×××

Як гадаєте, наскільки легко працювати пліч-о-пліч з людиною, якій розбив серце? Або наскільки складно навіть проходити цю людину повз, знаючи, як боляче їй зробив одного разу? Відчувати знайомий запах, чути голос, сміх. І розуміти: колись ти зламав людину настільки, що навіть найпримітивніші речі вона не могла згадати протягом року. Цілий рік не знати, що таке сміх. Посмішка. Радість. Щастя. Любов. Кохання. Як легко позбавити людину таких потрібних почуттів і як легко її зламати простою їхньою відсутністю. Це справді легко. Але які понесе наслідки?

Життя після розриву неймовірне. Нові відносини, міцні, надійні. Ти сповнений мрій, між вами довіра та розуміння. Справа йде до дітей, що вже говорити про весілля. Велика, дружня, а найголовніше – улюблена сім’я.

– Так тебе люблю. І всіх примушу полюбити.

– хаха, не говори дурниць!

– я серйозно. я зроблю все, що б ти став  коханим у моїй сім’ї. Що б ти відчував себе як удома, щоразу приходячи сюди і бачучи мою сім’ю.

Ти й досі самотній, правда? Слабак. Слабак, що не зміг оговтатися, пережити. Почати все з чистого листа, як це зробив я. Мені здавалося, що ти сильніший. Не знаю чому, просто.. ти завжди був на крок попереду. Трохи розумніші. Трохи швидше. Всі-..

-… Тебе обожнюють…

– байки, – ніжні обійми огортають тіло, що дрібно тремтить. – Ми впораємося, чуєш мене? І начхати. Начхати хто ти і хто я.

– я тобі не рівня. – на підлогу падає прозора  солона крапля.

Але все ж перевершуєш мене у всьому, най тобі грець. Тебе підвищили. З лабораторного підвалу ти перемістився на мій поверх. Майже біля мого кабінету. Але я ще жодного разу не бачив, що б ти на мене подивився. Я забув, як виглядають твої очі.

– вони такі гарні.

– ти справді так думаєш?

– Та. Ніколи не бачив очей, у яких так легко можу потонути.

– Пане Поттер?

– Так? – прокинувшись, безглуздо відповів Гаррі, мало не випустивши з руки перо. Ці видіння. Це були… Не як звичайні спогади, що спливають в пам’яті. Скоріше… Нагадували кошмари наяву.

– вам листи з міністерства Франції.

– Залиш на столі.

“Дурість.” – думає чоловік, потягнувшись за келихом.

– в тебе такий приємний запах…

– який?

– жасмин.. морський берег на світанку.. перший сніг. Нарциси.

Кришталь з брязкотом розлітається по підлозі. Чоловік здригається від несподіванки, дивлячись на уламки. Цей парфум. Нудить. Під ногами кришталь, але брюнет вперто крокує до вікна. Потрібне свіже повітря. Свіже…

– Зачини вікно, холодно.

– але я хочу покурити.

– Не можна було це зробити у себе? Обов’язково, бляха, диміти в мене, коли і так голова розколюється?

– Заспокойся і охолонь. Я прийшов до тебе побути поруч, щоб допомогти відійти, а не щоб ти зривався на мене.

-… Пробач.

Недопалок. Звідки тут, чорт забирай, недопалок? Поттер не курив добрих три роки.. Він майже догорів. Брюнет задумливо й тривожно дивився на згораючий тютюн,  нитку диму, що підіймалась напівпрозорою трубою. Попіл маленькими крихтами лежав на підвіконні.

-що за..

Рейд. До чого чоловік їх любив і ненавидів водночас. Ось вона – його робота. Рятувати, захищати, боротися.

– а що, якщо з тобою раптом.. А мене немає поруч.. що..

– Заспокойся.

Але зараз навряд-чи можна було жертвувати собою на повну. У нього з’явилась сім’я.

– Вони тебе люблять..

– але мені все ще не комфортно поряд.

– ти звикнеш. Вони вже тебе люблять. Невже у моєї мами такий не смачний чай?

Засідка. Занадто багато. нікуди йти.

