнула глибше. Її ноги і руки вже тремтіли. Лід розповзався все далі по траві. Вона рухалася під розмірене тихе дихання Томи і незчулася, як минуло набагато більше п’яти хвилин. Тома задрімав. Нарешті погляд Аяки упав на нього. Вона згадала список справ, який був доручений йому сьогодні і як завжди виконаний вчасно і без дорікань; згадала кількість пунктів в ньому і до того ж купу щоденної рутини, покладену на плечі Томи. Тим не менш, він завжди посміхався їй та знаходив час піклуватися про всіх та про все. Вона зціпила зуби. З усіх його обов’язків догляд за Аякою — основний.

 

Повторити ще раз. Випад, поворот, випад, замах. Але блакитні очі лише наповнювалися люттю і незадоволенням. Ще раз.

 

Тома підскочив від раптового грому, а по парасольці затарабанила злива. І що цього разу засмутило Райден? Він сполохано озирнувся і вгледівся в темінь.

 

— Ну все, панно, нам час всередину.

 

Він підскочив до неї, закриваючи від дощу, але Аяка уже наскрізь промокла, а тяжка металева броня покрилася візерунками інею від власних сил.

 

— Аяко, — його розпечені пальці обпалили її плече. Вогненим хлистом звучання власного імені вдарило по свідомості. — Ходімо.

 

Ванна, на диво, була ще гаряча. Можливо, це Тома знову її підігрів.

 

— Тільки не засніть тут, — усміхнувся він.

 

Аяка залізла у воду просто з одягом. Плескіт здався їй занадто голосним. Ноги і руки немов налилися свинцем.

 

— Моя леді, — стукіт у двері. Вона ширше розпахнула очі. — Ви все ж заснули?

 

Вода була холодна. Вона чула, як Тома намагався не засміятися.

 

Промоклий одяг упав на підлогу. М’яке зручне домашнє кімоно опинилося на тілі і вона покинула ванну, запам’ятавши безлад, який залишила.

 

— Вибач. Через мою забаганку ти маєш витрачати свій позаробочий час. Погана з мене панна.

 

— Не кажіть так, — знов посміхнувся він їй, поправивши її комір. — Служити вам — честь і мій обов’язок, моя леді.

 

— А мій — піклуватися про людей Камісато, — видихнула. — Добраніч, Томо.

 

***

 

На запудреному обличчі з яскравим рум’янцем на щоках викарбувана ідеальна посмішка з нафарбованими ніжним блиском губами. Аяка розфарбована, мов лялечка; обвішана прикрасами, немов вулиця перед святом. Сидіти треба з ідеально рівною спиною, підтримувати бесіди на нейтральні теми і догоджати всім.

 

— Ще півгодини, — шепотів на вухо кожну годину брат, сидівши поруч з такою ж ідеально рівною спиною та посмішкою. Аяка переконувала себе, що Аято, який постійно заривався в купу паперів, а всю соціальну взаємодію залишав на сестру, зараз ще важче.

 

Віяло зламалось з тріскотом від напору витончених пальців, а залишки з силою влетіли в стіну. Черговий прийом закінчився успішно. Щоки вже зводило судомами від тої посмішки, мерзенно-солодкої, видавленої з себе, яку вона бачила у відображенні кожного дня; чомусь на цю фальшиву доброту та чуйність всі велися, наче Аяці дійсно було не все одно і всі її дії не продиктовані однією фразою: “Обов’язок клану”. Хотілося втекти, щоб всі вважали її егоїстичною дівчинкою, яка так і не змирилась, не переросла власну трагедію; осоромити своє ім’я і назавжди стати чорною плямою в історії Камісато; щоб блакитні очі брата, майже такого ж кольору як у неї, дивилися з засудженням і ненавистю. Так, тоді б Аяка точно пішла.

