Розділ

FavoriteLoadingДодати до улюблених

– Пане Грушевський, прошу вас, заспокойтеся. Я запевняю вас, що мої хлопці знайдуть зниклі папери. Голова контррозвідки особисто проконтролює процес, полковник Коновалець вже повідомлений. Вашу охорону посилено.

– Симоне Васильовичу, я чхати хотів на власну безпеку, мене більше хвилює те, кому з головуючих конгресу міг в руки потрапити такий цінний вантаж. Від інформації, яка там знаходиться залежить вся наша справа! – Все ніяк не заспокоювався Грушевський, щоб йому не казав Петлюра. – Переворот повинен бути здійснений і крапка! Думаю ви це розумієте навіть краще за мене. Без цієї інформації ми ніхто і звати нас теж ніяк!

– Михайле, я прошу тебе! Заспокойся! Що сталося те сталося! Єдине що нам залишається це не піднімати зайвого розголосу і паніки. Це нам нідочого. Краще подумайте, як ви будете тягнути час у Франції. Наші люди в їх парламенті чекають на ці дані і очікують лише наказу, без паперів я не можу дати наказ діяти. – Ледве стримувався Симон. Він дуже добре розумів, що вони у страшній халепі. Під загрозою майбутнє України, війна триває й досі. – Головуючі конгресу вкрай незацікавлені у зміні становища в Україні, тому Конгрес – це саме те, чого вартувало би позбутися у першу чергу. З державної інституції, яка повинна виконувати свої прямі зобов’язання вони перетворилися на збіговисько злочинців і корупціонерів. Єдиний хто з них поки що вірний справі – це Володимир Винниченко. Однак не думаю що йому варто знати про цю справу, останнім часом в мене виникають сумніви щодо його дій. – Відповів Грушевському Петлюра, а його кабінет знову почав наповнюватися димом від цигарок. Він курив і останнім часом дуже багато. Крізь вікно в приміщення почали пробиватися перші промені сонця, пасмурна сіра погода нарешті відступила, і цей квітневий день вже не здавася таким похмурим. Петлюра любив сонячну і теплу погоду, однак і меланхолійні настрої, які приносила йому хмарна і дощова погода мали місце бути в його житті. Все залежало від настрою Симона Васильовича. А він змінювався часто.

Проте, коли справа доходила до вибору людей у власне оточення, емоції і настрій відходили на другий план, в гру вступав лише розум та здоровий глузд, тому міністр оборони рідко помилявся в людях, майже ніколи.

 

Михайло Грушевський – був одним з тих небагатьох обраних, хто входив в найближче оточення Симона Петлюри. Знайомі вони були ще замолоду, однак більш тісно почали спілкуватися коли обоє потрапили в багно політики і зрозуміли, що для того, щоб здобути гарне майбутнє для своїх потомків потрібно діяти разом. Їх погляди були ідентичні у питаннях побудови держави, вони швидко знайшли спільну мову. Грушевський завжди був гарним другом для Петлюри. Сам Михайло Сергійович був людиною не досить відкритою для спілкування. Це чоловік середнього зросту, мав досить міцну статуру. Завжди одягався в гарні, дорогі смокінги на відміну від Петлюри, який ніколи не розлучався з військовою формою, майже скрізь з’являвся виключно в ній. Переважно спокійний Михайло, та запальний Симон начебто доповнювали одне одного. Але коли справа доходила до подібних ситуацій, у якій зараз опинилася підпільна Директорія Української держави, то в Петлюри завжди вмикався холодний розрахунок, а в Грушевського паніка та емоції, яким спочатку треба було вийти назовні, і лише тоді він починав тверезо розмірковувати як бути далі.

– Пропоную провести серед своїх обшуки, а підозрілих вбивати. – Трохи поміркувавши відповів Грушевський.

– Не згоден. – Вимовив Петлюра, відпивши зі склянки. – Ти знову гарячкує, так ми лише зробимо зайвий переполох. Треба діяти якомога тихіше. Я думаю замовник хтось з Конгресу. Останнім часом мені не подобається Винниченко. Занадто дивний, хоча підозрювати його зарано як на мене. Думаю що це або Супрун або Микола Порш. Вони відверто, скажемо так «демонстрували» мені свою «прихильність». Я спробую сьогодні ввечері розговорити Винниченка. Думаю він хоч на щось але може натякнути.

– Думаю ідея невдала. Конгрес знає про ваші дружні стосунки, тому якщо це дійсно справа рук Порша чи Супруна, то навряд чи Володимир Кирилович про це знатиме. Однак якщо ти так вважаєш, то можна спробувати.

– Саме тому на моє ім’я сьогодні в Qeen Plaza заброньовано столик, кажуть це нове казино, яке нещодавно почало працювати, однак слава про нього гримить на увесь Київ.

– Цікаво, кому воно належить?

– Ну одній людині, яка знається навть на цьому. Думаю там має сподобатись. Кажуть, що там найгарніші дівчата.

– Ех, Симоне, тобі вже одружитись пора.

– Ні, ні, я занадто сильно дорожу своєю свободою. – Розсміявся Петлюра, хоча й сам задумувався над цим не раз. – То що, поїдемо разом?

– Ну добре, я не проти розважитись.

 

 

Вечір. Казино.

– Панове, прошу сідайте. – Промовив офіціант, проводжаючи гостей на місця. – Бажаєте щось замовити?

– Так, один Macallan in Lalique 58 та Dalmore 62 року.

– Хмм, гарний смак, однак я здивований що ти пам’ятаєш мої уподобання.

– Знаєш, Михайле, гарні смаки не забуваються. – Вони надалі продовжили розмову між собою, допоки до них не приєднався Володимир Винниченко.

– Пан Винниченко. Прошу, сідайте. – «Ввічливо» але не без іронії промовив Петлюра.

– Я теж радий тебе бачити, Симоне. Я так розумію що щось сталося, раз ви запросили мене на розмову. – Запитав Винниченко.

– Так, є дещо. У мене зникла досить цінна регалія. Вкрай важлива для нашої справи. Є підозри, що це справа рук Конгресу. Із всіх його членів, нашій справі вірний тільки ти, однак тебе там цінують і поважають. Можливо ти знаєш те, чого не знаємо ми? – Поцікавився Грушевський.

– Ні, я не в курсі. – Не надто спокійно відповів Володимир. – Однак дехто з Конгресу вкрай неприродньо себе поводять останнім часом. В мене винкають певні підозри, але я невпевнений. Тому не можу нічого сказати.

– Хм, а якщо добре подумати? – Прискіпливо на того глянув Петлюра.

– Симоне, я ж кажу що нічого не знаю! Якби мені було б щось відомо я б про це повідомив тобі в першу чергу!

– Що ж, я повірю, поки що. – Криво посміхнувся Петлюра і відвернув голову вбік. Аж раптом його погляд зачепився за вогняно-червону сукню, яка облягала фігуру леді, що сиділа за сусіднім столиком неподалік, в оточенні своїх подруг. Племінниця Президента України. Ольга, всім відома світська левиця, однак підступитися до неї вкрай складно. Дівчина 24-26 років, невисока на зріст, мала темне волосся, злегка заокруглені риси обличчя, невеличкий тоненький ніс. Мала глибокі шоколадно-карі очі. І гострий, запальний хижий погляд.

Здається для Петлюри цей вечір обіцяв бути вкрай цікавим.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: