you light up my life even when it’s dark

Продовження до https://fanfic.com.ua/fanfic/you-give-me-that-love-real-love/

Луз риється в своїй сумці, очевидно шукаючи щось.

– Ось! – каже вона, витягуючи свою повсякденну толстовку. – В ній дійсно дуже зручно спати, повір мені. І вона також тепліша, аніж виглядає.

Еміті сміється і дякує, одягаючи толстовку перед тим як подумати хоч на секунду. Є щось інтимне в тому, щоб носити одяг своєї дівчини, і це змушує її відчувати легке запаморочення.

– О боже. – каже Луз. – Ти виглядаєш так мило.

Переклад https://archiveofourown.org/works/25976287

Наступний день в школі дивний.

Еміті зі всіх сил старається поводитися нормально, але неможливо посперечатися з тим, що вона нервова. Події минулого дня досі як сон для неї. Але потім Луз підходить до неї і переплітає їхні руки, тож вона знає, що це не сон.

Вона відчуває погляд Віллов на собі весь день, ніби вона знає про те, що сталося. Це б її не здивувало.

Крім того, не схоже, що вони приховують це від своїх друзів. Або, окей, вона визнає, що вони цього не роблять, це не в стилі Луз. Вони насправді ще не обговорили це. Вони були дуже зайнятті для того, щоб мати серйозну розмову минулого дня.

Вона настільки занурена в свої думки, що навіть не помічає, що Луз до неї говорить.

– Що ти думаєш, Еміті? – запитує вона.

Еміті сконфужено кліпає.

– Про що?

– Про те, щоб влаштувати ночівлю в Совиному Домі сьогодні! – схвильовано відповідає вона.

Еміті оглядається, відчуваючи пристальні погляди трьох підлітків на ній. Це несподівано, але вона думає, що зможе змусити Еміру та Едріка придумати якесь виправдання для неї.

– Звісно. – вона знизує плечима.

Вона приєднується до жвавого обговорення групи, що розробляє план для сьогоднішнього вечора. Перспектива проведення ночі в Совиному Домі захоплива – це не найчистіше місце з усіх, звісно, але вона не може заперечити того, що її це інтригує. Вона просто сподівається, що чортова сова не підійде занадто близько до неї.

Вони всі направляються додому, щоб взяти свої речі, і ввечері вона йде до Совиного Дому з посмішкою на обличчі, передчуваючи, як вона проведе цю ніч в оточені друзів, які їй дійсно подобаються. Її минулі досвіди ночівлі ніколи не були дійсно добрими.

Пенстаграм та розмови про їхніх однокласників ніколи не були її ідеальним планом. Вона змирилась з цим, думаючи, що в неї все одно немає іншого вибору. Але зараз, після досвіду справжньої дружби знову, вона розуміє, що є мільйон інших речей, яких вона б з радістю зробила.

Вона б з більшою охотою подурачилась з Луз, Віллов та Ґасом, дозволяючи собі балакати про Азуру. Їй цікаво, чи зможе вона приєднатися до них наступного року на ніч магії, так як цього року їхня ніч здалася більше цікавою ніж їхня. Вона сподівається, що Луз ще буде тут до того часу.

Як тільки вона доходить до Совиного Дому, її, звісно, вітає Угук.

– Угу, угу! Привіт, Еміті! – вигукує він.

Вона повністю це ігнорує та заходить до будинку, закриваючи за собою двері. Вона чує тихе «Бувай Еміті» і прикидається, що не чує цього. Ця штука її лякає.

Віллов і Ґас вже тут, і вони вітають її з певним ентузіазмом на пару з її дівчиною. В школі Луз уникала всяких фізичних проявів, які б могли інтерпретуватися більше аніж просто дружні, за що Еміті була їй вдячна, але в приватній обстановці свого дому вона підійшла і залишила поцілунок на її щоці.

Еміті відчуває, що її обличчя червоніє. І воно червоніє ще більше, коли вона помічає, що Луз одягнута у її куртку, як вона і сказала, що буде це робити.

– Окей, скажіть це. – каже Віллов, точно не здивована, але з ніжною посмішкою на обличчі.

– Еміті і я типу зустрічаємося, я думаю? – каже Луз, почісуючи потилицю.

– Щооооо? – каже Ґас, який очевидно нічого не помічав. – Відколи це?

– Зі вчора насправді. – відповідає Еміті.

– Я називаю це. – каже Віллов натомість. – «Я рада за вас двох. Але, так, для справки, я знала, що щось не так вже в той момент, як ви двоє зайшли до школи сьогодні.»

Луз посміхається, і Еміті відчуває, як важкість спадає з її серця. Вона знала, що вони не матимуть нічого проти цього. Ґас і Віллов занадто добрі для такого. Вона ще щасливіша зараз від того, що «зруйнувала своє соціальне життя», як виразилась Боша.