 

Долоні від чашки свіжого чаю так і не зігрілись. Блиск катани все ще мерехтів в очах після її традиційного танцю, де на неї всі дивилися не краще, ніж на дорогу цяцьку. От би сміху було, думала, якби закінчила виставу перерізанням власного горла. Може, її кров все ще тепліша за руки.

 

— Моя леді, ви так чудово тримались! — зазирнув до неї Тома. Сонце за вікном в той похмурий день засяяло яскравіше. — Міледі? Ви в порядку?

 

— Моє віяльце зламалось, — мовила, долаючи біль у щоках. — Випадково впало.

 

Він посміхнувся їй у відповідь.

 

— Принести вам нове?

 

Аяка кивнула головою, продовжуючи стояти до дверей спиною, а далі слухаючи відлуння в коридорі від кроків Томи. Знову через неї на його плечі впала додаткова робота. Набридливу заколку одразу ж вирвала з волосся, білого-білого, мов такий ненависний їй сніг. Добре, що Тома вийшов, щоб не бачити, як Аяка ламалася, оточена власним льодом. Візерунки інею покрили люстро.

 

— Набридло. Як все набридло! — вона не кричала. Тихо шепотіла собі під ніс, до болю стискаючи пасма.

 

Тома повернувся занадто швидко.

 

— Міледі, — в руках він тримав таз з водою, під пахвою притиснув запаковане віяло. Вона сполохано обернулася на його голос. Серце стиснулося від болю, коли в його зелених очах, в яких відображалися просторні луги рідного міста свободи, Аяка побачила жалість.

 

Тепла вода була з якимсь ледь помітним екстрактом і Аяка прийнялася терти обличчя, змиваючи залишки макіяжу. Рушник вже чекав у руці Томи, в іншій — гребінець.

Аяка старалася подякувати з усією щирістю, яка тільки залишилися у неї всередині.

 

— Ви пам’ятаєте про сьогоднішній фестиваль? — нагадав Тома. Вона кивнула у відповідь. Аяка не могла б про нього забути. — Чи не бажаєте ви туди піти?

 

Дівчина заховала обличчя у рушнику і завмерла. Якщо вона прийде туди, вся увага зі свята звернеться на неї. Між її персоною і розвагами статус Аяки — пріоритет. Рушник відклала в сторону, пальцями і гребінцем почала розрівнювати пасма.

 

— Є більш важливі речі, яким я мушу приділити увагу, — Тома піджав губи і вона поспішила виправити себе. — Можеш відвідати його, якщо хочеш. Ти заслужив на відпочинок.

 

— Чи не бажаєте ви туди піти зі мною? Разом? Ви також заслужили відпочити, міледі.

 

Гребінець завмер у волоссі. Тома затамував подих, уставившись собі під ноги і очікуючи вердикт. Аяка розпакувала нове віяло і декілька разів змахнула ним. Вона мала йому відмовити.

 

— Якщо мій вірний слуга хоче цього вечора мене в компаньйони, то як хороша господиня я не можу сказати “ні”.

 

Іній в кімнаті розтанув і дихати стало легше.

 

— Розпущене волосся вам дуже пасує. Ви схожі на чарівну фею.

 

— Дурненький, можеш не підлещуватися, я ж уже погодилася піти.

 

Заколка так і залишила валятися десь у кутку. На диво, люди не турбували Аяку. Можливо, це Томина робота, можливо, жителі боялися турбувати панну клану Камісато. На святі не було важко привидом розчинятися в натовпі. Тома іноді зникав з поля зору і з кимось щебетав, а коли повертався, приносив Аяці щось смачне чи красиве. Та Аяка сама старалася триматися від нього на відстані належно до статусу і того гнітючого почуття, що витащив він її за межі додому лише, щоб розвіяти і заглушити свою совість, яка молила його свою панну душевно врятувати хоч якось. Тиха музика залунала, стаючи дедалі гучнішою. Аяка зупинилася осторонь. Пальці стискали нове віяльце і панна безпорадньо дивилася на нього, немов аксесуар міг дати їй бажану відповідь.

