Глава 23

23.1

Чоловік гучно причмокнув та, хитаючи головою, подивився на брюнетку. Так, Дельфі ще та скапка в дупі, але зрадниця? Чи можливо це? Можливо все.

– Послухай, – усміхнено відповів Барті, – я обрав тебе! Не її. Я розумію, що у вас там взаємна не любов одна до одної, але….

– Але я не потребую, аби мене обирали, Бартеміусе. Забудь все, що я тобі сказала!

– Лео! – Гучно викрикнув він, наздоганяючи брюнетку.

– Тільки спробуй схопити мене за руку. Я тобі очі виколю!

Барті підняв дві руки перед собою та відповів:

– Будеш моєю.

– Не буду.

– Та я в принципі не питав.

Лео знову розвернулась та покрокувала вперед, але чоловік різко схопив її за талію та притягнув до себе.

– Я ж тебе попередила!!!! Викрикнула вона, замахуючись рукою, з якої почали виднітись кігті.

– Ух ти йоооо. – Ошарашено промовив чоловік. – Ти казала лише за руку! – Він підняв свій погляд та зосередив його на руці Ґрифіндорки. – Слухай, ти як це зробила взагалі?

– Замість того, щоб займатися х#йнею, вдосконалювала свої навички та ставала сильнішою. Чого не сказати про тебе, Бартеміусе.

Відштовхуючи Кравча від себе, брюнетка знову вирішила крокувати геть.

– Мотиватор ти так собі. – Все ще не зводячи свого погляду з її вже нормальної руки, відповів він. – Це ах#єть як аху#нно.

– Я нікому ніколи не належала і не буду належати. Сподіватись на когось – це слабкість, яка обов’язково обернеться крахом. І мене не цікавить це все: рожеві шмарклі, сльозки. Не дай Темний Лорд перетворитись на таку ж безхребетну істоту, як моя сестра Дельфі. Тому бувай!

– Не бувай. Я пропоную тобі стати сильнішою. Тим паче ти вже погодилась.

– Я не погоджувалась бути чиїмось придатком.

– А я і не пропонував бути ним, він в мене вже є. Я пропонував бути моєю жінкою.

Лео розвернулась та недовірливо глянула на Барті, продовжуючи мовчати.

– Я пропоную спробувати все по справжньому. – Додав Кравч, не відводячи очей.

– А до цього в тебе все було штучно?

Чоловік замислився та відвів погляд в підлогу. Та після не довгої паузи відповів :

– Здається…. що так.

– Я не буду третьою, не буду залежною, я не буду стрибати на тебе. В мене є цілі, є мета і я не буду відступатись від неї заради тебе. Ти хочеш, щоб поряд з тобою була яскрава обгортка, якою можна було хизуватися.

– А з чого ти взяла, що я не можу хизуватись тобою?..

– Бо я не така, як Дельфі! – Крикнула вона, перебиваючи чоловіка.

– Це вже привід для хизування.

Лео знову оглянула чоловіка та питтєво відповіла:

– Ти кажеш мені те, що я хочу почути.

– Я кажу тобі те, що я думаю. – вже більш роздратовано повідомив Барті. – І думаю я те, що я не буду бігати за тобою, доводячи тобі, що ти краща за когось. – Кравч зробив ще декілька кроків вперед до дівчини. – Я сильніший за тебе. І це факт. Я потрібен тобі для досягнення всіх твоїх цілей. І до цього всього ти мене хочеш. Ти тягнешся до мене.

– Я до тебе… – Різко намагалась перебити брюнетка, але чоловік не дав цього зробити, непохитно продовжуючи:

– Ти тягнешся до мене, ти хочеш мене – подобається це твоєму мозку чи ні. Але все інше…. Ти вродлива молода дівчина і, що б ти там не вбила в свою геніальну голову, – це також факт. Я не той чоловік, котрий буде ходити за тобою по п’ятам і дарувати тобі квіти. За те я можу боротись з тобою пліч-о-пліч.

Але не встиг Барті договорити, як Лео швидко скоротила і без того мінімальну дистанцію між ними та мовчки поцілувала чоловіка.

– Я хочу бути з тим Бартеміусом, про якого читала в Щоденному Пророці та надихалась. – Розриваючи поцілунок, промовила вона.

– О-о-о.. То я зв’язався з шаленою фанаткою? – Кокетливо перепитав чоловік.

– Дивись, аби не розв’язався…

– Яка сувора.

– Не уявляєш наскільки…

В іншому кінці магічного світу вже почала нервувати Дельфі, яка все ще очікувала на свого коханого. Звичайно, її дуже надихало місце в якому вона знаходилась, адже Луціус облаштував цей будинок саме так, як вона мріяла. Він був таким невеличким, але теплим та затишним. Червона цегла, на підлозі лежали пухнасті штучні коври, які абсолютно не подобались Мелфою.

Чоловік вважав, що це все прояв бідності, але Блек було просто шкода тварин та не затишно ходити по трупам.

Але чого не зробиш заради коханої? Навіть на штучні коври підеш.

Дельфі вдягла своє пальто та по крокувала на задній двір, в якому заховалось невелике озеро.І так, про це вона також мріяла та неодноразово казала чоловіку. Якою вона була щасливю, досі не може повірити в те, що цей будиночок їх.. її.

Блек дивилась на воду та милувалась тим, як з неї іноді виринали невеличкі рибки. Вирує життя… Прям як в нашому світі.. «Сподіваюсь, в риб хоч все не так важко… Плаваєш собі, радієш, що ти риба, немає війн, тяжкого кохання.. Правда, в будь-який момент тебе можуть зловити, підсмажити та зжерти. Мдааа… навіть рибою нормально пожити не можна».

Думаючи про це все, Блек тяжко зітхнула.

– І чому моя дивовижна засумувала?

Несподівано пролунав голос Луціуса за спиною в дівчини. Чоловік ніжно поклав свої міцні руки на її плечі та поцілував в щоку.

Відчувши це, Дельфі одразу ж посміхнулась та швидко повернулась до аристократа, обіймаючи його за шию та цілуючи в губи.

– Коооотику, ти прийшов!!! – Усміхнено та радісно зойкнула вона, підстрибуючи від щастя.

– В мене був важкий день.. Але пропустити час з тобою… – Чоловік провів своєю рукою по щоці брюнетки, вдивляючись в її обличчя. – Я просто не міг дозволити собі наважитись на такий жахливий злочин.

– Ти міг відправити сову, я би все зрозуміла і лягла б спати. Тут так затишно, так тепло, а ти б відпочив.

– О нііі… – Швидко відповів він, притискаючи панянку до себе. – Пішли в середину, ти вже вся змерзла.

Дельфі дивилась на чоловіка та просто не вірила в своє щастя.

– А ти обіцяєш мене зігріти? – Грайливо відповіла та.

– Щиро клянусь.

Переступивши поріг будинку, Луціус одразу ж допоміг Дельфі зняти пальто та сам зняв верхній одяг, дивлячись в слід брюнетці, яка одразу ж пройшла у невеличку вітальню.

– Мила. – Промовив Луціус, проходячи слідом. – Ну чому саме цей будинок? Ти могла обрати більш великий, розкішний – під стать собі.

Дельфі гучно розсміялась та поплескала чоловіка по плечах.

– Тобто на твою думку я велика? Ще скажи, що в цьому будинку не поміщаюсь.

– Ти же знаєш, що я мав на увазі не це! – Обурливо зауважив він.

– Мені подобається цей дім. Він такий затишний, я відчуваю себе тут, наче вдома. Розумієш?

– Не дуже, але хочу спробувати.

– Ну дивись, в Менорі я відчуваю себе чужою: там все таке розкішне, велитенське, але…. Чуже, холодне, таке відчуття, що ви в ньому не живете, а існуєте. Стільки моментів, стільки поколінь жило в цьому місці, але де відбиток цього всього?

– Наше дерево, яке знаходиться в головній залі. Герб Будинку Мелфоїв. Це що не родині цінності?

– Це родинні умовності, Луціусе. А я кажу про щось справді цінне. Ну ось уяви: – Дельфі швидко підстрибнула та почала розмахувати руками, вказуючи на різні ділянки вітальні. – Ось тут може висіти наша спільна фотка, сюдиииии, – вказуючи на інший кут, – Можна повісити якусь поличку, де я б змогла зберігати якісь особливі для нас речі. Ну…. Чи наприклад наші кружки. Ось скажи, в тебе є особиста кружка?!

– Колекційний сервіз. До речі, ручної роботи. – Хизуючись, гордо відповів Мелфой.

– Та нііііі…. Ну така велика, домашня, може навіть трохи чудернацька? Щоб сісти в м’яке крісло та випити гарячої кави. Яку, до речі, могла би тобі зварити я.

– Ти вмієш варити каву? – Ошарашено спитав Мелфой, піднявши дві свої брови.

