YOUR LIPS, MY LIPS APOCALYPCE (друга частина)

Пити каву на самоті було дивно. Тиша, що колись була вічним супутником Спартака, відчувалася зараз іншою, більш гнітючою. Еспресо з найкращих сортів не смакувала, осідаючи на язику гірким осадом. Вчорашня ситуація не йшла з голови. Тепер Субота знав причину дивної поведінки Жені, але не розумів, що робити з цією інформацією.

Сьогодні у нього було заплановано три зустрічі з клієнтами і лекція з когнітивних викривлень. День обіцяв бути насиченим і потребував самовіддачі. Спартак одягав пальто, розглядаючи себе в дзеркалі. Поправив краватку, розгладив рукава, перевірив чистоту взуття. Чоловік вийшов з квартири, а недопита кава залишилася на столі.

Суботі подобалася його роботу. Будучи не сильним в емоціях, він чудово розбирався в їх природі, розкладаючи на прості елементи. І це робило його чудовим спеціалістом, який допомагав звичайним людям розбиратися з їхніми проблемами. Ось і зараз, закінчуючи свій виступ перед аудиторією, психіатр усвідомлював важливість своєї професії.

***

Спартак дивився на приставку. В голові спливали спогади, як вони з Женею грали в ігри до ночі, гарно проводячи час. Чоловік цінував дружбу з Яновичем. Він був приємним співрозмовником, легко йшов на контакт, гарно жартував, хоча інколи створював патерні ситуації, за які віддувався потім сам Субота. Вони були різні, але цим і доповнювали один одного. Справжні екологічні партнери, як називав їх сам психіатр. Бажання побачити Євгена, щоб нарешті розібратися в їхніх стосунках, свербіло під шкірою. Спартак швидко накинув пальто і вийшов з квартири, паралельно викликаючи таксі.

Машина зупинилася під знайомою багатоповерхівкою. З вікон шостого поверху горіло світло. “Він вдома”. Підіймаючись сходами, Спартак відчував легке занепокоєння. Чоловік не знав, чого чекати від Жені. Чи захоче той відкрити йому двері і почати діалог, чи просто пошле як най далі за його вчорашню втечу? Два варіанти мали право на життя і від цього по спині пробігав холодець. Рука потягнулася до дзвінка. Почулися кроки, а за нею тиша. Психіатр відкашлявся.

— Женя, впусти мене. Я хочу з тобою поговорити.

Пройшла, напевно, ціла вічність перед тим, як двері відчинилися, проте, в коридорі було порожньо. “Хоч впустив”, з цією думкою Субота переступив поріг квартири. Він зняв верхній одяг і рушив на пошуки. Євген знайшовся на кухні, він стояв спиною до психіатра і заливав в чашку окріп. Йога поза була напружена: спина пряма, лікті щільно притиснуті до боків, голова трохи нахилена вниз, наче в любу секунду готовий прийняти удар.

— Ти хотів поговорити,– слова прозвучали гостро.

— Так.

Спартак зробив пару кроків вперед, але помітивши, як здригнувся актор зупинився.

— Як ти себе почуваєш?

— Ти прийшов влаштувати мені сеанс терапії?– пальці з силою зжали край дерев’яної поверхні.

— Ні.– Субота спокійно прийняв шпильку від актора, “Йому можна”. –Я довго думавав про вчорашнє.

— І як?

— Так до кінця і не розібрався. Мені потрібно більше інформації.

Янович важко зітхнув, його плечі опустилися, і він сам наче здувся.

— Чомусь я навіть не здивований.

— Ти так і будеш стояти до мене спиною?

Євген мовчав.

— Мені так легше.

Спартак розуміючи кивнув.  Йому теж було важко говорити, але він хотів зробити все, що від нього залежало щоб… “Щоб що, врятувати наші стосунки, чи навпаки їх закінчити?”, думка неприємно осіла в голові. Субота захотів змінити положення. Чоловік озирнувся довкола і, помітивши стіл, сів за нього. Невеличка пауза допомогла йому зібратися з силами.

— Я дійсно подобаюся тобі в романтичному плані?– питання прозвучало обережно.

— Так.

— Чому мовчав?

— Бо знав,– голос запнувся,– що це тільки все зіпсує.

— Це все рівно мало статися рано чи пізно, ти розумієш?– Спартак говорив спокійно, наче пояснював елементарні речі дитині. — Твоє мовчання просто відстрочувало цей момент.

Женя кивнув і гірко засміявся:

— Трясця, навіть в такий момент ти продовжуєш мене повчати.

Субота нахмурився, але продовжив:

— Як ти бачиш наші стосунки?

— Не знаю.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що сказав,– актор нервово потер обличчя.– Я не дозволяв собі думати про це.

— Але ти ж чогось хочеш?

Мовчання.

— Женя?

Мовчання, а потім тиха відповідь:

— Це вже немає значення.

— Поки я сиджу в тебе на кухні і слухаю– це має значення.

Янович повернувся до Спартака. На секунду чоловік побачив в карих очах суміш з біллю і тугою, а потім, Женя втупив погляд в підлогу, знову закриваючись від Суботи. Актор обіймав себе руками, намагаючись не розвалитися на частини, хмурив брови і жував губи, збирався з думками.

— Мені й так подобалися наші стосунки, — почав він тихо.– Ми гарно доповнювали один одного.  Я б лише хотів бути ближчим: тримати за руку, обіймати, цілувати,– щоки вкрилися легким рум’янцем,– відчувати твоє тепло і присутність поруч, особливо ночами, коли я найбільше мерзну. Я хотів любити і бути коханим.– Євген ще трохи помовчав, а потім, дивлячись на Суботу, запитав:– А чого хочеш ти?

Спартак задумався. Тепер отримавши всю інформацію, він зрозумів найважливішу річ. Ноги самі повели його до Яновича, який не очікуючи такого, застиг на місці. Зблизька чоловік нагадував якусь тендітну стару річ, що може розвалитися від одного дотику. Субота обережно обхопив долонями чуже обличчя і ніжно поцілував.

— Я хочу бачити тебе щасливим.

Слова автора.  Велику подяку я хочу висловити своїй подрузі, яка стала моєю бетою і врятувала вас, любі читачі, від тони граматичних і орфографічних помилок.  Дякую, за те, що ти готова сидіти зі мною до глухої ночі, перечитуючи мою писанину в пошуках недоліків. Ти дійсно найкраще, що траплялося в моєму житті. Люблю тебе!