Ніч йде як по маслу після цього. Звичне подражнювання зі сторони їхніх двох друзів змушує Луз та Еміті червоніти час від часу. Це не занадто, просто малесенькі підколи то тут то там, поки Віллов не задає питання, яке Еміті так боялась почути.

– А що це за куртка для гри в Граджбі? – каже вона.

Еміті відповідає швидше, аніж Луз встигає відкрити рота. Вона знає, якою прямолінійною може бути Луз, і вона не хоче, щоб та проговорилася про те, що сталося напередодні.

– Нічого такого, ахах! Просто, знаєш, так як я її більше не ношу, я подумала, чому б не віддати її Луз? – мурличить вона, червоніючи, здається, в мільйонний раз за вечір.

Віллов піднімає свої брови, показуючи, що не купилась на її пояснення, але Еміті прикидається, що не бачить цього.

Незадовго після цього вони вирішують, що час йти спати. Завтра їм не потрібно йти в школу, але Еміті хоче повернутися додому раніше, щоб уникнути можливих запитань від батьків.

Але в темноті Совиного Дому вона розуміє, що не може заснути. Вона не з лякливих, вона зустрічалась з таким монстром як Гром і може викликати величезних мерзот, які б її захистили, але щось в цьому місці робить її нервовою. Ні, справа не саме в цьому місці. Справа в тому, що це не особняк Блайтів.

А ще й те, що їй холодно не допомагає ситуації. В поспіху вона забула взяти щось, щоб дійсно її зігріло. І, так як в Совиному Домі немає як такого спального місця для чотирьох підлітків, вони всі сплять на підлозі з подушками та ковдрами, що Іда дала їм.

Вона встає і йде спочатку до ванної, а потім на вулицю, щоб трохи подихати свіжим повітрям. Можливо, очищення думок допоможе заснути.

Вона відчиняє двері обережно, щоб не розбудити Угука (хоча хто взагалі знає, чи ця штука спить) і дивиться вгору на небо. Вигляд з лісу інший, аніж з її дому, і вона не знає, чи це робить все ще гіршим, чи кращим.

– Еміті, ти в порядку? – запитує чийсь голос. Еміті підпригує, налякана несподіваною появою Луз, але швидко заспокоюється. – Ой, вибач.

Вона хитає головою.

– Так, просто холодно. – бреше вона. Це не єдина річ, яка не дає їй заснути, але Луз не потрібно знати, що факт того, що вона ніколи не спала десь окрім особняку Блайтів, не дає їй заснути.

– Ох, треба було сказати. – вигукує Луз. – Я знаю, що Совиний Дім не найзручніше місце для сну. Чи найтепліше. Хоча, думаю, в мене є рішення.

Вона слідує за Луз всередину будинку до кімнати, яка, як вона думає, є кімнатою Луз. Вона сказала їм, що вони спатимуть у вітальній, бо місця в її кімнаті не достатньо для чотирьох людей, і була абсолютно права.

Луз риється в своїй сумці, очевидно шукаючи щось.

– Ось! – каже вона, витягуючи свою повсякденну толстовку. – В ній дійсно дуже зручно спати, повір мені. І вона також тепліша, аніж виглядає.

Еміті сміється і дякує, одягаючи толстовку перед тим як подумати хоч на секунду. Є щось інтимне в тому, щоб носити одяг своєї дівчини, і це змушує її відчувати легке запаморочення.

– О боже. – каже Луз. – Ти виглядаєш так мило.

Вона червоніє, як тільки чує несподіваний комплімент, і думає, чи є якась межа її червонінню. Вона так багато червоніла останнім часом, що це вже має стати новим кольором її шкіри.

– Зачекай, дай мені дещо спробувати. – каже Луз і надягає на Еміті капюшон. – Я померла і відправилась на небеса. Це найпрекрасніша річ, яку я коли-небудь бачила.

Еміті посміхається, але ця посмішка скоро накривається губами Луз.

– Тепер я здається розумію, що ти відчувала, коли вперше побачила мене у своїй куртці.

– Відплата. – дражниться Еміті, і вона тільки збирається нахилитися за іншим поцілунком, як входить Іда.

– О ні, нічого такого в моєму домі, юні леді. Принаймні, поки я тут. – каже вона.

Еміті дуже хоче знати зникаюче закляття, щоб змусити себе щезнути прямо зараз. Вона не може повірити, що забула, що Іда досі вдома. Луз ніяково сміється, намагаючись приховати факт, що їй так само незручно. Іда тільки сміється до них, очевидно насолоджуючись ситуацією.

Дівчата обоє повертаються у вітальню, де мирно посопують Віллов та Ґас.

Коли Еміті лягає, щоб заснути, вона відчуває, як Луз тягне її до себе під ковдру.

– Щоб ти не змерзла. – каже вона, підморгуючи.

Незадовго після цього Луз засинає, відчуваючи дихання Луз навпроти. Вони обоє прокидаються скрученими в руках один одного, в той час як їхні друзі посміюються, вже готові почати дражнити їх.

Еміті думає, що вона ще ніколи не була щасливішою.