– Ага. – Киваючи головою гордо повідомила вона.

– Я би хотів скуштувати це.

– Ааааа… А кружки то не-ма-є. Кава в комплекті з кружкою.

– Тоді в наступний раз.

– Сьогодні твій день, ти знав?

Аристократ здивовано поглянув на Дельфі, яка, пристрибуючи, почала коперсатись в величезній коробці, яку вона нещодавно притягла, але ще не встигла розібрати.

– Тадааааааам! – Підскочила зеленоока, розгинаючись та піднімаючи вгору величезну глиняну кружку.

Обличчя дівчини просто сяяло від широкої посмішки. Що важко було сказати про Мелфоя, який явно зловив ступор, глянувши на те, що знаходилось в її руках. Це було щось таке дивне, безглузде та криве, але з натяком на округлу форму.

– Мерліне мій. – Все так само ошарашено промовив він. – Це що за монстр?!

– Твоя нова кружка! – з такою ж щирою світлою посмішкою відповіла та, вказуючи на неї рукою. – Подививсь, яка вона прикольна. Ти просто уяви: ти сідаєш на м’який диванчик, я поряд… П’єш кавоньку. Можемо розпалити камін. Ну???

– Я не буду з цього пити, Дельфі.

– Міг би одразу так і сказати, що мене не кохаєш!!!

– Дельфіііі! Я тобі сказав: я не буду з цього пити. І навіть всесвітній апокаліпсис не змусить мене це зробити!

– Лу-ці-у-сеее!!!!!!!!!

– Я сказав ніколи!

Але як зазвичай воно трапляється: «ніколи не кажи ніколи»… вже через п’ятнадцять хвилин, Мелфой сидів на м’якому дивані, тримаючи в руках з цю ж кружку із обіцяною кавою, а сама брюнетка лежала обпершись на його груди і милувалась полум’ям каміну.

Чоловік зробив ковток кави та опустив погляд вміст свого дивного подарунку.

– Кава з корицею та… що це? Сіль?

– Мг. – Відповіла Дельфі піднімаючи погляд на чоловіка. – Тобі не подобається?

– Це дуже дивно, але… Мені подобається. Дійсно. – Зробивши ще один ковток, промовив блондин. – Це дуже смачно. Ніколи подібного не куштував.

– Дивно.

– Чому дивно? Думаєш так часто люди солять каву?

– Не в тому справа. – Задумливо відповіла вона. – Просто це рецепт мами. А вона казала, що він родинний.

– Белли?! – Здивовано перепитав Луціус, роблячи ще ковток.

– Так. Коли я була зовсім маленькою, вона часто готувала його та мені не давала. Бо казала, що я нап’юсь кави і буду виносити їй мозок. Але потім Рудольфус відливав його мені в маленьку чашку, не кажучи нічого їй. Це було так смачно і я завжди дивилась, намагаючись запам’ятати, що ж вона туди кладе. Я думала, що коли я виросту, я буду готувати його по тридцять разів на день та пити. Але зараз щось навіть і забулось. Просто мама з кожним днем втрачала глузд… І разом з цим забувалось все хороше. Все сталось так швидко.

– Не швидко, дуже не швидко. Да і Белла ніколи не була адекватною в принципі. Жодна заворушка не проходила без неї. Як зараз пам’ятаю.

– Ви навчались разом?

– Скоріше в один час, але те, якою вона була мерзенною, пам’ятаю досі. Я жахливо боявся, що мені колись представлять її як дружину. Але, на щастя, Блеки знайшли їй чудову партію, в виді Рудольфуса, який був ще й закоханий в неї.

– І тоді тобі запропонували Нарцису?

– Ні, я мав одружитись з Андромедою, цей варіант мене навіть задовільнив. Вони були дуже схожими з Беллою зовні, що не могло мене не тішити, але абсолютно різними.

– ООО Мерліне, тільки не кажи, що тобі подобалась моя мама.

– Ніііі. – Гучно викрикнув Мелфой. – Просто буде брехнею казати, що вона була не вродливою. Тоді пів Гоґвартсу так вважало. Мені подобалась Андромеда. Вродлива, з суворим характером та своєю думкою, кров з молоком. Але вона виявилась ще потворнішою всередині. Завагітніла від бруднокровки, зірвала весілля та втекла.

– То ти її кохав?

– Ні. – Хитаючи головою одразу ж відповів чоловік. – Звичайно ні. Ми навіть не спілкувались ніколи.

– А Сіріус сказав, що я на неї схожа.

Луціус трохи привстав, через що Дельфі була вимушена встати з його грудей. і їх погляди зустрілись. Чоловік знову почав вдивлятись в її обличчя.

– Ні, зовсім ні. Ти ні на кого не схожа, Дельфі. І не варто шукати нічого спільного ні з ким. Я б не покохав копію.

– Ти двадцять хвилин тому, Луціусе, сказав, що ніколи не будеш пити з цієї чашки.

Мелфой швидко поставив чашку на невеличкий журнальний столик та повернувся назад до Дельфі, відкинувши спину на подушки дивану.

– Я дивлюсь, хтось сьогодні дуже сильно хоче бути покараною за погану поведінку.

У відповідь на це, Дельфі глибоко видихнула та посміхнулась.

– Да вже як хвилин сорок так точно.

– Щось ти сьогодні слабенько. – У відповідь на це заявив Луціус, хитро посміхаючись.

– Аааа… Слабенько? Ну тоді я пішла набиратись сил.

Дельфі швидко встала та вже хотіла крокувати вперед, але вона відчула на своїй талії міцні чоловічі руки, які потягнули її на себе та всадили на коліна.

– Я недостатньо нарвалась, Містер Мелфой. До побачення. – Ще раз повідомила брюнетка, намагаючись встати, але руки аристократа ще більше притискали її до себе.

– Сиидиии. – Гиркнув він, опускаючи руки з її талії вниз. – Я занадто довго цього чекав.

– Ще навіть тижня не пройшло. – Закусуючи свою нижню губу, відповіла Блек.

– Цілий день – вже вічність.

Дівчина швидко розвернулась до нього обличчям та сіла зверху, їх вуста сплелись в поцілунку, який щомиті набирав обертів, стаючи більш палким та гарячим. В цей час руки Мелфоя міцно стискали її сідниці.

– Як же я тебе хочу! – Прошепотів чоловік, бажаючи швидше почати справу.

У відповідь на що, дівчина посміхнулась та промовила крізь поцілунок:

– Хочеш побачити, чому я навчилась за цей час?

Почувши це Луціус томно видихнув, починаючи розтібати свої брюки. Дельфі опустила погляд та хитро посміхнулась, клацаючи пальцями.

В цей час чоловік відчув як Дельфі зникає з його рук та, швидко озирнувшись, він побачив, що та стоїть прямо перед дверима.

– Якого хріна! Дельфі!!!

– Ой, не вмію правильно цим користуватися. А мала опинитися біля Гоґвартсу. Почекаєш мене ще вічність? – Швидко промовила дівчина, відкриваючи двері та тікаючи через них.

Мелфой намагався вскочити, аби зупинити її, але не встиг навіть моргнути оком..

Дельфі не могла пояснити собі цей вчинок. Все було так добре, тепло, затишно, але… Раптово їй просто захотілось зникнути та повернутись в школу. Що вона і зробила.

Крізь свої думки Блек почула кроки та знайомий їй голос, вона зупинилась і одразу зрозуміла хто це, вже хотіла вийти, аби кинути пару колких виразів.

Ала Барті був не один, він тримав за руку Лео, а потім перед тим, як випити зілля вони поцілувались.

Звичайно, вона розуміла що між ними щось є. Але побачити це, можливо, була не готова.

– Місс Блеееек! – Гучно, чітко та роздратовано пролунав голос позаду неї.

– Да йобаааааа.. – Містере СНЕЙП?! Що ви тут робите! В кущах!

– Зустрічне питання я можу задати й вам!

Але, подивившись вперед, перед його очами повстав Кравч та Лео і тут вже все було зрозуміло без слів.

– Аааа… ось в чому справа. Цікаво спостерігати за тим, як можуть руйнуватися всесвіти через людську гординю та інфантильність.

– Ой. – Роздратовано промовила брюнетка. – Вам би тільки обісрати когось та зробити вигляд, що ви розумніший за всіх. Чому тоді Ви досі один, якщо такий розумний і знаєте, як зберегти всесвіт? М? Чи змогли ви зробити щось, аби врятувати невинну дівчину?

– А чи один я володів всією цією інформацією? Зручно жити звинувачуючи оточуючих в своїх невдачах.

– У вас не вийде мене зачепити!

– Ви впораєтесь з цим і без мене. – Спокійно промовив чоловік, крокуючи геть.

Блек вже мільйон разів пожалкувала що зв’язалась зі Снейпом. Адже той не те, що їй не допомагав – здавалось, робив тільки гірше. Ще й не зрозуміло чий він взагалі агент. Правда і сама Дельфі не розуміла, чия вона. Логічно було б подумати, що все в її житті пов’язане зі Смертожерами: батько, мати, кохання. Але душа?

А як же Гаррі і Герміона? Да навіть клятий Рон. Дельфі тільки-но замислилась над тим, а що ж буде відчувати Моллі, коли її єдина донька загине. І це станеться дуже скоро. А Сіріус?

23.2

На ранок вона все ще відчувала якусь чи то страшенну тривогу, чи то хвилювання, але це відчуття вже почало здаватись Блек звичним.

Дельфі не поспішаючи робила всі свої ранкові ритуали: спочатку треба було дошкандибати до душа, потім висушити волосся, аби воно не виглядало як перезимувавше сіно. Макіяж, без котрого вона, здавалось, не готова була навіть дихати. А, враховуючи, що сьогодні вихідний – ще триста років обирати, що ж вдягти.

Але часу для роздумів було не дуже багато, адже вони з Гаррі, Роном та Герміоною домовились зустрітися в обідній залі під час сніданку. Аби хоч спробувати обговорити ситуацію яка склалась.

Звичайно, Рон був не в великому захваті від того, що Дельфі знову буде приймати участь в цьому всьому, але здається за весь час хлопець вже змирився. Тому під час обговорення хлопець не проявляв негативних емоцій до неї, що дуже здивувало не тільки Блек, а і Гаррі з Герміоною.

В цей час Драко не знав, як підійти до Герміони та повідомити її про те, що заручини відмінились. І чому тільки батько так вирішив? Ще й спитав його бажання… Все це здавалось юнаку якимось подарунком долі, але він розумів, що тепер так «просто» до Герміони підійти як раніше він не зможе.

Вона не така, як ця липуча істота Паркінсон. І Мелфой помічав, як в її сторону постійно поглядає цей Крум. Зізнатись чесно, це напевно єдиний хлопець в Гоґвартсі, з яким Драко відчував конкуренцію. І він був далеко не впевнений , що переможцем в битві за увагу Ґрейнджер буде саме він. Ситуація гірше не придумаєш, але хлопець чітко розумів, що все це не просто так, все це – ДОЛЯ. І якщо раніше він ще думав, сумнівався, то зараз треба діяти і пофіг, що буде далі. Головне те, що є зараз.

А звична увага Пенсі, була прикута вже не на Мелфоя молодшого , а на Кравча, який сидів на сніданку в тілі Аластора Муді. Драко був трохи шокований тим, що Пенсі не бігає за ним, не просить повернутися, та воно й на краще.

Барті правда виглядав таким щасливим від цієї уваги. Він розумів, що це було тупим вчинком. Якби чоловік знав, що Лео погодиться бути з ним…

По-дурному все вийшло, дуже по-дурному, але їй точно не треба про це все знати. Тупі, імпульсивні, гарячі рішення, які чоловік постійно приймає під час емоційного збудження. Спочатку Дельфі, потім Пенсі. Та і щиро кажучи, стосунки з Лео були такими ж спонтанними. Але ця ідея здавалась Барті більш ніж вдалою.

Розумна, вродлива, горда. Так, з нею важче, але, натомість, все зрозуміло: виставлені кордони, та маршрут як їх руйнувати. В них одна справа і вона не буде грати на його почуттях. Лео знає чого хоче і Кравч точно знав, що вони хочуть одного і того ж. І чому він не помічав цього раніше? Вчепився в ту Дельфі кігтями, сподіваючись, що вона колись його прийме, наробив стільки помилок… заради чого?

Так жахливо відчувати ненависть до людини, якою ще тиждень тому дихав. Розуміти, що її по суті не існувало. Барті знав, що він має слухати своє друге «я» і воно завжди йому казало зібрати свої шмарклі та рухатись повз неї, але ж ні… той ідіот Кравч побіг, побіііг і й#ьнувся в двері головою, які тримали відчиненими, поки він не підійшов до них. І якби вона не була донькою Володаря…

«- Ти би не вбив її, телепень. – Знову пролунав його ж голос в голові.

– Вбив, насолоджуючись останнім подихом. Радів би як її тіло покидають сили та з обличчя пропадає той самий вогонь. – Заперечуючи, відповів другий.

– Тільки тому що вона обрала не тебе? То хто з нас боягуз? Ти чи я? Хто з нас слабак? Якщо ти не можеш прийняти факт, що вона може кохати іншого, що хтось може бути кращим за тебе…

– Коли ти вже сам здохнеш?

– Тоді ж, коли і ти. Ти навіть не наважився сказати їй, не наважився стати кимось більше ніж друзі, бо боявся відмови. Фактично, в неї не було вибору.

– Ой да захлопнись, невдаха. Невдаха, що шукає виправдання своїм слабкостям!»

Не в силах більше терпіти цей «концерт» в своїй голові, Аластор грюкнув рукою по столу та кинувся геть, аби втамувати свої «думки». І слідом за ним примарою попленталась і Пенсі, яка, побачивши поведінку чоловіка, в цю ж мить прийняла все на свій рахунок, думаючи, що це він так хвилюється через те, що між ними сталось.

Чоловік одразу почув кроки позаду себе та повернувся. Сумнівів не було – Паркінсон, яка, помітивши, що той зупинився, обережно продовжила крокувати до нього. Барті знервовано облизав свої губи та озирнувся навколо. Він швидко відкрив двері якогось кабінету, зазирнув всередину і, не побачивши там нікого, зайшов туди та махнув рукою в сторону Паркінсон, закликаючи пройти слідом.

– Барті.. – Одразу почув той у свою сторону.

– Тихо. – Перебив її вже Кравч. – Не витріщайся на мене так. Я все тобі вчора сказав.

– Я бачу як ти хвилюєшся, я відчуваю те саме. Просто не треба приховувати свої почуття .

– Тобі сімнадцять, твоє життя тільки починається…

– Взагалі-то мені шістнадцять.

– Шістнадцять? – Знервовано перепитав чарівник. Прекрасно, Кравч, вітаю. Ти мав неповнолітню. Нижче падати вже нікуди. Чоловік ляснув себе долонею по лобу та продовжив: – Ти маєш майбутнє, Пенсі. Імовірно, воно буде навіть світлим. Все залежить від тебе, від твого вибору.

– А якщо я хочу обрати тебе?

– Мене? Моє життя вже вирішено: я – послідовник Темного Лорда, я вбивця, катівник. Мені це подобається і я буду робити це далі. Я ладен знищити весь світ, якщо він не буде належати Волдеморту. Так само як і світ може знищити мене і я приймаю це. Ти будеш вічно боятись моєї смерті і я не буду себе берегти заради тебе, бо ти для мене не будеш нічого значити. Плотські втіхи, можливо щось ще, але я не певен. Ти не будеш єдиною і це буде вбивати тебе. А можливо тебе й#бну я, якщо ти будеш діяти мені на нерви. Як зараз наприклад. Це все не романтично, Паркінсон.

Юначка дивилась на чоловіка та уважно слухала його «промову», періодично відводячи свій погляд.

– І тільки такі ідіотки як ти цього не розуміють. Це не твоє життя, і якщо ти зараз не збереш залишки свого мозку та не поїдеш звідси – Волдеморт не залишить тебе живою, враховуючи, що тепер ти не являєшся нареченою Мелфоя. І несеш загрозу для нас всіх.

– Але… я можу прийняти мітку і тоді, я..

– Аааа… – Гучно гаркнув Барті, стукаючи палицею по полу. – Я сам з собою розмовляв весь цей час? Це не твоє життя. Тікай, поки жива. Ти мені не потрібна.

Чоловік швидко покинув аудиторію, залишаючи Пенсі разом зі своїми думками. Вона розуміла, про що казав Барті, але всім сердцем не хотіла це приймати.

«Чому все так? В чому моя вина?».

А в обідньому залі все ще йшло активне обговорювання, що ж насправді коїться в Гоґвартсі.

– Тобто ти хочеш сказати, Гаррі, що моя сестра Смертожер? Зрадниця? Вбивця? – Гучно промовив Рон, кидаючи виделку о стіл.

– Я не казав цього, Роне, я лиш висунув своє припущення! Бо перед тим, як хмінитись, вона тісно спілкувалась з Блейзом, а він кращий друг Мелфоя!

– Гаррі, я думаю, що це дійсно занадто. Навіть для Мелфоя. Я не думаю , що він Смертожер. – Обережно промовила Ґрейнджер, кидаючи погляд на Рона.

– Його батько Смертожер! – Роздратовано вигукнув Поттер.

Герміона поглянула на Дельфі, яка трималась трохи осторонь розмови, аби не ляпнути чогось зайвого. Але тут брюнетка розуміла, що Ґрейнджер з живої неї не злізе.

– Не зовсім. – Швидко відповіла вона. – На скільки я знаю, він навіть не сидів в Азкабані. Його причетність до Волдеморта не доведена. І я також чула, що в минулому році в їх будинку проводили обшук. Але нічого не знайшли. Драко огидний, але я підтримую Гермі, що він точно не послідовник сам знаєш кого.

– Тоді що?! Що з Джинні?!

– Може це все через те, що хтось зрадив її з новенькою Блек? – Не витримавши пробурмотав Візлі.

– Да що ти верзеш! Я не зраджував нікого, що за нісенітниця!

– Тоді чому половину літніх канікул вона плакала через тебе? Чому ти порушив свою обіцянку провести це літо з нею та нашою родиною?

– Лео – донька Сіріуса! Вона попросила мене.

– А якщо Волдеморт попросить тебе віддати йому магічний світ – ти також це зробиш? Бо він тебе попросив?

– Роне… ти перегинаєш. – Зауважила Грифіндорка.

– Да що ти кажеш, Герміоно. Можливо, у того, хто шукає винних, рильце в пушку?

– Знаєш що!- Вскакуючи з місця гучно крикнув Поттер. – Йди ти в сраку! Не спілкуйся тоді зі мною! Якщо вважаєш, що я такий гидотний.

– Давно мріяв про це. – Також встаючи з місця, крикнув у відповідь Візлі.

Всі оточуючі одразу ж повернулись на джерело шуму та уважно видивлялись його причину, поки хлопці продовжували грізно дивитися одне на одного.

– Заспокойтесь будь ласка! – стривожено промовила Ґрейнджер до них.

А ось Дельфі мовчки сиділа та спостерігала за цим всім. Не в її інтересах було заважати позбутися Рона, який вже давно сидів в печінках разом зі своїми підозрами в її сторону. Він звичайно був абсолютно правий. Але… Ну дратувало же.

– Да пішли ви всі. – Ще раз вскрикнув Візлі, розвертаючись та крокуючи геть.

– Рон! – Крикнула Ґрейнджер намагаючись зупинити хлопця. – Роон! Да що з вам коїться? Гаррі! Не мовчи!!!

– Я не знаю, Гермі… Не знаю..

Хлопець послідував прикладу свого друга та почав покидати залу.

– А ти куди?

– Я не принципово.. Просто наївся.

– Дельфі, мені це все не подобається.

– Що саме? – Відповіла вона колупаючись виделкою в своїй їжі.

– Ти зараз серйозно?

– Ааааа… ти про них. – Махаючи рукою відповіла вона. – Та забий, як завжди по псіхують та пройде все. Ну, чи мене гепніть, щоб Візлі нарешті заспокоївся.

– Це не смішно! Ми дружили з першого курсу.

– Ось в цьому і справа!

Ґрейнджер не розуміючи звела брови та поглянула на подругу.

– Ви дружили з першого курсу, росли, змінювались, можливо ваші інтереси просто стали іншими? Це не злочин, ніщо не вічно. А все, що ви робите – лише нерви.

– І що робити далі? – Розгублено перепитала Ґрифіндорка.

– Що- що. Та нічого. Відпустити. Назавжди, чи на час.

– Та вони мені як брати! Ти би змогла? Змогла відпустити?

Дельфі встала зі свого місця, та промовила:

– Я відпустила своїх батьків, Гермі… Я піду посплю.

Чарівниця подивилась на неї та зрозуміла, що вона знову думала лише про себе…

– Дельфі, стій… Пробач мене, прошу, я не подумала…

– Все добре, я просто так стомилась….

Барті ж у своїй кімнаті серйозно задумався над словами Лео з приводу Дельфі та її зради Волдеморту. Тоді їх розмова з Лео пішла в інше русло. А якщо це все правда? Враховуючи, як мило вона сюсюкається з Поттером, а особливо з їх бруднокровкою. Звичайно , це місія, але все якось занадто солодко.

Треба знайти Лео та вислухати всі її припущення та докази. Бо висувати звинувачення проти дочки Волдеморта без стовідсоткової впевненості, то можна і смертний вирок собі підписати.

Але знайти когось в вихідний день виявилось не так просто. Особливо Лео, яка постійно вештається фіг зрозумій де.

– Шукаєш когось? – Знову роздався голос Паркінсон.

– Ти все ще тут? – Навіть не кинувши погляду на дівчину відповів Кравч, все ще вишукуючи очима брюнетку.

– Я серйозно, можливо допоможу.

– Лео. – Швидко помовив він.

– Блек?

– Ага, то бачила чи ні? – Більш роздратовано гарикнув чарівник.

– Нєєє, не бачила.

– Не єб# тоді мені мозок!

Чоловік швидко пішов геть та продовжив вишукувати свою дівчину.

Пенсі ж крокувала до свого гуртожитку, дуже добре обдумуючи те, що сказав їй Кравч.

Дівчина розуміла, що Барті мав рацію, але якась частина її вірила в те, що в неї може бути так, як пишуть в романах: шалене кохання, яке вона вони будуть нести та оберігати до кінця свого життя не дивлячись ні на що.

Барті здався їй набагато серйознішим, досвідченим. Вона відчула,що йому було не все одно на неї. Він хвилювався, піклувався. Взагалі, він такий чуйний, веселий, добрий. Да і з Дельфі в них не вийшло, може тоді в неї є хоч якийсь шанс.

Спустившись в вітальню вона окинула поглядом невеличку компанію, яка гучно сперечалась, граючи в якусь настольну гру. Пенсі обперлась о стіну та стояла думаючи про те, яким же чином їй більше спілкуватись та потрапляти на очі чоловіку.

І геніальні думки не змушували себе очікувати:

Якщо йому подобалась Дельфі, можливо їй варто стати такою як вона? І тоді він побачить, він все побачить.

Але ж як це зробити? Дізнатись про неї більше?

– Дельфі! – Гучно крикнула вона, як тільки помітила, що її однокласниця проходить неподалік.

Блек одразу навіть не зрозуміла, що гукають її, адже після того як вона посварилась зі своїм «любим» братиком, вона взагалі не спілкувалась ні з ким зі свого гуртожитку.

– Ти це мені?

– Так. Йди сюди. – Відповіла вона, махаючи рукою до себе.

– Ну кажи, чого тобі?

– А ти не бачила Лео? – Дівчині здалось геніальним допомогти чоловіку знайти того, кого він шукає, таким чином створивши привід. Ну і ще раз поговорити можна.

– Лео? – Переспитала вона з погано прихованою огидою та оскалом. – Да звідки я знаю де вона лазить, може на помийці якійсь. Нафіга вона тобі взагалі?!

– Да бліна, її шукав Барті, і я подумала, що ви ж сестри там…

– Почекаай… – Швидко перебила її брюнетка, відводячи в сторону за руку. – Хто її шукав?!

– Ой. – Прикриваючи рота руками вскрикнула та. – Ти ж знаєш все? Ну що…. – Вона підійшла до неї та тихенько прошепотіла на вухо: – Що Барті Кравч на справді Аластор Муді, ой…. Точніше навпаки.

– Я то знаю! – Обирливо промовила та. – А от ти звідки це знаєш? І чому теревениш про це на право і на ліво! Я починаю сумніватись в адекватності свого рішення врятувати тебе тоді!

– Вибач, прошу! Не розповідай нікому, я дізналась випадково, правда…

– Да Мерліне, живи вже, тільки язика за зубами тримай, добре?

– Мг.. – Швидко кивнула та у відповідь.

– Грьобана Лео, Грьобана солодка парочка.

Дельфі була явно роздратована згадкою про свою сестру. Моментом навіть здавалось, що вона ось – ось вибухне.

– Почекай що? – Швидко спитала Пенсі.

Її очі широко розплюшились і вмить здавалось зникла вся енергія, яка просто викіпала з неї.

– Ну вони ж типу разом. Я бачила їх в лісі і Барті казав. А ну почекай. А чому ти так реагуєш?

Паркінсон швидко відвела погляд та помітно почервоніла.

– Пееееенсіііі!

Вона підняла очі та подивилась на Дельфі.

– Тільки не кажи, що… Ти закохалась в того, хто тебе ледь не вбив? Пенсі, ну алоооо!!!

– Все не так просто. Мені соромно про це говорити. Але не говорити також не можу.

– Твоооооююю ж тии…. Скажи мені, що це не те, про що я подумала?

– Я не можу цього сказати.. – Відповіла дівчина ледь чутно всхлипуючи.

– Коли?!

– Вчора..

– В мою кімнату, ШВИДКО!!

– Дельфі, прошу не треба.

Паркінсон була дуже перелякана і яекала від дівчини лише найгіршого, але та натомість окинула її поглядом та абсолютно спокійно відповіла :

– Я також не знала, що він з нею, коли була з ним.

– Почекай, ти серйозно?

– Пішли…

Зайшовши в кімнату, Паркінсон оглянула все навколо та обережно стала біля шафи.

