Мама Захара, була, як-то кажуть прагматичною та успішною жінкою. Сама закінчила школу з відзнакою, вступила на бюджет. Сама гризла граніт науки, не досипаючи ночей. Сама знайшла собі гарну та престижну роботу після закінчення університету. Сама виховувала Захара.
Мама про тата говорити не любила. Поїхав, десь за кордоном, працює, то і хай собі живе. Але вона любила Захара і говорила, що він — її найцінніший дарунок у світі. І Захар мамі вірив, бо хто ж мамі не повірить.
В той день, мама як завжди пішла на роботу, лишивши його з бабусею, і якщо частіше всього Захарчик за мамою сумував, то сьогодні він був веселий, адже вони мали піти з бабусею до крамниці і придбати йому новенькі черевики. Захар знав, що вибирати потрібно з розумом, щоб, як каже бабця, носилися.
Тож востаннє вдягнувши свої старі і вже не такі гарні чобітки, він одягнувся і пішов з бабцею до крамниці. Тьотя, що торгувала в цій лавці, йому не сильно сподобалася. Вона змушувала його ходити, як на подіумі і постійно питала чи не давлять йому нові чобітки при чому робила вона це зі злим обличчям.
Захар переміряв в той день купу взуття. Від чорних до фіолетових, але йому не сподобалися жодні з них. Врешті-решт, зневірившись у своїй вдачі, він збирався йти в інший магазин, але раптом побачив на верхній полиці блискучі блакитні чобітки. Вони були дуже гарними, з логотипом нової популярної гри, якщо б він їх взяв, хлопці в садочку померли б від заздрощів. До того ж, сиділи вони на ньому просто фантастично і зовсім не давили пальці.
Придбавши нове взуття, в прекрасному настрої Захарчик крокував додому. Мама прийде з роботи і обов’язково зацінить його покупку. Мама розумілася на моді і на крутих речах.
Захар весело бігав по квартирі, не знімаючи черевичків, поки бабуся готувала на кухні суп. Він нетерпляче дивився в бік дверей, чекаючи поки вони відчиняться і мама ввійде в квартиру. Але двері не відчинилися.
Їх винесло разом з петлями після страшного удару снаряду в сусідню квартиру. Все навкруги запалало, а бабця закричала, забувши навіть про суп на плиті. Захар ще був надто малим, щоб знати, що таке війна і чому вона прийшла в його дім. Чому тато маленького хлопчика Діми з Росії прийде в його квартиру, наче до себе додому. Чому бабуся кинеться захищати Захарчика від цього дядька і чому після жахливого звуку з його рушниці бабця більше не заговорить з ним ніколи. Захар ще не чув про смерть, але російський дядько йому її покаже.
Мама так і не побачить його гарні блакитні черевички. Повернувшись додому, вона побачить в своїй розбитій квартирі лише тіло своєї матері і маленького мертвого сина, який буде лежати в кімнаті босий. Мама не дізнається, що Захарчикові черевички буде носити маленький Діма, коли його мама старанно вичистить їх від бридких українців. Тато Діми привезе Захарові черевички, як трофей. І хоча, Захар ще нічого не знав про війну, він був певен, що нікому не пасували ці черевички як йому. Особливо Дімі з Росії.