– Гаррі, Обережно! – пролунав позаду несамовитий крик поки в очі стрімко летів фіолетовий промінь, засліплюючи.

Гаррі розплющив очі. вони боліли. Промінь був надто яскравий і надто близько. Навколо тиша. Намагаючись зрозуміти, що відбувається, він навіть не відразу помітив перед собою поки що чорний силует. Але він здогадався, хто це.

– якого..

– працює, – зовсім тихо сказав блондин з м’якою усмішкою, покручуючи в руці якусь дивну річ, вкрай схожу на годинник. – Працює..

– про що ти?.. – насторожено запитав Поттер, міцно стискаючи паличку в руці.

– Артефакт. Я так довго над ним працював, щоб досягти цього ефекту. Як думаєш, наскільки потужним він є, якщо здатний зупинити час?

– Що ти верзеш, Мал.. – У голові почав складатися пазл.

– Так .. я був сьогодні у тебе в кабінеті. Ти, мабуть, здивувався. То була перевірка.

Гаррі повільно насупився.

– А ще … – Аврор повільно підняв годинник вгору. Той слухняно повис на ланцюгу, плавно гойдаючись зліва на право, – у нас залишилася рівно хвилина.

– Ти слабкий. – злість у скронях кипіла. – боягуз. Виблядок.

Тонких вуст торкнулась усмішка.

– Ти справді такий впевнений, що в мене був інший? – Драко плавно повернувся до Гаррі. За його спиною все ще світився фіолетовий небезпечний промінь. Брюнет відчув тривогу. – Тобі ж було зручно так думати. Ти надто багато думав про правильність наших стосунків. Тебе бентежив мій будинок. Сім’я. Я. Ти ніколи мене насправді не любив.

– Та як ти можеш ..

– коли мені було так погано, що я ледве міг дихати, ти слухав інших людей. А мені .. – Чоловік усміхнувся трохи ширше, хитнувши рукою. Годинник знову почав рухатися вліво вправо. Ліворуч праворуч. – Мені ти не вірив.

Повисла мовчанка. пролунали тихі клацання годинникового механізму.

– Знаєш, тримай. – Драко кинув так зневажливо артефакт, що Гаррі ледве встиг упіймати. Реакція тренована роками. – може він тобі знадобиться. Час назад повертати він також здатний. Раптом вирішиш щось змінити. Хоча я дуже сумніваюсь. – в очах біль, який неможливо описати, хоча бліді вуста всміхаються. – … До зустрічі?.

Спалах світла. Поттера відкидає на кілька метрів, поки бездиханне тіло з діркою на всі груди повільно падає на землю. Біле волосся фарбується в червоний, поки закляття повільно зжирає залишки. Його вже не врятувати. Нема що рятувати.

Гаррі зачепило. У голові шум, звідкись йде кров. Рука так міцно стискає годинник у долоні. ” Не втратити. Не втратити” – лунало в голові, поки його вже везли коридорами Мунго.

Він прийшов до тями. Як виявилося, нічого серйозного. Просто нога. У руці все ще міцно був затиснутий годинник, щоб не дай Мерлін ніхто не забрав. Тіло почало тремтіти. Чоловік сів, вже гадаючи, як повернути бодай годину назад. Він розкриває долоню, та очі розширюються від жаху.

Механізм був зламаний. Повністю та безповоротно. Коробка була тріснута. Стрілки лежали окремо, механізм всередині був розтрощений.

– Ні… Ні… ні… Ні.. ні.. ні.. ні, ні, ні, ні, НІ НІ НІ!

Серце закалатало. Перед очима все ще рябило, вони наповнювалися сльозами. Його ж руками було зламано останній шанс.

– ВИРОДОК!!! – загорлав Поттер, з усієї злості жбурляючи бідні залишки годинника об стіну палати, – НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! ТЕПЕР ТИ ЩАСЛИВИЙ?!

Звичайно, щасливий. Тому що я зламав тебе так само, як одного разу це зробив ти. Все повертається, Гаррі. ніщо не залишається безслідно. А моя смерть була ціною того, що я підкорив те, чого не мав. Все чесно.