– Та що ти там встала, заходь, сідай. Я не харчуюсь студентками Слизарину, лише Ґрифіндорками.

Пенсі ледь помітно посміхнулась та відповіла:

– Я відчуваю себе незручно.

– Не тобі має бути незручно, а йому. А ну стоятииии, а як же Драко? Ти розумієш, що якщо він чи хтось з родини дізнається…

– Весілля не буде…

– Все на стільки запущено? Ти через цього бовдура будеш відміняти власне весілля? Драко звичайно також так собі варіант, але…

– Містер Мелфой відмінив весілля, вчора.

– Почекай, Луціус? Вчора?

– Ну так, містер Мелфой.

Дівчина була обурена тим, що аристократ не поділився з нею цією важливою новиною. То ось чому він запізнився.. Ось тобі і довіра..

– Тепер ланцюг логічно закривається. От паскуда, Кравч.

– Ні – ні! Він не змушував, не тиснув, я погодилась сама. Мені здавалось, що стане меньше боляче, доречі… – Дівчина нарешті підняла свої очі та подивилась на Блек. – Мені здається, що він тебе кохає.

– Ага! – Гучно відповіла та, скочивши з місця. – Десь паралельно між тобою та Лео, в обідню перерву в нього в розкладі написано « Дельфі».

– Я розумію, що виглядає це не дуже, але він правда виглядав розбитим.

– Настільки, що переспав з тобою, зустрічаючись взагалі з іншою? Геніально, Паркінсон. Він напевно спочатку запропонував випити, потім, коли ти вже гряпнула нормально так, подивився своїми очима такими жаааалібними та запропонував врятувати його від страждань? Ну і звичайно рятує цього страдальця лише секс?

Пенсі лише видихнула та одразу ж відповіла.

– Він запропонував це, аби допомогти мені.

– Аааааа…. Ну це просто сууууууттєєєєєво змінює справу. Ти розумієш, що він просто використав тебе!

– Це не правда! Він був уважний, цікавився мною, хвилювався навіть, аби мені було добре, не тільки йому, розмовляв зі мною.

Дельфі закрила обличчя рукою та почала хитати головою в сторони. Вона звичайно знала, що Паркінсон достатньо дивна дівчина, але щоб на стільки.

– Пеенсііі. Те, що чоловік розмовляв з тобою та не намагався тебе зґвалтувати не значить, що він не довбень. Це типу просто….Я не знаю, як це пояснити.

– Ти просто ревнуєш, так? Я не хотіла робити комусь погано, чи..

– Чи він сказав, що між нами все скінчено, так?

– Так.. – Розгублено відповіла бідолашна.

– Лео він сказав те саме. Але щоб щось закінчити, треба щось почати.

Дівчина нічого не розуміла та просто мовчки блимала очима, дивлячись на «однокласницю».

– Ага. Так. Добре. – Панянка зрозуміла, що образами розмовляти тут не вийде, тому вирішила просто розповісти все, не кривлячи своєї душі – Ми не були разом ніколи. Він ніколи не брав відповідальність, кажучи, що ми просто друзі. Але майже кожну ніч ми проводили разом. Я думала, що ось – ось він скаже мені, що хоче бути зі мною і я думала, що він щось відчуває, кохає навіть. Він здавався мені щирим, не таким як усі інші. Тому я тебе розумію. З ним було весело і, водночас, складно, але ця складність була якоюсь цікавою. Я навіть подумала що… Я сама закохалась в нього і вирішила сказати першою, знаєш, типу яка різниця хто скаже перший, якщо відчуття взаємні.

– Ти зізналась йому в коханні? – Ошарашено переспитала Паркінсон.

– Майже, я прийшла до нього, хотіла зізнатись, що хочу з ним бути, а він сказав, що кохає Лео. І що я ніколи нічого не значила в його житті. Просто секс. Подякував, що було весело, але зараз йому все набридло. І він хоче все по серйозному. – Було помітно як Дельфі було важко це розповідати і зізнаватись самій собі, що її також просто використали. – Бачиш, як в нього все серйозно. Але я розумію, що по суті мене також ніхто не змушував, не годував іллюзіями про вічне кохання. Я погодилась на все це, розуміючи та приймаючи.

– Ти думала, що все зміниться? І він..

Дельфі посміхнулась, ковтаючи величезний ком в горлі.

– І він зрозуміє, що я йому потрібна. – Зробивши паузу та вдихнувши повні груди продовжила вона : – Да не потрібні ми йому, Пенсі. Точніше пртрібні, але не так, як ми це собі уявили. Хочеш бути м’ясом? Будь. Але я вже пас. Я в стосунках з іншим чоловіком. І я вийду за нього, хоч і зараз є деякі нюанси. Тому, якщо ти думаєш, що твоя суперниця я, то помиляєшся. Тобі в інший гуртожиток. Просто ти ще можеш змінити щось в своєму житті.

– Ти також думаєш, що мені краще поїхати? – Розгублено спитала та.

– Також? – Знову усміхнувшись перепитала Блек – Знаєш, це напевно єдине, що він сказав вірно. Хоч і через те, що скоріше за все зрозумів, що просто бухий не втримав свого прутня в штанях. Але… він має рацію, і якби я могла ось так просто поїхати, почати своє життя без цього всього… повір, мене б вже тут не було.

Паркінсон помітно замислилась, гучно ковтаючи свою слину. Вона не знала, що сказати у відповідь, але зібралась і також видала те, що просто зараз думала:

– Ти здавалась мені іншою… Якоюсь….

– Дурною, необачною, вітрянною, наївною та не серйозною. Абсолютно не вдупляючою, що коїться навколо. Вгадала?

– Є трохи. – Посміхаючись відповіла та.

– Я така і є. Якби я була іншою – я б давно щось з собою зробила. Якщо не серйозно сприймати все, що коїться навколо тебе, то наслідки також здаються не такими вагомими. Єдине напевно, що я ще не до кінця навчилась знецінювати – це кохання. Я намагаюсь запевнити себе в тому, що я не вірю, точніше очікую гіршого, а потім пірнаю з головою, навіть не опускаючи її вниз аби побачити наявність гострого, величезного каміння.

– Я поїду. – Тихо промовила Пенсі. – Поїду….

– Ніколи не повертайся сюди. Можливо з новин ти дізнаєшся, що нас всіх вже немає в живих. І це буде означати те, що я нарешті стала вільною.

– А якщо ні?

– Значить моя свобода трохи відстрочена….

23.3

Барті таки вдалось знайти Лео та відвести її, аби перепитати за всі свої припущення та підозри.

– Ти таки вирішив думати, так? – Дивлячись на чоловіка з-під лоба спитала вона.

– Я хочу бути певним в безпеці Володаря.

– А я думала, твоя жага до неї сильніша за твій розум.

– Мій розум сильніший за все. Тебе вона так бентежить?

– Ні.

– Це все був тваринний інстинкт.

– В людей немає інстинктів, Бартеміусе.

– Ага. – Впевнено зазначив він. – Тому він і тваринний. Все швидко почалось, швидко закінчилось . Іноді наші бажання дійсно зносять нам розум, але це не та історія.

– Тоді чому я? Чому після цього всього ти не вирішив бути один?- Недовірливо спитала дівчина.

– Після чого всього? Те, що я хочу бути з тобою лише доказ того, що все це нічого не значило.

– Ти певен, що ти вбив того хто здав Мелфой Менор? – Швидко та впевнено перевела тему Лео. – Я знаю про цю історію.

– Його вбила Дельфі.

– А до цього Луціус, її коханець, вирізав всю свою прислугу, шукаючи , але так і не знайшовши винних. Залишилась в живих одна покоївка. Великодушність Блек зашкалює, врятувала таку молоду дівчину. А чи стала би вона це робити, аби вона не була впевнена в тому, що винного серед них немає. Звідки вона так швидко дізналась про все та прибігла розповідати Володарю? Бо це все зробила вона. Гарна багатоходівка, але абсолютно не продумана – це стиль Дельфі. І колись я сама на нього потрапила.

– Все побудовано лише на твоїх здогадках?

– Вона була в маєтку Сіріуса влітку, Дельфі не бачила мене, але я її.. Я не чула всієї їх розмови,але вона була присутня на багатьох зустрічах Ордену Фенікса.

– Тобто, я тебе вірно зрозумів?

– Так, я хотіла тобі про все це розповісти тоді, коли прийшла, а вона вірвалась та вчепилась в тебе як навіжена, ти не став мене слухати.

Барті був вкрай обурений, розгублений, він розумів: все що було між ними, було її грою. Наблизившись до нього вона намагалась розчавити Лео і це були не ревнощі, якими він тішився – це був її план.

«Щойно вона зрозуміла, що я почав цікавитись Лео – вона взяла мене в свої лещата, витісняючи собою її. Аби я захопився, втратив контроль та розум. І, що би я не говорив зараз, та я, сука, його втратив. Як і пильність. Я її вб’ю»

– Треба було мені в’їб#ти! – Гучно та роздратовано рявкнув він, проходячи повз дівчину та крокуючи у вже давно знайому йому сторону.