 

Іти додому? Тома виглядав щасливим і задоволеним. Тут занадто шумно, занадто людно, занадто не для неї. Можливо, їй би хотілося ще раз пройтися з Томою по крамничках, купити нову маску чи скуштувати данго. Але, напевне, найбільше хотілося, як зараз інші парочки, потанцювати з ним. Червоний піджак опустився на її плечі. Аяка не переймалася, що вечір вже недостатньо теплий для Томи. Іскри полум’я кружляли навколо нього. 

 

Він, на відміну від неї, наважився.

 

— Подаруєте мені танець, моя леді?

 

Його широка долоня-запрошення сумлінно чекало відповіді, і Аяка сумнівалась. Сумнівалась, чи варто відпустити себе і перевіряти наслідки своїх дій на собі. Але подала свою руку, перш ніж в голові склалося остаточне рішення.

 

— Не знала, що ти вмієш танцювати.

 

Подала свою руку, обпалюючись об чужу шкіру.

 

— В мене безліч прихованих талантів, міледі.

 

Все закружляло темпом змішаного з чимось їй до цього невідомим. Майстерності Томи залишилося бажати кращого; Аяка вміло підлаштовувалася під його рухи.

 

Крок. Крок. Ще один.

 

Вона мала елегантно, ледь торкаючись, вкласти свою руку в його долоню; замість цього їх пальці були міцно переплетені; їхні спини мали б бути ідеально рівними, але Тома весь час нахилявся до неї, щоб прошепотіти щось, чи то не зовсім вдалий жарт, чи то коментар. Як добре, що вони були достатньо далеко від натовпу і тут би їх ніхто не побачив. Аяка не пам’ятала, коли останній раз допускала скільки помилок, тому їй танець здавався ідеальним.

 

Це було фатально: перестати думати, хвилюватись, аналізувати. Але було так приємно насолоджуватися цими секундами повного, можливо, повністю оманливого відчуття, що Камісато в імені не так вже й важливо.

 

Ще трохи. Ще декілька секунд і все повернеться до звичного порядку. Від думки цієї всередині все стиснулось до тої самої граничної точки. Метіллю заворушилося в голові: “Зроби щось, зроби щось, зроби!”

 

Нехай Тома вважатиме її ким завгодно, нехай вона впаде на саме дно і розіб’ється в його серці той наївний образ святого янгола на ім’я Камісато Аяка. Їй вже все одно.

 

Температура знижувалась стрімкіше.

 

Холодні тонкі пальці зарилися в пшеничне волосся.

 

— Панно, що ви.. — обличчя його зашарілося, він відступив на крок й одразу закляк. Тонкі пальці провели по його шиї, підборідді і зупинилися на губах. Мурашки пробіглися по спині.

 

Тома вважав це її маніфестом проти власних правил і установ, тим перехідним етапом бунтарства й сваволі, який вона мала пройти ще давно. Але він дуже добре знав свою панну і міг точно сказати, що скоро вона здасть назад. А він, як вірний слуга, дозволить погратися своїм серцем коханій хазяйці. 

 

Аяка не відступала. Сніжинки замість них продовжили танець в повітрі, а ледь теплі м’які губи торкалися його губ. Серце калатало занадто гучно, не її — Томи.

 

Він не мусив нахилятися до неї ближче. Аяка знала, що це занадто велика спокуса, щоб Тома міг стриматись. Дівочі пальці вчепились в чужі передпліччя. Ще раз. Ще трохи. Поки власний мороз до кісточок не пробере і все знову не повернеться у рутину.

 

Один вечір нічого не зробить. Один поцілунок не в силах звільнити.

 

Музика стихла і в небо запустили салюти Йоімії, вибухами гучними повертаючи їх у реальність.

 

— Вже час, — розвернулась.

— Так, міледі.

 

Йшла на два кроки попереду, ні разу не обернувшись. Тома все дивився на свій піджак на її тендітних плечах.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь