Wolf Wind

Ґеббельс лежить на боці у теплому, м’якому ліжку, розслаблено приплющивши очі. Його темне волосся розтріпалося на подушці, це був рідкісний момент, коли воно не вкладене найохайнішим чином. Коло нього, спираючись спиною на край ліжка, сидить Гітлер. Його торс, що втрачав ідеальну фігуру був оголений, а вся нижня частина тіла була вкрита ковдрою. Трохи жестикулюючи, він тихо, але захоплено розповідав про майбутнє, яке він бачить для їхньої великої держави. Від нього як завжди відходить сильна енергетика та харизма, але міністр помітно втомився, тому позіхнув, прикривши рукою рота, та перегорнувся на бік, обличчям до фюрера, виразно дивлячись на нього.

Але, здається, Гітлер зараз перебував у своєму власному вимірі, не помічаючи нічого навколо. А Йозеф не мав нічого проти його ентузіазму та захоплення, але ця надихаюча промова, яку йому одному доводиться слухати, тривала вже доволі багато часу, а почалося все з їхньої розмови перед сном. Він не рахував, але по його особистому відчуттю, пройшло точно більше години, як розмова стала суто монологом Гітлера. Чоловік обожнював слухати Адольфа, але спати вже хотілося більше. Він дуже втомився на роботі, проробив величезну працю, а тепер просто хотілося відпочити.

— Адольфе… — Прошепотів Ґеббельс, легко торкнувшись руки чоловіка. — Адольфе! — Повторив він гучніше, коли той не відреагував. Очі Гітлера трохи розширилися, але він одразу замовк, перевівши погляд на Йозефа. Не дочекавшись, поки Адольф щось скаже, міністр продовжив. — Вибач, не хотів переривати тебе, але я дійсно втомився. Лягай до мене, давай відпочинемо… встигнемо ще про країну поговорити. — Пропагандист м’яко всміхається та гладить простирадло біля себе, запрошуючи канцлера.

— Ти мене вибач… я, мабуть, трохи захопився. — Адольф зітхає, наче виходячи з трансу, поправляючи волосся, а потім охоче лягає коло Йозефа, обіймаючи його струнке тіло двома руками. Декілька секунд чоловіки мовчки ніжно обіймаються та притискаються один до одного під ковдрою. І, здається, вони обидва насолоджувалися таким тісним контактом. Влаштувавшись зручніше, Ґеббельс кладе хвору ногу, яка трохи боліла після тяжкого дня, на Гітлера, а той ніжно її пестить.

— Ти, мабуть, єдина людина, яка може наважитися перервати мене, поки я говорю. — Задумливо каже фюрер. І дійсно, доволі часто бувала ситуація, коли він ось так захоплювався і починав довго розповідати щось, а всі, хто був навколо, віддано слухали до кінця, боячись навіть слово вставити. Але не Йозеф, з того часу, коли вони стали настільки близькими. Менше захоплення він виявляти не почав, навіть навпаки, але став набагато сміливішим у спілкуванні. Навіть часом трохи наглим, хоча канцлер був зовсім не проти, бо знав, що його супутник робить це не зі зла.

— Саме так. Бо ти мені точно нічого не зробиш. — Міністр чарівно всміхнувся, відчуваючи, як Адольф досі гладить його ногу. — Ти занадто сильно мене любиш, я знаю. Я твій скарб, ти це казав.

Гітлер міцно притиснув чоловіка до себе, тихо сміючись.
— О так, дійсно. Я тебе дуже кохаю, дитинко, ти правий. 

Йозеф тихенько, задоволено хихикає та приплющує очі, притискаючись до шиї фюрера, який трохи здригається, відчуваючи дотик довгого носа міністра, та лоскотливе відчуття його дихання. Так приємно було мати його тепле тіло біля свого. Адольф не міг не відчувати сильної ніжності до людини поряд, та він знав, що це почуття взаємне, Ґеббельс повільно танув в обіймах, його м’язи починали розслаблятися.

— Я теж тебе кохаю. — Чується тиха відповідь від пропагандиста, ніжний шепіт у чутливу шкіру Гітлера. — Сильно. До нестями.

— Ну що б я без тебе робив… — Адольф посміхається, а від теплого подиху Йозефа, з легким запахом цигарок, який райхсканцлер так ненавидів, проте був вимушений толерувати, по тілу пробігають мурахи. Він дивиться на міністра з невимовним коханням, а той, відчуваючи на собі погляд, повертає його, трохи відсторонившись від шиї більшого чоловіка. Обидва були закохані, занурені у цю спільну ніжність. Фюрер вже і забув, про що він так активно розповідав декілька хвилин тому, це було неважливо. Бували моменти, коли хотілося, щоб нічого окрім них двох не існувало. І це був один із таких моментів. Весь світ навколо зник, залишилося тільки тепло ліжка, м’якість подушок та простирадл… і вони… Ноги Гітлера переплелися під ковдрою з тоненькими ніжками, що належали його вірному супутнику. Сильні руки з довгими пальцями ласкаво стискали худу спину. Вони притиснулися один до одного так, щоб між їхніми тілами не залишилося ні сантиметру відстані, а Ґеббельс прихилив голову до грудей свого лідера, обіймаючи його з усією силою, яка була у його худеньких та витончених кінцівках.

— Нас би не зрозуміли, якби побачили зараз. — Порушив інтимну тишу пропагандист.

— А мені не потрібне чиєсь там розуміння. У мене є ти, і цього достатньо. — Впевнено відповів Адольф, провівши пальцями крізь волосся Йозефа, на що той зітхнув.

— Мені теж окрім тебе нічого не потрібно… — Які б зухвалі фрази Ґеббельс іноді не казав, він все одно не міг повірити, що дійсно отримує таку любов, що дійсно на неї заслуговує. Зараз він остаточно розчулився. — Ти найкраще, що зі мною траплялося…

Гітлер на декілька секунд притискається губами до губ міністра, відчуваючи, як руки партнера торкаються його обличчя, охоплюючи щоки.
— Будемо спати? — Ніжно запитав канцлер, відсторонившись. Він відчував втому, а тепле тіло коханої людини діяло на нього, розслабляючи та присипляючи.

— Поцілуєш мене ще раз? Це б допомогло мені краще спати. — Йозеф мило дивитися на Гітлера, потираючи пальцями шкіру на обережно і гладко поголених щоках, бажаючи ще трохи виявлення кохання. І отримує його. Їхні губи знову стискаються, як і тіла, але на цей раз довше. Вони помітно насолоджувалися один одним, не думаючи ні про що інше.

Ще декілька секунд і Адольф відривається, тихо видихаючи через рот та цілуючи пропагандиста у підборіддя, поки той грайливо намагається знову дістатися фюрерових губ.
Але Гітлер лише перегортається на спину, шукаючи більш зручне положення, і натягує ковдру на свої бліді оголені плечі. А його милий чоловік обережно кладе голову на одне з них, ігноруючи наявність власної подушки. Хоча канцлера це зовсім не турбує, навіть навпаки, надає йому відчуття ніжності.

І нарешті, обидва засинають, перед цим побажавши один одному на добраніч.

Ніч була прохолодна та тиха, але щось на душі Гітлера було неспокійно, коли той поринув у глибокий сон, що відніс його у суцільне почуття тривоги та біль від спогадів з далекого минулого. Пройшло вже не мало часу, а рани глибоко в душі досі не загоїлися. На тілі теж в якості пам’яті залишилося декілька не дуже приємних на вигляд шрамів, але це було нічого у порівнянні з тим, що відбувалося всередині.
І коли все це з’являлося у снах у вигляді спогадів або схожих образів та моментів, це било сильніше, ніж прості думки, які час від часу приходили в голову вдень.
Те, що чоловік пам’ятав ніби в тумані, вночі іноді снилося яскраво. Як зараз.
Поле, сіре від горілої трави та суцільна тиша, що викликала напругу. Він тут зовсім один.
Але ніякої безпеки в цьому місці не було, а тихе, затягнуте хмарами небо готове було ось-ось наповнитися страшними звуками, на які Гітлер був готовий реагувати одразу.
І зовсім скоро він почув те, на що очікував. Декілька вибухів десь недалеко, які змусили його здригнутися. А найгірше, що це точно був не кінець.
Він присів ближче до холодної землі та відчайдушно шукав очима хоча б будь-яке заглиблення, щоб надати собі трохи безпеки. Страх наповнював його тіло. Він був у занадто ризикованому положені. Але нічого більше зробити не міг…

І він різко відкриває очі, бачачи перед собою темряву своєї спальні. Його дихання різке та важке. Чоловік ще не повністю міг зрозуміти що з ним і де він знаходиться. Серце шалено калатало у вухах. Що з ним сталося? Він помер? Або небезпека минула?
Через декілька секунд відчуття паніки трохи вщухає і реальність починає повільно повертатися до нього. Це все, здається, був лише сон. Адольф лежав на боці у своєму ліжку, його руки було обгорнуті навколо чогось теплого. Він повільно опустив погляд трошки нижче та побачив біля себе Ґеббельса, який мирно і солодко спав, спокійно дихаючи. Гітлер міцно стиснув його, підсуваючи ближче, знаходячи у сплячому міністрі комфорт та втіху.

— Ти поряд… — Прошепотів канцлер, притискаючи Йозефа до себе, все ще маючи перед очима образи страшного сну.

Пропагандист починає ворушитися, щось невдоволено бурмочучи, явно не дуже щасливий, що його розбудили. Але коли він повільно підіймає повіки з довгими чарівними віями й бачить Адольфа, його обличчя пом’якшується.
— Га…? — Тільки й зміг нерозбірливо спитати він.

— Йозефе… Який я радий, що ти поряд. — Продовжував Гітлер, тим самим змусивши Ґеббельса прокинутися до кінця.

— Щось сталося, Адольфе? — Запитав той, відчуваючи, як тіло партнера злегка тремтить. — Тобі щось наснилося?

Перша ж думка виявилася влучною, на що фюрер ствердно мугикнув, а потім заговорив, все ще не відійшовши від емоцій, які відчував кілька хвилин тому. А через те, що він тільки но прокинувся, думку сформувати було складно.
— Мені снилася війна. Я був десь у полі…. І там… — Адольф зупинився, не в змозі продовжувати.

Він просто притискається до Йозефа, охоплює тендітне тіло руками, ніби хапається за останню надію, острівець безпеки у страшному та жорстокому світі. Ґеббельс зітхає, ніжно пестячи та потираючи руки й спину фюрера, намагаючись заспокоїти та зняти його напругу. Міністру довелося прокидатися швидше, бо він відчував сильну потребу підтримати партнера.

— Все гаразд, я поряд… — Декілька хвилин він мовчить, а потім починає шепотіти, як ніколи обережно підбираючи слова, не бажаючи випадково сказати щось не так і тим самим ще більше вибити партнера з колії. — Все добре зараз, ти в безпеці, чуєш мене? Я навіть уявити не можу, через які жахливі речі ти пройшов раніше, що бачив… Мені дуже боляче і прикро, що тебе це досі турбує. Але пам’ятай, ти дуже сильний, ти герой… мій герой. Навіть якщо всі чомусь раптом перестануть так вважати, я своєї думки ніколи не зміню. — Йозеф заспокійливо посміхається і залишає на блідій шиї Гітлера поцілунок, від чого той заплющує очі. Незвично було бачили великого Вождя таким вразливим, потребуючим якоїсь підтримки та захисту. Бо зазвичай… все було скоріш навпаки. А Адольф взагалі не дуже любив показувати свою “слабкість”, навіть при всій довірі до свого міністра.

Від слів та дотиків Ґеббельса чоловік повільно починає розслаблятися і знову відчувати сонливість. Страх від сну минає, а його деталі швидко забуваються, як і кожен подібний сон, навіть не тільки про війну. Таке час від часу трапляється з Гітлером і він до цього звик, хоча приємними подібні моменти було назвати важко. Але поряд з коханою людиною все ставало легше. Декілька хвилин і фюрер вже ледве міг згадати, що саме викликало в ньому такі емоції й раптове пробудження посеред ночі.

— Я кохаю тебе… — Шепоче Гітлер, коли його голос стає дедалі не розбірливішим по мірі того, як з його тіла виходить напруга.
Йозеф нічого не відповідає, але посміхається сам собі, помічаючи, що його коханому вже краще. Значить і він сам міг розслабитися.

Обережно втиснувшись носом у м’яке темне волосся Ґеббельса, Адольф знову починає повільно засинати. Як і сам пропагандист, для якого це зовсім не було чимось складним.
Завтра треба було рано прокидатися, справ було не мало. А поки, чоловіки просто хотіли спробувати виспатися за ті декілька годин, які в них залишилися.