Чоловік нісся крізь натовп, здавалось ігноруючи те, що в нього фактично немає ноги і те, що вже пів школи на нього таращилось.

Лео ж розуміла, що почала дуже небезпечну гру. Так, вона дійсно була впевнена, що ця притрушена не чиста перед батьком. Але вона знову могла використати проти Барті свої тупі залипання і він може знову на це повестись. Але якщо це дійсно станеться?

А якщо й станеться, нафіга їй тоді такий чоловік? Нехай гниють разом.

«Я відчую, якщо в них щось буде, бо від нього не несе алкоголем», швидко промайнуло в голові дівчини. І вона повністю відпустила цю ситуацію.»

Суть полягала в тому, що всі відчуття Лео чомусь втрачались і вона дуже погано відчувала чужі аромати на Барті, окрім його особистого і цього жахливого алкогольного сморіду.

А нічого не підозрююча Дельфі вже випроводила Пенсі та спокійненько сиділа на кріслі, підпилюючи свої нігті на руках. Але раптово в її кімнаті з’явився Кравч. Чоловік страшенно злякав панянку, проте вона не подала жодного виду, продовжуючи роздивлятись свої пальці.

– Це приватна територія, Професоре. І у вас здається нога росте.

Саме тому чоловік, відійшовши від натовпу, перемістився до неї в кімнату, хоч це все й було достатньо небезпечно, але він хотів аби ця розмова проходила не з Аластором Муді, а з Бартеміусом Кравчем. З тим, якого Дельфі бачила лише раз.

– У нас росте гнійний фурункул, якого треба задавити. І це ти!

– Ой як ми заговорилииим… що тобі треба, Кравч?

Піднявши погляд та побачивши, що чоловік повертається до свого тіла, вона лише повела кутком свого рота вгору, продовжуючи роздивлятись нігті.

– Ти зрадниця! – Глибоко дихаючи викрикнув Кравч, не відводячи ні на мить погляду від брюнетки.

– Оооооооо…. – Протяжно відповіла вона, відкладаючи в сторону пилочку для нігтів та встаючи зі свого місця. – А в нас з тобою були стосунки? Аби я зраджувала тебе? Хто ти взагалі такий? Пішов геть з моєї кімнати.

– Хто я такий? – Чоловік швидко наблизився до брюнетки, стаючи прямо перед нею. – Не треба прикидатись ідіоткою, Блек! Ти же знаєш про що я.

Дельфі високомірно огледіла чоловіка, так само відповідаючи на його запитання:

– Мені здається, що ти забувся куди ти прийшов. Тобі сказано йти геть!

Дельфі починала помітно нервувати і дратуватись, вона взагалі не розуміла нафіга він завалився в її кімнату, особливо після того як вона дізналась про Пенсі…

– ЦЕ НАКАЗ! Геть з моєї кімнати!

-Я не виконую накази зрадниці крові.

– Що ти верзеш? – Обурено викрикнула Блек, сверлячи його поглядом. – Який же ти огидний!

Почувши це Барті міцно стиснув свою щелепу та дістав магічну паличку, направляючи її на Дельфі.

– Тільки спробуй!

– Що ти мені зробиш?! Докладеш все Ордену? Чи знову здаси Менор?! А твій Мелфой знає, що ти ледь не знищила його маєток разом з ним і всіми нами!?

Брюнетка ледь помітно повела бровами, але намагалась не демонструвати свою розгубленість. Як? Як він дізнався?

– Мг, а що ще ти придумаєш аби не здаватись нікчемою? М??

Почувши це, Кравч швидко сховав свою паличку, а іншою рукою схопив дівчину за щелепу міцно стискаючи її пальцями.

– Паскуда! Тебе прямо зараз вирубити? Чи все таки довести до Володаря.

Блек безуспішно намагалась відірвати від свого обличчя руку чоловіка, але той вчепився в неї мертвою хваткою. Дівчина скривила обличчя від болю та зазирнула в очі чоловіка. Він був скажений, жорстокий, його очі здавалось наповнювались кров’ю, а через шкіру виднілись набухлі від гніву вени.

Стало зрозуміло, що в неї нічого не вийде. Брюнетка намагалась дотягнутися рукою до своєї палички, яка як завжди знаходилась в корсеті, але Кравч не дав їй цього зробити та добряче струснув.

– Веди! – Впевнено відповіла Дельфі, зібравши себе до купи. – Веди мене до батька! Я як раз маю доповісти йому про свої успіхи як таємного агента Ордена Феніксу.

– Я тобі не вірю. – Скрегочучи зубами промовив чарівник, все дужче стискаючи її обличчя.

Але Блек широко посміхнулась та облизала його губи своїм язиком, від чого той одразу ж відскочив. А Дельфі почала терти руками щелепу, намагаючись позбутися болі та можливих синців.

– Я не граю більше в твої ігри клята ти сука!!!

– Звичайно не граєш!!! – Прокричала йому у відповідь Дельфі! – Клята сука тут лише ти , Кравч. Тільки клята сука може користуватись малолітніми дівчатами заради своїх втіх!!

– Не можеш ніяк заспокоїтись, що я обрав не тебе, а Лео. І як би ти не намагалась тягнути простирадло на себе. – Барті гучно засміявся, знову наближаючись до дівчини та промовляючи: – Не можеш змиритися, що особливою виявилась як раз таки вона, а не ти. І скільки б ти не розставляла ноги перед мною, я з нею, а не з тобою! Вона повнолітня і я хочу, щоб саме вона стала моєю дружиною в майбутньому.

Хоч Барті і думав, що не принесе їй ніяких емоцій цими словами, а лише намагався всім цим щось довести самому собі, але він наніс занадто болючий удар. І він попав в самісіньку ціль. З обличчя Дельфі в цю ж мить зникла посмішка, вона лише пронизливо поглянула на нього та так само спитала:

– А Паркінсон повнолітня?

– Паркінсон?

– Мг, Паркінсон. – Підтвердила вона, все так само не зводячи погляду з чоловіка. Чи знає твоя майбутня дружина, що ти тр@хнув Пенсі, а потім як останній боягуз вирішив вислати її кудись подалі? Ні? Мовчиш? Дивно, а я думала знає. Чи ти ще просто не встиг розповісти про це? Звинуватити мене в якійсь х#йні ти встиг, ледь не зламати мені щелепу ти встиг, а зізнатись коханій, що ти спав не тільки зі мною та з нею, а ще й з іншими – ні.

Барті нервово облизав губи, ненадовго опустив свій погляд та знову викрикнув:

– А чим ти краща за мене?! Чим?! Може ти не спала з двома? Чи ти не брехала нікому?

– А ми граємо в гру хто гірший, я правильно розумію? – Трохи заспокоївшись, але все так само важко дихаючи перепитала Дельфі. – Чого ти хочеш від мене? Ти дійсно вважаєш що я можу зрадити батька? Через що? Через те, що я вляпалась в чергового мудня як ти? Ні, Барті. Все моє життя пов’язане з Смертожерами: батько, мати, мій чоловік. Мені дійсно шкода всіх цих людей, які скоріше за все дуже скоро загинуть. Але я не можу зрадити єдине, що в мене є в цьому житті справжнє.

Дельфі зробила декілька кроків та пройшла повз чоловіка, який заплющив очі та все так само мовчки стояв.

– Я колись думала, що і ти щось спражнє в моєму житті. Якщо збираєш мої головні недоліки, можеш записати, що я не вмію розбиратись в чоловіках. Бачу в якихось муднях щось хороше, а потім виявляється, що його там немає.

Барті швидко розвернувся в слід дівчині та знову на неї подивився, його погляд був іншим, здавалось таким рідним, вже знайомим, але Дельфі була спустошена та не бажала нічого слухати, не бажала нічого розуміти.

– Дельфі.. пробач мене. – Чоловік взмахнув рукою в повітря, а потім вказав на свою щелепу. – І за це, я просто…

– Ні. – Швидко та різко перебила вона, крокуючи до виходу та грюкаючи дверима.

Чоловік залишився в її кімнаті один, оглядаючи все навколо, все… напевно правда все… Він не хотів, повертатись в тіло Аластора, тому знову пішов на ризик та трансгресував в свою кімнату, де на нього вже чекала Лео.

– Як успіхи? – не чекаючи та не дивлячись в його сторону одразу ж спитала вона.

– Вона сказала, що Темний Лорд дав їй поручення прослизнути в середину Ордена.

– І ти їй повірив?

– Ні, звичайно ні. Я поговорю про це з Володарем. Якщо ти маєш рацію, то ми в небезпеці.

Лео сиділа на краю стільця дивившись перед собою.

