Зеленавий

Вільям довго впирався та не хотів туди йти. Він все ше пам’ятав, як на нього дивились його учні, коли він вперше після довгого періоду відновлення прийшов до університету. Той хлопець, за смерть дівчини якого вони відімстили, приходив туди для, здається, заповнення якихось документів, а по дорозі зустрів свого колишнього вчителя. Вільяму вдалось оминути тему про пов’язку, але неприємний осад на душі все таки залишився. Інші, на щастя, не запитували про той інцидент, але Моріарті було некомфортно від одних тільки поглядів.

Тому коли Шерлок запропонував йому піти у кафе, що нещодавно відкрилось біля їхнього дому, він був категорично проти. Голмс здогадувався, або радше був точно певен, чому його хлопець так впирається виходити кудись окрім їхнього балкону та даху, і все таки нагадував, що довші прогулянки підуть йому на користь. Та й кафе те не таке вже й популярне — воно тільки нещодавно відкрилось, а власниця, молода дівчина, не мала коштів на хорошу рекламу, тому й тихо там було, й майже без покупців. І інтер’єр непоганий — м’які крісла, обиті зелено-синьою тканиною, що самому Голмсу нагадувала ніжне та чисте море; круглі дерев’яні столики, накриті простими кремовими скатертинами; ніжний зелений на стінах, без тих всяких дурнуватих, та часто не в тему, малюнків, і подекуди невеличкі живописи, у все тих же ніжних зелених та синіх кольорах. Персонал був також на диво чемним, чому Шерлок був впевнений, що вони й дивитися на поїздку Ліама не стануть. Але, звісно, йому він цього не казав.

Здається, після їхнього відкриття пройшло тижня два, можливо й три, коли Вільям таки погодився піти туди. Він все ще не був задоволений цією ідеєю, але чай, що Шерлок йому приносив звідти, його зацікавив. Після нього було на диво легко засинати, а кошмари майже не турбували. Напевно, це не така вже й погана ідея. Але перш ніж піти у саме кафе, Вільям спочатку вирішив глянути та оцінити його ззовні. Тому цього ранку вони йдуть за покупками разом, спеціально саме тою дорогою, з якої найкращий вид на кафе (Шерлок сподівався, що цей простенький трюк допоможе та його хлопець зацікавиться і вже не буде так впиратися).

Легкий прохолодний вечірній вітерець холодить шкіру на руках, тому Вільям поспішив сховати їх у кишені своєї кофти.

— А я казав вдаватися тепліше, ще захворієш мені тут. — незадоволений голос Шерлока та шурхіт одягу, а потім на плечі Вільяму падає ще одна кофта. Він чуть сміється та легко відмахується словами, що самому Шерлоку, як завжди, не холодно, тому він передбачливо не вдягався «у три шуби», бо «як знав, що ти мене все одно у щось ще одягнеш». Сам Голмс на це лише крутить головою, бурмотить щось про «передбачливих хитрунів» на відтягує Вільяма блище до одного з провулків, аби допомогти одягтися. Вільям не так вже й проти, коли ніжні руки обережно допомагають йому, хоч і з непривички спочатку хлопець намагається зробити це сам.

Тепер, укутаний в ще одну кофту Шерлока, а з тим і в його запах, задоволений Вільям, крокуючи вуличкою //////Лондона////, посміхався.

— Ліаме? — помітивши, що привернув його увагу, Шерлок продовжив говорити, — Ось за цим рогом і буде те кафе, про яке я тобі розповідав. Ти відразу його помітиш, воно єдине таке у цьому місті, та й зеленава вивіска, що там висить, привертає увагу.

І справді, як тільки вони повернули за кут, увагу стали привертати столики , що були на протилежному боці вулиці, у ніжних кольорах та дивна на вигляд вивіска. У кафе, що він до того бачив, ось такі вивіски були або повністю дерев’яними та, як максимум, лише полакованими, або металеві та покриті якоюсь фарбою, що весь час потрібно було оновлювати. Ця була не такою — дерев’яна, вона була покрита зеленою фарбою. Схоже, той, хто це робив, зовсім не вмів фарбувати дерево — одні частини майже не були замальовані, у той час як на інших був товстий шар фарби. Можливо, це так і задумувалось, але щось здається Вільяму, що результат повинен був бути не таким. Тим не менш, воно все ще виглядало красиво, якщо відкинути «арискократичні замашки» про ідеальність у всьому.

— Підійдемо блище?

Вільям кивнув та, глянувши на дорогу, почав її переходити.

Зблизька магазинчик здався йому ще більш комфортним та, на якусь мить, домашнім. Тут, навіть ззовні, все таке… Звичне. Можливо, Люїс би поставив ось цей горщечок із блакитними гортензіями на підвіконня в його кімнаті. А он ту картину, на якій намальовані морські хвилі і яку видно через велике вікно, він би, напевно, повісив у прихожій.

Шерлок не помилився, коли одного разу сказав, що Вільям полюбить це кафе, як тільки він його побачить. Неприємних почуттів це місце не викликало, як інші, куди вони ходили. Навпаки, у нього ніби виникло бажання зайти туди (але воно, звичайно, появилось лише від того благаючого погляду Шерлока). Тому, добре подумавши та переглянувши всі «за» і «проти», він вирішив таки зайти в кафе. Можливо, навіть сьогодні.

Лице Шерлока буквально засвітилось.

— Справді? Сьогодні? Зараз?

Схоже, останню думку він таки вголос сказав…  Та, власне, він і не проти, дивлячись, як зразу збадьорився після цих слів його хлопець.

Дзвінок на дверях сповістив про прихід нових клієнтів. Першим увійшов Шерлок, зразу прямуючи до одного зі столиків біля стіни. Як тільки вони сіли, вже через кілька секунд до них підійшла низенька дівчинка у кухонному фартусі та з привітною посмішкою на обличчі. На її фартусі було вишите ім’я, «Лілі», та оздоблене вишитими квітами. Тільки глянувши на ці малюнки, Вільям зрозумів, що дівчина займається цим вже довгий час. Не дивлячись на явну недбалість у вишитті квітів, вони все ще були досить красивими.

Доки Моріарті розглядав служницю, Холмс привітався з нею та почав робити замовлення. Не дивлячись у меню, Голмс замовив дві філіжанки кави та «те, що я замовляв раніше». Дівчина з здивуванням глянула на нього та перепитала, чи це точно те, що вони хочуть замовити; на що Шерлок, погано стримуючи сміх, покивав головою. Лілі, дивним поглядом глянувши на нього, прийняла замовлення та зі словами, що принесе його через пару хвилин, пішла на кухню. Поки Вільям із запитанням в очах дивився на нього, Шерлок лише посміхався та підморгував йому, ніби кажучи «зараз все сам побачиш».

Через кілька хвилин офіціантка повернулася з тацею, на якій були чашки з кавою, у красиво розписаних голубих та салатових кольорах, та щось, що було накрите баранчиком[1]. Вона поставила філіжанки на стіл, а потім, невпевнена, глянула спочатку на Вільяма, а потім на Шерлока підняла баранчика[1]. Вільям, ледь глянувши на те, що було на тарілці, повернувся до Шерлока з дивним виразом на обличчі. Сам Шерлок широко посміхався, всім своїм виглядом ніби виражаючи «похвали мене!».

Офіціантка поставила тарілку на середину столика та, розвернувшись, швидко пішла до інших клієнтів.

На таці лежав пиріг, начинений рибою, яка то тут, то там «визирала» з-під тіста.

— Ну, як тобі?

Один тільки голос показував, наскільки гордим за це замовлення він себе почував. Відвівши погляд від тарілки, Вільям з посмішкою глянув на Шерлока.

— Дякую, звісно, але що ж тут такого сталося минулого разу, що та дівчина дивилася на тебе таким поглядом?

«Розквітший» від подяки хлопець відвів очі та кілька разів кахикнув у кулак. Боковим зором Вільям помітив, що Лілі все ще час від часу кидає на них той самий дивний погляд. Кілька хвилин пройшли у тишині, а потім Шерлок піднявся, пробурмотівши щось про туалет. Провівши поглядом Голмса, що й справді пішов у сторону туалетів, Моріарті повернувся до Лілі, що обережно підійшла до нього ззаду. Вона кілька разів кинула погляд у сторону туалетів, а потім нахилила своє лице до Вільяма.

— Я хотіла вас попередити, що минулого разу цей хлопець зробив «спеціальне замовлення».  — вона кивнула у сторону пирога, — І після того як він з‘їв його, йому стало погано…

Нахмурене лице дівчини змінилось на здивоване, коли вона почула тихий сміх зі сторони мовчазного співрозмовника. А потім вибачилась, знову глянувши у сторону туалетів. Швидко подякувавши за те, що розказала йому це, Вільям з хитрою посмішкою повернувся до Шерлока, що з спокійним лицем підійшов та відсунув стілець, аби сісти.

— Про що ви говорили? Невже… Вона розказала…?

З хитринкою в очах кивнувши, Вільям взяв у руки ніж, аби розрізати пиріг. Відрізав один шматок та поклав його на свою тарілку.

— Напевно, потрібно було замовити лише шматок… Не впевнений, що ти з’їси все це… Гей! Стоп-стоп-стоп!

— Невже ти не будеш їсти?

Зкрививши нещасне лице, Шерлок з благанням в очах дивився на Вільяма. А той лише блище підсунув його тарілку до себе, поправляючи шматок пирога. Збоку почувся сміх. Повернувшись, вони побачили Лілі, що, прикриваючи вуста руками, весело дивилась на Шерлока, а потім швидко глянула на Вільяма та підморгнула. Обурений Шерлок лише відкривав та закривав рота, не в змозі сказати й слова на це. А потім все ще обурено, але вже з каплею образи повернувся до свого хлопця.

— То ви проти мене змовились? Це не чесно!

Лілі, вже не стримуючи сміх, відійшла від них та пішла до кухні. Вільям, прикриваючи посмішку, глянув на Шерлока та, не витримавши, схилив голову, сміючись. Шерлок ще щось пробував йому на це сказати, але чим більше від говорив, тим голоснішим ставав сміх Вільяма. Пхикнувши, він склав руки на грудях та демонстративно відвернувся. Але за кілька секунд вже знову повернувся з посмішкою на обличчі.

— Ну дивись мені, наступного разу я вже не замовлю цей пиріг.

[1] – баранчик – ковпак для подачі других гарячих страв