– А ви з нею?…

Чоловік зрозумів її з напівслова, тому навіть не дослухавши відповів:

– Ні. Лео, звичайно ні.

Він сів на своє ліжко та нахилив голову, тримаючись за неї руками та додаючи:

– Я думаю нам треба поговорити.

– Від тебе смердить нею, а кажеш не було.

– Ти маєш вірити мені, інакше варто завершити це все зараз.

Дівчина стиснула зуби та ледь помітно прищурила свої очі.

– Маніпуляції? Думаєш вони спрацюють?

Барті посміхнувся та подивився на свою обраницю і в цю ж мить відповів:

– Ні, я як раз не хочу, щоб це все було між нами. Я не зраджу тобі ні з Дельфі, ні з кимось іншим. Але я хочу бути впевненим..

– Що тобі не зраджу я? Смішно.

– Що ти будеш довіряти мені, що би не сталось.

– Це абсурд та романтизація інфантильності, Бартеміусе, ніколи не варто втрачати пильність та сліпо довіряти комусь. Це тупість.

Кравч гучно причмокнув від почутого.

– А підозрювати, перевіряти, постійно шукати зраду – це по твоєму не тупість?

Брюнетка недовірливо повернула голову до чоловіка та мовчки дивилась на нього з-під лоба.

– Бачу, що тупість. – Швидко додав він. – Немає в мене мети тобі брехати, немає вигоди якоїсь бути з тобою, не тільки тому, що ти мені подобаєшся. Добре, якщо ти не готова до стосунків – давай не починати, але не виносити одне одному мозок.

– Я правда подобаюсь тобі? Я, Бартеміусе, саме я!

– Звичайно! Ти зацікавила мене ще з самого початку.

– Ти був з Дельфі, але цілував мене. Значить ти спроможний на зраду. А я не хочу аби мене зраджували. Я не хочу бути дурепою.

– Я би ніколи не зрадив Дельфі і справа не в тому, хто кращий, а хто гірший. Якщо я не можу бути вірним своєму вибору, що я взагалі можу в цьому світі?

– Але ж.. ти цілував мене.

– Ми не були разом, ти знаєш про це. Так буває, для тебе це дико, для мене норма. Я люблю секс, вона його любить навіть більше ніж я. Ми не мали жодного зобов’язання. Вона спала не лише зі мною. А я зрозумів що хочу бути з тобою. І запропонував це тобі лише тоді , коли розповів про це їй.

Дівчина явно не очікувала почути подібне. Хоч і її обличчя як завжди майже не змінилось, але очі.. її очі. Саме по ним Барті якимось чином все розумів.

– Я не готова дати тобі зараз те, що ти так любиш, можливо тоді ти підеш до тої, хто це так само любить як ти?

Кравч гучно засміявся та випрямив свою спину, дивлячись на брюнетку.

– В мене вже таке відчуття, що ти готова доплатити, аби мене хтось від тебе забрав.

– Це не відміняє факту, що я не можу тобі дати те, що тобі потрібно.

– Ой, давай я сам буду вирішувати, що мені потрібно. І довго встояти перед таким красунчиком як я ти точно не зможеш.

– Особливо коли ти в тілі Муді. Ммм… красунчик

– В кожного свої недоліки. – Сміючись відповів Барті. – А в мене він всього один: це кляте тіло. Тому прийдеться тобі змиритись.

Лео встала з місця та підійшла до чоловіка, опускаючи голову та роздивляючись його.

– Ну не знаю. – Продовжуючи бігати очима по його тілу, промовила вона. – Мені здається, що Муді більш унікальний.

– Ти поодииивииись на неї!!

Він потягнув брюнетку до себе та усадив собі на коліна, легко обіймаючи за талію.

Їх вуста в цей ж момент зустрілись, Лео знову відчувала себе невпевненою, занадто вразливою. Її охоплювало відчуття, що ось саме зараз, в цю секунду, коли вона втрачає пильність і прилетить величезний ніж в спину. До того ж, знову ці відчуття внизу живота. Тааааак, це вже небезпечно.

Дівчина швидко розірвала поцілунок та промовила :

– Час, мені вже час, бувай Бартеміусе.

Після цих слів вона швидко по своєму класичному сценарію перетворилась на кішку та побігла геть.

– Да щоб тебе!! Лео! – Одразу крикнув їй в слід чоловік.- Мені не дихати на неї?! Чи як?!

Дельфі ж після ммнулої розмови з Кравчем вирішила, що вчора була не зовсім права у випадку з Луціусом, хоч в неї і було багато питань до нього, як мінімум, якого хріна він не розповів їй про Паркінсон та Драко. Але нічого, буде додатковий привід на майбутнє.

А зараз треба діяти дуже швидко і розважливо. Дельфі дуже добре знала Луціуса. І так само дуже добре розуміла, що після вчорашнього він м’яко кажучи втопиться в своєму сказі.

Блек підійшла до комоду в якому зберігалась білизна та присіла до найнижньої полички, слідом вона дістала коробку, яку в цю ж мить обійняла, а потім відкрила.

Шовковий бюстгальтер чорно-червоного кольору, чорний пояс з червоними підв’язками для панчох і вониии.. Ці панчохи точно не залишать йому вибору. Піднявши в повітря трусики з того ж комплекту вона хитро посміхнулась та промовила сама до себе:

– А ось це точно не знадобиться.

Відкинувши їх Блек швиденько скинула з себе одяг та вдягла те, що дістала з цієї коробки.

Дивлячись на себе в дзеркало Дельфі розуміла, що навіть якщо Мелфой і буде бурчати, то тривати буде це дуже не довго.

Бліна, і яку сукню обрати?!

Раптово її обличчя знову осяяла посмішка. Зеленоока схопила довге оксамитове пальто з штучним хутровим коміром та накинула на тіло, не вдягаючи під нього більше нічого. Обв’язуючи пояс навколо талії, панянка покрутилась навколо своєї осі, аби не впустити ніяких казусних моментів, адже їй такою ще через пів магічного світу летіти.

З однієї сторони, може й добре, що Гермі про все дізналась, адже тепер можна просити прикрити не Снейпа,який вічно ще три години розповідає яка та безвідповідальна, що їх стосунки приречені, як і вона сама. Снейпа взагалі нічого не влаштовувало, Барті ху#овий, Луціус ху#овий, один він квіточка в мами. Дратує.

І в принципі це Слизеринка і зробила, вона добре знала де зазвичай знаходиться Ґрейнджер, тому знайшла її дуже швидко.

– Гермі, питання життя та смерті! – Гучно вскрикнула та, відводячи юначку в сторону.

– Ти що така гарна то? – Одразу ж спитала та, дивлячись на Дельфі.

– Мені треба відскочити на годинки три, а краще чотири.

Почувши це, Ґрифіндорка виставила перед собою дві руки та серйозно відповіла:

– Ні! Ні, ні і ще раз нііі! Не кажи, що ти зібралась до нього. Ді, моя психіка цього не витримує!

Хитра посмішка не покидала обличчя брюнетки і та вирішила почати, як вона вважала, з козирів.

– А що скаже твоя психіка на те, що Драко та Паркінсон більше не заручені? М?

Після почутого очі Герміони загорілись наче два невеличких, але дуже небезпечних полум’я.

Значить Мелфой старший прийняв її умови. І Драко обрав не одружуватись. Хоча… Яка взагалі різниця. На носу випускні екзамени. І до того, здається Крум таки хоче запросити її на побачення. Взагалі він дуже нерішучий, а дивлячись на нього так одразу і не скажеш.

– А мені то з цього що? – Все так само суворо перепитала Ґрейнджер. – Я думаю про своє майбутнє та випускні екзамени! І тобі б завадило думати про це також!

Але брюнетка наче ігноруючи все, що сказала подруга, лише ближче підійшла до неї та оглянулась навколо. Блек продемонструвала панчоху на своїй нозі та впевнено відповіла:

– Просто подивись на це. І бери на замітку, що дійсно знадобиться в майбутньому. Дореееечі, якщо буде потрібно, я тобі адресу магазину на листочку черкну!

– Ді!!! – Обурено вскрикнула вона у відповідь.

– Гермі, ну прошу! Будь ласка, прошу, прикриєш?

– Я тебе колись вб’ю!

– Я тебе також обожнюю. Я побігла!

– Дельфі, скоро святочний бал!! Ти ж не забула? Дельфі! Чуєш мене?

Дівчина одразу швидко відправилась в сторону забороненого лісу аби по старій схемі пробратись в Мелфой Менор, де її на ніхто не чекав.

Дивлячись на настрій Луціуса можна було зробити висновок, що приходити до нього було поганою ідеєю ще так з років п’ять.

Він мовчки сидів в своєму кабінеті та читав газету, аби хоч трохи відволіктись.

Чоловіка заспокоювали в цьому житті дві речі: секс та читання. А враховуючи, що перший варіант і був тим самим тригером, рішення щось почитати здавалось йому найкращим. Правда,якщо не врахувати той факт,що він сьогодні вже зірвався на всіх кого можна, звільнив дві покоївки і встиг полаятись з Нарцисою на грунті того, що він не порадився з нею з приводу відміни заручин. Вона звичайно була не проти, але факт того, що рішення абсолютно повністю оминуло її, жінку не влаштовувало.

І звичайно, плітки про те, що господар маєтку в жахливому настрої дійшли і до Джун, яка в свою чергу дуже зраділа цій новині.

То може зараз вийде підняти йому настрій? А якщо не вийде є ще одна пляшечка з амортенцією. В цей раз він її точно вип’є.

– Містер Мелфой? – Гучно крикнула вона, паралельно стукаючи в двері. – Можна?

– Швидко. – Одразу ж відповів він, не піднімаючи очей з газети.

– Ваша кава. Куди ставити?

– На стіл.

Джун як завжди швидко виконувала всі доручення чоловіка.

Кава з «сюрпризом» вже стояла на його столі, а сама Джун мовчки чекала наказів для своїх майбутніх дій.

– Може я можу ще чимось допомогти вам?

Дівчина помітила що Мелфой тяжко зітхнув та струснув свою газету, яку він все ще читав.

– Якщо ти ще раз запропонуєш мені своє тіло, я тебе звільню. Зрозуміла мене?

Луціус здогадувався, що дівчина поклала на нього око, але вирішувати цю проблему в нього не було ні бажання, ні часу. Адже на повістці дня все ще була Дельфі.

Яка на його привеликий подив увірвалась в його кабінет, гучно цокаючи своїми підборами.

– Тук- тук.. Не чекав? Я знаааю. Джун, привіт, нам більше нічого не треба, тому можеш йти відпочивати.

– Джун, залишся. – Все так само не виглядаючи з газети промовив Мелфой.

Дельфі не зупинялась та йшла в сторону столу за яким сидів чоловік.

– Джууууун. Вийди будь ласка. – Повторила вона ще раз.

– Містер Мелфой?

Блек як раз дісталась до своєї цілі та скинула рукою все, що знаходилось на столі, включаючи ту саму чашку з кавою.

Луціус кинув погляд на Дельфі, потім на Джун та роздратовано повідомив:

– Йди.

Але звертати свою увагу на гостю він все ще не бажав, знову ставлячи перед собою Щоденний Пророк.

– Ну кооотику. Ти що, злишся на мене? Ну пробааач. В мене був поганий настрій.

– Вибачте, Міс Блек. Але зараз в мене поганий настрій.

Газета чоловіка продовжувала слугувати вірним щитом від дівчини.

І це панянку абсолютно не влаштовувало, тому вона швидко застрибнула на стіл біля чоловіка, паралельно знімаючи зі своїх ніг взуття.

– Я прийшла вибачатись.

Знову нуль реакції? Ну що ж…. В цей ж момент Мелфой відчув як по його нозі щось наближається в напрямку його паху.

Дельфі нахабно вирвала з його рук все, що там знаходилось та відкинула в сторону.

– Дельфі! Ти що твориш?!! І до речі той сервіз був антикварним?!!

– Якщо ти будеш так довго на мене не дивитись, антикварною стану я!!!!

Користуючись моментом, Блек обережно прибрала пальто зі своєї ноги та провела пальцем по мереживній частині панчох.

Мелфой звичайно це помітив та гучно ковтнув слину, не взмозі дивитись кудись окрім неї. Враховуючи те, що нога дівчини все ще не давала йому покою.

– Я щось не відчуваю, що ти радий мене бачити.

– Дееельфііі! – Гаркнув той у відповідь.

– О! Тепер відчуваю. Я вже хвилюватись почала.

Чоловік відставив свій стілець назад, аби Блек більше не діставала до нього та продовжував роздратовано дивитись на неї.

– Ти сьогодні вирішила довести мене?!

Але не дивлячись на всі його «фе» така поведінка коханої його навіть забавляла.

– Так, я вирішила достатньо нарватись.

Після цієї фрази вона швидко зістрибнула зі столу та скинула з себе пальто.

Контролювати себе аристократу було все тяжкіше і мимоволі оглянувши її зовнішній вигляд здавалось вся кров, яка тільки була в його організмі остаточно опинилась в тому самому місці який торкалась Дельфі.

Але він продовжував непохитно сидіти, а Блек прекрасно знала, що дочавить цього шалено ображеного.

– В мій кабінет входить купа людей. Тобі мало всіх разів, коли нас заставали?

У відповідь на це, Дельфі взяла його паличку, яка знаходилась на столі, та взмахнула нею в сторону дверей.

– Все, купа людей не зможе зайти.

Але спостерігала вона лише все той самий вираз обличчя у відповідь.

– Добре!!! – Гучно та ображенко вскрикнула та, застрибуючи назад на стіл.

Луціус знову оглянув її з ніг до голови та, не стримуючи своєї цікавості, спитав:

– Ти так з самого Гоґвартсу йшла?

– Ага. – Швидко та посміхаючись відповіла вона, помічаючи як Мелфой почав хитати головою та вставати зі свого місця.

Чоловік зробив декілька кроків та опинився прямо перед нею, підтягаючи дівчину до себе за талію.

– Ну пробааааач. – Промовила вона, жалібно дивлячись аристократу в очі.

– Що мені з тобою робити? М?

– Сказати, що сильно мене кохаєш і пробачаєш!!

– Як тебе можна не кохати?

І нарешті чоловік розтанув та пристрасно поцілував свою кохану. Звичайно він не міг встояти перед спокусою, це ж його Дельфі.

Тонкі пальці дівчини вже почали розтібати його сорочку, а сам чоловік намагався розібратися з брюками,блискавка котрих чомусь в самий не влучний момент відмовилась розстібатись. Блек довго не думаючи просто швидко розірвала її та визволила його з цього полону.

– Навіжена!

– Мггг…

– Батьку? – Несподівано роздалось за дверями, паралельно з гучним стуком.

Почувши це Дельфі та Луціус налякано повернулись до джерела шуму.

– Що я тобі казав, бляха муха.

– Та тсссс. – Перебила його Блек. – Піде зараз, коли зрозуміє, що тебе тут немає.

– Батьку, мені сказали, що ти точно там, з тобою все добре? Я можу покликати на поміч. Батьку?

– Да що ж він в тебе такий наполегливий та приставучій!!

– Це в нього по лінії родини Блеків передалось! – Єхидно дивлячись на Дельфі відповів він. – Хуууутко під стіл.

Поки дівчина лізла вниз, загрібаючи під себе всі свої речі, Мелфой швидко застібав свою сорочку, та підтягував назад стілець, притискаючи собою Дельфі.

– Так – так, заходь Драко. – Відповів він трохи привівши себе в порядок – Я трохи заснув.

Хлопець зайшов в кабінет та одразу ж запитав :

– А де Дельфі?

– Дельфі? Чому ти питаєш про Дельфі?

– Покоївка сказала, що вона з тобою.

– Аааа… – Та вона Беллу шукала.

– Беллу? Вони взагалі спілкуються?

– Ти про це прийшов спитати?

– Аа… да ні, ні, взагалі ні… просто я….

Але наступні слова Мелфой вже дуже і дуже погано розібрав. Бо він рапотово відчув як по його прутню промайнув язик.

– Твою ж…

– Батьку, з тобою все добре? – Оглядаючи чоловіка, спитав Драко.

– Мг – мг. – Поспіхом відповів він, притуляючи кулак до свого рота.

Бо Дельфі не спинилась та продовжувала пестити чоловіка своїм ротом.

– Я хотів спитати тебе, чому ти вирішив відмінити весілля?

– Я спитав про це в тебе, сину.

– Але з самого початку, коли я не хотів. Тебе це не цікавило, в чому причина?

Але замість відповіді чоловік лише гучно закашлявся та намагався стримувати весь феєричний спектр своїх емоцій.

– З тобою точно все добре?

– Мг-мг. Чому ти взагалі тут? В тебе навчання.

– Я хотів поговорити!

– Повертайся назад в Гоґвартс!!!!

– Але батьку! – Обурено та ображено вскрикнув Драко.

– Ти чув, що я тобі сказав!

Хлопець швидко крокував до виходу, грюкаючи дверима. І як тільки чоловік побачив, що кабінет опустів, він одразу ж взмахнув своєю паличкою та обурено крикнув:

– Ти зовсім здуріла!?!?!!

У відповідь на що Дельфі мовчки вилізла з-під столу та подивилась на нього своїми великими очима.

– Я сумувала за тобою.

– Я тобі зараз влаштую…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 коментар

  1. Begman Alena

    Лео з Барті мене бісять! Фанатичні ідіоти! Дельфі диявольська спокусниця, як вони будуть жити з Луцом разом він недовго протягне, засохне швидко корінчик😂

     

Залишити відповідь